Участь Канади у регіональній економічній інтеграції: стан та проблеми. Формування континентального енергетичного ринку

3. Участь Канади у регіональній економічній інтеграції: стан та проблеми. Формування континентального енергетичного ринку

У Північній Америці розташований один з найбільших у світі інтегрованих енергетичних ринків, в основі створення якого лежать насамперед природні фактори: наявність в Канаді, США і Мексиці енергетичних ресурсів і географічна близькість цих країн.

Зростання інтересу до Канади, який спостерігається останнім часом, пояснюється тим, що при складанні світового рейтингу країн, які володіють найбільшими енергетичними ресурсами, стали враховувати нетрадиційну так звану «важку» нафту, яку також ще називають синтетичною. її добувають з бітумоносних пісків. За даними на 2003 рік, за сукупними запасами традиційної і синтетичної нафти Канада виявилась на другому місці у світі, поступаючись тільки Саудівській Аравії (Росія на 8-му, США - на 11-му місці).

Інша обставина інтересу до Канади в енергетичному сенсі пояснюється тим, що події 11 вересня 2001 року заставили США переглянути свою політику у сфері імпорту енергоносіїв. Адже участь у континентальному енергетичному ринку означає для США зміцнення власної енергетичної безпеки у порівнянні з купівлею нафти та газу у політично нестабільних державах за межами Північної Америки. До того ж, за висновками експертів, нафто- чи газотрубопровід у Північній Америці є менш вразливим до атак терористів, ніж гігантські танкери, які перевозять нафту з Близького Сходу чи з Венесуели.

Нині Канада є великим поставщиком енергоносіїв до США. Займаючи 10-е місце у світі за обсягами видобутку традиційної нафти, Канада продає Штатам понад 60% її видобутку. За рахунок канадської нафти США задовольняють 14,5% своїх імпортних потреб у нафті і 9% всього внутрішнього попиту. Ще більш сильні позиції Канада займає у виробництві і експорті природного газу. Поступаючись за обсягом видобутку газу тільки США і Росії, Канада поставляє у США понад 60%) видобутку газу, таким чином забезпечує понад 90% американських потреб в імпортному газі. Канада експортує також у США приблизно 7% вироблюваної нею електроенергії, забезпечуючи такі великі американські райони, як штат Каліфорнія і м. Нью-Йорк. Також продає Сполученим Штатам у значних обсягах уранову руду і енергетичне вугілля. Загалом, Канада зводить баланс торгівлі з США енергетичною сировиною з великим позитивним сальдо, яке з року у рік демонструє тенденцію до збільшення.

Основна маса канадської нафти перекачується до США по розгалуженій трубопровідній системі, яка одразу будувалась як трансконтинентальна. За свідченням канадської авторитетної газети «Калгарі сан», більша частина канадської енергетичної інфраструктури вже приєднана до американської. Обидві країни пов'язані 35-ма газопроводами, 22-ма нафтопроводами і 51-ю лінією електропередач (ЛЕП).

До цього необхідно додати ще одну немаловажну обставину: 40% всього канадського газу і нафти, які перевозяться з одної частини Канада до іншої (з заходу, де існує головний нафтогазовидобуток, на схід, де розташовані основні споживачі та центри нафтопереробки), через особливості прикордонного рельєфу перетинають територію США.

Крім цього, сьогодні у США обговорюється проект гігантського газопроводу з Аляски, який у будь-якому випадку проходитиме через територію Канади.

