Дипломна робота

Проблемний підхід до вивчення фольклорних творів на уроках читання


Зміст

Вступ

Розділ І. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі

1. Український фольклор як джерело народної мудрості

1.1 Малі фольклорні жанри як засіб виховання словом

1.2. Казка та її значення в розвитку молодших школярів

1.3 Легенди, міфи і байки у народній творчості

2. Програмові вимоги до вивчення літературних жанрів у початковій школі

Розділ ІІ. Проблемний підхід до вивчення малих фольклорних жанрів у школі.

2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів

2.2 Пошук шляхів вдосконалення вивчення усної народної творчості

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ

Людське суспільство створює величні цінності матеріальної і духовної культури. Людина – не пасивний споглядач навколишнього світу. Вона змінює природу речей: перетворює пісок і глину в цеглу, зводить із цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнює диких тварин, перетворює у високоврожайні культури дикоростучі злаки, дерева, кущі, пізнає таємниці каменю й металу і створює могутню техніку. У процесі олюднення природи людина пізнає красу творення, усвідомлює радість, яку несе в собі творче спілкування, і увічнює свої мрії про щасливий світ у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи світ, пізнаючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається в мові. Мова і мислення нерозривно пов’язані між собою, але їх не можна ототожнювати. Мислення – явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності). Та сама думка по-різному передається засобами численних мов, які різняться й звуковою, і граматичною будовою, і словником. Проте, хоч як багато в світі різних мов, всі вони виникли й розвиваються в зв’язку з потребами суспільної праці, з потребами спілкування людей.

Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимось з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з величезним досвідом попередніх поколінь людства. Зміни в усіх сферах нашого суспільства безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів. Інакше й бути не може, адже література – це відображене в художньому слові життя суспільства з усіма складнощами і проблемами. А тому читання книжок в системі виховання особливо гостро постало в останні роки. Соціологи, батьки, вчителі відзначають, що учні стали менше читати, частина з них вважає читання «непродуктивною витратою часу», пропонує процес читання «якось механізувати», надає перевагу екранізованим версіям творів. У дитячому читанні дорослі вбачають, перш за все, засіб духовного інтелектуального розвитку дитини, опосередкований спосіб ввести її у навколишній реальний світ, допомогти пізнати його закони.

У цьому питанні допомогу як вчителям, так і батькам слід шукати у першоджерелах культурного буття, у вивченні й опануванні духовних цінностей, які знайшли втілення у традиційній культурі та пройшли випробування часом. На сучасному етапі культурно-історичного розвитку суспільства простежується тенденція актуалізації цих цінностей, здійснення ними формуючого впливу на особистість, її самосвідомість, культурний розвиток у цілому. А шляхи розвитку національної самосвідомості пролягають нині крізь процеси усвідомлення й розуміння способу життя наших пращурів, їхніх традицій, звичаїв, обрядів, художньої культури. Без цього процес духовного відродження нації неможливий.

Сере національних духовних цінностей можна виокремити яскравий та унікальний феномен – фольклор – своєрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв’язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є найважливішою опорою національної самосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме у художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально – естетичний кодекс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов’язаної з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість.

Фольклор – невичерпне джерело тем, ідей, образів для письменників, вчених усіх часів та епох. Найкращі твори великих поетів усіх країн взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. Як справедливо підкреслював М.Т. Рильський: «Народна творчість – це той грунт, на якому виростають література, театр, музика і образотворче мистецтво – без якого вони б засохли». [12]

Перші записи зразків народної творчості, як вважають вчені, зробив Аристотель;крім того , прислів’я та приказки трапляються у біблійних оповідях, а в слов’янських літературах – на полях хронік та житейських описів. Народ так зафіксував їх значення: «Мудре слово глибше безодні, прислів’я гостріше голки», «Приказка у мові, як сіль у страві». [6]

Г. Сковорода радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогів, як О. Духнович, К. Ушинський, та багатьох інших, які також відстоювали ідею народності школи і виховання.[60]

В «Українській граматиці» І. Огієнка заслуговує на увагу дидактичний матеріал для читання й письмових вправ. Тут переважають зразки народної мудрості, особливо приказки та прислів’я, які мають морально – етичне спрямування і уособлювали багатовіковий досвід народу. Тексти підручника Огієнка переважно фольклорних жанрів: народні пісні, приказки, загадки, байки. За допомогою фольклору діти пізнають навколишній світ, вчаться бути уважними, швидко і правильно розв’язувати певні завдання, логічно міркувати. Вміле використання усної народної творчості формувало у дітей філософське світосприймання та національний менталітет.[28]

Особливу роль мови, усної народної творчості, літератури К.Д. Ушинський вбачав у справі виховання у дітей почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, його традицій, звичаїв, його мистецтва, культури, історії. У своїх працях він приділяв увагу роботі над прислів’ями і писав, що «прислів’я тим саме хороше, що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше пташиного носа, є те, що дитині належить збагнути: становить маленьку розумову задачу, цілком по дитячих силах». І справді, яке б прислів’я чи приказку ми не аналізували, школярі вчаться пояснювати, чому саме так говорить народ, тобто розвивають своє уявлення; так формується усне мовлення, яке потребує логічності у викладі думок, а отже, розвиваються розумові здібності школярів. Особливо ця робота набирає глибокого змісту, коли вчитель не обмежується простим тлумаченням, а запрошує поміркувати над тим, для чого в поданих прислів’ях використано слова, протилежні за змістом.

