Показники інвестиційної привабливості підприємства

1.3. Показники інвестиційної привабливості підприємства

Під інвестиційною привабливістю підприємства розуміється доцільність вкладання в нього вільних коштів. Вона аналізується зовнішніми суб`єктами з метою вибору найкращого варіанта вкладання вільних коштів. Але й кожен господарюючий суб`єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості аналізується у зовнішньому та внутрішньому фінансовому аналізі. Для аналізу використовується певна система показників, яка відображає структуру активів підприємства, джерел їх формування, ліквідність і фінансову стійкість, якість прибутку, доходність і оберненість капіталу.

Аналіз валюти та структури бухгалтерського балансу. Для загальної оцінки фінансового стану складається спрощений баланс , в якому об’єднують в окремі групи однорідні статті. При побудові спрощеного балансу зменшується число статей балансу чим підвищується його наочність і полегшується його аналіз.

Попередню оцінку фінансового стану підприємства можна зробити на основі виявлення „хворих” статей балансу [7, c. 24]:

наявності в балансі суми по рядку 350 „Непокритий збиток” яка свідчить про вкрай незадовільну роботу підприємства і в результаті цього його вкрай незадовільний фінансовий стан ;

наявністю сум за дебіторською заборгованістю, не сплаченою в строк ;

наявністю сум за статтею „Інші оборотні активи” (ряд 250);

наявності простроченої кредиторської заборгованості.

Для того щоб аналіз валюти балансу був повним, необхідно дати оцінку змінам окремих його статей . така оцінка надається за допомогою горизонтального (часового) і вертикального (структурного) аналізів.

При горизонтальному аналізі виявляються абсолютні та відносні зміни величин статей балансу за певний період, дається оцінка цим змінам.

Вертикальний аналіз використовується для дослідження структури засобів і джерел їх утворення шляхом визначення питомої ваги окремих статей у підсумкових даних та оцінювання цих змін.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їх основі будується порівняльний аналітичний баланс.

Аналіз джерел формування капіталу. Інформація , яка наводиться в пасиві балансу , дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного ; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане [11, c. 159].

Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того , які кошти має підприємство , звідки вони взялися і куди вкладені.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша – позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика , ефективність використання позикового капіталу , більша ніж , ефективність використання власного. В окремих конкретних випадках , залежно від ситуації , що склалася, може бути вигідним використовувати більше власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. Може бути більш ефективним застосування позикового капіталу і отримання більш високих доходів , але з більшим фінансовим ризиком.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Аналіз джерел власних та позикових коштів. При аналізі необхідно визначити динаміку і структуру власного та позикового капіталу , з’ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

Аналіз прибутковості. Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб’єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення ) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу – прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [17, c. 210]:

(1)

де КП- коефіцієнт прибутковості;

П – прибуток;

К – капітал.

Аналіз обертання поточних активів. Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним із важливих показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.

Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками [15, c. 91]:

коефіцієнтом обертання (Коб), який обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої вартості капіталу або його частини :

(2)

тривалістю одного обороту в днях (Тоб), який обчислюється як відношення добутку середньої вартості капіталу і кількості календарних днів у періоді до виручки від реалізації продукції, тобто:

(3)

де Тоб – тривалість одного обороту в днях;

Д – кількість днів у періоді;

або (4)

коефіцієнт закріплення оборотних коштів, що є зворотним коефіцієнту обертання:

(5)

Він показує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану – воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов’язаннями.

До платіжних засобів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні [12, c. 25].

До строкових зобов’язань включають поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства тощо. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо) [22, c. 194].

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможності (Коп):

(6)

де ∑ПЗ – сума платіжних засобів;

∑СЗ – сума строкових зобов’язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки у внутрішньому фінансовому аналізі.

Зовнішні суб’єкти фінансового аналізу не в змозі визначити таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб’єкта.

Ліквідність, в загальному розумінні , означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби [19, c.74].

Ліквідність можна розглядати:

як час, необхідний для продажу активу;

як суму, одержану від продажу активу.

Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно з грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов’язання розміщені по мірі скорочення термінів їх погашення.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності можна умовно поділити на такі групи [10, c. 85]:

Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

Активи, що швидко реалізуються (А2), - активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час. В цю групу входить дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб`єктивних та об`єктивних факторів.

Активи, що повільно реалізуються (А3), - найменш ліквідні активи – це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

Активи, що важко реалізуються (А4), - це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу, в цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу „Необоротні активи”.

