Виразки шлунка та дванадцятипалої кишки

2.4 Виразки шлунка та дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки - хронічне рецидивуюче захворювання, що протікає з чергуванням періодів загострення і ремісії, в основі якого лежить запальна реакція організму з формуванням локального ушкодження (виразки) слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, як відповіді на порушення ендогенного балансу місцевих "захисних" і "агресивних" факторів.

Клінічна картина Основним симптомом виразкової хвороби є біль. Вона має зв'язок із прийомом їжі, періодичність протягом доби, сезонність загострення (навесні, восени). Розрізняють ранні, пізні і "голодні" болі. Ранні болі провокуються прийомом гострої, грубої їжі, з'являються через 0,5-1 г. після їжі; зменшуються і зникають після евакуації вмісту зі шлунка. Ранні болі спостерігаються при виразці шлунка. Пізні болі виникають через 1,5-2 г. після їжі (іноді через більший проміжок часу), знімається прийомом їжі, антацидів чи антисекреторів. Вони частіше виникають у другій половині дня, звичайно спостерігаються при локалізації виразки в дванадцятипалій кишці і пілоричному відділі шлунка.

"Голодні" болі з'являються через 6-7 г. після їжі і зникають після чергового прийому їжі. Вони спостерігаються в хворих з дуоденальними і пілоричними виразками. Близькими до "голодних" є "нічні" болі, які з’являються в період з 11 г вечора до 3 г ранки і зникають після прийому їжі (молоко й ін.) чи після блювоти кислим шлунковим соком.

Часто спостерігається іррадіація болів. Характер і інтенсивність болю різні: тупі, ниючі, "ріжучі", пекучі, корчеподібні і т.д. Еквівалентом болючого синдрому є відчуття тиску, ваги, розпирання в епігастральній області. Інтенсивність болю дуже різна: від неясних, невизначених до сильних, що змушують хворого приймати змушене положення (із приведеними до живота зігнутими ногами, на боці, на животі і т.д. ).

При розвитку ускладнень (пенетрація, перигастрит, перидуоденіт) інтенсивність болі зростає, періодичність виникнення їх порушується.

Характерним симптомом виразкової хвороби є блювота, що виникає в 46-75 % хворих звичайно на висоті болю (нерідко хворі штучно викликають блювоту для усунення болючих відчуттів).

При локалізації виразки в. кардіальному і субкардіальному відділах шлунка блювота з'являється через 10-15 хв після прийому їжі; при виразці тіла шлунка - через 30-40 хв; при виразці пілоричного відділу і дванадцятипалої кишки - через 2-2,5 г.

При неускладненій виразковій хворобі спостерігається блювота кислим шлунковим змістом з незначною домішкою недавно прийнятої їжі. Домішка до блювотних мас їжі, з'їденої за багато годин до блювоти, є ознакою стенозу, порушення евакуації зі шлунка, а домішка великої кількості жовчі - ознакою дуоденогастрального рефлюкса.

При наявності крові в шлунку соляна кислота перетворює гемоглобін у солянокислий гематин, що додає блювотним масам вид кавової гущавини.

Печія спостерігається в 30-80 % хворих виразковою хворобою. Виникнення її зв'язане зі шлунково-стравохідним рефлюксом через недостатність затримувальної функції нижнього стравохідного сфінктера, підвищення тонусу м'язів шлунка і воротаря.

Відрижка спостерігається в 50-65 % хворих. При неускладненій виразковій хворобі і при сполученні її зі шлунково-стравохідним рефлексом виникає переважно кисла відрижка. Відрижка гіркотою може виникати при вираженому дуоденогастральном рефлюксі. Відрижка тухлим запахом буває обумовлена затримкою їжі в шлунку, розпадом білкових компонентів їжі.

У період загострення виразкової хвороби шлунка при поверхневій пальпації живота визначають помірну хворобливість в епігастральній області чи в правій її частині. При виразках пілоричного відділу шлунка і дванадцятипалої кишки поряд із хворобливістю виявляють помірну резистентність прямих м'язів живота в епігастральній області.

Виражена м'язова напруга в сполученні з різкою хворобливістю при поверхневій пальпації спостерігається при ускладненнях виразкової хвороби (перидуоденит, пенетрація, перфорація).

