Навигация
Становище с. Балабанівки від заснування до кінця ХIХ ст
55420
знаков
0
таблиц
8
изображений
2.2 становище с. Балабанівки від заснування до кінця ХIХ ст.
Найдавніші джерела стверджують, що до ХV ст. Балабанівка було великим поселенням місто Угорськ ( за іншими джерелами Угорм).
Відомо, що в ХV ст. містечко Угорськ мало 8 тисяч будинків, 12 церков і сягало аж до с. Підвисокого. В наш час залишилися садиби колишнього городища та насипи над р. Гірський Тікич. У великому урвищі на північному сході знаходиться підземний тунель шириною 1,5 м., висотою 2 м., що тягнуться за межі села. Татари спалили Угорськ до тла. Населення частково потрапило в полон, а частково переховувалось в сусідніх лісах [1, c. 958].
В історичних джерелах, знаходимо відомості про те, що польський князь Юшківецький заснував село у 1612 р:
Bałabanówka, 1). mko, pow. lipowieсki, nad. rz. Uhorskim Tykiczem (o 40 w. od Lipowca, o 185 w. od Kijowa), który się zaezyna na polach sąsiedniej wsi Frantówki. Podanie ludu głosi, że na posadzie dzisiejszej B. istniał przed wieki gród Uhorsk, ale ton miał być jakoby od Tatarów zniszczony. Z akt zaś wiemy, że B. wprzódy się nazywała Juszkowcami i należała do rodziny Juszkowskich, przybyłej na Bracławszczyznę z Wołynia a mianowicie z powiatu łuckiego, gdzie posiadała gniazdową swoją wioskę Juszkowicze. W 1569 roku Mykita i Wasyli z Juszkowicz Juszkowscy podpisani na akcie przysięgi na Unią lubelską w grodzie łuckim („Arch. Jug. Zap. R." tom I str. 6). Ale Juszkowscy, oosiadłszy w Braclawskiem i założywszy Juszk wce około 1612 r., przedali je niejakiemu Żyrawskiemu, który znowu odprzedał te dobra Aleksandrowi Bałabanowi, staroście winnickiemu. Dom Bałabanów h. Korczak pochodził z Albanii, i z tego to domu, jak pisze autor ówczesny, wiele rycerskich i zasłużonych ludzi Rzplitej wychodziło. Bałabanowie byli zagnieżdzoni pierwotnie na Wołyniu, potem już przenieśli się na Podole i Ukrainę bracławską. Aleksander Bałaban był mężem odważnym, doświadczonym w boju; pod Cecorą w 1620 r. wzięty był do niewoli i Rzplita, pomnąc na jego zasługi, 10 tysięcy okupu wyliczyć zali kazała ze Skarbu Kor. przez Konet. 1625 Onto przezwał od swego miana Juszkowce Bałabanówką a Juszkowecy, dawni jej dziodzice, w sąsiedztwie zamieszkali, od tego czasu inne sieliszcze, Horodyszczem zwane, przezywać natomiast zaczęli Juszkowcami. Aleks. Bałaban, przez długi pobyt w niewoli tureckiej niepomału zniszczony na mieniu, musiał się wyprzedawać z dóbr; jakoż w 1624 d. 20 września w Lublinie przyznał tranzakcya, przedaina na Juszkowce alias Bałabanowkę p. Stefanowi Chmieleckiemu i jego małżonce p. Teofili z Chocimierza. Stefan Chmielecki, jak to dostatecz nie wiadomo z dziejów, byłto też rycerz zawołany, wojownik szczęśliwy, który, mając powierzoną sobie obronę Podola i Ukrainy, odpędzał wciąż i płoszył Tatarów. Wiadomo jak pod Bialącerkwia w 1626 r. i pod Martynowem w 1629 r. ogromną im zadał klęskę. Dzięki też jego dzielnemu ramieniu i ustawicznej troskliwości „Ukraina dalsza miasteczkami i wsiami pozasiadywała" (Jerlicz). W 1626 roku d. 2 czerwca St. Chmielecki datował swój uniwersał z Bałabanówki, przestrzegając, że wojska tatarskie z cała potęgą puściły się na szlak kuczrnański, żeby więc mieszkańcy Ukrainy mieli się na ostrożności i żeby z ochoty swej ruszyli się do wojska Jego. Kr. Mości. („Akta Grodz. Lw." t. I str. 50). W nagrodę zasług otrzymał chorąztwo braclawskie i starostwa: owruckie i taborowskie, a w 1630 r. uczczony był województwem kijowskiem — Ale „cny Chmielecki, mąż sławny, jakiego wiek nie miał dawny" tegoż jeszcze roku (1630 r.) d. 20 lutego, z żalem całego Podola i Ukrainy, umarł w Międzybożu, pochowany w Barze. Starowolski w „Monumentach" napisał dlań nagrobek. — Zostawił synów dwóch: Łukasza i Adama. W 1631 r. Stany Rzplitej, na prośbę posłów ziemskich, część kontrybucyj niedopłaconych potomstwu jego darowały („Vol leg." III fol 695). Łukasz Chmielecki założył obok Bałabanówki drugą wieś i przezwał od swojego imienia Łukaszówką — ale niedługo żył, bo umarł w 1645 r. Dziedzicem Bałabanówki został Adam Chmielecki, ale i ten w 1648 roku pod Komuniom wraz z hetmanami i wielu z rycerstwa dostał sio w okowy. W 1648 r. w czasie wojny