Канадо-американські відносини: стан, проблеми та пошуки нової парадигми

2. Канадо-американські відносини: стан, проблеми та пошуки нової парадигми

Серед провідних напрямків канадської зовнішньої політики перше місце обіймають стосунки з США.

Військова сфера співпраці з США

Враховуючи географічне розташування Канади, принаймні до завершення Другої світової війни єдина загроза, якої мала остерігатись Канада, - це був сусід з півдня - Сполучені Штати. Також є очевидним, що за всіх розкладів, за будь-яких військових витрат Канада була не в змозі самостійно себе захистити від США. Виходячи з цього, для Канади існувало два варіанти збереження своєї незалежності: або союз з державою більш сильною чи, врешті-решт, рівною за потенціалом з США в обмін на частину свого суверенітету (до 1940 року таку роль відігравала Великобританія); або союз з самими Сполученими Штатами - модель, яка діє після Другої світової війни. Щоправда, у другій моделі Канаді доводиться поступатись більш значною часткою власного суверенітету. Не забудемо, що відносно безболісна зміна військових партнерів для Канади відбулась через те, що з початком холодної війни у всіх трьох держав з'явився спільний противник - СРСР.

Офіційний початок військової співпраці між Канадою і США дала Огденбурзька угода, підписана у 1940 році канадським прем'єр-міністром Макензі Кінгом і президентом США Ф.Рузвельтом. Так з'явився Постійний військовий комітет - спільний військовий орган для обміну інформацією і «захисту північної половини західної півкулі». На сьогоднішній день інституалізація відносин між обома державами у військовій сфері досягла небаченого рівня: укладено і діє понад 80 угод у сфері оборони, підписано 250 меморандумів про взаємо порозуміння між військовими відомствами обох країн, працює понад 140 комісій, створених для обговорення військових питань.

Головним елементом військової співпраці Канади і США була і залишається угода НОРАД, підписана у 1958 році, і яка постійно пролонговується ( за останньою пролонгацією термін дії угоди продовжений до 2006 року). НОРАД - це спільна діяльність США і Канади у Командуванні з аерокосмічної оборони Північної Америки.

Командування складається з трьох головних частин: 1. системи наземного попередження (мережа різноманітних радарів і сенсорів, які розкинулись практично по всьому Північноамериканському континенту); 2. системи повітряного попередження (АВАКС); 3. винищувальної авіації з канадських винищувачів-бомбардувальників СГ-18 і американських винищувачів Г-15 і Б-16. НОРАД отримує також дані від Космічного командування США про потенційні загрози з космосу.

Так само зона відповідальності НОРАД щодо захисту північноамериканського континенту ділиться на три частини: канадську, американську (континентальну) і Аляску.

Враховуючи особливо тісний характер відносин двох держав, можна було передбачити реакцію Канади на події 11 вересня 2001 року. 7 жовтня прем'єр-міністр Канади Жан Кретьєн заявив, що Канада надасть військово- повітряні, сухопутні і морські сили для міжнародних сил, які сформовані для боротьби з тероризмом.

Так Канада розпочала операцію «Аполлон», яка стала канадським вкладом в американську операцію «Незламна свобода». Вже у жовтні 2001 року канадські кораблі розпочали просування в бік Аравійського моря і Перської затоки, тобто у зону відповідальності Центрального командування збройних сил США. Станом на січень 2002 року у цьому регіоні Канада зосередила 6 військових кораблів з обслугою в 1500 осіб. Офіційно операція «Аполлон» була завершена у грудні 2003 року, коли останній канадський військовий корабель «Калгарі» повернувся до в Канаду.

Загалом у цій анти терористичній місії було задіяно 16 з 18 канадських військових кораблів. Головне завдання - перевірка кораблів, підозрюваних у нелегальному перевезенні бойовиків «Аль-Каїди» і руху «Талібан». Канадськими кораблями було перевірено понад 21 800 різних суден, починаючи від рибацьких човнів до великотоннажних океанських кораблів. На Канаду припала половина з 1100 затриманих кораблів.

Окрім цього, в операції «Аполлон» брали участь і сухопутні сили. В середині 2001 року США звернулись до партнерів по коаліції, в тому числі і до Канади, з проханням виділити армійські підрозділи для сприяння у розподілі гуманітарної допомоги в Афганістані. Спочатку Оттава виділила 1000 вояків зі своїх сил швидкого реагування, але у січні 2002 року відрядила до Афганістану 750 військовослужбовців, які перебували у Афганістані 6 місяців.