Саме у фольклорних формах К.Д. Ушинський бачив «кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови». У фольклорі він вбачав велике значення не лише з погляду дидактики, а ще більшою мірою – з виховного, бо кожний малий жанр творчості відображає життя народу в його історичному розвитку. [59]

М. Драгоманов надавав особливого значення усній народній творчості у процесі формування особистості. Розглядаючи у зв’язку з цим проблеми дитячого читання, зокрема змісту, вчений пише: «щодо матеріалу до читання, то, звичайно, він повинен бути взятий з якомога більш близького учневі світу, а такий матеріал дасть тепер лише народна словесність, але й те, що вже надруковано містить матеріал, з якого можна скласти чудову хрестоматію». Приділяючи велику увагу принципу народності у вихованні М. Драгоманов відстоював вивчення рідної мови в українських школах, вважаючи її засобом розвитку естетичних почуттів, моральності й національної самосвідомості.[36]

Серед наукових досліджень, що стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл, позашкільних закладів, будинків культури та мистецтв, використання національних традицій як важливих засобів музично – художнього, морально – естетичного, творчого виховання учнів у процесі їх навчальної діяльності та дозвілля. Серед науковців можна виокремити праці М.В. Кучинського «Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів», М. Лановик «Українська усна народна творчість»,Г.В. Мільченко, Л. Осадченко, С. Савельєвої, які вивчали усну народну творчість у різних аспектах її вивчення у початковій школі. Серед збирачів фольклору: П. Чубинський, І. Манжура, Б. Грінченко, І. Франко, М. Носик, які уклали хрестоматії з усної народної творчості. [38]

Серед методистів, які займаються вивченням цієї проблеми зараз можна виділити Вікторенко І.Л., Губенко О.О., Скіпакевич О.В. Вони досліджують проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів засобами усної народної творчості, вивчення прислів’їв, легенд і переказів на уроках української мови і читання у 1-4 класах, подають нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і методику їх проведення.

Вивчення творів усної народної творчості у початковій школі має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батьківщини, до рідної мови і виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра.

Об'єктом дослідження є усна народна творчість у процесі навчання і виховання школярів.

Предметом дослідження є шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі.

Проблема дослідження – підвищення продуктивності вивчення усної народної творчості у навчанні молодших школярів шляхом впровадження нових підходів до їх використання.

Мета дослідження – вивчення ефективності використання усної народної творчості на уроках у початкових класах і впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.

Завдання дослідження:

1.  Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

2.  Проаналізувати та узагальнити практику передових учителів, методистів щодо використання творів усної народної творчості.

3.  Висвітлити типові недоліки у діяльності вчителів та учнів під час вивчення малих літературних жанрів.

4.  Експериментально перевірити вплив усної народної творчості на школярів, зробити якісний аналіз одержаних результатів.


Розділ 1. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі

 

1.  Український фольклор як джерело народної мудрості

Усна народна творчість або фольклор (від англійського слова folklore - народна мудрість), - складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна -фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов'язана з різними ділянками побуту, є складовою народної традиційно-побутової культури, а отже, належить і до предметної сфери етнографії.

Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами.[1; 26]

 Регулярні записи творів усної словесності почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового,дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, історичних подій часів Княжої Русі, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.[24]

Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень.

Однією з характерних ознак фольклору є анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення - додавання "до чужого прекрасного свого кращого".

Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв.

Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів: віршових, поетичних і прозових, оповідних.

Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, додає своє - імпровізує.[26]

Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність - усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми.

Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значимість пам'яті у творенні, побутуванні й передачі фольклорних творів, колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства - анонімність, пов'язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами - імпровізаційність, чим у свою чергу зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів - їх варіантність.[57]

Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується за типами, родами, видами. Український фольклор складається з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності, прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними.

Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні.

Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм корінням сягають глибокої передхристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення.

З давніх-давен зберегли народні колядки і щедрівки свою магічно - побажальну сутність, величальний пафос. Звичаєм народного колядування охоплювалися всі члени сім'ї. Окремі колядки адресувалися господареві, господині, хлопцеві, дівчині, малим дітям.[1]

У наш час з'явилися колядки та щедрівки, які ґрунтувалися на біблійних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки і смерть Христа.

Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву -веснянки.

Веснянки та гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Вони виконувалися разом з іграми, поділом на хори, які переспівувалися між собою; часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами, супроводжувалися багатою мімікою, жестами.

Купальські пісні були поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту Сонця, розквіту природи, буяння зелені. У купальських піснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища і перестрибування через нього, сплітання вінків і пускання їх на воду, палення і топлення купальського деревця, молодіжні ігри.

Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті.

До обрядового фольклору належать також різні приповідки, традиційні прозові формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пісні.

Необрядові пісні - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народні думи, історичні пісні, балади, соціальне - побутові, ліричні пісні з особистого і родинного життя, жартівливі й танкові пісні, колискові й дитячі, набожні пісні.

Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти. Сюди належать і р ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки).[15]

Прозовий фольклор. Однією з найважливіших складових фольклорної прози є казки. Вони сягають своїм корінням міфологічної свідомості давньої людини. Оповідання , які називаємо казковими, трактувалися нашими далекими предками так, як їх сьогодні сприймають діти, - вважалися реальністю. Упродовж століть казкові сюжети передавалися від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи змін. Народні казки поділяються на три групи:

1)  казки про тварин, в яких головними дійовими особами
виступають тварини.

2)  чарівні, героїко-фантастичні казки про надзвичайні події, предмети і уявних людей, велетнів, силачів їх своєрідне походження, пригоди, різні перетворення.

3)  побутові казки, присвячені різним подіям родинного і громадського побуту.

Легенди і перекази становлять другу велику частину фольклорної прози. Легенди за змістом подібні до фантастичних казок: у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент.

Перекази - це народні оповідання про історичні події й особи. Від легенд вони відрізняються тим, що в них меншу роль відіграє фантастика і оповідь має здебільшого реалістичний характер, оперта на історичні факти.

З переказами споріднені усні народні оповідання - короткі оповіді здебільшого у формі повідомлення, спостереження оповідача, спогаду про незвичайну пригоду, зустріч, повчальну історію. [48]

Проміжне місце між поетичним і прозовим фольклором займають короткі народні влучні вислови - афоризми, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.

До них належать прислів'я і приказки, загадки, формули побажань, привітання.

Прислів'я і приказки - стислі крилаті вислови, в яких сконцентровано життєву мудрість і філософію народу. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям українські прислів'я і приказки охоплюють усі сторони життя людини, її погляди на світ, суспільні явища, громадські та родинні взаємини.

Загадки (від слова «гадати» - думати, розмірковувати) - дуже давній і розповсюджений вид народної творчості. Це стислий вислів віршем або ритмізованою прозою з дотепним запитанням, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього.

Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, що здавна були неодмінним компонентом побуту, взаємин, звичаїв і обрядів українського народу, відбивали його морально - етичні засади і рівень духовності.[33]


Информация о работе «Проблемний підхід до вивчення фольклорних творів на уроках читання»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 130256
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
93871
4
4

... і загалом) знайшла своє повне відображення та підтвердження в її результатах. Внаслідок проведеного дослідження ми досягли кінцевої мети дослідження – узагальнили методичні прийоми та форми роботи над українською народною казкою на уроках читання в початковій школі. В ході написання роботи ми також реалізували всі поставлені на початках завдання. Теоретична та практична значущість дипломної ...

Скачать
53053
0
0

... образи, уміння виразного читання, аналізу творів музичного та зображувального мистецтв; виховувати пошану та любов до давньоукраїнської літератури, до рідної землі; патріотизм, активну громадянську позицію. Обладнання: тексти «Слова о полку Ігоревім», роздатковий матеріал, ілюстрації художників до твору, виставка видань «Слова …». Тип уроку: комбінований. «Слово» – не оповідання, це ...

Скачать
28620
3
3

... так і не педагогічного спрямування, граючи у які в певний відведений для цього вчителем час будуть збагачувати свою уяву, покращувати мислительні процеси. Розділ 2. Конспекти уроків навчання грамоти з використанням комп’ютера   2.1 Урок читання в добукварний період   Тема: Звуковий аналіз слів. Мета. Розвивати уміння розрізняти голосні й приголосні (тверді та м'які) звуки. Вчити будувати ...

Скачать
67368
0
0

... зуби й борода? (Часник.) Сидить дід над водою З червоною бородою. Хто йде — не мине, За борідку смикне. (Калина.) Сам маленький, а шуба дерев'яна. (Горіх.) РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ” УРОК-ПОДОРОЖ «СТОРІНКАМИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ» Мета: сформувати в учнів бережливе ставлення до природи; розвивати вміння учнів ...

0 комментариев


Наверх