3. Біла книга зовнішньої політики Канади 2005 року: нова спроба перегляду зовнішньої політики у XXI сторіччі
19 квітня 2001 року канадський уряд подав на розгляд парламенту і громадськості так звану Білу книгу з зовнішньої політики Канади під досить претензійною назвою «Впливова роль у світі, яка викликає почуття гордості». Традиція публікації Білих та Зелених книг прийшла до Країни кленового листя з Великобританії. Вони отримали назву за кольором обкладинки і представляють собою офіційні урядові документи. Білі книги представляються у Палаті громад парламенту для ознайомлення, а Зелені - для обговорення).
Варто зазначити, що, починаючи з 1970 року, тобто з прем'єрства Пьєра Трюдо, коли було видано офіційний урядовий документ «Зовнішня політика для канадців», робляться спроби перегляду зовнішньополітичного курсу країни, які вже стали традицією. Така спроба, хоча і незавершена, відбулась в 1979-1980 роках за консервативного уряду Дж.Кларка; у 1985 році інший консервативний прем'єр Б.Малруні передав у парламент Зелену книгу під назвою «Конкурентність і безпека». У 1995 році Жан Кретьєн випустив Білу книгу» у формі урядової заяви «Канада у світі». Доля цих переглядів різна. Але важливо те, що Білі книги репрезентують офіційну політику і є важливими віхами дипломатичної історії Канади.
Підсумковий документ містить чотири розділи: «дипломатія», «оборона», «розвиток», і «торгівля». Перша особливість полягає у тому, що вперше цей документ є інтегральним, його готували чотири відомства МЗС,
МО, Агентство з розвитку і міністерство міжнародної торгівлі. Тоді як раніше його готувало переважно МЗС (раніше Білі книги з оборони - МО).
Друга - що у документі простежується дві тенденції: реалістична і романтична. «Реалісти» вважають головним завданням ЗП відстоювання національних інтересів, а «романтики» акцентують на розповсюдженні канадських цінностей та ідеалів у світі.
Незважаючи на пишномовну назву, у Білій книзі 2005 року вперше офіційно визнається факт зменшення зовнішньополітичного впливу Канади у світі. Зокрема, мовиться, що «Канада послабила увагу до своєї міжнародної політики...Канада повинна робити набагато більше, якщо хоче зберегти позиції у світі...»
У документі стверджується, що довготермінові цілі зовнішньої політики Канади не піддаються швидким і кон'юнктурним змінам. Тим самим забезпечується спадковість урядового курсу і пріоритетність двох з трьох проголошених цілей - досягнення «економічного процвітання» і «забезпечення безпеки». Що стосується третьої цілі - розповсюдження у світі канадських цінностей і культури, то її місце зайняв «обов'язок захищати». Це найновіша канадська концепція, яка сформульована три- чотири роки тому.
Принциповим моментом є у Білій книзі відмова від статусу держави «середнього рангу», який затвердився за Канадою у післявоєнний період. Натомість автори документа запропонували мало зрозумілу роль «зразкового» чи «глобального» громадянина світу, яка, як стверджується, «трансформує Канаду в модель етичної поведінки для країн світової спільноти».
Нова зовнішня політика Канада характерна і використанням нетрадиційної термінології. Окрім «обов'язку захищати», згадується ще щонайменше чотири види міжнародних «обов'язків»: « відмовляти» терористам і «безвідповідальним країнам» у придбанні зброї масового ураження»; «поважати» фундаментальні права людини; «сприяти» народам країн, що розвиваються, у програмах економічного розвитку; «обов'язок перед майбутнім» (забезпечення стабільного розвитку для прийдешніх поколінь шляхом кращого управління суспільними благами. Зауважимо, що обов'язок «відмовляти» добре кореспондується з американським «обов'язком попереджувати» попадання ядерної зброї у руки держав-парій.
Низка термінів запозичена зі світу комп'ютерів, віртуальних ігор і кіберпростору: «pathfinder states», під яким розуміються регіональні союзники Канади (Польща, ПАР і Республіка Корея), кластери загроз (clusters of threats), збанкрутілі держави і країни з нестабільними режимами (failed and fragile states). Особливо сказано про загальні проблеми, які стоять перед людством (Global commons), до яких в Канаді зараховують екологію, управління океанськими ресурсами, циркумполярну Арктику, зміна клімату і розвиток «зелених технологій».
Перед канадськими військовими поставлена завдання одночасного ведення «війни в трьох кварталах» за кордоном, під якою розуміється: 1. участь у бойових діях з повстанцями в одній частині міста; 2. здійснення стабілізаційних і гуманітарних операцій в іншій частині; 3. відновлення зруйнованого в третьому кварталі того ж міста.
