1.1 Характеристика давньогрецької літератури від 6 ст.до.н е до 4 ст. до н е

Антична література (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях) [9,11]. Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історично грецька література передувала римській.

Політичні події кінця VI і V віків до н. е. активізували діяльність усіх вільних громадян, сприяючи виробленню сильних характерів, вимагаючи від кожного особистої енергії й участі в житті полісу. Матеріальні достатки громадян давали змогу витрачати на театральні вистави значні кошти. Уже близько 500 р. до н. е. в Афінах був кам'яний театр [5,63]. Розвиток ораторського мистецтва, розвиток раціоналістичної філософії і собі впливали на драматургічну творчість. В результаті драма відтиснула в V віці на другий план інші види поезії. До нас дійшли твори тільки трьох грецьких трагіків - Есхіла, Софокла і Евріпіда - цілком (33 трагедії); але протягом 240 років - від VI до IV віку - в Афінах, мабуть, було поставлено не менше як 1500-1600 трагедій [2,6]. Тільки почасти ми можемо судити про все це багатство на підставі, по-перше, уривків з трагедій, що не дійшли до нас, і вказівок на них у пізніших грецьких письменників, по-друге,- даних образотворчого мистецтва - малюнків на вазах, які зображають сцени й мотиви з популярних трагедій, і по-третє,- уривка (з 26 розділів), що дійшов до нас, з лекцій філософа Арістотеля "Про поетичне мистецтво", в якому містяться відомості про трагедію й комедію і теоретичне обґрунтування цих жанрів. Античній літературі притаманні публічні форми побутування. [10,1]

Антична література зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, державного життя і відображала їх. Тронський стверджує - грецька і частково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією [11,124], а на думку Содомори В.П. антична література більш пов’язана з політикою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством. Та згідно з критикою Підлісної Г.Н. без цього їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій сенс [7,11]. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Літературний інтернет критик Дмитро Кузьменко зазначає,що деякі особливості давньогрецької театральної вистави та релігійних містерій — цілком серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсису за Арістотелем) людини. [16, 2]

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Пащенко В.І. визначає, що в античній культурі вперше з'являється одухотворений людський образ, поставлений у центрі, тому що до цього центром усього мистецтва була не людина. Наприклад, у малюнках первісних людей тварини зображувалися величезні й барвистими, а люди схематично маленькими. [6,718]

Античність часто називають дитинством людства. Часто це твердження невірно приписують Карлу Марксу. Причина такої назви в тім, що антична література найчастіше наївна й описова. Вона звертається до джерел людської свідомості, зображує людину поза суспільством. Але не можна забувати, що для Древньої Греції притаманний рабовласницький лад, що б не говорили про демократію. З п'ятисот тисяч жителів Афін, вільними були тільки сто тисяч, і тільки половина з них мала право голосу, тому що інші були вихідцями з інших полісів.

Свого класичного вигляду трагедія та комедія набули на межі VI та V століть до нашої ери, ставши виразниками соціальних проблем, що вирішувалися в міфологізованому сюжеті, сягаючи в найкращих зразках філософських узагальнень і гострої сатири.

В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — акторське виконання загаданих космосом трагедій та комедій. Людська свобода в цьому необхідно зумовленому "театрі життя" завжди трагедійна. Але варто сміху людське невігластво щодо цієї закономірності свого буття.

Яскравим втіленням трагедії є творчість трьох видатних афінських драматургів — Есхіла, Софокла та Еврипіда. Їхні твори блискуче ілюструють еволюцію розуміння свободи людських вчинків. [9,134]

Есхіл — один із основоположників трагедійної драматургії. Завдяки його новаціям сталося перетворення трагедій з мімічної хорової лірики на істинну драму. Есхіла хвилювали проблеми морального обов'язку людини, її відповідальність перед рідним полісом, сила фатуму, що панує не лише над людьми, а й над богами.

Софокл — молодший сучасник Есхіла, його учень та суперник на змаганнях поетів. Двадцять чотири рази п'єси Софокла здобували перші нагороди. Він був істинним афінянином епохи Перікла, зростав в атмосфері патріотичного піднесення, віри в людські можливості. Своїх ідейних позицій Софокл не змінив і в роки Пелопоннеської війни, коли руйнувався створений Періклом демократичний лад.

У його найпопулярніших трагедіях "Антігона", "Едіп-цар", "Філоктет" людина покликана самостійно визначати свої вчинки, морально відповідати сама за себе. Софокл не посилається на вищі сили. Для нього невблаганність людської долі вища за богів. Людина приречена спокутувати про­вину.


Информация о работе «Образ ідеальної людини в трагедії Софокла "Цар Едіп"»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 43035
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
58751
0
0

... початок розкладання афінської демократії. Творчість Софокла відмічена перш за все значним збагаченням внутрішнього світу героїв, мистецтва їх зображення. 2. Дослідження трагедії Софокла Царь Едіп 2.1 Своєрідність інтерпретації сюжету про Едіпа у трагедії Софокла Це трагедія про долю і свободу: не у тому свобода людини, аби робити те, що він хоче, а в тому, аби переймати на себе відпов ...

Скачать
482216
0
0

... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5.  Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8.  Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...

Скачать
30447
0
0

... за владу (портрети Каракал-ли, Норона). Тривога і споглядальність з'явились у портретах кризової доби (портрет Марка Аврелія, "Сиріянка"), які відкривали обрії нової системи культурних цінностей. Середньовіччя і людина Якщо в античності образ людини — людина "для іншого", що передає йому свої знання й уявлення ("Моральні листи до Луцилія" Сенеки), то в Середньовіччя ідеал — людина, звернена ...

Скачать
112178
0
0

... ішого розгулу реакції, «на торжищі цинізмів і наруг» він переконувався у правильності своїх поглядів і ідеалів. Цій темі присвячені поеми «Похорон», «Поєдинок». У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської ...

0 комментариев


Наверх