При глибокій пальпації визначається хворобливість у епігастральній області (праворуч чи ліворуч від серединної лінії в залежності від локалізації виразки). Перкуторно обумовлені на передній черевній стінці зони хворобливості звичайно відповідають локалізації виразки.

По клінічних проявах хвороби прийнято розрізняти легку, середнєважку і важку форми. При легкій формі хвороби загострення виникають не частіше одного разу в рік, вони легко знімаються під впливом лікування, виявляються нечисленними легкими симптомами. Середньоважка хвороба характеризується загостреннями, що виникають 2-3 рази на рік, що знімаються тільки при повноцінному курсі противиразкової терапії. Важка (агресивна) форма виявляється типовими частими загостреннями, відсутністю стійкої ремісії, вираженою клінічною симптоматикою, сполученням з іншими захворюваннями органів черевної порожнини (панкреатит, жовчнокам'яна хвороба й ін.).

Розрізняють також неускладнену й ускладнену (стеноз, кровотеча, перфорація) форми виразкової хвороби.

У діагностиці виразкової хвороби використовують дослідження показників кислотоутворюючої функції шлунка, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження. Досліджують так називану базальну секрецію (натще) і стимульовану секрецію (після введення стимуляторів - інсуліну, пентагастріну чи гістаміну).

Загальні принципи консервативного і хірургічного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки є усуненням дії патологічного агресивного фактора на слизової дванадцятипалій кишці. У ранній термін захворювання в 70 % хворих комплексне медикаментозне і санаторно-курортне лікування забезпечує стійкий позитивний ефект.

Показання до оперативного лікування виразкової хвороби

1) Безуспішність комплексного консервативного лікування

2) Часті загострення захворювання, що знижують працездатність хворого

3) Множинні виразки з високою кислотністю шлункового соку

4) Повторні кровотечі

5) Розривши виразки після ушивання прободіння виразки [16; 26; 31].

Глава ІІ. Власна дослідницька робота

Розділ 1 Загальна характеристика піддослідних

Дослідницька робота проводилась на базі І хірургічного відділення ЦМЛ м. Дзержинська. У нашому дослідженні брали участь 16 осіб у віці від 22 до 56 років, які на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні з приводу гострого апендициту, та яким було зроблено апендектомію. Паралельно проводилось спостереження за хворими з таким же діагнозом, але фізична реабілітація до них по різним причинам не застосовувалась. Тривалість спостереження складає 1 місяць.

Хворі експериментальної групи відрізнялися за віком, статтю, загальним станом здоров’я та наявністю супутніх захворювань, відповідно до цього було зроблено підбір методів фізичної реабілітації.

Експериментальну групу було поділено на три підгрупи відповідно їх загального стану. Якщо поділити їх по важкості захворювання то перша група має легку форму захворювання, друга - середньої важкості, третя – більш важка форма захворювання. Цей умовний поділ було зроблено для полегшення підбору методів та засобі фізичної реабілітації та фізичного навантаження.

Перша підгрупа – хворі з діагнозом гострий флегмонозний апендицит у віці від 22 до 35 років, у кількості 6 осіб, з них 4 жінок та 2 чоловіка.

Скарги цієї підгрупи: на болісність у правій підвздошній ділянці, загальну слабкість, нудоту, блювоту не пов’язану з прийомом їжі.

Дані анамнезу: захворіли гостро, болі швидко наростали, поступили на лікування до хірургічного відділення.

На диспансерному обліку не стоять, спадкових захворювань не має, хворіли на ГРЗ, ангіни 6 осіб. Оперативні втручання, переливання крові заперечують. Шкідливі звички: 4 чоловіка - тютюнопаління. Алергій немає. Умови праці у всіх задовільні, 2 жінки домогосподарки.

Об’єктивні дані: загальний стан середній, шкіра і слизуваті бліді, язик обкладено нальотом білим, сухий, периферичні лімфатичні вузли не збільшені. Тони серця чисті, ритмічні, границі у межах норми. Дихання у легенях везикулярне, хрипів немає, перкуторно легеневий звук. Пульс - 96 – 104 уд. у. хв., АТ - 120/80 – 135/85 мл. рт. ст. Т – 37.7-37,9⁰ С. Живіт м’який, відстає у акті дихання, хворобливий у правій підвздошних ділянці, позитивні с-ми Ровзінга, Воскресенського, Щьоткіна-Блюмберга, с-м Постернацького негативний. Печінка у краю реберної дуги б\б, селезінка не пальпується. Фізичні опорожнення у нормі. Положення тіла вимушене.

