Предмет і метод правової статистики та значення її показників в забезпеченні правопорядку

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

"ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПРАВОВОЇ СТАТИСТИКИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОКАЗНИКІВ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОПОРЯДКУ"

Харків 2011

Вступ

Правова статистика є однією із галузей статистичної науки. На території нашої країни цей термін почав існувати лише з 1980 р., коли вперше було опубліковано навчальний посібник з такою назвою.

Термін «правова статистика» на відміну від терміну «судова статистика» значно краще характеризує сутність даної галузі статистики, яка своїми показниками відображає кількісну сторону різних соціальних явищ, пов`язаних із застосуванням норм права і реалізацією правової відповідальності: характеризує рівень, структуру і динаміку, причини та умови проявів різних правопорушень і заходи по боротьбі з ними в конкретних умовах простору і часу.

Історично назва «судова статистика» склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існувала статистика органів дізнання і досудового слідства, адміністративно-правова статистика та інші галузі статистики. У науковий обіг в нашій державі цей термін було введено на початку 30-х років ХХ століття, коли виникла концепція так званого «судового права», яке повинно було повністю замінити такі наукові дисципліни, як кримінальний та цивільний процес, а також організацію судових та правоохоронних органів. Проте ця концепція не витримала перевірки часом і повністю зникла з наукового обігу наприкінці 30-х років.

1. Поняття правової статистики та історія її розвитку в Україні

Велике значення для розвитку правової статистики мають праці А.М. Радищева (1749–1802). Як відомо, Олександр І запросив Радищева до участі в «комісію щодо розробки законів». В 1802 році з`являється його проект «Про законоположення», який істотно вплинув на початок організації збирання звітних даних міністерствами внутрішніх справ і юстиції. В цій роботі розкрив можливості і зміст кримінальної статистики для законотворчої діяльності. Він вважав, що розробка нових гуманних законів можлива лише тоді, коли в розпорядженні комісії будуть знаходитися статистичні дані, які в повному обсязі будуть висвітлювати злочинність з різних боків. Він запропонував систему таблиць («відомостей»), які необхідні, з його точки зору, для розробки нових законів в області окремих галузей права, а також розробив програму статистичного дослідження злочинів і покарань, випередивши в цьому питанні на багато років західноєвропейських вчених. Але владні структури того часу не звернули на це ніякої уваги. Його праця не була надрукована.

Вважаємо, що організаційно кримінально-правова статистика на території нашої країни почала формуватися з 1802 року, коли були запроваджені Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції, які почали систематично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-правові явища.

Збирання різних статистичних даних існувало і до цього терміну часу, але воно не носило систематичного характеру. Як правило, в цих даних не було відомостей про злочини, осіб, які їх вчинили, а також про діяльність щодо виявлення цих фактів.

Тому і вважається що Маніфестом від 8 вересня 1802 р. було положено начало нової системи державної кримінально-правової статистики. Цим Маніфестом уся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялась на основну і поточну, яка включала повідомлення «по предметам поліції». Ці «предмети» повинні були виявити усі діяння, які порушували правопорядок, а також давати дані про результати роботи органів поліції.

В цих звітах зустрічається незначна кількість цифр, але вони є і за їх допомогою можна провести деякі порівняння, а також обчислити узагальнюючі показники, наприклад, кількість вбивств і самогубств на 10 тисяч населення.

Позитивним в цей час було і те, що ці звіти міністерств друкувалися.

В цей же час статистика як обов`язковий предмет вводиться в гімназіях і університетах. В 1804 році в імператорській Академії наук відкривається кафедра статистики, вченим якої було дозволено користуватися офіційними матеріалами в казенних установах, хоча дані про політичні злочини і фінанси вважалися державною таємницею.

З 1804 року до 1917 року усі губернатори повинні були представляти Міністерству внутрішніх справ, а потім Міністерству поліції (воно було засновано в 1811 році) щорічні звіти з числовими додатками. На базі цих даних можна було встановити кількість злочинів, кількість злочинців ї їх ценз. Крім того вони надсилали щомісячні звіти про «Особливі події», на базі яких розроблялися і складалися «Особливі події в імперії».

