1.1 Характеристика давньогрецької літератури від 6 ст.до.н е до 4 ст. до н е
Антична література (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях) [9,11]. Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історично грецька література передувала римській.
Політичні події кінця VI і V віків до н. е. активізували діяльність усіх вільних громадян, сприяючи виробленню сильних характерів, вимагаючи від кожного особистої енергії й участі в житті полісу. Матеріальні достатки громадян давали змогу витрачати на театральні вистави значні кошти. Уже близько 500 р. до н. е. в Афінах був кам'яний театр [5,63]. Розвиток ораторського мистецтва, розвиток раціоналістичної філософії і собі впливали на драматургічну творчість. В результаті драма відтиснула в V віці на другий план інші види поезії. До нас дійшли твори тільки трьох грецьких трагіків - Есхіла, Софокла і Евріпіда - цілком (33 трагедії); але протягом 240 років - від VI до IV віку - в Афінах, мабуть, було поставлено не менше як 1500-1600 трагедій [2,6]. Тільки почасти ми можемо судити про все це багатство на підставі, по-перше, уривків з трагедій, що не дійшли до нас, і вказівок на них у пізніших грецьких письменників, по-друге,- даних образотворчого мистецтва - малюнків на вазах, які зображають сцени й мотиви з популярних трагедій, і по-третє,- уривка (з 26 розділів), що дійшов до нас, з лекцій філософа Арістотеля "Про поетичне мистецтво", в якому містяться відомості про трагедію й комедію і теоретичне обґрунтування цих жанрів. Античній літературі притаманні публічні форми побутування. [10,1]
Антична література зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, державного життя і відображала їх. Тронський стверджує - грецька і частково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією [11,124], а на думку Содомори В.П. антична література більш пов’язана з політикою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством. Та згідно з критикою Підлісної Г.Н. без цього їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій сенс [7,11]. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Літературний інтернет критик Дмитро Кузьменко зазначає,що деякі особливості давньогрецької театральної вистави та релігійних містерій — цілком серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсису за Арістотелем) людини. [16, 2]
Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.
Пащенко В.І. визначає, що в античній культурі вперше з'являється одухотворений людський образ, поставлений у центрі, тому що до цього центром усього мистецтва була не людина. Наприклад, у малюнках первісних людей тварини зображувалися величезні й барвистими, а люди схематично маленькими. [6,718]
Античність часто називають дитинством людства. Часто це твердження невірно приписують Карлу Марксу. Причина такої назви в тім, що антична література найчастіше наївна й описова. Вона звертається до джерел людської свідомості, зображує людину поза суспільством. Але не можна забувати, що для Древньої Греції притаманний рабовласницький лад, що б не говорили про демократію. З п'ятисот тисяч жителів Афін, вільними були тільки сто тисяч, і тільки половина з них мала право голосу, тому що інші були вихідцями з інших полісів.
Свого класичного вигляду трагедія та комедія набули на межі VI та V століть до нашої ери, ставши виразниками соціальних проблем, що вирішувалися в міфологізованому сюжеті, сягаючи в найкращих зразках філософських узагальнень і гострої сатири.
В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — акторське виконання загаданих космосом трагедій та комедій. Людська свобода в цьому необхідно зумовленому "театрі життя" завжди трагедійна. Але варто сміху людське невігластво щодо цієї закономірності свого буття.
Яскравим втіленням трагедії є творчість трьох видатних афінських драматургів — Есхіла, Софокла та Еврипіда. Їхні твори блискуче ілюструють еволюцію розуміння свободи людських вчинків. [9,134]
Есхіл — один із основоположників трагедійної драматургії. Завдяки його новаціям сталося перетворення трагедій з мімічної хорової лірики на істинну драму. Есхіла хвилювали проблеми морального обов'язку людини, її відповідальність перед рідним полісом, сила фатуму, що панує не лише над людьми, а й над богами.
Софокл — молодший сучасник Есхіла, його учень та суперник на змаганнях поетів. Двадцять чотири рази п'єси Софокла здобували перші нагороди. Він був істинним афінянином епохи Перікла, зростав в атмосфері патріотичного піднесення, віри в людські можливості. Своїх ідейних позицій Софокл не змінив і в роки Пелопоннеської війни, коли руйнувався створений Періклом демократичний лад.
У його найпопулярніших трагедіях "Антігона", "Едіп-цар", "Філоктет" людина покликана самостійно визначати свої вчинки, морально відповідати сама за себе. Софокл не посилається на вищі сили. Для нього невблаганність людської долі вища за богів. Людина приречена спокутувати провину.
... початок розкладання афінської демократії. Творчість Софокла відмічена перш за все значним збагаченням внутрішнього світу героїв, мистецтва їх зображення. 2. Дослідження трагедії Софокла Царь Едіп 2.1 Своєрідність інтерпретації сюжету про Едіпа у трагедії Софокла Це трагедія про долю і свободу: не у тому свобода людини, аби робити те, що він хоче, а в тому, аби переймати на себе відпов ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... за владу (портрети Каракал-ли, Норона). Тривога і споглядальність з'явились у портретах кризової доби (портрет Марка Аврелія, "Сиріянка"), які відкривали обрії нової системи культурних цінностей. Середньовіччя і людина Якщо в античності образ людини — людина "для іншого", що передає йому свої знання й уявлення ("Моральні листи до Луцилія" Сенеки), то в Середньовіччя ідеал — людина, звернена ...
... ішого розгулу реакції, «на торжищі цинізмів і наруг» він переконувався у правильності своїх поглядів і ідеалів. Цій темі присвячені поеми «Похорон», «Поєдинок». У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської ...
0 комментариев