Трагедія людьської свідомості у творі Софокла "Цар Едіп"

2.2 Трагедія людьської свідомості у творі Софокла "Цар Едіп"

Трагедію "Едіп-цар" часто розглядають як трагедію долі. Нездатні збагнути зв'язок подій, люди пояснювали несподіване лихо долею: так судилось.

Усталеним художнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремих персонажів, так і в системі художніх образів. Становище Едіпа на початку трагедії "Цар Едіп" різко контрастує з тим, у яке він потрапляє в кінці. Спершу це абсолютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливу дружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за свою чесність, справедливість і постійне бажання їм допомагати. У фіналі Едіп опиняється у прямо протилежному становищі — не тільки втрачає все, але й стає сліпим жебраком. Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслити чорно-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедій Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно простішою і, за словами самого поета, "найбільш відповідала характерам героїв". Дізнавшись правди, Едіп виколює собі очі. Він сам карає себе за скоєний злочин і стає морально вище богів, які прирекли його на муки.

Едіп – шукач правди. Аристотель вважав цей твір зразком трагічної драми. Опис людської слабкості через зміст з незрівнянною ясністю і лаконічністю підводить через постійне чергування образів світла і темряви (істини і обман) до кульмінації. Саме ця п’єса породила теорію Фрейда про "Едіповий комплекс" про те, що любов до матері і ревність до батька – найсильніші з людських інстинктів.

Думка що до невблаганності долі про те що як не вчинить людина її доля все одно вирішується богами проникає в свідомість Едипа. Розуміння, того що від нього вже нічого не залежить завдає неймовірних страждань.

Чесна людина, принципіальний та гордий правитель, за своє життя свідомо не скоїв жодного вчинку за який міг би бути так жорстоко покараний. Але його доля була вирішена ще до його народження Едіп – жертва волі богів. Трагедія складається в тому що сам Едіп не хоче миритися з такою жорстокою. Чим Едип заслужив цю долю? Нічим! Софокл показує його як надзвичайно чесного, прямолінійного чоловіка,який навіть не був здатен на підлість. Саме тому цей твір викликає такі суперечливі почуття у кожного хто його прочитає

Висновок

Давня грецька трагедія являє собою неповторне й специфічне породження еллінської культури, що відіграло свого часу велику роль у морально-ідейному вихованні людей. Глибока життєва правда творів Есхіла, Софокла та Евріпіда виходить далеко за межі того історичного періоду, в якому вони виникли, і за межі самої Еллади. Трагедії цих визначних поетів стали надбанням усього людства.

Гострі конфлікти й проблеми, драматичні колізії, щпре співчуття до страждань людини, могутні й благородні поривання людської душі, врешті, глибокий гуманізм, що їх знаходимо в давньогрецькій трагедії, привертали увагу й хвилювали людей всіх часів.

Образи Прометея, Антігони, Едіпа, Ореста, Іфігенії, Медеї та багатьох інших продовжують захоплювати уяву людини своїми пристрастями, думками й переживаннями і протягом довгих часів бути неповторним зразком для поколінь поетів і митців усіх країн. Феномен Есхіла, Софокла і Евріпіда полягає в тому, що незважаючи на докорінну відміну соціальної системи Еллади від систем пізніших європейських держав, вони продовжують жити, захоплювати своїм оптимізмом, нестримним прагненням до правди і палким протиборством злу, життєвою силою і гуманним ставленням до людини.

Нових якостей набуває конфлікт у трагедії, що перестає бути протиборством двох героїв, а стає внутрішнім конфліктом одного персонажа. Боротьба між обов'язком і пристрастю, між двома почуттями персонажа є вже тим, що в нові часи буде названо психологічним конфліктом. Цілком зрозуміло, образи героїв від цього вигравали, вони поглиблювались, ставали драматичнішими. Не випадково Арістотель назвав через це Евріпіда "найтрагічнішим із поетів". Висновки

Крізь віки незмінно приваблює в Софоклові здогад про складність людської натури, неоднозначність її. Саме здогад, паросток цього знання, ніби несміливе, ніби з певним ваганням ускладнення монументально-суворих характеристик раптовим проблиском чуття - заворожує, викликає відрухове співчуття, може, дужче навіть, ніж пароксизми справжньої внутрішньої боротьби, як в Евріпіда. Так Едіп, що в розпачі припадає, - ні, тільки схиляється на мить! - до рукава Іокасти, цим єдиним синівським жестом "знімає" і товщу віків, і умовність жанру: перед нами просто людина, приголомшена несвідомою своєю, до цієї миті навіть невідомою провиною - страшною і непоправною. Енергійне розслідування причини гніву богів на місто привело його до власної таємниці, до самовикриття як убивці незнаного батька і чоловіка власної матері...