Наступна новація полягає у запровадженні в обіг нетрадиційної для Канади класифікації країн і міжнародних проблем за чотирма векторами: 1. глобальні гравці, як нині діючі - це «велика вісімка» - США, ВБ, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Росія, а також ЄС, так і перспективні (Китай, Індія, Бразилія); 2. регіональні союзники; 3. збанкрутілі держави і держави з нестабільними режимами; 4. субрегіональний підхід.
Окремо у декількох розділах згадується Росія. Канада має інтерес до цієї країни через те, що вона є постійним членом РБ ООН, членом «великої вісімки», в якій головуватиме у 2006 році, і енергетичним гігантом. Росія також згадується як країна, яка є цікава й перспективна для канадських приватних компаній, які можуть інвестувати кошти у видобуток природних ресурсів, розвиток інфраструктури, промисловості, аграрного сектору та науковоємких галузей.. Окремим рядком говориться про те, що, починаючи з 1991 року, Канада надала Росії 225 млн. дол., у вигляді програми офіційної технічної допомоги, в першу чергу - утвердження верховенства закону і захисту прав людини.
Дещо розширимо розповідь про нові підходи Канади стосовно Росії. Ще у червні 2002 року сенатський комітет з закордонних справ парламенту Канади опублікував доповідь під назвою:»Канада, Росія і Україна: вибудовуючи нові відносини».
Канадсько-російські відносини рекомендується розвивати по п'яти напрямках: економіка, безпека, розвиток Півночі, імміграція. В економічній сфері Канаді необхідно домогтись якнайскоріше укладення нової угоди про гарантії канадських капіталовкладень, надходження яких через це гальмується; щодо розв'язання імміграційних проблем необхідно підвищити ефективність роботи канадських консульських служб у Росії; канадський уряд ставить завдання покращити імідж Канади в Росії шляхом розвитку програм у сфері освіти (обмін студентами і підготовка висококваліфікованих спеціалістів по Росії в Канаді).
У Білій книзі міститься інформація про діяльність МЗС, річний бюджет якого становить 1,7 млрд. дол., а число співробітників близько 6 тис. осіб. Канада має посольства і консульства у 113 державах і представництва гіри восьми міжнародних організаціях.
У рамках нових зовнішньополітичних ініціатив передбачається упродовж наступних п'яти років виділити на потреби оборони 12,8 млрд.дол., на допомогу розвитку - 3,4 млрд. дол.. Загалом на модернізацію ЗП Канада планує потратити зав п'ятиріччя 20 млрд. дол., хоча експерти оцінюють потреби на це майже вдвічі більше - 35 млрд. дол., тобто щоб за часткою витрат на ці цілі у ВВП Канада зрівнялась з такими дипломатично активними країнами, як Німеччина, Франція і Великобританія.
Проте вибори, які відбулись 23 січня 2006 року, і перемога консервативної партії на чолі з Стівеном Харпером, дає підстави говорити про деякі нові акценти у канадській ЗП. Зокрема, США сподіваються, що Канада приєднається до їхньої НПРО. Харпер також оголосив, що збільшить чисельність збройних сил на 13 тис. осіб і резервістів - на 10 тис. (проти 5 тис. і 3 тис. у програмі лібералів). Новий канадський уряд має надію розв'язати тривалу суперечку з США щодо канадського експорту деревини. Щоправда, новий прем'єр-міністр Канади зарезервував собі запасний хід, якщо не вдасться порозумітись з Вашингтоном, розпочатим переговори про укладення фритредерських угод з країнами АТР ( насамперед з Японією) та Індією.
... Наступна італйська пропозиція зводилася до розробки чіткого механізму субсидіарності і підпорядкування між усіма національними парламентами ЄС і Європарламентом. 4. Середземноморська політика італійських урядів Проблеми Середземноморського регіону завжди займали одне з найважливіших місць у зовнішній політиці Італії Ще у часи колоніальної імперії Італії і муссолінієвського періоду в країні ...
... у руки релігійних фанатиків. Останні кілька років відносини США і Пакистану розвиваються достатньо стабільно, але війнв з тероризмом, оголошена Вашингтоном, і, особливо, операція в Афганістані внесли у політику США в Південній Азії свої нюанси. Режим Мушаррафа підтримав військові зусилля американців в Афганістані та в Іраку, що спричинило новий раунд напруги у протистоянні військового світського ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
... рабство і багатство. Марк Аврелій розглядав державу як конформістичне утворення з рівним для всіх законом, вважав найважливішою цінністю свободу підданих. Неабиякий вплив на подальший розвиток світової політичної думки справили римські юристи І—III ст. н. е.: Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан, Модестин, Павло та ін. Вони підняли розуміння права і закону на емпірико-теоретичний, логіко-понятійний, ...
0 комментариев