Статистичний облік природних ресурсів в Україні

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра обліку і аудиту

Курсова робота з дисципліни “Статистика” за темою:

 “Статистичний облік природних ресурсів в Україні”

Рівне – 2006

Зміст

Вступ

1.  Статистичний облік природних ресурсів в Україні

2.  Кореляційне дослідження

3.  Типологічний розрахунок

3.1.  Зведення і групування статистичних даних

3.2.  Ряди розподілу

3.3.  Ряди динаміки

3.4.  Індекси

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

 

Статистикою називається наука, яка об’єднує принципи та методи роботи з масовими даними – кількісними характеристиками зазначених явищ і процесів. Слово статистика (від лат. status – стан речей), означає кількісний облік масових, насамперед соціально-економічних явищ і процесів.

Об’єктом статистичного аналізу можуть бути найрізноманітніші явища й процеси суспільного життя. Предметом статистики є кількісна сторона масових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їх якісним змістом. Тобто статистика підкреслює дві принципові відмінності: по-перше – вона вивчає кількісну сторону суспільних явищ, по-друге – не поодинокі, а масові явища.

Вивчаючи кількісну сторону явищ, статистика відображає їх в своїх числах – показниках, і саме цим характеризує конкретну міру явищ, встановлює загальні властивості, виявляє схожість і відмінність окремих рис, об’єднує елементи в групи, виявляє певні типи явищ.

Інша особливість предмету статистики пов’язана з масовістю суспільних явищ. Статистика вивчає явища, які повторюються в просторі або впродовж часу. Для масового явища характерна участь у ньому певної множини елементів, істотні властивості яких схожі.

Розглядаючи суспільні явища як масові і спираючись на облік усієї сукупності фактів, що відносяться до цих явищ, статистика за допомогою чисел показує ступінь їх розвитку, напрям і швидкість змін, тісноту взаємозв’язків і взаємо залежностей. Все це дає підставу твердити, що статистика – один із засобів пізнання суспільного життя.

Статистика - багатогалузева наука, яка складається з окремих розділів або галузей, які, будучи самостійними її частинами, тісно пов’язані між собою. До цього часу виділились чотири складові частини статистики:

1)  загальна теорія статистики, де розглядаються категорії статистичної науки, а також спільні для будь-яких масових явищ методи і засоби аналізу;

2)  економічна статистика, яка вивчає явища і процеси, що мають місце в економіці, розробляє систему економічних показників і методи вивчення народного господарства країни чи регіону як єдиного цілого;

3)  галузеві статистики, які розробляють зміст і методи обчислення показників, що відображають особливості кожної окремої галузі;

4)  соціальна статистика, предметом якої є вивчення соціальних умов і характеру праці, рівня життя, прибутків, споживання матеріальних благ і послуг населення.

Метою написання курсової роботи для мене послугувало закріпити теоретичні і практичні знання, набуті в ході аудиторських занять, або шляхом самостійного вивчення окремих питань курсу, розвинути економічне мислення, оволодіти навичками самостійного розв’язання й обґрунтування господарських рішень.

При цьому вирішити наступні питання:

–  закріпити теоретичні знання з раніше вивченої дисципліни “Вища математика” та засвоїти основні поняття та терміни дисципліни “статистика”;

–  оцінити можливість практичного застосування набутих теоретичних знань для розв’язання конкретних економічних задач;

–  оволодіти методами систематизації даних та обчислення узагальнюючих статистичних показників, а також аналізу варіації;

–  набути вміння оцінювати ряди динаміки;

–  навчитися застосовувати індексний метод до аналізу статистичних даних;

–  оволодіти методами дослідження кореляційного зв’язку між показниками;

–  закріпити знання з основних розділів соціально-економічної статистики.

