Психологічний тренінг як метод практичної психології

1.2 Психологічний тренінг як метод практичної психології

Психотерапією в даний час прийнято розуміти широку область наукової і практичної діяльності фахівців (медиків, психологів і ін.), усередині якої наявна велика кількість різноманітних теоретико-методичних підходів. Можна говорити про існування медичній, психологічній, соціологічній і філософській моделях психотерапії. У вузькому сенсі слова (медична модель) психотерапія розуміється як комплексна лікувальна вербальна і невербальна дія на емоції, думки, самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і психосоматичних захворюваннях.

Буквальне значення терміну "психотерапія" пов'язано з двома його тлумаченнями, що базуються на перекладі грецьких слів psyche, - душа і therapeia - лікування: "зцілення душею" або "лікування душі". Сам термін "психотерапія" був введений в 1872 році Д. Тьюком в книзі "Ілюстрації впливу розуму на тіло і став широко популярний з кінця XIX століття.

Останніми роками умовно розрізняють клінічно орієнтовану психотерапію, направлену переважно на пом'якшувальне або ліквідацію наявної симптоматики, і особово-орієнтовану психотерапію, яка прагне допомогти людині змінити своє відношення до соціального оточення і до особи. При цьому слід пам'ятати про неоднозначне вживання останнього терміну:

по-перше, як підходу [18, стр.44].

по-друге - ширше - як екзистенціальний-гуманістичного напряму в психотерапії;

по-третє - в найбільш широкому значенні - як психотерапії, що базується на положеннях основних напрямів сучасній психології: динамічному, поведінковому і гуманістичному.

Практичний психолог - груповий тренер використовує ті ж методи, що і клінічний психотерапевт; різниця полягає, перш за все, в їх націленості. Його найважливіше завдання полягає не в знятті або полегшенні симптомів хворобі, а в створенні умов для оптимального функціонування особи і її розвитку, зокрема, в цілях поліпшення взаємин з іншими людьми (з членами сім'ї, колегами і ін.).

Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширша, ніж у останнього, і зовсім не обмежується розвитком навиків ефективного спілкування і підвищенням комунікативної компетентності [1, стр.25].

Один з провідних фахівців з тренінгів в нашій країні Ю.Н. Емельянов відзначає: "При цьому термін "тренінг", на нашу думку, в структурі російської психологічної мови повинен використовуватися не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, зокрема спілкуванням" (1985, с.89). Слідуючи цьому підходу, він пропонує чітко розмежовувати учбовий і тренувальний аспект в роботі групи. Можна погодитися з подібним поглядом, додавши, що тренінг це не тільки метод розвитку здібностей, але і метод розвитку різноманітних психічних структур і особи в цілому.

В даний час в літературі і практичній роботі термін "тренінг" трактуючи набагато ширше, ніж він розумівся всього лише кілька років тому. Так, відомий фахівець в області нейролингвистичного програмування і акмеології А.П. Ситников дає таке визначення тренінгу: "Тренінги (повчальні ігри) є синтетичною антропотехникой, що поєднує в собі учбову і ігрову діяльність, що проходять в умовах моделювання різних ігрових ситуацій..." (1996, С.144). При цьому під антропотехнікою він розуміє таку складову акмеологичної практики, яка направлена на перетворення "природно даних людині здібностей" (М.К. Мамардашвили) і формування на їх основі культурного феномена професійної майстерності. Він виділяє три основних антропотехники: навчання, учення і гру [6, стр.65].

Груповий психологічний тренінг є сукупність активних методів практичної психології, які використовуються з метою формування навиків самопізнання і саморозвитку. При цьому тренінгові методи можуть застосовуватися як в рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів, алкоголізму і ряду соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, що мають психологічні проблеми, в щілинах надання їм допомозі в саморозвитку.

1.3 Поведінковий напрям в психокорекційній роботі

Поведінковий напрям в психокорекційній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпс і А. Лазаруса (середина 50-х - початок 60-х років), хоча коріння його йде в бихевіоризм Д. Уотсона і Э. Торндайка. У основі даного напряму виділяють три класичні психологічні напрями:

1. Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях И.П. Павлова і З. Халла.

2. Теорія оперантного навчання Б. Скіннера.

