Наслідки Голокосту

1.7 Наслідки Голокосту

Наслідки Голокосту вражають. Знищення єврейського життя, руйнації і вибух антисемітизму (пік якого припав на погром в Кельце у липні 1945 року) примусили більшість польських євреїв залишити країну і вирушити до Центральної Європи, Після 1946 року в Польщі залишилось тільки 50 тис. євреїв. Були знищенні не тільки люди – була знищена унікальна місцева культура, знищена пам’ять про те, що (ця культура) століттями була невід’ємною частиною культури Східної Європи.

Німецькі громадяни, що мали родичів – вихідців з Африки або афроамериканців, підлягали примусовій стерилізації. Стерилізували також дітей. Число осіб які постраждали від цієї операції, за різними джерелами, склало від 400 до 3 тисяч.

Завдяки традиційній мобільності циганських груп та сімей, досвіду гонінь в епоху Пізнього Середньовіччя і завдяки симпатіям нециганського населення в більшості країн переслідування циган зі сторони нацистів не мала успіху. Однак в деяких країнах було знищено до 99% циганського населення. В результаті геноциду, за дослідженнями останніх 30 років, загинуло близько 150 тис. – 200 тис. циган і значно більше постраждало, але вижило. Після впровадження в дію у 1935 році більш жорсткого варіанту параграфу 175 Карного Кодексу гомосексуалістів почали переслідувати. За даними вчених Американського меморіального музею Голокосту, в концентраційних таборах утримувалось від 5 до 15 тис. засуджених за гомосексуальну активність. Крім того, представники сексуальних меншин доправлялись до в’язниць і в трудові табори, а також на примусове лікування в психіатричні лікарні. Передбачалось їх «вилікувати» і дозволити «виправитись» за допомогою тяжкої фізичної праці. Деяких гомосексуалістів кастрували та проводили над ними медичні експерименти. В концтаборах гомосексуалісти носили рожевий трикутник на одязі, жили в окремих бараках, повинні були спати, тримаючи руки зверху ковдри і зазнавали витончених тортур за найменшої провини. Більшість з них вмирала після нелюдських побоїв та знущань есесівців. Смертність серед засуджених за параграфом 175 склала 60% . Для порівняння: 41% склали політичні ув’язнені і 35% Свідків Ієгови загинуло у концтаборах.

Поляків і інших слов’ян нацисти розглядали як «нижчу расу», яка повинна бути підкорена, перетворена в рабів і врешті решт знищена. За даними істориків більше чверті всіх жертв нацистської окупації СРСР 3 млн. українців та 1,5 млн. білорусів було знищено за расовими мотивами.

Поляки, яких гітлерівці вважали ідеологічно небезпечними, серед яких була інтелігенція та католицькі священнослужителі, стали жертвами операції яка отримала назву «акція АБ». За даними музею Голокосту (США), з 1939 по 1945 рік біля 1,5 млн. польських містян було депортовано в Німеччину на примусові роботи. Окрім того, декілька сотен тисяч були ув’язнені в нацистські концтабори. За час Другої світової війни гітлерівцями було вбито близько 1,9 млн. поляків неєврейського походження.

Тисячі Свідків Ієгови були серед перших, кого відправили в нацистські табори і в’язниці. Їх переслідували, головним чином, за відмову від військової служби в нацистській армії, небажання працювати на заводах по виготовленню зброї та відмову від нацистського вітання. Близько 2 тис. Свідків вмерли під час Голокосту.

1.8 Геноцид населення Дарфуру

Якщо ви вважаєте, що геноцид це явище минулого часу то це не так. Акти геноциду відбуваються і в наш час – геноцид в Дарфурі. На початку 2003 року на заході Судану, в регіоні Дарфур, спалахнуло збройне повстання. Повстанці ставили собі за мету як мінімум вивід регіону з економічної та політичної ізоляції, а як максимум – домогтись незалежності Дарфуру і навіть повалити хартумську владу.

Конфлікт між африканським осілим населенням і арабоязичними кочівниками Дарфуру має історичне коріння, але у 2003 році проти влади Судану виступило два озброєних угрупування, що складаються з представників африканських етнічних груп фур, масалітів і загава: «Рух визволення Судану» (Sudan Liberation Movement – SLM) і «Рух справедливості і рівноправ’я» (Justice and Equality Movement – JEM). Під приводом боротьби з повстанцями влада задіяла організоване з місцевих арабоязичних кочівників ополчення «Джанджавид» бійці якого проводять регулярні каральні рейди проти африканського цивільного населення. Загони «Джанджавид» підтримуються регулярною армією: відомо, наприклад, про чисельні факти бомбардування мирного населення з використанням літаків і гелікоптерів ВПС (військово-повітряних сил) Судану.

Ситуація ускладнюється ще тим, що недавно в Дарфурі було виявлено багаті поклади нафти. Є всі підстави припускати, що кінцевою метою влади Судану є тотальне вигнання з нафтоносних територій африканського населення і при можливості його знищення. Людей виганяють з сіл, знищують посіви, запаси продуктів, худобу, отруюють джерела води. Потім біженців зганяють в спеціальні табори і утримують там майже без води та харчів, тим самим прирікаючи на повільне вмирання. Тих, хто намагається вийти за кордони табору у пошуках харчів або води, знищують. Окрім того, влада Судану перешкоджає поставкам з за кордону гуманітарної допомоги для біженців.

ООН оцінює кількість примусово переміщених в результаті конфлікту осіб більш ніж у 2,5 млн. чоловік, а кількість жертв – 200 тис. чоловік. Однак ця цифра не є точною, оскільки не враховано данні про смертність в деяких таборах, розташованих у важкодоступних районах Дарфуру. На думку експертів, більш близькою до реальності є цифра в 300 тис. загиблих.

Голодомор