У рамках НАФТА континентальна енергетична співпраця розвивається на договірно-правовій базі. Декілька років тому, у 2001 році, на зустрічі лідерів країн НАФТА у Квебеку було створено нову важливу структуру - Північноамериканська робоча група з енергетики на рівні міністрів трьох країн

Перспективи розвитку енергетичного ринку у Північній Америці значною мірою зв'язані з Національним енергетичним планом, оголошеним Дж. Бушем у травні 2001 року. Однією з цілей цього плану названо зменшення залежності США від поставок нафти з країн Близького Сходу. Основний шлях реалізації проекту полягає у поглибленні інтеграції з Канадою та Мексикою. США запропонували укласти континентальний енергетичний пакт, але Канада і Мексика цю пропозицію відхилили, посилаючись на те, що їх влаштовують енергетичні статті угоди НАФТА. Проте неформальна реакція канадського великого бізнесу і низки політиків на цю пропозицію США була позитивна, оскільки пакт забезпечує для Канади гарантований ринок збуту енергоносіїв. При цьому необхідно врахувати що такий гарантований ринок для Канади вкрай є важливим, оскільки провінцій, де відкриті нові запаси нафти і газу, сьогодні 11 з загальних 13 канадських провінцій. Великий канадський бізнес у особі Канадської ради виконавчих директорів взагалі пропонує укласти з США « всеохоплюючий пакт безпеки у галузі природних ресурсів».

Деякі експерти навіть вважають, що укладення угод ФТА і НАФТА було спричинене саме інтересом США до створення континентального енергетичного ринку. Більше того, аналітики енергетичного ринку вважають, що США, які у 1970-х роках переживали як і інші країни, фінансову і енергетичну кризу, завдяки ФТА і НАФТА зберегли свою гегемонію у світі. Варто нагадати, що канадська нафта дешевша, аніж з Перської затоки.

З часу підписання угоди про вільну торгівлю між США, Канадою і Мексикою пройшло майже 13 років, оскільки договір про створення НАФТА набрав чинності у 1994 році. До цього існував договір про ФТА, тобто угода про вільну торгівлю між США і Канадою, яка була підписана 1989 року. Можна цілком підводити підсумки результатів та проблем.

Перший результат, який є найбільш очевидним, це прискорений розвиток двосторонньої торгівлі між Канадою та США, обсяги якої зросли з 1989 року в тричі, а з 1994 року - у двічі. Так само в рази збільшилось сальдо торговельного балансу на користь Канади: з майже 4,5 млрд. дол. у 1989 році до 17 млрд. у 1994 році і до 85 млрд. у 2003 році. У 1989-2003 роках темпи росту канадського експорту товарів та послуг до США становили у середньому 8,3% щорічно (6,9%» з 1994 по 2003 роки). Темпи росту імпорту з США до Канади були набагато нижчі і рівнялись 6,5% за вказані 15 рорків і 4,9%> - за десять років.

Другий результат полягає у тому, що частка промислових напівфабрикатів і готових товарів у канадському експорті до США суттєво вища, ніж в експорті до інших країн. Загалом частка США в канадському експорті у 2003 році становила 86%>, а у імпорті - 60,6%. Фактично, майже половина (47,6%>) канадського промислового виробництва вивозилась у 2003 році до США, тоді як на початку 1990-х років - лише третина (35% у 1992 році). У 2003 році п'ять з 11 галузей канадської промисловості продавали на американському ринку більше своєї продукції, аніж на внутрішньому ринку. А у канадському виробництві транспортного обладнання частка США становила у цьому ж 2003 році три четвертих.

На відміну від торгівлі, ситуація з притоком до Канади американських та інших зарубіжних капіталовкладень не така позитивна. З одного боку, темпи росту двостороннього інвестування навіть перевершили динаміку зростання торгівлі. Так , за період з 1989 по 2002 роки середні темпи росту прямих канадських інвестицій у США становили 10,6% (за період з 1994 по 2002 роки - навіть 12,6%>), а прямих американських інвестицій у Канаді -понад 8% (10%)). З іншого боку, дані статистики засвідчують те, що в останнє десятиріччя Канада стає для США менш значимим інвестиційним партнером. Так, частка американських інвестицій у Канаді скоротилась з 66% у 1989 році до 64% - у 2002 році. Частка ж канадських інвестицій у США за цей же період навіть суттєво зменшилась - з 63 до 47%. Таким чином, нині Канада є другою державою, після Великобританії, за величиною вкладених американських інвестицій, але сьомим, після Великобританії, Японії, Нідерландів, Німеччини, Франції і Швейцарії, вкладником своїх інвестицій у США.