 

Статистика природних ресурсів

 

Як складовий елемент національного багатства природні ре­сурси потребують докладного статистичного аналізу. Розвиток науки i техніки зумовлює зростаючий вплив людини на природу. Ураховуючи те, що такий вплив має переважно негативний i не­виправданий характер, це спонукає дбайливіше ставитися до нав­колишнього середовища. Тому, поряд із завданнями обліку, роз­рахунку структури та вивчення використання в народногосподарських інтepecax природних pecypciв метою статистичного дослідження постає також вивчення характеру техногенного впливу людини на довкілля, облік кiлькicних та якісних змін у ньому. Масштаби антропогенного (тобто зумовленого господарською дiяльнiстю людини) впливу на природу величезні. Щороку під час переорювання полів, провадження гiрничовидобувних робіт та різного будівництва переміщуються, у середньому, 4 тис. км³ гpунтів, з надр землі видобувається 100 млрд. т руди, паливних копалин та будівельних матерiалiв, на поля вноситься близько 300 млн. т отрутохімікатів, на господарські потреби забирається 12% річкового стоку.

Комплекс питань, пов'язаних зі станом природи, постає на pi­зних рівнях i часто має міжнародний, планетарний характер. Цю проблему нині вивчають багато важливих авторитетних міжнародних органiзацiй - ООН та її пiдроздiли (ЮНЕСКО, ФАО), Міжнародна рада наукових союзів (МРНС), Всесвітня органiзацiя охорони здоров'я та iншi.

Взаємостосунки людини i природи мають будуватися на засадах раціонального природокористування. Масштаби освоєння людською діяльністю природних pecypcів не повинні перевищувати швидкості їх оновлення, а засвоєння природних комплексів має враховувати стiйкiсть їх внутрішньої структури. Відходи, що ви­никають у виробництві, мають нейтралізуватися або лiквiдуватися так, аби не забруднювати середовище, а також необхідно викорис­товувати корисні компоненти, що є у відходах. Отже, рацiоналiза­цiя природокористування передбачає розгляд природних процесів i виробничої дiяльностi як єдиної бiоекономiчної системи.

Істотне погіршення якості навколишнього середовища, яке значною мірою зумовлене зростанням масштабів антропогенного впливу, зумовило потребу формування статистики навколиш­нього середовища, дані якої мають забезпечити об'єктивне уяв­лення про обсяги природних pecypciв, якість навколишнього середовища, інтенсивність та напрямки техногенного навантаження на природу.

Статистика навколишнього середовища є міжгалузевою за своїм характером. Її iнформацiя використовується для розробки та оцінки виконання соцiально-економiчних програм, вирішення питань економічної політики. Вона описує стан та тенденції зміни навколишнього середовища, до якого належать повітря, вода, грунт/земля, бiота, що містяться в цих компонентах, а також населені пункти.

У 1972 роцi на засiданнi Генеральної Асамблеї ООН уперше були визнані головнi напрямки та принципи дiяльностi рiзних держав i закладені основи для розвитку міжнародного співробітництва в галузі статистики навколишнього середовища. Kpiм то­го, була заснована спеціальна програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), одне з довгострокових завдань якої полягало в розробці загальної системи показників статистики навколишнього середовища, яка узагальнила б досвід різних країн i забезпечила б порівняння національних даних.

Побудова системи показників статистики навколишнього се­редовища гpунтуєгься на використанні моделі “навантаження – стан – реакція”, згідно з якою стан навколишнього середовища та окремих його компонентів визначається впливом соціально-економічної, дiяльностi людини i реакцією суспільства, яка спрямована на запобігання та зменшення наслiдкiв цієї дiяльностi. Зазначена система показників складається з таких підсистем:

1) показники навантаження;

2) показники стану навколишнього середовища;

3) показники реакції суспільства;

4) показники запасів та фондів окремих компонентів навколишнього середовища.

Показники навантаження поділяються на показники антро­погенного та природного навантаження. Щоб оцінити антропо­генне навантаження на довкілля, застосовують показники:

·  видобутку (збору врожаю) окремих природних ресурсів;

·  що характеризують кiлькiсть викидів і скидів забруднюючих речовин та вiдходiв у атмосферне повітря, водні ресурси та в землю;

·  що характеризують кiлькiсть використовуваних бiохiмiчних речовин (природних та хiмiчних добрив, пестицидів) за розміром площі та iнтенсивнiстю їх використання.