Військово-повітряна складова канадської участі в операції «Аполлон» дещо скромніша: було задіяно всього 6 літаків (чотири транспортні і два розвідувальні).

Нині боротьба Канади з міжнародним тероризмом будується на основі операції «Афіна», в рамках якої з серпня 2003 року в Афганістані перебуває її 1900 вояків (з 5200 осіб, тобто на Канаду припадає 40% всіх багатонаціональних сил НАТО (Міжнародні сили сприяння безпеці - ІСАФ), які діють тут за мандатом ООН. У серпні 2004 року завершується термін канадського мандату на перебування в Афганістані і чисельність канадського контингенту скорочена до 800 осіб.

Незважаючи на всебічну інтеграцію військової політики Канади і США, в останні роки між Вашингтоном і Оттавою нагромаджуються тертя і непорозуміння.

Передовсім це стосується проблем, пов'язаних з кризою канадських збройних сил. Канада прагне після завершення холодної війни отримати мирні дивіденди. Це стосується у першу чергу скорочення чисельності армії та обсягів військового бюджету. Так, чисельність ЗБ Канади зменшилася з 87 тис. осіб у 1989 році до 60 тис. на початок XXI сторіччя. Військовий бюджет - і так не дуже значний постійно скорочувався упродовж 1990-х років. У 2003 році канадський військовий бюджет становив 13 млрд. дол.., тобто залишився на рівні 1993 року. Як наслідок, за часткою витрат на оборону - 1,1% ВВП - Канада займає передостаннє місце серед країн НАТО, поступаючись навіть Люксембургу.

Реальна чисельність канадських збройних сил ще менша, якщо врахувати, що приблизно третина армії - 18 500 осіб - припадає на цивільних спеціалістів, які виконують різного роду адміністративну і допоміжну роботу. Таким чином, чисельність власне бойової складової канадської армії наближається до 40 тис. осіб.

На думку багатьох експертів, криза канадських збройних сил досягла своєї критичної точки. Відповідно до доповіді «Канада без збройних сил», підготовленій 2003 року Університетом Куінз, Канада стане першою державою, яка себе сама обеззброїть: десь між 2008 і 2013 роками вона не матиме ВПС, ВМС і сухопутних сил,, якщо упродовж 15 років не вкладе у ЗС 50 млрд. дол.. для заміни застарілої техніки та озброєння.

Передбачаються наступні наслідки цієї кризи: 1. військова слабкість позбавить Канаду можливості брати участь у переговорах з питань безпеки; 2. Це завдасть серйозної шкоди ЗП Канади, оскільки вона не зможе брати участь у міжнародних операціях; 3. Найголовніше, ця ситуація загрожує серйозними труднощами у відносинах з США. У цьому контексті прогнозують, що «якщо Канада не зможе повною мірою брати участь у реалізації планів США з оборони континенту, то американці можуть закрити кордон і розмістити свої війська на канадській території».

Насправді, нині можна говорити про певну кризу довіри у відносинах Канади і США. Спочатку шукали причину цього похолодання у канадо- американських відносинах в особистнісному факторі. До 12 грудня 2003 року експерти покладали відповідальність за це на колишнього премєр-міністра Жана Кретьєна, який відомий своїм антиамериканізмом. Коли ж новий прем'єр-міністр Пол Мартін, який переміг на парламентських виборах значною мірою тому, що обіцяв покращення відносин з США, заявив у лютому 2005 року, що Канада не братиме учсті у американській НПРО, стало зрозумілим, що причинах не в особистостях, а більш глибші. Це перший подразник у погіршенні стосунків між Канадою і США.

Другий - полягає у тому, що, на думку Білого дому, Канада не тільки запізнилась з усвідомленням післявересневої реальності, але й припустилась низки грубих помилок, відповідальність за які взяв на себе колишній премєр- міністр Жан Кретьєн, який подав у відставку у 2003 році. Найбільшою помилкою, яка межує , на думку США, зі зрадою, булла відмова Канади від участі у війні США проти Іраку (формально через відсутність на цю війну санкції Ради Безпеки ООН). Знервовані Були американці і самою формою відмови - премєр-міністр зробив це перед телекамерами під опллески парламентаріїв (до того, як по дипломатичних каналах повідомив США).