Перший висновок експертів щодо цієї ситуації наступний: угода НАФТА сприяла зменшенню потоків капіталів, як циркулювали між США і Канадою. Це повністю відповідає економічній теорії: після зняття митних бар'єрів американські фірми все менше зацікавлені у розміщенні свого виробництва на території Канади, адже тепер можна напряму постачати канадський ринок через імпорт з США. Така ж аргументація може бути застосована і до канадських ТНК.

Другий - що події 11 вересня 2001 року можуть ще більше понизити привабливість Канади як об'єкта прикладення зарубіжного капіталу, зокрема американського. Причини полягають у тому, що канадський уряд підвищив на кордоні заходи безпеки, що спричинить затримки транспортних вантажів. Відомий принаймні один випадок, коли західнонімецька автомобільна фірма переглянула свій початковий задум побудувати завод у Канаді на користь його розташування у США.

Наслідки для канадської промисловості після вступу Канади до НАФТА:

1. Для 71 галузі канадського народного господарства 3 213 галузей зняття митних бар'єрів - у період з 1989 по 1996 рік - обернулось скороченням зайнятості на 15%, обсягів виробництва - на 11% і числа діючих підприємств на 8%. Це така ціна, які заплатила Канада за адаптацію своєї промисловості до нового безмитного режиму у торгівлі у рамках НАФТА. Щоправда, відбувся перерозподіл ресурсів з малоефективних і низько технологічних галузей на користь високотехнологічних і конкурентноздатних галузей і після 1996 року і зайнятість і обсяги виробництва у промисловості відновились.

2.  Відміна митних тарифів привела до росту продуктивності праці у галузях, які найбільше постраждали, на 2,1%, а загалом у канадській промисловості - на 0,6%>. В основі зростання сукупної продуктивності праці лежали дві причини: зміна складу діючих підприємств (ліквідація неефективних і поява нових високоефективних) та підвищення внутрізаводської технічної ефективності.

3.  Мало місце незначне підвищення оплати праці, в основному у робітників, зайнятих на виробництві, на 0,8% щорічно і на 0,3%> загалом по промисловості. Так само зняття митних тарифів не позначилось на заробітках робітників, які зайняті у невиробничих сферах, як і на тривалості робочого дня у виробничих робітників. Таким чином, відбулося зниження розриву у рівнях оплати, хоча і мінімальне, між виробничими і невиробничими робітниками у Канаді.

4. Для більшості галузей із категорії постраждалих митної лібералізації стало головною причиною зростання товарообігу з США і збільшення частки США у зовнішній торгівлі Канади.

З того часу як десять років тому американський економіст японського походження К.Омае проголосив «кінець національних держав» і початок ери регіональних економік, його ідеї стали досить популярними в Канаді.

Реалізація фритредерських угод ФТА і НАФТА прискорили процес її регіоналізації. Так, у 2001 році всі канадські провінції, окрім Манітоби, більше торгували з США, аніж зі рештою Канади. Річ тут ще і в тім, що канадські провінції (регіони) часто більше різняться одна від одної, ніж від прилеглих до них американських штатів.