У жінок огляд гінеколога – гострої патології немає.

Аналіз крові: лейкоцитоз 10 - 13*10⁹ в 1 мкл, формула без порушень.

Виконано операцію через 2 – 4 годи після надходження у стаціонар: "Апендектомія” (видалено флегмонозно змінений апендикс), дреновано черевну порожнину.

Післяопераційний період проходить без ускладнень, рана заживає первинним натягом.

Таблиця 1.1 Склад першої підгрупи.

Друга підгрупа – представлена хворими з діагнозом гострий гангренозний апендицит у віці 30 – 49 років, у кількості 4 осіб, 2 чоловіків, 2 жінок. Розглянемо типові скарги даної підгрупи.

Скарги: болісність у нижніх відділах живота, нудоту, блювоту, підвищення температури тіла.

Дані анамнезу: захворіли гостро, близько 10 годин назад коли з’явились болі у епігастрії, болі швидко наростали та змістились у низ живота, бригадою швидкої медичної допомоги госпіталізовані до хірургічного відділення.

На диспансерному обліку не стоять, спадкових захворювань не має. Оперативні втручання, переливання крові заперечують. Шкідливі звички: - тютюнопаління 2 чоловіків. Алергій немає. Умови праці задовільні.

Об’єктивні дані: загальний стан середній, шкіра і слизуваті бліді, язик обкладено нальотом сірим, сухим, периферичні лімфатичні вузли не збільшені. Тони серця чисті або приглушені, ритмічні, границі у межах норми. Дихання у легенях везикулярне, хрипів немає, перкуторно легеневий звук. Пульс – 106 - 112 уд. у хв., АТ - 130/80 – 135-80 мл. рт. ст. Т – від 38.1⁰ С. Живіт відстає у акті дихання, хворобливий у нижніх ділянках, позитивні с-ми Ровзінга, Воскресенського, Щьоткіна-Блюмберга, с-м Постернацького негативний. Печінка у краю реберної дуги б\б, селезінка не пальпується. Фізичні опорожнення у нормі. Положення тіла вимушене.

У жінок огляд гінеколога – гострої патології немає.

Аналіз крові: лейкоцитоз 15 - 17*10³ в 1 мкл, формула без порушень.

Виконано операцію через 1- 2 години після надходження у стаціонар: "Апендектомія” (видалено гангренозно змінений апендикс), дреновано черевну порожнину.

Післяопераційний період проходить без ускладнень, рана заживає первинним натягом.

Таблиця 1.2 Склад другої підгрупи

Третя підгрупа створена з хворих з діагнозами гострий гангренозний апендицит та гострий флегмонозний апендицит, у кількості 6 осіб, віком 44 – 56 років, 4 чоловіка та 2 жінки. Вони об’єднані в одну групу за наявністю супутніх захворювань, що дуже важливо при виборі фізичного навантаження та ефективності фізичної реабілітації.

Скарги на момент огляду: на сильну болісність у правій підвздошній області, блювоту, підвищення температури тіла, сухість у ротовій порожнині.

Анамнез дані: захворів гостро, близько доби коли з’явились болі у епігастрії, болі наростали, бригадою швидкої медичної допомоги госпіталізовано до хірургічного відділення.

На диспансерному обліку стоїть з приводу Гіпертонічної хвороби І ст.1 чоловік, Гіпертонічної хвороби ІІ ст. 1 жінка, ІХС у 3 чоловік, хронічний калькульозний холецистит у 1 випадку, спадкові захворювання у 1 випадку Цукровий діабет 1 тип. Оперативні втручання, переливання крові заперечують. Шкідливі звички: тютюнопаління у 4 чоловік. Алергій немає. Умови праці задовільні.

Об’єктивно: загальний стан середній, шкіра і слизуваті бліді, язик обкладено нальотом, сухий, периферичні лімфатичні вузли не збільшені. Тони серця приглушені, ритмічні, акцент ІІ тону над аортою, у 3 випадках, границі у межах норми. Дихання у легенях везикулярне, хрипів немає, перкуторно легеневий звук. Пульс - 104 уд. у хв., АТ - 140/90 мл. рт. ст. Т – 37.9⁰ С. ЧДР 24 у хв. Живіт відстає у акті дихання, хворобливий у нижніх ділянках, позитивні с-ми Ровзінга, Щьоткіна-Блюмберга, с-м Постернацького негативний. Печінка у краю реберної дуги б\б, селезінка не пальпується. Фізичні опорожнення у нормі. Положення тіла вимушене.