3. Теорія когнітивного навчання. В даний час в бихевіоральной психокорекції співіснують три основні тенденції:

·  Класичне обумовлення, висхідне до експериментальних традицій И.П. Павлова.

·  Оперантне обумовлення, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

·  Мулипімодальноє програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів І.П. Павлова з'явилася фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлення створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлення, методика контролю стимулу і т.д. І.П. Павлов вперше відповів на питання, яким чином нейтральний стимул може стати умовним подразником, який протікає автоматично. І.П. Павлов показав, що формування умовного рефлексу підкоряється ряду вимог:

- суміжності - збігу за часом індиферентного і безумовного подразників з деяким випередженням першого;

- повторення - багатократне поєднання індиферентного і безумовного подразників [13, 68].

Таким чином, один з шляхів управління поведінкою - управління пред'явленням стимулів, які викликають реакцію, а також організація зовнішнього оточення і контролю за ним. Організовуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлення пов'язана з іменами Э. Торндайка і Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлення стимул - реакція(S >R) учені розробили принцип оперантного обумовлення реакція - стимул> (R->S), згідно якому поведінка контролюється його результатами і наслідками. Звідси слідує можливий спосіб впливу на поведінку через дію на його результати.

При використанні оперантних методів управління результатами поведінки здійснюється для дії на саму поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Завдання цього етапу полягає у визначенні підкріплюючої значущості об'єктів, що оточують клієнта, встановленні ієрархії їх підкріплюючої сили. Здійснити це можливо за допомогою прямого спостереження за поведінкою людини і встановленням зв'язку між частотою і інтенсивністю поведінки (залежна змінна), що проявляється, і об'єктами, що є в цей час, і подіями, відбуваються в оточенні (незалежна змінна) [13, 69].

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних завдань:

- формування нового стереотипу поведінки, якої раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінка самозатверджуючого типу у пасивної дитини, елементи сумісної гри у соромливої дитини і ін.).

- зменшення або згаснення небажаної поведінки досягається за допомогою методик покарання, згаснення, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень.

- підтримка бажаного стереотипу поведінки в звичайних (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямі центральне місце відводиться дії на цілісну організацію особи. В межах цього новітнього напряму (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс і ін.), що включає когнітивний-орієнтовану техніку моделювання, формування поведінки, отримали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Останніми роками цю течію знаходить все більше прихильників. Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії - зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних рухів очей. Відкритий в 1987 р. (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства і т.д.

На чолі сучасних біхевиориальних теорій людини знаходиться уявлення про те, що людина - продукт і одночасно виробник свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевиоризма є його орієнтованість на реальні дії. Тобто людина трактується як діяч, своїми діями що змінює дійсність. Не реакція, а її акція – таке відмінність сучасної біхевиориальной концепції в її трактуванні людини.

В рамках цього підходу розроблений ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких вирішуються наступні завдання:

- побудова нових стереотипів поведінки;

- погашення наявних неадаптивних стереотипів;

- полегшення прояву слабо представлених в репертуарі клієнта стереотипів.

Для теорії навчання характерне виділення двох фаз: придбання якого-небудь стереотипу поведінки грає істотну роль не у фазі придбання стереотипу, а у фазі виконання.

При навчанні за допомогою моделі спостерігач набуває нового стереотипу поведінки, який раніше був відсутній в його репертуарі. Спостереження за моделлю укріплює або підсилює певні стереотипи поведінки (спостереження позитивних наслідків певної поведінки укріплює цей стереотип і навпаки); підвищує функцію дискримінації подразника, що має характер позитивного або негативного підкріплення.

У біхевіориальному напрямі поняття особи не тільки не розроблене, але просто відсутній. Основні поняття, що застосовуються до особи, відносяться до її поведінки. Тому основні реакції, на які направлені дії психолога, - реальна поведінка людини в реальному світі. Вся біхевиориальна психокорекція безпосередньо пов'язана з навчанням. Тому базисна термінологія відображає основні концепції навчання. Основними є наступні поняття: обумовлення; генералізує; загасання; контробумовлення; ефекти часткового підкріплення; викликані емоційні реакції; реакція уникнення; конфлікт; надмірна поведінка [13, 70].

Обумовлення. Розрізняють два види обумовлення: