Організаційні основи виробничих систем
Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства
Підвищується відповідальність працівників й, у першу чергу, керівництва цехів за якісне й своєчасне виготовлення продукції;
Наявність інженерних комунікацій (мережі питного та протипожежного водопостачання, мережі пару, холоду, газу, електроенергії, зв’язку)
Потокове механізоване виробництво
Значно скорочується тривалість циклу, вивільнюються виробничі площі (за рахунок просторового зближення робочих місць та техніки на лінії)
Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
Ефективність і методи виміру продуктивності праці
Організація статистичної оцінки і регулювання рівня якості продукції
Складання оперативно-календарного плану (ОКП)
Навигация
Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
Виробничi системи
115639
знаков
4
таблицы
0
изображений
2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
Первинним елементом просторової організації виробництва, а також й виробничої структури підприємства, є робоче місце.
Робоче місце - це неподільне в організаційному відношенні (у даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або декількома робітниками, призначене для виконання однієї або декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащене відповідним устаткуванням і технологічним оснащенням.
Робоче місце є первинною ланкою організації праці, де з'єднуються елементи процесу праці: предмет праці, засоби праці й праця самого працівника. Завданням організації праці є обґрунтування доцільного функціонального розміщення елементів процесу праці для зниження трудозатрат, особливо втрат часу. Організація робочого місця повинна сприяти максимальній ефективності процесу праці й бути гідною людини. Вона багато в чому буде визначати продуктивність й якість праці працівника. Крім того, не мале значення має забезпечення безпеки розміщення й оснащення робочого місця.
Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати по різних ознаках :
• по професіях (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);
• по кількості виконавців (індивідуальні або колективні);
• по спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);
• по виду виробництва (основного або допоміжного);
• по типі виробництва (масового, серійного, одиничного);
• за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі, під землею);
• по числу змін роботи (однозмінні, багатозмінні);
• за рівнем механізації (робітники місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);
• по кількості оснащення, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);
• по специфіці умов роботи (стаціонарні й рухливі, підземні, висотні, робочі місця зі шкідливими або небезпечними умовами праці й ін.).
Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їхнього оснащення засобами й предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування й атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.
Оснащення робочого місця складається із сукупності коштів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди ставляться: основне технологічне й допоміжне оснащення; організаційне оснащення (оргтехніка, кошти зв'язку й сигналізації, робочі меблі, тара й т.п.); технологічне оснащення (робочі й вимірювальні інструменти, запасні ремені й т.п.); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини й ін.
Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Однак не менш важлива умова - раціональне просторове розміщення коштів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити, зручність його обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робітниками місцями, з підлеглими й керівниками. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць, що ми коротко визначаємо як найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, які становлять оснащення робочого місця, і самого працівника.
Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить так само від якості його обслуговування.
Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації й витратних матеріалів; контроль якості роботи оснащення, транспортне й господарське обслуговування (збирання, чищення оснащення, і т.п.).
Обслуговування робочих місць здійснюється по таких функціях: підготовча, інформаційна, виробнича, інструментальна, налагоджувальна, енергетична, контрольна й т.п. Прогрес у системах обслуговування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по викликах з місць зупинки виробництва, до науково обґрунтованого стандартного планово-попереджуючого обслуговування.
Пошук ефективних рішень в організації робочих місць і систем їхнього обслуговування полегшується використанням розроблених ученими й перевірених практикою типових проектів організації праці для масових професій робітників, технічних виконавців і фахівців. Як правило, типовий проект концентрує передовий досвід організації робочих місць, відображаючи всі складові цього процесу (оснащення, планування, обслуговування, атестація). Однак застосовуючи типові проекти, варто враховувати специфіку конкретного виробництва й індивідуальні характеристики працівника.
Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, і для пошуку й приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць. У ході атестації комплексно оцінюються технічний й організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості росту фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівника.
Рекомендована література:
1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..
2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.
4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004
Нормування праці
План лекції
1. Сутність і значення нормування праці
2 Ефективність і методи виміру продуктивності праці.