Аналіз крові: лейкоцитоз 16*10³ в 1 мкл, формула без порушень.

Виконано операцію через 1 годину після надходження у стаціонар: "Апендектомія” (видалено гангренозно або флегманозно змінений апендикс), дреновано черевну порожнину.

Післяопераційний період проходить без ускладнень, рана заживає первинним натягом.

Таблиця 1.3 Склад третьої підгрупи

Контрольна група складалась з хворих, що також перенесли оперативне втручання з приводу флегмонозного або гангренозного апендициту чисельністю 18 осіб, віком 22 – 52 роки, 9 жінок та 7 чоловіків.

Таблиця 1.4 Склад контрольної групи

Розділ 2 Методи проведення дослідження

Методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури;

2. Змішаний моніторинг. Всім хворим проводили Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ЕКГ, ВЕМ, моніторингування AT та пульсу, розгорнений клінічний аналіз крові та сечі, дослідження системи згортання крові.

3. Методи математичної статистики.

2.1 Методи оцінювання стану хворих

Підрахунок частоти серцевих скорочень - пульсу.

Пульс — періодичні поштовхоподібні коливання стінок, судин, викликані тиском крові, що виштовхується серцем під час систоли.

Дослідження пульсу проводять в місцях, де артерії розташовані поверхнево.

Техніка дослідження пульсу хворого (пальпаторний метод). Необхідно розташувати II-ІV пальці своєї правої руки за ходом променевої артерії, зачинаючи з підстави І пальця хворого. Пульсуючу під пальцями артерію злегка притискують до променевої кістки. Дослідження пульсу необхідне проводить на обох руках, порівнюючи його властивості.

Оцінка частоти пульсу. Частота пульсу, в нормі коливається від 60 до 80 в 1 хвилину. Вона може варіювати в широких межах в залежності від статі, віку, температур навколишнього середовища і так далі У жінок пульс декілька частіше. Підрахунок пульсу роблять в продовж не менше 30 секунд, а при неритмічному пульсі - 60 секунд, При дефіциті пульсу (різниця частоти пульсу і серцевих скорочень) слід одночасно (двом вимірюючим) підраховувати частоту серцевих скорочень вислухуванням і пульсових ударів.

При дослідженні застосовувався пальпаторний метод підрахунку частоти сердечних скорочень (пульсу). Підрахунок його починали з моменту пуску секундоміра і рахували протягом однієї хвилини.

Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приборами, яки пройшли повірку відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір та вимірювальних приладів при Ради Міністрів України. [13; 19; 20].

Вимір температури тіла

Нормальна температура при вимірі в пахвовій або паховій області коливається між 36 і 37° С. Ранком вона трохи нижче, ніж увечері. У прямій кишці й у піхві температура на 0,5-1°С вище. Перед термометрією термометр кілька разів струшують для повернення ртуті в резервуар [4]. Правило проведення термометрії.

Контроль за температурою звичайно здійснюють двічі в день: ранком (в 6 годин) і ввечері (в 16 - 18 годин). При необхідності температуру вимірюють кожні 2-3 години. Результати виміру відзначають у температурному аркуші графічно, а при частому вимірі на звичайному листку-вкладиші в історії хвороби. Тривалість термометрії не менш 10 хвилин.

Якщо термометрія проводиться в паховій області, останню насухо протирають, і тільки після цього дають хворому термометр. Термометр повинен бути покладений так, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом у самій глибині пахвової западини, не зміщаючись протягом часу виміру. Між термометром і тілом не повинне потрапити білизна. Слабким хворим необхідно притримувати руку під час термометрії. [13].

Вимір частоти дихання

Для визначення частоти дихання варто покласти руку на грудну клітку або живіт хворого й, відволікаючи його (наприклад, тримаючи іншу руку на пульсі нібито для його підрахунку), рахувати число дихальних рухів протягом 1 хвилини. Число дихальних рухів відзначається графічно в температурному аркуші хворого. Дорослі люди в нормі в умовах спокою роблять у середньому від 16 до 20 дихальних рухів в 1 хвилину. При роботі, русі, при лихоманці (в умовах підвищеного обміну) число дихальних рухів в 1 хвилину збільшується.

Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приладами, які перевірялися відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір і вимірювальних приладів при Раді Міністрів України. [9; 13; 20].

Стандарт узяття аналізу крові на лейкоцити.

Заздалегідь наливають у пробірку відповідний реактив для лейкоцитів -0,4 мол 3% оцтової кислоти.

Протирають шкіру м'якоті 4-го пальця ватяною кульок змоченою 70⁰ спиртом. Роблять прокол стерильним скарифікатором лівіше від середньої лінії, небагато відступивши від нігтя, перпендикулярно шкірним лініям.

Першу краплю крові витирають сухим ватяним тампоном.

Для визначення лейкоцитів набирають у капіляр Панченкова до мітки «0» кров, видувають на скло з лункою. З лунки капіляром на 0,02 переливають кров у пробірку з реактивом для визначення лейкоцитів і добре перемішують. Номер пробірки повинен збігатися з номером напрямку.

На місце проколу кладуть ватяна кулька, змочена 70⁰ спиртом.

Пробірки із кров'ю доставляються лаборантом у лабораторію для підрахунку лейкоцитів. Підрахунок кількості лейкоцитів здійснюється лікарем-лаборантом за існуючими стандартами.

У нормі в дорослої людини кількість лейкоцитів крові становить 4 - 8 *10³ в 1 мкл. [14; 25].

Визначення толерантності до фізичного навантаження.

Величина тренувальних навантажень залежить від фізичної працездатності хворого, виявленій при тестуванні на велоергометрі. По результату дослідження виявляють максимально достатнє навантаження відповідну їй ЧСС. Величина тренувального навантаження па ЧСС повинна складати 55-85% від максимальної. Наприклад, якщо ЧСС в спокої 80 уд. в хв і пів години навантаження досягла 150 уд/хв., то, наприклад, тренувальна ЧСС - 75% від максимальної розраховується за формулою:

ЧСС трен. = ЧСС спокою + 75% (ЧСС макс. - ЧСС спокою) = 80 + 75% (150-80) =132 уд/хв. [9; 20].

Похожие работы

Фізична реабілітація при ішемічній хворобі серця на лікарняному етапі

Скачать

54104

10

0

метою нашого дослідження було вивчення ефективних шляхів комплексного застосування засобів фізичної реабілітації при ішемічній хворобі серця на стаціонарному етапі реабілітації. Виходячи з мети було сформульовано наступні завдання: 1.         Дослідити патофізіологічні особливості захворювання. 2.         Дослідити особливості завдань та організації сучасної фізичної реабілітації при ішемічній ...

Особливості фізичної реабілітації в період вагітності, пологовий та післяпологовий періоди

Скачать

72213

8

0

... виконувати наступну вправу: руки над головою, пальці зчеплені — перетягати руки вправо і вліво з нахилом тіла по 5с у кожну сторону. Повторити 3 рази [15;]. Розділ 2. 2.Особливості занять фізичними вправами в період вагітності, в пологовий та післяпологовий період Необхідність систематичної м'язової діяльності для людини давно теоретично обґрунтована і практично доведена. Безумовно, у період ...

Лікувальна фізкультура при операціях на органах грудної і черевної порожнини

Скачать

29996

0

0

... ефір для наркозу, закис азоту). Засоби для неінгаляційного наркозу; альтезин, гексенал, тіопентал – натрій, кетамін, натрію оксибутират, предіон, пропанідид. 3. Лікувальна фізкультура при операціях на органах грудної порожнини   ЛФК при операціях на легенях Передопераційний період. Задачі ЛФК: зменшення гнійної інтоксикації, покращення функції серцево-судинної системи і зовнішнього дихання, ...

Масаж як засіб фізичної реабілітації при різновидах сколіозу у дорослих і дітей з порушенням опорно-рухового апарату

Скачать

92280

4

3

... віком вона продовжує формуватися і набуває індивідуальні особливості. Ці особливості визначаються багатьма факторами: ростом, вагою, пропорціями тулуба і кінцівок, наявністю вроджених порушень опорно-рухового апарату, особливостями обміну речовин. На осанку негативно сприяє і неповноцінне харчування, і загальний незадовільний стан здоров’я, і забруднення навколишнього середовища, і гострі та хрон ...