Можливо, це буде досить категоричним твердженням, але вважається, що у 1990-х роках регіоналізація канадської економіки набрала нової якості, тобто що замість єдиної національної економіки, зорієнтованої зі сходу на захід, витворились низка транскордонних регіональних економік, які зорієнтовані з півночі на південь. Наслідком послаблення внутрішньоканадських економічних зв'язків по лінії схід-захід стала поява на карті Канади так званих «регіональних держав» (region states). Маються на увазі субнаціональні утворення, які володіють відносно великою економічною потугою як всередині країни, так і за її межами. Такими регіональними державами передовсім вважають провінції Онтаріо та Квебек. Які критерії застосовуються для такого визначення? їх декілька. Насамперед їхні транспортні системи, структура економік і провінційна політика спрямовані не стільки на забезпечення економічного зростання у конкурентноздатності у рамках канадської економіки, скільки на зміцнення інтеграційних зв'язків і підтримання конкурентноздатності у мажах всієї Північної Америки. Або ж енергетичні системи Онтаріо і Квебеку утворюють з енергосистемами американського Північного Сходу і Середнього Заходу єдину інфраструктуру. Не дивно, що Квебек в цих умовах створює базу для сепаратизму. Необхідно врахувати, що канадські провінції мають значно ширші повноваження у законодавчій й політичній і адміністративній сферах, аніж, наприклад, землі ФРН. Канада є більш децентралізованою федерацією, ніж Німеччина.

Залишається нез'ясованим питання, чи НАФТА запозичить у майбутньому досвід Європейського Союзу щодо запровадження єдиного валютного та політичного союзу.

Події 11 вересня 2001 року виявилися тим Рубіконом, подолавши який економічна інтеграція між Канадою та США втратила динамізм, притаманний їй у 1990-і роки. Щоправда, з цього приводу існують різні міркування. Одні експерти вважають, що розвиток інтеграції надійно призупинений. Інші - що вектор розвитку інтеграції до цих пір не визначився і що ситуація може повернутися як в один, так і у другий бік. Один із найавторитетніших фахівців у царині діяльності НАФТА американський професор Р.Пастор вважає, що Північна Америка все ще перебуває на роздоріжжі і тут можливі два варіанти подальшого розвитку подій. «Один варіант, найбільш вірогідний, - зазначає він, - полягає у тому, що США ускладнять порядок на кордоні і зроблять важчим його перетин навіть для своїх друзів. Торгівля та інвестиції скоротяться, напруга зростатиме, а численні блага, пов'язані з інтеграцією, почнуть розвіюватися. За альтернативного варіанту, проте, загрози у сфері безпеки слугуватимуть каталізатором для ще глибшої інтеграції. Це спричинить нові структури у контексті забезпечення взаємної безпеки, заохочення торгівлі, підтягування Мексики до економічного рівня своїх сусідів».

Існує ще одна точка зору, яка полягає у тому, що процеси інтеграції у Північній Америці не припинилися і навіть прискорилися, але їхнім двигуном стала не економіка, а безпека.

Довгий час аналітики та громадськість пов'язували прогрес у північноамериканській інтеграції з удосконаленням угоди «Про північноамериканську зону вільної торгівлі» (НАФТА). Ці плани і проекти активізувались після висунення у 2000 році новим президентом Мексики В.Фоксом «Плану 2020», названого з легкої руки журналістів «НАФТА- плюс». Незважаючи на те, що план Фокса не був схвалений Вашингтоном і Оттавою, ця назва прижилася і під розуміють будь-які заходи з поглиблення і/чи розширення північноамериканської інтеграції на державно- монополітичному рівні.

Після 11 вересня 2001 року першою спробою у цьому сенсі стали Декларація про «розумний кордон» і План дій щодо її реалізації, підписані з ініціативи Канади. Але вони мали надзвичайний характер і були сфокусовані на безпеці і кордонах. До того ж заплановані у них заходи були зреалізовані упродож двох-трьох років.

Іншою більш вагомішою спробою, яка була покликана заповнити інтеграційний вакуум, стало заснування Північноамериканського партнерства у сфері безпеки і процвітання (111111) - амбіційного проекту, який характеризують як одну з важливих зовнішньополітичних ініціатив Дж.Буша у період другого терміну його президенства і яка визначить його спадщину у північноамериканських справах. Це відбулося у 2005 році під час саміту керівників трьох північноамериканськи країн - США, Канада і Мексика-у Техасі.