1. Сутність і значення нормування праці
Нормування праці - це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і оцінки результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників та кількістю одиниць устаткування.
Витрати живої праці вимагають особливої ґрунтовності їх визначення і обґрунтування. Виходячи з того, що будь-який процес праці відбувається в часі, єдиною мірою кількості живої праці є час. Але не завжди затрачений робочий час об'єктивно відображає суспільно необхідні затрати часу на виконання конкретної роботи. Це особливо рельєфно спостерігається на тих підприємствах, на яких відсутня належна організація праці, не застосовується нова техніка і технологія, а самі робітники не працюють на високому професійному рівні. Отже, за таких обставин не можна домогтися високої ефективності трудової діяльності. Тому сутність нормування праці полягає в установленні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи за належної організації та інтенсивності праці. У зв'язку з цим нормування праці розглядають як первинну ланку організації праці та виробництва, на основі якої започатковуються і здійснюються всі планово-економічні розрахунки важливих показників підприємства. Серед цих показників обсяг випуску продукції, чисельність працівників, трудомісткість продукції, фонд оплати праці та її продуктивність. Отже, всі організаційно-економічні заходи, які стосуються сфери праці, мають розроблятись і реалізовуватися на основі досконалих, науково обґрунтованих норм праці.
Об'єктом нормування праці може бути будь-яка суспільно необхідна корисна діяльність людини, як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес в його конкретному і специфічному вигляді.
Велика кількість і різноманітність трудових процесів, виконання їх у різних виробничих умовах обумовлюють наявність різних об'єктів нормування праці. Серед них, насамперед, слід виділити такі: виробничі операції, трудові прийоми, дії, рухи, обсяги робіт, норми чисельності персоналу, норми виробітку та ін.
Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів, які відбуваються в часі, тобто робочий час, необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.
У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці, тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і відповідно витрат підприємства.
Нормування праці покликане вирішувати наступні завдання :
1) ефективне використання потенціалу працівника. Це досягається поширенням сфери нормування на всі категорії працівників, забезпечення виконання робіт з оптимальною чисельністю персоналу, мінімальними витратами робочого часу при високій якості праці (продукції, послуг);
2) підвищення значимості економічного аспекту в трудових відносинах. Обидві сторони - і роботодавець, і найманий робітник - економічно зацікавлені в застосуванні обґрунтованих норм трудозатрат і раціональному використанні робочого часу;
З) відбиття в трудозатратах змін технологічних процесів, устаткування й оснащення. Для цього необхідний зв'язок нормування праці із плануванням й організацією виробництва.
4) встановлення нормального рівня інтенсивності праці. Для обох сторін трудових відносин важливо, щоб закладена в нормуванні інтенсивність праці забезпечувала довгостроковий ріст продуктивності праці й прибутку при раціональних витратах на персонал. Для цього нормування праці повинне враховувати інтенсивність праці, а так само рівень нервово-психологічних й інтелектуальних навантажень, що істотно зростають при використанні новітньої техніки, технології й прогресивних виробничих процесів;
5) соціальний захист працівників від надмірної інтенсивності праці, необхідної для збереження нормальної працездатності протягом усього трудового періоду. Завдання соціального захисту в нормуванні праці покликані забезпечувати сприятливі можливості для росту задоволеності працівника змістом й умовами праці, найбільш повного використання його інтелектуального потенціалу. Гарантом виконання цього завдання виступає профспілкова організація, що відбила його в колективному договорі;
6) взаємозв'язок нормування й стимулювання праці. Норма праці може розглядатися як засіб стимулювання персоналу, тому що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, високу якість праці (продукції, обороту, послуг). Встановлюється зв'язок нормування праці із преміальними системами, коли розмір премій залежить від величини норм трудозатрат, ступеня їхньої напруженості й виконання.
З переходом до ринкової економіки істотно змінилися і принципи нормування праці.
