2.2 Гілка етнокультурних міркувань

Для кирило-мефодіївців був характерним особливий інтерес до минулого українського народу. Документи і матеріали свідчать про те, що саме цікавило їх в історії, як вони пов'язували минуле з сучасним і які робили висновки для майбутнього. Показуючи роль і значення українського народу в історії, члени товариства віддавали належне іншим народам, високо цінуючи їх спільний внесок у світовий прогрес [8,c.8]. З точки зору М. Зерова, "думки та ідеї братства, а головне його ентузіазм, "апостольської любові до ближнього" знайшли собі відгомін у шевченківській творчості — хоч слов'янофільство Шевченкове і його пророцький пафос властиві були раніше від організації братства. Шевченко був голосом тої самої пори, переживав ті самі настрої".

 «Братчики» спробували розгалузити активну громадську роботу, розпочавши втілювати в життя свої далекосяжні плани. Програмні документи обговорювали у квартирах членів братства. Ті місцини ставали сакральним «парламентом» для дискусій щодо політичного устрою , а головне залучати нових членів, налагоджували стосунки з прихильниками національного відродження інших слов'янських народів.

У сфері просвітництва кирило-мефодіївці насамперед переймалися підняттям культурного й освітнього рівня народу, його національної свідомості. Наслідком цього став проект шкільної програми В. Білозерського, який давав можливість зробити її початкову ланку максимально доступною для дітей сільських і міських «низів». Звісно культурно-соціальні погляди братчиків можуть і нині викликати розбіжності поглядів щодо спільності хх мети, але Д. Чижевський так пише: "Різними духовними шляхами прийшли кирило-мефодіївці до Києва, на різні сторони світу було розіслано їх з Києва. Але в Києві вони пройшли через певну духовну спільність, відблиски якої залишились у них на все життя" [11, c.346].

Костомаров був романтиком, таким мірилом він сприймав світ. Це і було притаманне його багаточисельній творчості. Зміна соціальних, національних мотивів охоплюють тенденцію духовного розвитку та національного Відродження пройнялась у Костомрові та інших ідейникам –передовиках.

Костомаров захоплювався українським демократизмом, який прижили козаки. Він вважав себе російським істориком, але це не спричинило моральних колізій непорозумінь, адже він був чесний із собою і не полишав свою україноцентричність. Саме тому він прагнув досягти мовних прав, культурних просторів для розвитку та , головне, подолати згубну централізованість , навіяну царатом. Тож федерація на умовах рівності і поваги для нього досконалий варіант: «У майбутньому Слов'янському союзі, в який ми віримо і до якого сподіваємося, — зазначається в програмних документах братства, — наша південна Русь повинна становити одну державну цілісність на всьому просторі, де народ говорить українською мовою, зберігаючи єдність (з Росією), заснованій не на згубній, мертвій централізації, але на ясній свідомості рівноправності своєї власної користі...». Але тим не менше, він виголошував ідеї визнання народних окремішностей, права їх особливостей. Вважав, що особиста свобода не веде до непорозуміння і ворожості між народами , а навпаки ж за умови поваги державних інститутів( сформованих демократично) до свого народу, їх інтересів, не ділитиме народи на сорти по вертикалі, і сприйматиме їх самобутню цінність , самоправ’я , то за даних обставин скресне незадоволення державою ( яке викликав царат неодноразово) з боку народу . А ще цікаво, що не визріватимуть жодні плоди ворожсті до інших народів. А , як відомо, російському царату (на рівні з престолом Австрії) було прихильно мішати у нелюбстві народи, що заселяли терени їх корон для певного «збалансування» національних сил чи інтересів.

Культурне розмаїття українського руху розбавив своїми поглядами і Пантелеймон Куліш. Нагальної значимості приділяв П. Куліш вазі рідної мови для українців-української. Він ознаменував її духовним скарбом нації та народного серця. Він є автором першої фонетичної абетки  для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Примітно, що саме вчення Куліш почали етап привертання цікавості до рідної історії та слова, яким її описано. Історія продукувала національну пам’ять, за міркуванням письменника, вона б дозволила сконсолідувати міжнародну любов, а , головне, привити повагу до народів , що оточують український і далі. Він витримував поміркованість у своїх поглядах: картав за панегіричне вихваляння свого історичного минулого. Плідно із Шевченком зайнявся висміюванням шляхти української, не плекав жодної поваги до русифікації у колах міщанства. Ін хотів відчути людяність у народі, закликав до неї всіх.

«Читайте книги чужих авторів, а проте своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітесь. Тоді з вас будуть люди як слід»- так тривіально писав Куліш, але вага його слів відбула свою місію в арсеналі мудрості товариства.

Він до глибини поваги та шани цінував російську літературу, її значення і зміст, але ж хотів, щоб відбувся розвиток і рідної української. Тим паче, що писав він твори крім української і російською мовою. У своїй він бачив перспективу, як і в інших літературах народів, що сформувались та заслужили свого визнання. А тим паче, він захоплювався здобутками літератури світу, культурними досягненнями інших світових одиниць. З урахуванням ваги та досконалої ціни кожної із потрібних для програмних ідей федералізації, він уможливлював федеративний устрій у державі , що злила багато народів у собі – Росії, сповідував ідеали парламентської республіки. Таку стежину він пророчив і Україні. У поясненні сутті людини та суспільства, його історичного розвитку він вдавався до фаталістичного детермінізму. Тобто неминуче не минеться у реаліях буденності. До тако ж коал відноситься і національна доля українців.