Софокл цінує могутність людини, багатство її можливостей. Чи не тому на зміну трагедії роду в його попередників - у нього приходить трагедія індивіда. Але Софокл передбачає, які небезпеки чатують на людину: засліплення відчуттям цієї могутності може бути не менш жахливим за Едіпове осліплення; у багатстві можливостей криються і пастки: можливості застрашливих падінь, підступів, зрад. Тому Софокл так боїться руйнації духовних підвалин поліса - найкоштовніших здобутків стародавньої демократії, що не просто регулюють поведінку громадян, а формують їх таким чином, щоб додержання цих - людських - норм було органічним, було моральною потребою. То спитаймо себе у нашому криміналізованому і корумпованому сьогоденні, чи актуальний Софокл?

Третє тисячоліття звучать зі сцени трагедії Софокла. В епоху комп'ютеризації та роботизації по-новому сприймається його гімн: "Дивних багато в світі див, та най-дивніше з них - людина".

Список використанних джерел

1. Артамонов С.Д.Cорок веков мировой литературы/ С.Д.Артамонов

2. Білецький О.І. Антична література: Хрестоматія / О.І.Біленська. К.: Радянська школа, 1968.- 612 с.

3. Бородай Ю.М.Эротика-смерть-табу: трагедия человеческого сознания / Ю.М. Бородай – М. 1996. - 250 с.

4. Ботовник. М.Н Жизнь знаминитых греков и римлян/М.Н. Ботовник –М. : Книга для учащихся ,1987. - 64 с.

5. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / М.А. Кун – К.: 1967.

6. Пащенко В.І Антична література / В.І.Пащенко К.: Либідь, 2001. -718 с.

7. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури / Г.Н Підлісна- К.: 1992.-226с.

8. Радциг С.И История древнегреческой литературы / С.И.Радциг – М. 1940

9. Содомора А.О Жива античність / А.О. Содомора - К.: 1983.- 420 с.

10. Стратилатова В.П. "Царь Эдип" тема в творчестве Софокла / В.П.Стратилатова –М. 1997.- 83 с.

11. Тронський І.М. Історія античної літератури / І.М. Троянський - К.: 1959

12. Чистякова Н.А. Филология ЛГУ/ Н.А Чистякова -1959. – 220 с.

13. Шевцов С.В. Власть, как знание в трагедии Софокла "Царь Эдип"./ С.В. Шевцов //Вісник (ДНУ) – Серія:Філологія.-2006. – №220 (Вип. 45.)

14. Шкаруба Л.М. Величие Эдипа , совесть, тяжкий путь познания / Л.М.Шкаруба // Зарубіжна література у школах України. – 2006. - №6.(Вип.21). – С.19-22.

15. Франко І. Едіп – цар // Франко І. Зібр. тв. У 50 т.- Т.8.- К.: "Наукова думка".- 1977.- 637 с.

16. ЙегерВ. Вершина и кризис аттического духа .Трагический человек Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу :URL: http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/articles/jeger-sofokl.htm

17. Ярхо. В.Н. Греческая литература классического периода (V—IV вв. до н. э.). Поэзия. Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу:URL:http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/ivl/sofokl.htm.

18. Ярхо. В.Н.Трагический театр Софокла. Часть 11[Електронний ресурс] / Режим доступу:URL:http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/articles/yarho-tragicheskij-teatr/sofokl-11.htm

Використана література

19. Ліндяй Д. Коротка історія культури. - К.: Мистецтво, 1995. - 242с.

20. Підлісна Г. Антична література. - К.: Вища школа, 1992. - 259с.

21. Підлісна Г. Про красу та античну літературу. - К.: Техніка, 1997. - 192с.

22. Соловей Е. "Цар Едіп" у Києві// Всесвіт. - 1998. - №12. - С. 136-140.

23. Тронский И История античной литературы! М.: Высшая школа, 1983.

24. Українська та зарубіжна культура. - К.:Знання, 2000. - 621с.