Отже, в перші три групи активів (А1,А2,А3) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов`язань групуються так [10, c. 85]:

Найбільш строкові зобов`язання (П1) – кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

Постійні пасиви (П4) – статті розділу І пасиву балансу.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов’язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу – це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення платіжних зобов`язань [13, c. 69].

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов`язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1≥П1;

А2≥П2; (7)

А3≥П3;

А4≤П4.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов`язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

Недотримання будь якої із перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

При аналізі ліквідності підприємства використовують такі показники [19, c.74]:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал). Визначається відношення найбільш ліквідних активів (А1) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П1+П2):

(8)

Згідно П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових інвестицій (ряд.220+ряд.230+ряд.240 розділу ІІ активу балансу), в знаменнику – підсумок розділу ІV пасиву балансу.

За світовим досвідом, в чисельнику відображаються лише грошові кошти.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім вважається, якщо Кал вище 0,2-0,35. Це означає, що на 20-35% підприємство може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність вважається нормальною.

Такий показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кшл). Обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А1+А2) до поточної кредиторської заборгованості (П1+П2), тобто до ІІІ розділу пасиву балансу:

(9)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, інших оборотних активів, в знаменнику – підсумок розділу IV пасиву балансу.

Він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов`язань у випадку його критичного стану.

Теоретичне найнижче значення цього показника 1, найвище – 2.

Узагальнюючи показником ліквідності є коефіцієнт покриття (Кп), або загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності. Він розраховується відношенням поточних активів (А1+А2+А3) до поточних зобов`язань (П1+П2):

(10)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться підсумок розділу ІІ активу балансу, в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву.

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов`язань. Теоретичне значення цього показника 1,5 – 2,5.

Якщо при аналізі таких коефіцієнтів виявлені відхилення від рекомендованих значень, то необхідно з`ясувати причини цього.

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб’єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення ) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу – прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [16, c. 26]:

, (11)

де КП- коефіцієнт прибутковості;

П – прибуток;

К – капітал.

На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

У чисельнику формули може бути балансовий, операційний чистий прибуток, у знаменнику – середні показники загального капіталу ( загальні активи ), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).

При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів.

Вибір бази розрахунку показника прибутковості залежить від поставленої мети аналізу.

Коефіцієнт прибутковості, розрахований для основного та оборотного капіталу, дасть змогу володіти інформацією про ефективність інвестицій в ці активи. У разі розрахунку коефіцієнту прибутковості для власного, акціонерного та перманентного капіталів характеризується рівень прибутковості власників підприємства, прибутковість власного і довгострокового залученого капіталу.

Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним із важливих показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.

Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками [14, c. 45]:

коефіцієнтом обертання (Коб), який обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої вартості капіталу або його частини :

(12)

тривалістю одного обороту в днях (Тоб), який обчислюється як відношення добутку середньої вартості капіталу і кількості календарних днів у періоді до виручки від реалізації продукції, тобто:

(13)

де Тоб – тривалість одного обороту в днях;

Д – кількість днів у періоді;

або (14)

коефіцієнт закріплення оборотних коштів, що є зворотним коефіцієнту обертання:

(15)

Він показує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції.

Ефективність використання капіталу підприємства проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз його полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта .

Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів [7, c. 24]:

коефіцієнт загальної оберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації (ВР) до середньої вартості загального капіталу за певний період (ЗК):

(16)

Коефіцієнт відображає швидкість обороту (кількість оборотів за період) загального капіталу підприємства. Його зростання означає прискорення кругообігу засобів підприємства або зростання цін (у випадках пониження рентабельності фірми).

коефіцієнт оберненості мобільних засобів (Ком) являє собою відношення виручки від реалізації до середньої за період величини мобільних засобів (запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки, інші оборотні активи) по балансу (МК) :

(17)

Коефіцієнт показує швидкість обороту усіх мобільних (як матеріальних так і нематеріальних) засобів підприємства. Зростання цього показника характеризується позитивно.

коефіцієнт оберненості матеріальних оборотних коштів (Комз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості запасів і затрат по балансу (МЗ) :

(18)

Коефіцієнт відображає число оборотів запасів і затрат фірми. Зниження цього коефіцієнта свідчить про відносне збільшення виробничих запасів, незавершеного виробництва або про зниження попиту на готову продукцію (у випадку зменшення оберненості готової продукції).

коефіцієнт оберненості готової продукції (Когп) визначається як відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період величини готової продукції (ГП):

(19)

Коефіцієнт відображає швидкість обороту готової продукції. Його зростання свідчить про підвищення попиту на продукцію, а зменшення – про збільшення залишків готової продукції у зв’язку із зниженням попиту на продукцію.

Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період дебіторської заборгованості (ДЗ):

(20)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство. Зростання означає збільшення швидкості сплати заборгованості підприємству , зменшення продажу в кредит. Зниження показника свідчить про збільшення обсягу кредиту , що надає підприємство, тобто зростання купівлі продукції в кредит покупцям [24, c. 35].

середній термін обороту дебіторської заборгованості (тривалість періоду обороту в днях ) (Тобд) як відношення календарного фонду часу за певний період (наприклад, за рік – 365 днів) до коефіцієнту оберненості дебіторської заборгованості (Кодз):

(21)

Цей показник характеризує середній термін погашення дебіторської заборгованості. Позитивно оцінюється зниження цього коефіцієнта.

коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості (КЗ):

(22)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству. Зростання показника свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства, а зниження – про зростання купівлі продукції в кредит.

середній термін обороту кредиторської заборгованості (Тобк) як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей же період (Кокз):

(23)

Показник відображає середній термін повернення боргів підприємства.

фондовіддача основних засобів та інших позаоборотних активів (ФПВ) як відношення виручки від реалізації до середньої за період величини необоротних активів (НОА):

(24)

Показник характеризує ефективність використання необоротних активів. Позитивно оцінюється зростання цього показника, тобто збільшення величини продажу що припадає на одиницю вартості засобів .

коефіцієнт оберненості власного капіталу (Ковк) як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості власного капіталу (ВК):

(25)

Коефіцієнт відображає швидкість обороту власного капіталу, тобто його активність. Різке зростання цього показника говорить про підвищення рівня продажу. Суттєве його зниження свідчить про тенденцію до бездії частини власних коштів.

Показники ефективності використання капіталу аналізуються в такій послідовності:

розраховуються самі показники;

показники порівнюються в динаміці;

робляться аналітичні висновки.

Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів. Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб`єкта існує [6, c. 63]:

внутрішня стійкість;

фінансова стійкість;

загальна стійкість.

Внутрішня стійкість – це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над витрачанням. Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і в загалі діяльності господарюючого суб`єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображається в її показниках. Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.

До абсолютних показників фінансової стійкості відносять такі групи показників [6, c. 63]:

для характеристики джерел формування запасів і затрат що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (НВОК). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і позаоборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал:

НВОК=Ір.ПБ-Ір.АБ (26)

де Ір.ПБ – підсумок розділу І пасиву балансу;

Ір.АБ – підсумок розділу І активу балансу.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД). Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (ІІ розділ пасиву балансу):

ВДПД=НВОК+2р.ПБ (27)

де 2р.ПБ – підсумок розділу ІІ пасиву балансу;

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (ЗВОД). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів:

ЗВОД= ВДПД+КК (28)

де КК - короткострокові кредити і позикових кошти;

показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:

1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (НВОК):

НВОК= НВОК-ЗЗ (29)

де ЗЗ - запасів і затрати (розділ 2 активу балансу);

2. Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД):

ВДПД= ВДПД-ЗЗ (30)

3. Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (ЗВОД):

ЗВОД=ЗВОД-ЗЗ (31)

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості – наявність власних оборотних коштів [8, c. 57]. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною позаоборотних активів:

НВОК=(Ір.ПБ + І Ір.ПБ)-Ір.АБ (32)

де Ір.ПБ + І Ір.ПБ – постійний (перманентний) капітал, тобто сума підсумків розділів І і І І пасиву балансу;

Ір.АБ – величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

Крім розрахунку та аналізу в динаміці наявності власних оборотних коштів при оцінці фінансової стійкості досліджується також ряд її відносних показників.

Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до матеріальних запасів:

(33)

де Кмз - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами;

∑ВОК – сума власних оборотних коштів;

ЗЗ – матеріальні запаси (розділ І І активу балансу).

Кмз показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами і не потребують залучення позикових.

Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв`язку із станом виробничі запасів. Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану. Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80%.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношенням власних оборотних коштів до власного капіталу [21, c. 60]:

(34)

де Кмвк – коефіцієнт маневреності власного капіталу;

ВК – власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

З фінансової точки зору , чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезпечуються більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб`єкта. Оптимальне значення дорівнює 0,5.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

(35)

де Кдзк – коефіцієнт довгострокового залучення коштів;

∑ДЗК – сума довгострокових залучених коштів.

Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Стабільність структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

(36)

де ССОК – стабільність структури оборотних коштів;

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного:

(37)

де Іпа - індекс постійного активу;

ОСК – основний капітал.