Шевченковим пером творилась література нації середини ХІХ ст, вбирала романтично-патріотичні фарби та змальовувала яскравістю їх тонів жахіття соціально-економічної злободенності. Шевченко став на сторожі народних інтересів: “…возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово…”. Уже перша його книжка “Кобзар” (1840) засвiдчила воскресіння нації у драматичний період національної історії. Про цю книгу можна багато слів говорити та всі зведуться до відправної точки патріотизму. Ця книга створила ідейний бум на уми сленів товариства. Гадаю, що її цілком правильно було б назвати одним із програмних документів товариства. Чому? Вона –ідеал поетичної досконалості для української нації. За можливість існування якої і боролись «братчики», тож логічно , що у ній віднайшли ту омегу для поступу . Шевченків "Кобзар" поклав початок новому етапу в історії українського письменства. І.Франко писав: "Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову" [10, c.310].

Як марш Домбровського для поляків став музичним критерієм боротьби за свободу, таку ж подібну роль зайняли праці Шевченка для розвію української культури. Культуру реанімували «братчики» віршами поетів Шевченка, Куліша та чіткими проектами її розвитку. За імперських часів та радянських історіографів П.Куліш асоціювався на ряду із Костомаровим сепаратистом та втіленням ватажків буржуазного націоналізму. Селянсько-кріпацькою роллю Шевченка останні пропагандисти зуміли маніпулювати, що, між іншим, на щастя скресало русифікацію з вуст країни у 20-х рр. ХХ ст в період «коренізації». Цікаво, що Цитатами з Шевченка, як і цитатами з Біблії, можна доводити все, і кожна ідеологія чи партія може, використовуючи їх, проголошувати Шевченка «своїм», відтворюючи вигідний для себе образ. Тож дослідженнях про поета люблять бачити й використовувати потім культ поета й бажане його бачення. Тим варто довести, що сутність діяльності «братчиків» була потужною: як навів вище, відтворила свої ідейні плоди в майбутньому бодай curriculum vitae «змовників імені Кирила і Мефодія».

Не полишаючи увагою «пророка нації» варто додати, що він починав і дужав боротьбу за справедливість, щастя й добро. Став антиподом зла і насильства. Пан Шевченко дужими нитками поєднав ці риси із потребою злитись на них ідеєю милосердя, що явилось для нього істинно людським почуттям та правицею впродовж усього життя, Любов людей між собою та співчуття , добродійство вітав, шану віддавав тих, хто сприяв у помочі перемогти горе чи нещастя. Цурався поет всіх, хто був гострий на приниження інших чи на лихий обман. Відкидав образи як рису характеру, карав мораллю лиходійство тамтешнє та потенційне. Народний просвітник тримав смолоскип милості, за яку варто було б схопитись людстві – він вважав, поряд із засадами духовності. Пропагував незлим тихим словом учинки на користь людей та їх культурних благ. Він глибоко проникав в тернистість історії , бажав її коригування на користь народу, за що й ричепив собі майбутніми покіліннями гідне прізвисько «пророка». Він муштрував колективнісь у чеснотах таких як мораль, оцінив минуле, бачив теперішнє і плекав надії на майбутнє ліпше. Не варто довго міркувати, щоб зрозуміти кредо Кирило-Мефодіївського товариства , яке в своїй тотальній площині вміщало мисленнєвий світ Шевченка, поділяло ідеали Шевченка не з шани до нього, а через спільність їх у кожного. Це неабиякий успіх волі та національної гідності, що уможливлювало національний рух. А він, у свою чергу, спромігся на культурні здобутки нації та примноження їх вартості в історії країни, формування доречних культурних ідеалів тощо.

Отже, основним заданням культурної складової у діяльності товариства бачу застереження втрати своєї самобутності та відвернення історичної амнезії. А навпаки їм випала можливість досягти політичних висот програмування суспільного життя у культурно-цивілізаційних рамках європейського Просвітництва чи американської моделі співжиття із повагою, взаємодопомогою та перспективою майбутніх звершень.

У царині культури вони зуміли відстояти українське слово і право ним гідно розпоряджатись. Шевченкові приголомшливі до душевної гостроти вірші стали рядками з Кулішевими романтичними прозовими думками для прославлення відважних нот та сумних колізій української історії. Це ті наміри, спрямовані, знову ж таки, на національне Відродження, що в ХІХ відбулось та породило політичний процес відстоювання боротьби за державність, організацію партій та спілок соціального захисту понівеченого народу.

 

 

 

Розділ  3. Крах діяльності братства. Глибина його національно-духовного значення для українців

 


Информация о работе «Національний феномен Кирило-Мефодіївського товариства»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 70124
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
68440
0
0

... Формування національної свідомості учнів у процесі вивчення доби національно-визвольних змагань 1917-1921 років Серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і насамперед історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості. ...

Скачать
75039
0
0

... ійська церква. Вона постачає Московському патріархатові більшість коштів на його потреби. Тому належить сказати: остаточна перемога нашої державності настане аж тоді, коли в Україні утвердиться помісна національна церква під омофором Києва. Національна ідея спрацювала на етапі проголошення самостійності України, і саме ця ідея в умовах державності мала б ще більше працювати. Але її не прийняли, ...

Скачать
763160
11
9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Скачать
173330
0
0

... на Україні: («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світлі історичної романтики Вальтера Скотта) // Пер. з англ. – К., 1993. – 290 с. 3.  Бандура О. Вивчення роману П. Куліша «Чорна рада»: Хроніка 1663р. // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 11-12. – с. 24-29. 4.  Балтівець С. Психологічні особливості вивчення поезії П.Куліша // Дивослово. – 1995. - № 4. – с. 44-49. ...

0 комментариев


Наверх