Третьою причиною американського невдоволення стало широке поширення в Канаді антиамериканських настроїв.

Наступним негативним подразником канадо-американських відносин є , на думку Вашингтона, недостатні зусилля Оттави у сфері боротьби з міжнародним терроризмом. Йдеться і про недостатнє фінанасування Канадою оборонних зобов'язань по лінії НАТО; про м'яку політику Канади щодо біженців та іммігрантів, яка може дозволити террористам проникнут з території Канади до США ( американці нагадують, що вбивця Авраама Ліккольна Джон Бут і вбивця Мартіна Лютера Кінга Джеймс Рей прибули з Канади). США зараз надто стурбовані незахищеністю канадо-американського кордону.

Ще однією принципово важливою для США темою - свого роду лакмусовим папірцем - стало ставлення Канади до програми НПРО Дж. Буша. Власне, від Канади практично нічого не вимагалось - ні надання території, ні бюджетних асигнувань - тільки символічної згоди. Дж. Буш з власної ініціативи двічі просив публічно Оттаву про таку підтримку і отримав відмову. Через це Буш скасував свій запланований візит до Канади, як і Кондоліза Райс відклала візит.

Найперше з'ясуємо, що хвилює Оттаву у її стосунках з Вашингтоном: 1) висока економічна залежність Канади від США шляхом укладення двох фритредерських угод: від 1989 року та друга, яка її замінила, тристороння за участю Мексики від 1994 року (про створення НАФТА). Сьогодні на експорт в США направляється понад 80% канадського експорту, близько половини всього промислового виробництва і майже 40% ВВП, а для 9 з 10 канадських провінцій американський ринок є важливішим від внутріканадськього. Більше того, міжпровінційна торгівля у Канаді все більше розвивається по міжконтинентальній вісі південь-північ, а не по вісі схід-захід, яка повинна цементувати федерацію;

2)  Канада все більше виказує невдоволення американським протекціонізмом, який з маргінального перетворився завдяки одностороннім діям Конгресу США і різних комітетів в провідний; близько трьох років чинними залишаються антидемпінгові мита на імпорт до США канадських пиломатеріалів і майже два роки діє заборона на ввіз канадської яловичини (через одиничні випадки коров'ячого сказу).

3)  канадські правлячі кола перебувають під негативним враженням того, що США так стрімко перетворились в єдину світову державу. Адже у Канаді очікували , що після розвалу СРСР, роль США у світі буде зменшуватись. Таким чином, Оттава зазнала поразки у своїх намірах знайти в особі інших країн і регіонів ефективні «противаги» впливу США.

4)Канада втрачає ілюзію, що могла у постбіполярний період відігравати роль з'єднувальної ланки між двома континентами - США і Європи, оскільки створення ЄЄ і його розширення призводить до того, що Європа все більше замикається сама в собі.

5) в останні роки статус Канади у Вашингтоні і її можливість впливати на рішення, які приймає Білий дім, зазнали помітної ерозії. У військово- політичному сенсі Канаду як найближчого союзника США обійшла Великобританія; в торговельно-економічному відношенні на американському ринку Канаду витісняють такі нетрадиційні конкуренти, як Мексика, Китай та Індія.

6)  не справдились надії на те, що новим каналом канадського впливу стане НАФТА. За оцінками канадців, зв'язки по лінії НАФТА нічого не додали до ваги Канади у американських політичних колах.

7)  США у своїй кваліфікації держав і визначення американських пріоритетів та інтересів в цих державах за адміністрації Дж.Буша-молодшого керуються міркуваннями у дусі «реалполітік». Найбільше турбуються США відносинами з такими держава, як Росія і Китай, які можуть корінним чином вплинути на характер міжнародної системи; до другої категорії США відносять регіональні держави, такі як Японія і Бразилія. Канада включена до третьої категорії держав, які не мають великого військового чи регіонального значення, але входять до сфери життєво важливих інтересів США. З цими країнами США передбачають інтенсифікацію торговельних і фінансових зв'язків. До четвертої та п'ятої категорій віднесені «слабкі» і держави, які «збанкрутували» і які заглиблені у свої внутрішні проблеми і тому нічого не можуть запропонувати світовій спільноті. Після подій 11 вересня 2001 року США переглянули свої відносини зі союзниками і противниками по всьому світу. У результаті цього зміцнили свої стосунки з Великобританією, яка є найближчим військово-стратегічним партнером, з Австралією - як надійним регіональним союзником, стратегічним партнером стала Росія, в немилість впала Саудівська Аравія, а інтерес Буша до Мексики і Латинської Америки поступився всепоглинаючою боротьбою проти міжнародного тероризму.

