Образи трагічних героїв в драмах Софокла

2.1 Образи трагічних героїв в драмах Софокла

У боротьбі за єдність демократичних Афін Софокл відстоював традиційний устрій життя. Але він сам відчуває приреченість його, і тому протиріччя між старими, звичними, і новими, руйнівними віяннями набувають в його творах значення трагічного конфлікту. Поет шукає в релігії захисту від тих тенденцій, які загрожували руйнуванням старих засад афінської демократії. Хоча він визнає свободу дій людини, його розум, він вважає, що людські можливості обмежені що над людиною стоїть сила, яка прирікає його на ту або іншу долю ("Аякс", 1036; "Трахинянки", 1284; "Антігона", 1168; "Едіп-цар", 805).

Людина, на думку Софокла, не може знати, що йому готує прийдешній день. Вища божественна воля проявляється в мінливості і в непостійності людського життя ("Антігона", 1159-1163). Конфлікт між прагненнями людини і дійсністю приводить поета до визнання залежності від волі богів вільної розумної людини. Це лейтмотив трагедії Софокла ("Едіп-цар", хор 1161). Причина усіх лих - в зневазі до божественних законів ("Аякс", 1129; "Антігона", 906), в яких по Софоклу, проявляється вища справедливість.

Причина нещастя людини в гордовитості, в зарозумілості, у відсутності упокорювання перед богами. "Бути розсудливим - це означає не ображати богів гордовитим словом, не викликати їх гніву гордістю" ("Аякс", 131). Соціальні витоки цієї гордовитості, що ставить людину над волею богів, Софокл бачить у вченні софістів.

Софісти, або "вчителі мудрості", не визнавали божественних неписаних законів, вони уміли красномовно доводити будь-яку думку, "робити слабкішу мову сильнішою". Протагор говорив, що жодна справа не буває само по собі ні поганою, ні хорошою, воно буває таким, яким його представляють. Цей погляд на існуюче витікав з положення Протагора : людина є "міра усіх речей". Вчення софістів мало в Афінах успіх. З точки зору Софокла, що відстоює віру у всемогутню волю богів це вчення було небезпечне скептицизмом і своїм мистецтвом сперечатися.

Як і Есхіл, Софокл - супротивник влади грошей, розкладаючих основу полісу ("Антігона", 302-308; "Едіп-цар", 512 і далі). Він хоче зміцнити засади демократичної держави, протестуючи проти зростаючого розшарування колективу афінських громадян ("Аякс", 160). Антична громадська власність полісу розпадалася внаслідок розвитку приватної власності, що у свою чергу було пов'язане із зростанням грошових стосунків. Софокл, будучи талановитим художником не міг не відбити окремих сторін сучасної йому дійсності, повної протиріч.

Система образів у Софокла побудована на прийомі контрасту. Едіпові протистоять розсудливий, холодний і безжалісний Креонт, що цими своїми рисами відтіняє благородство і людяність Едіпа, старий і сліпий провидець Тіресій, який нестриманості й несправедливості царя протиставляє величезний життєвий досвід, а головне - знання минулого й майбутнього. Прийом контрасту використаний Софоклом і в композиції трагедії: в кінці твору Едіп потрапляє в становище, що є протилежним від того, в якому він перебував на початку твору.

Софокл використовує художні засоби для того щоб слухачеві було більш зрозуміле ставлення самого автора до героя. Дослідивши текст можна зробити таку таблицю художніх засобів:

Звісно що багато залежить віп перекладача твору, адже це сааме його епітити,та не можливо на справді дізнатися яки саме використовував Софокл.

В трагедії "Цар Едіп" (428-425 рр. до н. є.) Софокл торкається того найдраматичнішого епізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає "скверну, що в землі Фіванській виросла", тобто вбивцю царя Лая, і врешті приходить до самовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи з най-благородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, а внаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною. Мужній, вольовий і високоморальний Едіп - натура надзвичайно активна, що взагалі характерно для персонажів Софокла, робить усе можливе, щоб змінити свою долю, бореться за неї і програє. Автор підводить глядачів до висновку, що хоч людина й спирається у своїх діях на власну волю, але все одно, якщо це суперечить присуду вищих сил, приречена на поразку, бо неспроможна їх перебороти. Образ Едіпа дещо суперечливий. Незважаючи на певну різкість, навіть брутальність і запальність, у ньому переважають позитивні риси. Софокл створив образ ідеального громадянина полісу, для якого головним у житті стають суспільні інтереси. Сам же поет, як свідчить Арістотель, говорив, що він "малює людей такими, якими вони повинні бути". За допомогою цієї таблиці ми спробуємо дізнатися яким Софокл показав образ ідеальної людини в творі "Цар Едіп".

За допомогою цієї таблиці ми можемо зробити висновки: Софокл вірив у те що долю людини не можливо змінити . Саме тому усі спроби Едіпа уникнути здійснення жахливого прородства не вдалися.

Софокл показав що Едіп був ідеальною людиною чесним та справедливим більше турбувався за інших ,за свій народ ніж за власне життя.

Майже всі його вчинки були втіленням моралі та розсудливості він не втрачав гідності й мужності в жодній навіть найжахливішій ситуації .

Але навіть найвидатніші людські якості не врятували його від злої долі. Це особисто мене дуже вразило поет показав абсолютну рівність людей перед богами!Можна зазначити універсальність цього образу поставити на місце Едіпа будь кого але ніхто не зміг би втекти від долі і не повторити його помилок