ВК – власний капітал.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення суми амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів до первісної вартості основних засобів і нематеріальних активів що амортизується:

(38)

де Кнам – коефіцієнт накопичення амортизації;

∑АМ(З) – сума амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів;

ПВОЗНА – первісна вартість основних фондів.

Цей коефіцієнт показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основних засобів.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства [21, c. 60]:

(39)

де Крвоз - коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

ЗВОФ – залишкова вартість основних фондів;

∑АП – сума активів підприємства.

Коефіцієнт відображає питому вагу основних фондів у загальному капіталі підприємства.

При проведенні фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас фінансової стійкості, під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового становища.

Для цього використовують такі показники [17, c. 210]:

виручка від реалізації (без ПДВ і АЗ);

повна собівартість продукції;

прибуток;

постійні витрати;

змінні витрати;

маржинальний дохід;

поріг рентабельності;

запас фінансової стійкості.

Для того щоб отримати прибуток від реалізації (П), необхідно від виручки (ВР) відняти повну собівартість продукції (ПС):

(40)

У короткостроковому періоді всі витрати відносно обсягу виробництва поділяють на умовно змінні та умовно постійні.

Умовно-змінні витрати змінюються із зміною обсягів виробництва. Це насіння, корми, посадковий матеріал, паливо, заробітна плата робітників, які виконують основні технологічні роботи, тощо.

Умовно-постійні витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва це, наприклад, амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного складу і т. ін.

Постійні витрати і прибуток складають маржинальний дохід підприємства.

Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці [17, c. 210]:

(41)

де Прен – поріг рентабельності;

ПЗ- постійні витрати у собівартості продукції;

ПВМД – питома вага маржинального доходу у виручці.

Економічний зміст цього показника полягає у тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС):

або (42)

Показник показує на скільки повинна зменшитися виручка щоб досягти нульової рентабельності, а надалі і збитковості виробництва.

У теорії фінансового менеджменту виділяють два поняття: фінансова структура та капіталізована структура підприємства. Під терміном фінансова структура розуміють спосіб фінансування господарської діяльності підприємства у цілому, тобто структуру усіх фінансових джерел коштів. Другий термін відноситься до більш вузької частини джерел коштів – довгостроковим пасивам (власні джерела коштів та довгострокові позикові кошти) [10, c. 85]. Структура капіталу чинить вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, співвідношення власними та позиковими джерелами коштів слугує одним з ключових аналітичних показників що характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство. Одним з таких показників що характеризує ступінь ризику, є показник покриття витрат з обслуговування позикового довгострокового капіталу РПВ (рівень покриття видатків):

(43)

Коефіцієнт РПВ вимірюється у частках одиниці і показує у скільки разів валовий доход підприємства перевищує суму річних відсотків по довгостроковим позикам.

Питання можливості та доцільності управління структурою капіталу давно дебатуються у західних країнах, серед вчених та практиків існує два основних підходу до цієї проблеми: традиційний і теорія Модильяна – Міллера [10, c. 85].

Послідовники традиційного методу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури і існує „оптимальна структура капіталу”.

Ціна підприємства в цілому може бути знайдена за формулою:

(44)

де ОК – сума коштів за рік витрачених на обслуговування капіталу;

СЦ- середньозважена ціна авансованого капіталу, яка розраховується за формулою:

(45)

де К – ціна джерела коштів у загальній сумі.

На практиці любе підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі і інвестиційну, з різних джерел.

За користування авансованих у діяльність підприємства фінансових ресурсів воно сплачує відсотки , дивіденди і так далі тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Як було показано вище кожне джерело коштів має свою ціну як суму витрат на його забезпечення.

Економічний зміст цього показника полягає у наступному: підприємство може приймати любі рішення інвестиційного характеру , рівень рентабельності котрих не нижче поточного значення показника СЦ.

Саме з ним порівнюється показник IRR (норма рентабельності інвестицій), розрахований для конкретного проекту, при цьому зв’язок між ними такий [10, c. 85]:

якщо I R R > CЦ , то проект належить прийняти;

I R R < CЦ, то проект належить відкинути;

I R R = CЦ, то проект ні прибутковий ні збитковий.

В залежності від структури капіталу ціна кожного джерела фінансування змінюється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали що зі зростанням частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів ціна власного капіталу Цв постійно збільшується зростаючими темпами, а ціна позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, потім теж починає збільшуватись. Оскільки ціна позикового капіталу Цп, існує структура капіталу, називана оптимальною, при котрій показник СЦ має мінімальне значення, а отже ціна підприємства буде максимальною.