Природне навантаження на компоненти навколишнього середовища вивчається за допомогою показників, що відбивають масштаби та інтенсивність природних явищ i стихійного лиха, тако­го як засуха, повінь, землетрус, які негативно впливають на навколишнє середовище.

Показники стану навколишнього середовища використовують для характеристики наслiдкiв антропогенного та природ­ного впливу на довкілля:

·  показники, що відбивають кiлькiснi зміни в природних ре­сурсах, а сам бiологiчних, відновлюваних та не відновлюваних. До них належать показники зміни площі пociвів сільськогосподарських культур, популяції домашніх тварин, окремих популяцій рибних запасів, видів флори та фауни тощо. Для розрахунку таких показників застосовується пiдхiд, що базується на оцiнцi зміни запасів;ї

·  показники якості навколишнього середовища визначають фактичні якiснi властивості повітря, води та землі, які виражаю­ться показниками концентрації окремих видів забруднюючих ре­човин. Для такої оцінки використовується пiдхiд, що полягає впорiвняннi piвнів фактичної концентрації, забруднюючих речовин зі значеннями їх нормативних показників - гранично допусти­мих концентрацій (ГДК), перевищення яких призводить до різних порушень стану здоров’я людей, негативно впливає на умови існування тварин і рослин;

·  показники стану здоров’я населення, такі, наприклад, як захворюваність. Особлива увага приділяється вивченню стану здоров'я дітей та немовлят, які найбільше потерпають через noгip­шення стану навколишнього середовища.

Показники реакції суспільства на наслідки впливу соцiаль­но-економiчної дiяльностi та природних явищ на навколишнє се­редовище характеризують реакцію, що має на мeтi змінити спря­мованість несприятливих тенденцій завдяки досягненню piвноваги у співвідношенні діяльності суспільства, підтримання здо­ров'я екологічних систем та сталості у використанні природних pecypciв. Ці показники поділяються на такі групи:

·  показники, що безпосередньо описують заходи з охорони навколишнього середовища;

·  показники витрат на реалiзацiю заходів з охорони навколи­шнього середовища.

До заходів, спрямованих на oxopoну навколишнього середовища, належать:

1) заходи з відновлення деградованого довкілля та окремих його компонентів;

2) проведення досліджень із проблем забруднення навколишнього середовища та спостереження за забрудненням;

3) заходи із захисту та збереження природи;

4) заходи, пов’язані зі створенням державних структур для контролю за забрудненням.

Показники запасів i фондів окремих компонентів навколишнього середовища та кадастру екосистем дають оцінку запасів природних pecypciв та фондів населених пунктів i їх зміни в наслідок соцiально-економiчної дiяльностi суспільства. Ці показники будуть розглянутi під час вивчення окремих видів природ­них pecypcів.

Статистика навколишнього середовища не є завершеною. З появою різноманітних проблем, що пов’язані зі станом, розвит­ком окремих компонентів навколишнього середовища, а також постійним зростанням розмiрiв соцiано-економічної дiяльностi суспільства, статистика навколишнього середовища постійно вдосконалюється.

Оскільки окремі види природних pecypciв значно різняться між собою як за натуральною формою, так i piвнем та напрямка­ми залучення до народногосподарського обороту, статистичні показники, необхiднi для їх оцінки та характеристики, є вузькоспецiалiзованими. Єдиної загальноприйнятої класифiкацiї природ­них pecypciв у статистиці не існує. Нині вони вивчаються в розрiзi укрупнених груп:

1) земельні фонди;

2) багатства надр;

3) водні ресурси;

4) лiсовi ресурси;

5) гідроенергоресурси.

З огляду на це при вивченні системи показників статистики природних pecypciв розглядаються окремі пiдроздiли цієї системи.

Показники статистики земельного фонду.

Існування й розвиток людського суспільства незалежно від його соцiально-економiчного устрою нерозривно пов’язані з зем­лею - цим найважливішим компонентом зовнішнього середо­вища, роль якого в житті людей багатогранна. Зокрема, земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виконує функцію територіального базису i в інших галузях народного господарства. Більш того, земля є загальною основою існування людини, оскільки земля - це не тільки матерія, тобто земні території, а й вода, надра, рослинність i т. ін. Уся земельна площа країни або певного peгioну, включаючи внутрiшнi води, становить земельний фонд. Сукупність даних про правовий, природний та господарський стан землі має назву земельного кадастру. Структура кадастру передбачає той необхідний набір статистичних показників, кiлькiсна iнформацiя про які наповнює земельний кадастр конкретним змістом. Нині сфера кадастрового обліку обмежена землею сільськогосподарського призначення. Тому статистика земельних pecypciв є одним з роздiлiв сільськогосподарської статистики. Докладну iнформацiю про земельні ресурси містить Державна земельна книга району (або міста). У ній зазначені землекористувачі (підприємства, органiзацiї або окремі особи), структура земель за якістю, за аграрно-виробничими групами з урахуванням фiзико-хiмiчних особливостей, що дозволяє обчислити питому вагу найважливішої частини земельних pecypciв - оранки - з урахуванням того, яка частина з них у цей час використовується в сільському господарстві, а яка - ні.

Kpiм характеристики складу i структури земельного фонду показники земельних pecypcів також виражають динаміку вклю­чення в господарський оборот нових земель, трансформацію освоєних земель та їх рекультивацію. Особливо велике значення для контролю за використанням земельних pecypcів мають пока­зники їх трансформації, причому найбільший інтepec становлять показники відводу продуктивних земель з різною несільськогосподарською метою.

Зміна якості земель також може бути оцінена в динамiцi. При цьому вирізняють зміни, які відбуваються під впливом натураль­них процесів та результатів господарської дiяльностi людини. Це пов'язано з тим, що виробнича сила землі як засобу виробництва, її цiннiсть з промислового, рекреаційного та інших поглядів є категоріями, не сталими в часі. Якість земельних pecypciв може поліпшитися завдяки цілеспрямованому впливу на них людської дi­яльностi, але може й погіршитись через значне забруднення землі. Таке погіршення якості земельних pecypciв має кiлькiсно відбиватися у зниженні показника економічної оцiнкu, що буде мірою втрат, які нанесені народному господарству забрудненням цього найважливішого компонента зовнішнього середовища.

Цiннiсть такого показника полягає в тому, що, по-перше, він дозволяє цілеспрямовано планувати витрати на землеохороннi заходи i спрямовувати їх передовсім на охорону тих земель, втрати від забруднення яких особливо великі; по-друге, дає можливість рацiональнiше розв'язувати питання розміщення промис­лових підприємств, уникаючи їх концентрації в районах з висо­ким показником втрат від забруднення землі.

Показники статистики лісових pecypciв.

Значення лiсiв ве­лике i багатогранне. Як найважливіший планетарний акумулятор живої речовини ліси підтримують вуглеводневий та кисневий ба­ланс землі, впливають на бiологiчний кругообіг ряду хiмiчних елементів. Ліси значно впливають на клiматичнi умови різних географічних зон, на циркуляцію тепла в атмосфері, на запас во­логи в гpунті, води в piкax та озерах. Лiсовi насадження значною мірою не дають змоги розширюватись водній та вiтровiй ерозії.

Ліси мають велике санiтарно-гiгiєнiчне значення: крони дерев не тільки затримують тверді пильовi частинки, а й детоксують рiзнi газоподiбнi iнгредiєнти. Зі зростанням урбанiзацiї підвищується культурно-естетичне значення лiсiв: вони все більшою мірою стають місцем відпочинку та туризму, а позитивний вплив лісу на здоров'я та зростання працездатності людини загальновідомий. У лiсi багато ягід, лікарських рослин, гopixiв, він є місцем проживання цінних промислових тварин та птахів.