kozackiej B. smutnych doznała przygód przez rewolucya ogniem i szablą; w tym roku bowiem kozacy, złączywszy się z hianom tatarskim w poblizkim m. Żywotowie, przez cztery dni stojąc na miejscu w całej okolicy „psuli i palili." Ludność też tak z B. jak i z poblizkich miasteczek albo się rozbiegła albo w jassyr została zabraną. Przez długie lata do zniszczonych dóbr nikt się nie dowiadywał, aż dopiero w 1723 r. zjechał do Bałabanówki, dziadzio jej, Jan Worcel, chorąży znaku pancernego, do którego jaką drogą przeszły te dobra po Chmieleckich nie wiemy. W 1734 r. wojska zagraniczne, pod komendą jenerałmajora Kejta, wpadłszy do dworu w Bałabanówce, Worcela rozkrzyżowawszy na wrotach, kłóły („Arch. J. Z. R." t. II część 3 str. 185). W 1737 r. znowu hajdamacy zrabowali B. („Kuryer polski"). W 1760 r. posiadał tę majętność Stanisław Worcel, sędzia ziemski halieki. W 1768 r. w czasie tak zwanej „Koliszczyny" wielu gospodarzów i różnych ludzi z dóbr Worcella, bojąc się o życie i chudobę, precz rozeszło się i poumykało („Arch. J. Z. R." tom I dodatki str. 584). B. następnie należała do Adama Worcella, potem do Leonarda Worcella, którego córka Emilia wyszła za Michała ks. Radziwiłła, pułkownika wojsk polskich. Po śmierci tegoż w 1847 r. miasteczko to zostało posiadłością córki jego ks. Marcelliny, zaślubionej w 1840 r. Aleksandrowi ks. Czartoryskiemu. W 1857 r. nabył B. Włodzimierz hr. Potocki. W XVIII w. wyrabiano w B. słynne dubeltówki, poszukiwane wonczas przez myśliwych. Ziemi należy do B. 4180 dzies. wybornego czarnoziemu. Zarząd gminny w B., policyjny w Liimach. B. rozdziela się dziś na pięć części, nazywających się: Zamosłjem, Komarówką, Hnojanką , Morosówką i Zawaleni. Z dawnego obronnego zamczyska dotrwał po dziś dzień wał. Mieszkańców obojej płci liczy B. 1916, starozak. Подача перекладу вище вказаного тексту:
Балабанівка – нижче Липовця над річкою Гірчький Тікич.( 40 в. від Липовця, 185 в. від Києва) яке починається на полях сусіднього села Фронтівки. Народні перекази розповідають, що до сьогоднішнього дня там існував замок Угорськ, але він ніби був знищений Татарами. Згідно документами, і ми знаємо, що Балабанівка мала назву Юшківці і належала до родини Юшковецьких, який прийшов до Брацлавщини з Волині, де мав своє село Юшківці. В 1569 р. Микита і Василь з Юшковецький- Юшківські розписалися в акті про клятву Люблінської Унії в місті Плоцьку. Але Юшківецькі переїхали в Брацлаві і заснували село Юшки в 1612 р.. Вони продали цей населений пункт комусь на ім’я Журавський, а він в свою чергу перепродав Олександру Балабану старості Вінницькому. Сім’я Балабанів була родом з Албанії, і з цієї сім’ї було багато лідерів, лицарів і видатних людей Співдружності. Балабани спочатку проживали на Волині, а потім переїхали на Поділля України до Бацлава. Олександр Балабан був дужий, завзятий і хоробрий в бою під Цецорою у 1620 р. був узятий в полон і король пам’ятаючи його заслуги викупляє з полону. У 1625 р. переписав з титру Юшківці на Балабанівку-Юшківець з тих пір селище називалось Городище. Олександр Балабан протягом тривалого перебування в полні Турецькому зруйнував майно яке повинен був продавати. Тому 20 вересня 1624 р. у м. Любліні з зазначеної угоди перейменовано Юшківці на псевдонім Балабанівка. Стефан Хмельницький і його дружина Теофілія. Стефан Хмельницький, як відомо нам з історії, його також називали лицарем, щасливий воїн, якому довірили захист Поділля і України він налякав Татарів. Він відомий також у битві Білій церкві під Мартиновим у 1626 р. завдав величезну поразку повсталим. Король подякував йому за хоробре плече і постійну дбайливість територією с. Балабанівки. Премією за заслуги була: Брацлавський округ, а в 1630 р. він був удостоєний Київської області, але того ж року (1630) з 20 лютого з жалем всього Поділля і України помер в Меджибожі, похоронений в Барі. Напис на надгробнику: «Він залишив двох синів: Адама і Люка». У 1630 на прохання послів земських, частину відшкодувань не доплатили його нащадкам. Люк Хмелецький заснував поруч Балабанівки село і назвав його Лукашівка – але він швидко помер у 1645 і спадкоємцем Балабанівки був Адам Хмелецький, але той у 1648( битві Жовтими Водами) потрапляє з гетьманами і рицарями в полон.
