Фізичні страждання від голоду

2.3 Фізичні страждання від голоду

У разі довготривалого недоотримання необхідної організмові їжі спостерігається його поступове виснаження, послаблюються захисні сили (знижується імунітет). Це відбувається внаслідок того, що організм вдається до розщеплення (аутолізу) тканин, у першу чергу тих, які найменше пов’язані із життєзабезпеченням. Вивчення ефекту голодування медиками в лікуванні показало, що фізіологічно допустимі періоди тривалості голодування залежать від початкової маси тіла (чим більша маса, тим більше може тривати голодування без незворотних шкідливих змін в організмі). Описано випадок голодування тривалістю 119 днів, протягом якого маса тіла людини зменшилася від 145 до 81 кг. Дитина за відсутності їжі стільки прожити не може: відомий випадок смерті 4-річного хлопчика на 75-й день голодування (унаслідок повного руйнування стравоходу і шлунка їдкою рідиною). Втрата маси тіла, дистрофія м’язів, виснаження внутрішніх органів – фізіологічні прояви наслідків тривалого голодування.

Дослідження втрати маси різними частинами тіла внаслідок голодування, проведені ще в XIX ст., показали, що навіть у разі надзвичайно високих втрат маси тіла та окремих органів мозок людини зберігає свою вагу. Використовуючи інші органи як депо, мозок зберігає свою матеріальну неушкодженість, а людина, відповідно, здатність до розумової діяльності навіть у тому випадку, коли тіло перетворюється на справжній скелет. При цьому людина, як правило, зберігає здатність розуміти, відчувати, переживати навіть тоді, коли не може рухатися (крім періодів втрати свідомості, голодних запаморочень тощо). Разом з тим психологія людини нерозривно пов’язана з її харчовою поведінкою: зміни в харчуванні безпосередньо чи опосередковано можуть змінювати психічні стани, емоційно-вольову сферу особистості, хід пізнавальних процесів, самооцінку, стосунки з іншими тощо.

Фізичні і психологічні страждання виникають не тільки внаслідок повного голодування. У випадку довготривалого недоїдання, коли людина протягом місяців не отримує продуктів, які містять білки, вона страждає від білкового голоду. Білки містяться насамперед у їжі тваринного походження – м’ясі, молоці, яйцях (у хлібі теж є певний відсоток білків). Якщо організм упродовж тривалого часу не отримує з їжею життєво необхідних людині білків, він ніби починає перетравлювати сам себе. Розвиваються малокрів’я (анемія), сліпота, з’являються набряки кінцівок, обличчя, шкіра не витримує і лопається, людина відчуває сильні болі у всьому тілі, відбуваються незворотні зміни – відмовляють життєво важливі органи і настає голодна смерть. Харчування так званими ерзацами (замінниками хліба з неїстівних чи умовно їстівних продуктів – тирси, кори і т. ін.) призводить до додаткового отруєння організму, що теж викликає важкі фізичні страждання.

Більш докладну і детальну картину фізичних змін організму внаслідок голоду можуть надати спеціалісти фізіологи, медики. Ми наводимо тут загальні й досить широко відомі дані, щоб окреслити вихідні положення для відповіді на поставлені запитання. Голод зумовлює фізичні страждання людини, тривале голодування призводить до фізичного виснаження і завдає надзвичайно сильних страждань. Унаслідок голодування змінюється психічний стан людини, яка від мобілізації і поведінкового збудження переходить до байдужості, слабкості, апатії.

2.4 Соціальні причини психічних страждань

У період 1932–1933 років унаслідок тривалого масового недоїдання і голоду велика кількість людей в Україні зазнавала значних фізичних і психічних страждань. Варто наголосити, що психічні страждання людей були зумовлені не тільки фізичною відсутністю харчів для споживання, а й тією соціальною напруженістю в суспільстві, яка виникла внаслідок колективізації та способів її проведення.

