Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів

1. Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів.

2. Оперантно (скіннерівске), коли навчання відбувається шляхом вибору стимулу, що супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне підкріплення, яке відбувається зовні спеціально організованого обумовлення.

Генералізує. Це поняття відображає феноменологію, що відноситься до стимулу і узагальнення дії. На початку 50-х років До. Ноубл, Дж. Лейси і Р. Смит експериментально показали, що існує не тільки моторне, емоційне, але і вербальне і також візуальне узагальнення.

«Загасання». Це поняття відображає закономірності, пов'язані із зникненням реакцій, викликаних в результаті обумовлення. Можна прослідкувати дію згасання, коли, поступово знижуючи неприємний звук при наближенні дитини до тварині, можна реєструвати і загасання викликаної реакції страху.

«Ефект часткового підкріплення». Поняття відображає феномен поведінки, при якій підкріплення, хоч і не постійне, викликає бажану дію. Саме на цьому психологічному ефекті заснована дія гральних автоматів.

«Викликані емоційні реакції». Поняття фіксує феномен, при якому пред'явлення байдужого умовного стимулу у поєднанні з хворобливим безумовним стимулом викликає страх при повторенні пред'явлення байдужого умовного стимулу.

«Реакція уникнення». Дане поняття характеризує явище зникнення емоцій страху, коли суб'єкт научається уникати дії хворобливого стимулу.

«Конфлікт». Під конфліктом розуміється суперечність між потребою і пов'язаною з нею реакцією уникнення. Наприклад, реакція уникнення, пов'язана з придушенням сексуальної потреби, викликає фрустрацию і відчуття самоти.

«Надмірна поведінка» (рухове, емоційне) виникає як різновид реакції уникнення, в якій відбувається та, що генералізує дій, що отримали раніше негативне підкріплення або їх заміщення за допомогою спрямованості на інший об'єкт. Наприклад, обпікшись на молоці, - дмеш на воду.

Для поведінкової корекції характерний наступне:

- прагнення психолога надати допомогу клієнтам, щоб вони реагували на життєві ситуації так, як хочуть самі, тобто сприяти збільшенню потенціалу їх особистої поведінки або виключенню небажаних способів реагування;

- відсутність вимоги змінити емоційні відносини і відчуття клієнта;

- наявність позитивних відносин між психологом з клієнтом, що є необхідним, але недостатньою умовою ефективної коректувальної дії;

- скарги клієнта розглядаються не як симптоми лежачої за ними проблеми, а як значущий матеріал, на якому фокусуються корекційні дії [13, 71].

Цілі корекції. Відповідно до загальної спрямованості біхевиориальні концепції основна мета коректувальних дій - забезпечення нових умов для навчання, тобто вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, яка стала дезадаптивним. Цілі коректувальних дій в поведінковій психокорекції формулюються або як навчання новим адаптивним формам поведінки, або як згасання і гальмування тих, що є у суб'єкта дезадаптивних форм поведінки. Приватні цілі можуть включати формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, позбавлення від емоційних травм і т.д.

Позиція психолога. У біхевіоріальній психокорекції психолог виступає в чітко певній ролі вчителя, наставника або лікаря. Відповідно до фіксованої ролі він повинен бути готовий прийняти на себе вантаж соціально-психологічній моделі, зразка для наслідування, яким він виступає в очах клієнта, а також усвідомлювати специфіку захисного механізму ідентифікації, важливу роль, що грає для клієнта, в біхевіоріальній психокорекції.

Вимоги і очікування від клієнта. Роль психолога носить чітко фіксований характер. Так само чітко визначається і роль клієнта. Заохочується активність, свідомість в постановці цілей, бажання співробітничати з психологом і імпровізації з новими формами поведінки.

Найважливішим моментом виступає вироблення готовності до застосування нових форм поведінки. Оскільки корекції піддається в основному поведінка що звернувся, то і завданням коректувальної діяльності виступає формування оптимальних поведінкових навиків. А психічні розлади різного типу розглядаються як форми неадаптивної поведінки.

психологічний корекція комунікація тренінг

1.4 Комунікація: поняття і основні підходи в психології

Спілкування - категорія, яка є основоположною для даної теми. Б.Ф. Ломов в роботі “Проблема спілкування в психології”, як відомо, назвав проблему спілкування “базовою категорією, логічним центром загальної системи психологічної проблематики”, вказавши неодноразово на її недостатню розробленість в психології. Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності (визначення, дане А.В. Петровським).

Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей(визначення, дане Л.Д. Столяренко).

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються до мови як одному з найважливіших засобів спілкування; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погоджувати дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співбесідника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння [14, стр.44].

До засобів спілкування відносяться:

1. Мова - система слів, виразів і правил їх з'єднання в осмислені вислови, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, яка здатна додавати різний сенс одній і тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співбесідника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати сенс фрази.

4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служить для більшої виразності мові.

5. Відстань, на якому спілкуються співбесідники, залежить від культурних, національних традицій, ступеня довіри [13, стр.13].

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні(необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співбесідника і т.п.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

2. Орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування.

3. Орієнтування в особі співбесідника.

4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (зазвичай несвідомо), що саме скаже.

5. Несвідомо(іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде використовувати, вирішує, як говорити, як поводитися.

6. Сприйняття і оцінка у відповідь реакції співбесідника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

7. Коректування направлення, стиля, методів спілкування.

Якщо яке-небудь з ланок акту спілкування порушене, то що говорить не вдається добитися очікуваних результатів спілкування - воно виявиться неефективним. Ці уміння називають “соціальним інтелектом”, ”практично-психологічним розумом”, ”комунікативною компетентністю”, ”комунікабельністю”.

Виділяють наступні види спілкування:

1. «Контакт масок» - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співбесідника, використовуючи звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності і т.п.) - набор виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співбесідника. Іноді такий контакт виправданий, щоб “не зачіпати” один одного без потреби, щоб “відгородитися” від співбесідника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або об’єкт: що заважає, потрібний, то активно вступають в контакт, якщо заважає - відштовхнуть або агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співбесідника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього і не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, - коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співбесідника, але нецікаві справи більш значущі, ніж можливі особові розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, інтонації, рухам.

6. Маніпулятивне спілкування направлене на отримання вигоди від співбесідника, використовуючи різні прийоми (лестощі, залякування, демонстрація доброти і т.п.),в залежності від особливостей особи співбесідника.

7. Світське спілкування. Суть його в безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а то, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування зачинене ,так як точки зору людей на те або інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій [18, стр. 35].

Комунікація – поняття, близьке до спілкування, але розширене. Це зв'язок, в якому відбувається обмін інформацією між системами в живій і неживій природі. Комунікативний акт аналізується і оцінюється по наступних компонентах:

·  Адресант – суб'єкт комунікації;

·  Адресат – кому направлено повідомлення;

·  Повідомлення – переданий зміст;

·  Код – засоби передачі повідомлення;

·  Канал зв'язку;

·  Результат – те, що досягнуте у результаті комунікації.

Комунікація розглядається і як смисловий аспект взаємодії соціального. Оскільки кожна індивідуальна дія виконується в умові прямих і непрямих відносин з іншими людьми, воно містить на ряду з фізичними – комунікативний аспект. Дії, свідомо орієнтовані на смислове їх сприйняття іншими людьми, іноді називають комунікативними. Розрізняють процес комунікації і складові його акти. Основні функції процесу комунікації полягають в досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного його елементу. У окремих актах комунікації реалізуються управлінська, інформативна, емотивна і фатична функції [18, 278-279].