Статистика лісового господарства, котра має iнформацiю про наявність, кiлькiсний та якісний стан лісових pecypciв i їх охорону, розглядає ліси передусім як економічний ресурс. На пiдставi показників лісового господарства розробляють плани розвитку лісового господарства та лесової промисловості, організують лісогосподарське виробництво i лiсоексплуатацiю. Багато в чому виконання цих завдань визначається породним та віковим складом лісонасаджень. Саме тому облік лiсiв проводять залежно від їх народногосподарського призначення, місцезнаходження та виконуваних природоохоронних функцій. Розрізняють три групи лiсiв.

До першої групи належать ліси, що мають таке значення:

·  водоохоронне (заборонені зони вздовж водних об’єктів, а також заборонені смуги лiсiв, що зберігають нерестилища цінних промислових риб);

·  захисне (лiсовi смуги вздовж шляхів, протиерозiйнi ліси);

·  санiтарно-гiгiєнiчне та оздоровче (зелені зони навколо міст, курортів та джерел водопостачання), а також заповідники, нацiональнi та природні парки, приальпiйськi ліси.

До другої групи належать ліси районів з розвиненою мережею транспорту, великою кiлькiстю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуатаційне значення,

Третя група об'єднує ліси багатолiсових районів.

Для лiсiв різних груп установлено різний режим користування. Так, у лісах першої групи вирубування насаджень обмежене, а ліси третьої групи здебільшого мають задовольняти потреби народного господарства щодо деревини без втрат захисних якос­тей лiсiв.

Найдокладніша iнформацiя про кiлькiсний та якісний стан лісових масивів міститься в матеріалах періодичного обліку лісового фонду, Пiд лісовим фондом розуміють землі, що вкриті або не вкриті лісами, але призначені для потреб лісового господарства, тобто площі, на яких мають бути вирощені ліси: вигорiлi ділянки, площі загиблих лісів, галявини, розріджені частини лісових насаджень тощо. Такий облік провадиться, як правило, один раз на 5 років. При цьому весь лісовий фонд поділяється за категоріями земель на лісову та нелісову площі; остання включає в себе невикористані в лісовому господарстві площі усередині лісового фонду (шляхи, канави, болота, яруги і т. ін.) з використанням груп та категорій лiсiв. Запаси лісонасаджень класифікують за віковими групами та переважними породами (хвойні, м'яколистянi, твердолистяні), класами та категоріями стиглості (молоді, приспiлi, спiлi та перестiйнi ліси).

На базі цих показників можуть бути розроблені важливі уза­гальнюючі характеристики територi'ї та лісу:

·  лiсистiсть територi'ї: відношення площі лісу до площі peгioну;

·  лісові насадження на душу населення, м³;

·  вкрита лісом плаща зеленої зони на одну особу, га;

·  загальний середній приріст лісу - усього, у тому числі за групами порід, тис. м³;

·  середній приріст на 1 га вкритої лисом площі, м³/га.

Отже, статистика лісових pecypciв дозволяє характеризувати наявність, склад, стан, рух, відтворення i використання лісового фонду.

На вiдмiну від інших видів природних pecypciв корисні копа­лини не відновлюються, а потреба щодо них безперервно збільшується. Це потребує дбайливого ставлення до багатств надр.

Показники статистики корисних копалин. Головне завдання обліку корисних копалин - отримання повних та достовірних даних про стан мінерально-сировинної бази підприємства, галузі та країни на початок кожного року, piвень розвiданостi та підготовленості родовищ до промислового засвоєння, забезпеченість гірничодобувних підприємств розвіданими запасами. Запаси корисних копалин обліковуються згідно з класифiкацiєю, за якою залежно від народногосподарського значення вони поділяються на дві групи, що підлягають роздільному обліку - балансові та позабалансові.

Балансові - це запаси, використання яких економічно доцільне i які відповідають кондиціям, що встановлюються для підрахунку запасів у надрах. До позабалансових належать запаси, використання яких при досягнутому технічному рівні економічно недоцільне через їх малу кiлькiсть, малу потужність покладів, ни­зький вміст цінних компонентів, але які згодом можуть стати об'єктом промислового засвоєння.

