Динаміка психічних страждань

2.5 Динаміка психічних страждань

Адаптаційні сили організму і психіки працювали за межами природних людських можливостей, що спричинилося до психічного зламу багатьох людей. Аналіз щоденників того часу, які представляють хронологію подій, підтверджують таку динаміку психічного стану людини внаслідок тривалого голодування та описаних вище обставин психологічного насильства і терору. На тлі фізичного виснаження в людини змінювався емоційний стан: вона ставала дражливою, відчувала припливи злості, ненависті, які могли виливатися на близьких і випадкових людей. Відбувалися зміни в поведінці, пов’язані з послабленням контролю на тлі зосередженості на незадоволенні основної потреби організму в їжі. Загалом незадоволена потреба створює зону постійного збудження в мозку, яке домінує над усіма іншими. На психологічному рівні таке збудження проявляється у звуженні свідомості: вибірковості пам’яті (що не пов’язано з потребою – забувається), усі думки зосереджуються на тих предметах і обставинах, які могли б задовольнити потребу в їжі. Людина може думати лише про хліб, хліб і знову про хліб. Часто ці слова, за свідченнями очевидців, були останніми словами людини, що помирала від голоду, особливо дитини з її несформованою психікою. Люди через голод ставали неуважними до всіх інших обставин, які їх раніше хвилювали, у тому числі до стосунків, оскільки занадто зосереджувалися на домінуючій потребі. Такі психічні стани звуженої свідомості характерні для наркоманії, а також для суїциду, особливо в момент здійснення спроби самогубства. Усе, що відволікає від основної потреби (в їжі), викликає неконтрольований афект, гнів, злість, грубість, жорстокість, агресію. Такий стан свідомості викликаний голодуванням і виснаженням організму, а не особистісними рисами людини.

У період голоду 1932 р., як свідчить щоденник учительки О. Радченко (знайдений в архіві як долучений до кримінальної справи матеріал), були «всі незадоволені, у відчаї...» (січень), думки «де брати їжу, як дістати?» не дають спокою, стає все більше крадіжок, розвивається жорстокість (люди не підібрали двох дітей, що замерзали на узбіччі). Читаємо далі: «я боюся голоду, боюся за дітей» (лютий); «злиденний спосіб життя поступово перетворює людей на грубих, розгнузданих, жорстоких, готових на злочин істот»; «не можу усмирити свою злобу»; «така зла, що не можу висловити свою злобу і обурення»; «Вася сьогодні нагрубив, знову і знову, як завжди нізащо» (квітень), «терплю грубість, образи» (травень); «нема сили стримуватися чи не звертати уваги» (червень), «голос у нього тремтів, він кожну хвилину міг заплакати. О бідні, бідні замучені люди!» (вересень).

Наростання виснаженості гальмує статевий потяг: «коли він хотів проявити ласку, за якою я так скучила, так потребую, на мене найшла якась омертвілість, притуплення якесь усіх почуттів і думок» (червень). Відбувається гальмування материнських почуттів, які не можуть протистояти ситуативному роздратуванню: «учора вдень я обурилася непослухом дітей і набила їх, говорила, що краще б вони померли, ніж так мучити мене. Жахливо лаялась, а вночі відчула весь жах загрози смерті» (червень) [там само. Судячи з інших згадувань у щоденнику, така поведінка авторці аж ніяк невластива, що свідчить про зміну ставлення до дітей під впливом мук голоду і виснаження організму.

Інші документи і свідчення підтверджують, що часто останнім проявом материнського почуття виснаженої голодом селянки було підкидання не менш виснаженої голодом дитини, яку нічим було годувати, в місто. Журнал «Свобода» до 15-х роковин Голодомору писав: «Десятки тисяч напівбожевільних від голоду матерів, діставшись до міста, кидали своїх дітей, лишали їх просто на вулицях, у громадських вбиральнях, скрізь. Ці нещасні матері, що вже ніколи не бачили своїх дітей, думали в такий спосіб врятувати їх від неминучої смерті».

На етапі збудження, мобілізації всіх сил у людини, що прагнула розв’язати проблему їжі, зменшувалося відчуття ризику. Люди масово вирушали в подорожі за хлібом, переступали всі правила і моральну заповідь «не вкради», вдавалися до нерозумних вчинків (наприклад, продавали покрівельне залізо з даху хати, прирікаючи родину на страждання від негоди), і цей перелік можна продовжувати. Безрезультатність неодноразових спроб і намагань приводила людей до відчаю, психічного зламу і навіть до самогубства. Наведемо лише один із спогадів, де описано обставини, які штовхнули людину до суїциду: “У службових справах їздив я до міста Юзівки (в Донбасі). На станції цього міста я бачив масу людей, що подорожували в пошуках хліба. Усіх їх обшукувала міліція і забирала все, що знаходила. На моїх очах сталася така подія: в одного селянина міліція знайшла в мішечку якихось 5 фунтів крупів і два буханці хліба і забрала це. Як же він благав їх, щоб не забирали тих його скарбів! Казав, що у нього дома помирають дружина і двоє дітей, які чекають на цей хліб як на порятунок. Не допомогло. Звертався він і до людей, щоб вони заступилися за нього і допомогли йому. Багато хто з них плакав, слухаючи його розповідь, але ніхто йому не допоміг, бо не міг. Півгодини потому він кинувся під потяг».

Наступним етапом психічних страждань є перехід від відчаю до апатії, байдужості, загальмованості. Масштаби голоду віднімали в людей віру в можливість щось змінити власними діями: «Думки, що я нічого не можу зробити, що мільйони людей гинуть від голоду, що це стихія, привели мене до повного відчаю»; «Люди по селах їли собак і котів, їли полову, листя й кору. Товкли в ступах ще з осени обеззернені качани кукурудзи й пекли з того “борошна” перепічки. Нарешті подекуди почалося поїдання трупів померлих, а там – і людоїдство. І що найжахливіше, так це те, що це явище нікого вже не вражало і не дивувало. Так-бо страхіття голоду і свідомість безвихідности притупили тоді людські почуття».