Зміни ситуації, до яких потрібно пристосовуватися, вважають високою мірою стресовими для людини взагалі. Психологи до таких відносять смерть близького члена родини, вирок суду та ув’язнення, зміни фінансового і майнового стану, місця роботи, фаху, спеціалізації, умов життя та ін. Ключовим моментом адаптації до таких змін і ключовим фактором стресу в стресогенних ситуаціях є недостатність контролю (коли зміни відбуваються неочікувано) та відчуття власної безпорадності (неспроможності вплинути на ситуацію). Таким чином, самі по собі зміни устрою сільськогосподарської праці (від індивідуального одноосібного господарювання родиною до колективного) вже були стресогенним чинником для людей, особливо враховуючи аспекти власності на землю, засоби сільськогосподарського виробництва, худобу, збіжжя. Колективізація призводила до явища «обезличування», коли людину було позбавлено права самостійно приймати рішення, розпоряджатися майном, навіть годувати коня, який нещодавно був її власністю. Психологічний стрес, який відчуває в такій ситуації людина, можна порівняти із станом, який спричинюється пограбуванням, обкраданням. Імовірно, стрес може бути навіть сильнішим, оскільки блокуються природні способи його розрядки (відреагування), щонайменше, явний прояв ненависті до кривдника. Зменшення стресу досягається за рахунок активної дії, спрямування почуття ненависті на причину негаразду і вільне виявлення цієї емоції. Якщо людина вірить, що може щось змінити, бачить підтвердження, що її дії реально дають бажані наслідки, стрес втрачає свою руйнівну силу, психічні страждання послаблюються.

У ситуації масової колективізації, яка розгорнулася в Україні 1929 р., виявлення емоцій і відреагування стресу були заблоковані терористичними репресивними діями влади. Ідеться про почуття страху, що ґрунтувалося на реальній загрозі потрапити до категорії «куркулів» чи «підкуркульників» (які висловлювалися на підтримку розкуркулених, наприклад, брали до себе в хату замерзлих дітей викинутих на вулицю сусідів і тому подібні природні дії) і зазнати узаконеного терору – конфіскації всього майна, арешту й ув’язнення, виселення за межі України. Почуття страху, загрози, напруги, тривоги, пригніченого настрою, придушеного глухого незадоволення – характерна реакція людей на тогочасні обставини. Надалі ситуація психологічно не змінювалася, а тільки погіршувалася. Зрозуміти те, що відбувається, раціонально пояснити чи виправдати його люди були нездатні, що підсилювало психічні страждання від своєї безпомічності і безглуздості ситуації.

Фізичні страждання підсилювалися й помножувалися відчуттям безвиході, безнадії, розгубленості і вимушеної (навченої) безпомічності, блокувалися природні психологічні та соціальні механізми опанування фізичних страждань. Суспільство, та й окремі люди, були не готові до протистояння обманові в державних масштабах, протистояння маніпуляціям довірою мас, у тому числі й активних послідовників комуністичних ідей (колишніх революціонерів, червоноармійців, активних колгоспників), які теж таврувалися як вороги, якщо проявляли сумніви або вирішували моральну дилему на користь людяності. Прийоми політики поляризації сіл, протиставлення одних людей іншим (заможних незаможним) експлуатували існуючі в спільноті людей явні та приховані звичайні міжусобні суперечності, старі образи, заздрощі, помсту, перманентні сусідські конфлікти. Провокуючи і розхитуючи психологічний клімат спільноти, агенти, що уособлювали владу, використовували ці психологічні механізми як маніпулятивні інструменти досягнення мети, а відповідно сприяли ізоляції людей, руйнували ті соціальні зв’язки, які психологічно допомагають долати страждання. Моральний тиск і примус, постійний психологічний терор, насильство і репресії посилювали психічні страждання людей від голоду. У період 1932–1933 років загальний психічний стан населення був стресовим, напруженим, пригніченим, сповненим страху.