Під принципами нормування праці розуміють сукупність основних усталених положень, на основі яких здійснюється побудова, функціонування, розвиток і удосконалення організації управління процесами праці. До основних принципів належать:
1)Принцип прогресивності , який передбачає удосконалення норм праці з урахуванням змін в техніці і технології виробництва;
2)оптимальності, що орієнтує менеджмент підприємства на розробку і застосування таких варіантів норм, в яких найповніше враховані переваги сучасних технологій і трудові навики працівників;
3)об'єктивності, що вимагає найповніше враховувати можливості й особливості всіх складових трудового процесу при розрахунку норм праці;
4)динамічності, який передбачає перегляд і коригування норм праці, що зумовлені переходом на виготовлення нових виробів та застосуванням більш прогресивних технологічних процесів і методів організації праці;
5)принцип науковості обумовлює необхідність використання при нормуванні праці результатів наукових досліджень, проведених відповідними науковими установами, в яких подаються нові методи здійснення нормування з врахуванням інноваційного наповнення процесів виробництва і процесів праці.
Нормування праці може охоплювати основне й допоміжне виробництва, може поширюватися на всі категорії: робітників, фахівців, службовців і керівників.
Розрізняють нормативи й норми праці. Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці. Таким чином, норма праці — це норматив праці, скоректований на місцеві умови праці.
Можуть бути нормативи й норми праці:
а) виробництва;
б) обслуговування;
в) часу;
г) часу обслуговування;
д) чисельності працівників.
Норма часу – це необхідні витрати часу на виконання одиниці роботи одним або декількома працівниками.
Норма виробітку – це кількість одиниць роботи, які повинні бути виконані в одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік і т.д.). Норма виробітку обернено пропорційна нормі часу.
Норма обслуговування – це число об'єктів, які повинні обслуговуватися в одиницю часу одним або декількома працівниками.
Норма часу обслуговування – це витрати часу на обслуговування одного об'єкта (покупця, клієнта або устаткування).
Норма чисельності працівників – це необхідна кількість працівників для виконання передбаченого обсягу робіт в одиницю часу.
Питання нормування праці в країні зараз регламентуються умовами трудових договорів й угод. Тому важливою мірою контролю над інтенсивністю праці є позиція профспілкової організації при заключні колективного договору або галузевої угоди. У колективному договорі повинне передбачатися те, що зміна норм праці можлива лише при відповідних змінах технічних, організаційно-технічних параметрів роботи. Крім того, актуальним є встановлення мінімального рівня виконання норм праці й темпу роботи.
В Україні ослаблення уваги до нормування праці викликано об'єктивними причинами реформування економіки. А в перспективі кожне підприємство повинне буде будувати свою систему нормування праці, що враховує як її загальнометодологічні основи, так й особливості праці в галузі.
Похожие работы
... необоротних активiв за мiнусом i лiквiдацiйної вартостi протягом строку корисного їх використання (амортизації). Знос є сумою, що нагромаджується з початку корисного використання необоротних активiв. 1.4 Аналіз ефективності використання основних засобів Для здiйснення господарської дiяльностi пiдприємства необхiднi засоби виробництва: будiвлi, машини, обладнання, сировина, матерiали, паливо ...
... з клiєнтами i працiвниками; - бути обладнаною охоронно-пожежною сигналiзацiєю, що вiдповiдає вимогам дiючого Положення [15, 505]. Розглянемо первинні документи, які використовуються на ЗАТ “Рівне-Борошно” для обліку оборотних активівна, їх характеристику та організаційно-розпорядчі документи які є підставою для їх оформлення в табличній формі (табл. 3.1): Табл. 3.1 Перелік форм первинної облі ...
... товарами, в тому числі через мережу власних магазинів та торгівельних площадок; надання широкої гамми послуг по діагностиці, ремонту та технічному обслуговуванні автомобільного транспорту; організація станції технічного обслуговування автомобільного транспорту; виготовлення та оптова (в т.ч. експорт і імпорт) і роздрібна торгівля запасними частинами, вузлами і комплектуючими до механічних ...
... прямування з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльності. 2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин. Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин, що ...
0 комментариев