В 1823 році дійсний член Російської академій наук К.Ф. Герман зробив доповідь про кількість вбивств та самогубств у Росії за 1819–1820 роки. В своїй доповіді, значно раніше ніж Кетле (на 13 років), він висунув ідею, про закономірності розвитку злочинності і її причинної обумовленості. В цій доповіді він доказав зв`язок насильницької смертності від соціальних явищ. Доповідь була надіслана Президенту Академії наук А.С. Шишкову, який її признав політично шкідливою, що призвело до того, що ім`я цього російського вченого на довгий час було забуто.

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке відповідно до маніфесту від 25 червня 1811 року проводило устрій судів цивільних і кримінальних. На базі одержаних з місць (губернські судові органи) матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи по кожній губернії поділялись на 6 груп:

1) «цікаві», тобто цивільні;

2) кримінальні;

3) слідчі;

4) заборгованість по векселям та запозиченим листам;

5) суперечні та апеляційні;

6) безсуперечні по приписам, вимогам і клопотанням.

По кожній губернії також наводилися дані про кількість підсудних, а також про кількість осіб, які утримувалися під вартою.

Починаючи з 1830 року звіти Міністерства юстиції стають дійсно статистичними, вони включають до себе від 25 до 40 таблиць, які супроводжуються пояснювальною запискою. Ці таблиці були сконструйовані по балансовому методу, що давало змогу контролювати вірність заповнення граф. При цьому ніхто не звертав увагу на те, що деякі справи обліковувалися у зв’язку з переходом з однієї інстанції до іншої декілька разів, що істотно спотворювало реальну картину.

Після організації в 1834 році губернських статистичних комітетів з`являються огляди з питань злочинності, які вони друкували.

В 1852 році статистичне відділення Міністерства внутрішніх справ було перетворено в статистичний комітет, який з 1857 року став називатися Центральним статистичним комітетом. Цьому комітету доручалося збирати, критично перевіряти, приводити в порядок в обробляти усі статистичні дані, які необхідні уряду. З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з 1860 року було відділено від поліції і підпорядковано судовим органам, з цього періоду Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (за два місяця і щорічну), яка дозволяла контролювати діяльність органів досудового слідства. Облік злочинів крім вказаних міністерств в цей період проводили і тюремні органи.

В цей час з`являється багато робот по так званій моральній статистиці, важливішим розділом якої є кримінально-правова статистика. На Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле навів 180 різних визначень моральної статистики. Поняття моральної статистика, а також її найменування в науковий обіг ввів французький адвокат при апеляційному суді і Парижі А. Геррі (1802–1867), який в 1833 році надрукував роботу під назвою «Досвід моральної статистики Франції» Хоча деякі вважають У. Петти «батьком моральної статистики». Геррі вважав, що «в каждом общественном союзе имеется известная склонность к преступлениям, и путем разработки обширного уголовно-статистического материала стремился определить важнейшие стороны преступности». Питаннями моральної статистики ще раніше займалися представники школи політичної арифметики – Д. Граунт, Е. Галлей, У. Петти, Е. Дюкпетьо (1804–1868) і багато інших дослідників західноєвропейських, роботи яких були відомі. Усі ці дослідження знаменували перший етап у розвитку моральної статистики – пошук нових факторів, які підтверджують наявність закономірностей в розвитку суспільних явищ. Вважається що цей період продовжувався до середини ХІХ сторіччя.

Найбільш істотне значення в дослідженні соціально-правових явищ зробив бельгійський вчений Кетле (1796–1874), який звернув увагу на повторюваність кримінальник явищ, встановив закономірність у проявах злочинності. Він був переконаний в тому, що існує стабільність кількості щорічно вчинених злочинів і на цій основі намагався вивести закономірності руху злочинності.

Значний внесок в розвиток правової статистики цього періоду було зроблено у 60-і роки ХІХ століття. В цей період з`явилась значна кількість наукових праць, завдяки яким кримінальна статистика була суттєво вдосконалена. В першу чергу слід назвати праці Е. Анучіна про засланих, Н. Неклюдова про вік злочинців. Кримінально-статистичними дослідженнями займалися П.М. Ткачев, Ю.Е Янсон, А.І. Чупров і інші.

Судовою реформою 1864 р. були передбачені щорічні публікації даних про усі кримінальні справи. В 70-ті роки стали формуватися офіційні збірники статистичних відомостей по кримінальним справам, вступні нариси до яких писав проф. Є.Н. Тарновський. Відомості про злочинність за 1874–1894 р.р. були надруковані в збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а за 1905–1915 р.р. – у «Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции».

З 1872 р. до 1909 р. діяла «купонна система» реєстрації кримінальних справ, що дозволяло Міністерству юстиції стежити за рухом кожної кримінальної справи. Сутність «купонної системи» полягала в тому, що до кожної порушеної кримінальної справи підшивався спеціальний зошит (відомості про провадження справи), який складався із 12 купонів. Кожний купон відображав ту чи іншу процесуальну стадію розгляду кримінальної справи. Заповнення купонів було обов`язковим. Його заповнювали особи, які розглядали кримінальну справу, і вони ж несли персональну відповідальність за повноту і достовірність відповідних даних. Таким чином, «купонна система» дозволяла контролювати рух кожної кримінальної справи і встановлювати, які процесуальні дії щодо неї проваджені. Але після скасування «купонної системи» важко було встановити, де знаходиться та чи інша кримінальна справа, і які процесуальні дії щодо неї були проваджені. Але ця система мала і негативний момент – виключну складність і громіздкість.

Купонна система не була єдино можливої системою в організації кримінально-правової статистики цього періоду. Міністерство юстиції одночасно з нею збирало складну звітність від усіх закладів, яка в більшості своїх показників дублювала «купонну систему». За даними, які наводить М.М. Гернет, в 1914 р. до Міністерства юстиції подавалось 4407 річних, піврічних і інших звітів судових установ за 83 формами.

Таким чином, в період ХІХ сторіччя на території нашої країни були закладені основи обліку правових явищ і їх наукового аналізу. Але організація її в цей час не давала змоги встановити дійсні розміри злочинності в країні. Підтвердженням значного погіршення організації кримінально-правової статистики може також бути ліквідація «купонної системи» в 1909 році. Міністерство юстиції повністю її ліквідувало і залишило систему децентралізації звітності, що призвело до обчислення злочинності лише в особах, а також неможливості одержання даних про рух кримінальних справ.

За радянських часів було прийняте у 1918 році перше положення про організацію державної статистики в країні. Відповідно до цього положення в органах державної статистики при ЦСУ РСФСР, а потім у 1923 р. при ЦСУ СРСР були створені відділи «моральної статистики», які збирали дані про усі аморальні явища: правопорушення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Відомості цей відділ одержував від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Відомості про злочинність, судимість і інші правопорушення аналізувалися за участю крупних вчених: М.М. Гернета, Є.І. Тарновського, Ю.П. Рядіна, О.О. Герцензона, Я.І. Куфаева, В.І. Харфіна та інших.

Для статистики злочинності найважливішою була монографія М.М. Гернета (1874–1953) «Моральная статистика», яка була надрукована в 1922 р., і в якій на значному статистичному матеріалі дореволюційної Росії було проведено детальний аналіз злочинності, включаючи аналіз сезонності злочинів, їх розподіл за часом доби.

Наприкінці 30-х років відділи «моральної статистики» в органах державної статистики були ліквідовані. Уся правова статистика організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядкованістю. Органи, що вели боротьбу з правопорушеннями, надсилали звіти тільки своєму вищому органу. Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані. З кінця 30-х до початку 60-х років ХХ століття статистичні дослідження правових явищ переважно зводилися до аналізу їх у рамках діяльності правоохоронних і судових органів. При цьому усі ці відомості мали гриф «для службового використання» або «таємно після заповнення».

І лише у 1961 р., за ініціативою органів прокуратури, було впроваджено єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонувати єдина система реєстрації злочинів в цих органах.

Починаючи з 1988 року усі правоохоронні органи повинні подавати до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики м. Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємничості з показників правової статистики.