У 1648 р. під час війни Балабанівка тяжко постраждала від козаків; в тому році повстанці й татари з ханом проходили поблизу Животова, протягом чотирьох днів, стоячи на одному місці спалили села та брали жителів сіл у полон. Населення в Балабанівці розбіглося до довколишніх міст, або ж їх забрали у полон. Протягом багатьох років зруйновані про ці землі ніхто не чув, аж в 1723 р. маємо звістку про Балабанівку яку повернули до свого діда Яна Ворцеля власнику знаку бронзового, яким чином прийшла Балабанівка у його власність мені не відомо. В 1734 р. іноземні війська генерал-майора Кейта потрапляють двору Балабанівського Ворцелея. У 1734 р. Гайдамаки пограбували Балабанівку. В 1760 р. маєтності Станіслава Ворцелея судили за земельним судом. У 1768 під час так званих «Колісничих» Ворцелей побоюючись за своє майно і життя втік. Тоді село належало Адаму Ворцелю, а тоді Леонарду Ворцелю, його дочка Емілія вийшла заміж за Михайла Радзивіла, полковника Польського війська. Після смерті того у 1847 р. місто і майно належало його дочці кн. Марцелей. Віддане в 1840 Олександрові Czartoryskiemu. В 1857 р. Балабанівку купив Володимир Потоцький у 18 ст. зроблено в Балабанівці відомий дробовик яким полювали мисливці. Земля яка належить Балабанівці сьогодні 4180, чорнозем. Територія Балабанівки ділиться на п’ять частин які називаються: Замостя, Комарівка, Гноянка, Морозівка, Завальна. До нині укріплений замок зберігся є вали, люди які проживали [2, c. 92-93 ].
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648 р. у Балбанівці створено сотню Кальницького полку : сотники – Олексій та Яцько, отамани – Федоренко та осавула – Василя [11, c. 204].
Після приєднання України до Росії колишній союзник Кримський хан знову починає грабувати наші землі. 3 1652 р. листопада Брацлавський полковник Зеленський звертається до Богдана Хмельницького з листом, в якому повідомляє, що бачив як татарські загони пройшли повз Балабанівку Козацьким шляхом в напрямку Чичільника і Умані [ 7, с. 4]. Зеленський виступає з із кінними і пішими військами з Балабанівки до Чичільника [10, c. 98 ]
І в 1722 р. Балабанівку пограбовано та знищено, а 1723 р. пердано у власність Ворцелів, 1857 р. була куплена графом Потоцьким. У 1744 в селі була побудована дерев’яна церква 4-го класу. У 18 столітті в Балабанівці вироблялись і славились в той час двох цівкові рушниці й пістолі, які не поступались якістю закордонним [17, с. 42].
У 1792 р. в селі Ступки побудовано дерев’яну церкву «на ім’я Покрови Святої Богородиці», при ній будинок для причетника. Землі для неї не відведено, с. Ступки причислене до с. Новосілки. В селі жителів 228, землі 515 [1, c. 338].
У 1847 р. власність в Балабанівці перейшла княгині Марусишні Чорторийжській. На 1864 р. в селі проживало 1868 православних селян, 48 римо-католиків та 113 євреїв. Граф Потоцький придбав лише частину землі тому, що територію села було розпродано дрібним землевласникам: княгині Радзивілівською – 41 десятина, Адольф та Іван Дроздівські – 129 десятин, Семен Яликовський – 211 десятин, Бровський – 152 десятини, Булинський – 17 десятин, Приходська церква належала 61 десятина [1, c. 322].
В 1878 р. місцевим священником Шарматинським була відкрита Балабанівська церковно-приходська школа. Вона знаходилась в приміщенні теперішньої старої церкви, яка розташована в центрі села біля алеї Пам’яті[].
Отже, історія с. Балабанівка відома нам з XV ст. засновником села став у 1612 р. пан Юшковецький.
Похожие работы
... стан туристичної галузі в Україні, наявність позитивних зрушень у розвитку сільського зеленого туризму як прибуткового і найменш капіталомісткого виду туризму. Метою дослідження є аналіз стану міжнародного туризму на Херсонщині для розробки проектних рішень щодо його розвитку. Тому в процесі виконання роботи: 1. Проаналізована діяльність суб'єктів туристичної індустрії та зроблено висновок про ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...
0 комментариев