У цьому документі проголошувались три цілі - безпека, економічне процвітання і підвищення якості життя громадян. Визначалися також чотири пріоритетних для співпраці сектори: енергетика, транспорт, фінансові послуги і передові технології (телекомунікаційні послуги і електронна торгівля).

У заяві тодішнього прем'єр-міністра Канади П.Мартіна за результатами саміту 2005 року наголошувалось на практичній спрямованості ППП, а саме партнерство характеризувалося як «дорожня карта». Вносилася ясність і у питання про те, як нова угода співвідноситься з НАФТА: «Партнерство у сфері безпеки і процвітання доповнюють зусилля у рамках НАФТА, яке хоча і є успішним, але потребує того, щоб заставити його працювати ще краще». В інституційному плані структури, які були створені для реалізації Декларації про «розумний кордон» 2001 року і відповідного Плану дії, були об'єднані із структурами ППП.

Все країнам-членам НАФТА не вдалось уникнути дискусії серед прихильників та опонентів ППП. Разом з тим аналіз новітніх змін дозволяє передбачити, що в Північній Америці відбувається поступовий перехід від так званої «поверхневої» (shallow integration) до «глибокої» (deep|deeper integration) інтеграції. На відміну від свого антипода - "поверхневої» інтеграції, під якою розуміється ліквідація тарифних і деяких нетарифних бар'єрів (напрклад, квот), з якими потоки товарів і капіталів зустрічаються при перетині національних кордонів, «глибока» інтеграцяія означає можливість гармонізації (уніфікації) напрямків економічної політики між країнами, які прагнуть більш тісного союзу.

Важливість констатації нової якості північноамериканської інтеграції визначається і тим, що низка вчених вбачають зв'язок між «глибокою» інтеграцією як результатом розвитку економічної взаємозалежності і зародженням інтеграцї політичної, правда у формі, іншій від тієї, яка спостерігається в Євросоюзі, де вона зазвичай асоціюється з інституалізацією і розвитком наднаціональних основ.

Отже, із створенням у 2005 році Північноамериканського партнерства у сфері безпеки і процвітання ми спостерігаємо після канадо-американського Автопакта 1965 року, ФТА, НАФТА і Декларації про «розумний кордон» спробу поглибити інтеграцію в інших сферах - військовій, економічній і соціальній.

Похожие работы

Зовнішня політика Італії в пост біполярний період

Скачать

25279

0

0

... Наступна італйська пропозиція зводилася до розробки чіткого механізму субсидіарності і підпорядкування між усіма національними парламентами ЄС і Європарламентом.   4. Середземноморська політика італійських урядів Проблеми Середземноморського регіону завжди займали одне з найважливіших місць у зовнішній політиці Італії Ще у часи колоніальної імперії Італії і муссолінієвського періоду в країні ...

Політика США в Азійському регіоні

Скачать

159820

0

0

... у руки релігійних фанатиків. Останні кілька років відносини США і Пакистану розвиваються достатньо стабільно, але війнв з тероризмом, оголошена Вашингтоном, і, особливо, операція в Афганістані внесли у політику США в Південній Азії свої нюанси. Режим Мушаррафа підтримав військові зусилля американців в Афганістані та в Іраку, що спричинило новий раунд напруги у протистоянні військового світського ...

Політологія

Скачать

763160

11

9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Історія світової політичної думки

Скачать

146981

1

0

... рабство і багатство. Марк Аврелій розглядав державу як конформістичне утворення з рівним для всіх законом, вважав найважливішою цінністю свободу підданих. Неабиякий вплив на подальший розвиток світової політичної думки справили римські юристи І—III ст. н. е.: Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан, Модестин, Павло та ін. Вони підняли розуміння права і закону на емпірико-теоретичний, логіко-понятійний, ...