Разом з тим, зростаючий розрив між потугою Канади і США у сучасному світі і відмінності в пріоритетах їхніх зовнішньополітичних установок (США - з акцентом на безпеку, а Канада - з акцентом на економіку), не означає, що у них не залишилось точок дотику або що Канада зовсім позбавлена важелів впливу на США.

Канада є одним з найбільших поставщиків енергетичних ресурсів в США і цим вносить суттєвий вклад в їхню безпеку. Її частка в американському імпорті нафти - 15%, природного газу - 94%, електроенергії - 99%, ядерного палива - 35%>. Окрім цього, по території Канади буде прокладено гігантський газопровід з Аляски - стратегічний проект, з реалізацією якого США пов'язують зміцнення своєї безпеки на середньо- і довготривалу перспективу.

Стратегічне значення має географічне розташування Канади. З цієї точки зору вона може бути як буфером, так і партнером у захисті США від тероризму.

Обидві країни об'єднує інтегрована регіональна економіка, яка дає мільйонам людей роботу по обидва боки кордону. Зокрема, за підрахунками канадського посольства у Вашингтоні, від канадо-американської торгівлі прямо залежать 5 млн.210 тис. робочих місць у США. Загалом, для 37 з 50 американських штатів канадський ринок є найважливішим експортним ринком.

Канада має спільну з США інфраструктуру у низці важливих галузей - на транспорті, включаючи автомобільні дороги і залізниці; інтегровану систему нафто- і газопроводів; спільний річковий шлях по річці Святого Лаврентія і Великим озерам; у сфері енергетики та телефонного зв'язку . Через Канаду до США йдуть важливі вантажопотоки з Свропи, тоді як через територію США до Канади - вантажі з Мексики і латиноамериканських країн. Так само по території США прокладена частина канадських трубопроводів, по яких перекачується енергоресурси з однієї частини Канади до іншої.

Канада тісно пов'язана зх США і по лінії неурядових організацій, регіональної співпраці, професійних асоціацій, родинних та дружніх контактів. Досить сказати, що в США на постійній і на непостійній основі проживає 100 тис. канадців, а у Канаді - 600 тис. американців, не враховуючи людей з подвійним громадянством.

Отже, події 11 вересня нанесли старій моделі канадо-американських відносин відчутного удару і на порядку денному цих двох держав постало питання перегляду і реформування двосторонніх взаємин.

Похожие работы

Зовнішня політика Італії в пост біполярний період

Скачать

25279

0

0

... Наступна італйська пропозиція зводилася до розробки чіткого механізму субсидіарності і підпорядкування між усіма національними парламентами ЄС і Європарламентом.   4. Середземноморська політика італійських урядів Проблеми Середземноморського регіону завжди займали одне з найважливіших місць у зовнішній політиці Італії Ще у часи колоніальної імперії Італії і муссолінієвського періоду в країні ...

Політика США в Азійському регіоні

Скачать

159820

0

0

... у руки релігійних фанатиків. Останні кілька років відносини США і Пакистану розвиваються достатньо стабільно, але війнв з тероризмом, оголошена Вашингтоном, і, особливо, операція в Афганістані внесли у політику США в Південній Азії свої нюанси. Режим Мушаррафа підтримав військові зусилля американців в Афганістані та в Іраку, що спричинило новий раунд напруги у протистоянні військового світського ...

Політологія

Скачать

763160

11

9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Історія світової політичної думки

Скачать

146981

1

0

... рабство і багатство. Марк Аврелій розглядав державу як конформістичне утворення з рівним для всіх законом, вважав найважливішою цінністю свободу підданих. Неабиякий вплив на подальший розвиток світової політичної думки справили римські юристи І—III ст. н. е.: Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан, Модестин, Павло та ін. Вони підняли розуміння права і закону на емпірико-теоретичний, логіко-понятійний, ...