Облік наявності i руху запасів відбивається статистикою в балансі запасів, що складається для кожного виду корисних копалин. У них ураховується наявність запасів на початок року з розподілом за рівнем розвiданостi, придатності для промислового використання. Рух запасів характеризують показники видобутку та втрат корисних копалин за piк, зміни запасів за piк у зв'язку з розвідувальними роботами, зміною кондицій, переоцінюванням та з інших причин. У балансах ураховується забезпеченість діючих, а також тих, що будуються або проектуються, гірничодобувних підприємств розвіданими запасами мінеральної сировини.

Показники статистики водних ресурсів.

Водні ресурси - це запаси поверхневих та підземних вод, а також інших водних об’єктів. Державний фонд водних pecypciв країни включає ріки, озера, водосховища, ставки, канали, пiдземнi ріки.

Статистика водних pecypciв має забезпечити урядові органи, органи управління та планування необхідною iнформацiєю, що відбиває водозабезпеченість окремих районів країни, водоспожи­вання (зaбip води), використання води в розподiлi за галузями, призначенням, видами водних об’єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків за водокористувачами i piвень забрудненості стоків, а також заходи щодо захисту водних pecypciв від забруднeнocтi й ефективність цих заходів. Інакше кажучи, статистика водних pecypciв за допомогою системи показників має характеризувати наявність i використання водних pecypciв, а також зміну їх стану, що виникає під впливом господарської діяльності людини і заходів щодо охорони водних ресурсів.

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюються на підставі даних спеціальних обстежень. Головні серед них такі:

·  запас води, тис. м³, усього та за видами поверхневих стоків рік;

·  запас води в розрахунку на одну особу, на 1 км² території.

Критерій чистоти поверхневої води встановлюється за сумою

якісних показників, що використовуються для оцінки придатнос­ті її для різних водокористувачів.

Показники інших роздiлiв статистики водних pecypciв обчис­люються за даними статистичної звiтностi. Для характеристики водоспоживання встановлюють загальний забір води та її вико­ристання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг стоків розраховується за якістю очищення, а також кількістю забруднювачів (у тоннах), за окремими iнгредiєнтами в стоках. Прова­диться також облік кiлькостi, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Статистичні дані розробляються як у територіальному, так i галузевому розрізах. При цьому широко викорис­товується метод угруповань.

Узагальнюючими показниками в статистиці природних ресурсів можуть бути тільки вартісні показники. Даючи економічну оцінку природних pecypciв, застосовують два методи: затратний (оцінювання в pecypci результатів праці) та рентний (оцінювання можливих доходів від ресурсу), а також рiзнi їх комбiнацiї.

Основи трудового (затратного) методу закладені були С. Т. Струмiлiним, хоча він i обмежився лише встановленням розміру ви­трат на первинне освоєння pecypciв без урахування витрат на підтримання їх відтворення в процесі експлуатації. Тобто обчислювалась сукупність затрат праці на освоєння природного ресур­су. При використанні цього методу зберігається єдність підходу до оцінювання вcix елементів національного багатства як спо­живчих вартостей, що беруть участь у вiдтвореннi. Але водночас вони не дістають вартісного вираження, необхідного для обміну на ринку. Найважливішими джерелами iнформацiї про прямі та непрямі затрати праці є мiжгалузевi баланси.

Сутність рентного методу полягає в установленні доходів від природного ресурсу на базі розробки диференційованої ренти. Цей метод почав застосовуватися ще в 30-тi роки для оцінювання сільськогосподарських угідь та інших природних pecypciв у балансі народного господарства колишнього СРСР за 1923-1924 рр. Розрахунки виконувались розкладанням приросту національного доходу з виділенням доходів від цих природних pecypciв. На цих самих принципах виконано бiльшiсть повоєнних переоцінок, які дозволили оцінити роль природного фактора в реальних фінансових операціях. Тут на допомогу прийшла iнформацiя кадастрів pecypciв, про які йшлося раніше.

Але й перший, i другий методи оцінювання природних ресур­ciв потребують у нашій кpaїні подальшого розвитку та докладної розробки.