Ціна існуючої структури капіталу – це оцінка за даними минулих періодів. Очевидно, що ціна окремих джерел коштів, рівно як і структура капіталу постійно змінюється [11, c. 159].

Тому і зважена ціна капіталу не є постійною величиною – вона міняється з часом, знаходячись під впливом багатьох факторів. Одним з них є розширення обсягу нових інвестицій. Нарощування економічного потенціалу підприємства може здійснюватися як за рахунок власних коштів (реінвестування частини прибутку) так і за рахунок залучених засобів.

Вартість

Цв

СЦ

Цп

t

Рис. 4 Залежність ціни капіталу і структури капіталу

По ступені приналежності використовуваний капітал підрозділяється на власний (розділ І пасиву балансу) і позиковий (розділ ІІ і ІІІ пасиву балансу).

По тривалості використання розрізняють капітал довгостроковий (постійний) (І і ІІ розділи) та короткостроковий (ІІІ розділ) рис 5 [22, c. 194].

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності і незалежності підприємств.

Однак потрібно враховувати , фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього , особливо в тих випадках , коли виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунку у банку , а в інші періоди їх буде бракувати.

Власний капітал Джерела власних Постійний капітал

коштів ( I розділ )

Довгострокові фінансові

зобов’язання ( II розділ )

Позиковий капітал

Короткострокові фінансові Змінний

зобов’язання ( III розділ) капітал

Рис.5 Структура пасиву балансу

Крім того варто мати на увазі , що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі , а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал , чим плата за кредитні ресурси , то , залучаючи позикові кошти , воно може підвищити рентабельність власного капіталу.

У той же час якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов`язань , то його фінансове положення буде хитливим, тому що з капіталами короткострокового використовування необхідна постійна оперативна робота , спрямована на контроль , за своєчасним поверненням їх і за залученням в оборот на нетривалий час інших капіталів [18, c. 84].

Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу , багато в чому залежить фінансове положення підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

Структура капіталу – це складові фінансів підприємства. Структура підприємства зафіксована в правій частині балансу , де показуються основні джерела засобів , притягнутих для фінансування. Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок , кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів , як правило є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Не виключаються випадки формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи створюють як за рахунок власного капіталу так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб вони наполовину були сформовані за рахунок власного а на половину за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Другий підхід у доцільності керування капіталом ґрунтується на теорії Модельні і Міллер (1958 рік) і стверджує як раз зворотне – ціна капіталу не залежить від його структури , а отже , її не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ефективного ринку, відсутність податків , однакова величина процентних ставок для фізичних і юридичних осіб, раціональне економічне поводження , можливість ідентифікації підприємств однаковим ступенем ризику. В цих умовах , затверджують вони ціна капіталу завжди вирівнюється шляхом перекачування капіталу за рахунок кредитів , наданих компаніям фізичними особами [39, c. 13].

У повному обсязі описані методики можуть бути реалізовані лише у разі існування розвиненого ринку цінних паперів та статистики про нього. Ні того , ні іншого в Україні і країнах СНД поки немає , крім того питома вага акціонерних підприємств , що котирують свої цінні папери на ринку , так само ще не велика. Проте вплив фінансового механізму функціонування капіталу становить значний інтерес для бізнесменів будь якого рівня.

Похожие работы

Механизмы и инструменты повышения инвестиционной привлекательности предприятий легкой промышленности в условиях глобализации

Скачать

42422

0

2

... результаты диссертации используются в учебном процессе филиала Московского энергетического института (технического университета) в г. Смоленске. Предложные механизмы и метод повышения инвестиционной привлекательности предприятий легкой промышленности в условиях глобализации могут быть практически использовании федеральными и региональными органами власти при разработке инвестиционных программ ...

Совершенствование управления инвестиционной привлекательностью предприятия на примере ОАО "Нижнекамскшина"

Скачать

130591

15

8

... цельнометаллокордных шин (ЦМК-шин) мощностью 1,2 миллиона штук в год на территории ОАО «Нижнекамскшина». 3 Совершенствование управления инвестиционной привлекательностью предприятия на примере ОАО «Нижнекамскшина»   3.1 Пути повышения инвестиционной привлекательности предприятия Отрицательная динамика основных макроэкономических показателей, низкие темпы научно-технического прогресса, ...

Анализ инвестиционной привлекательности предприятий в отраслевом разрезе. Пути её повышения

Скачать

128064

12

0

... , отражающих часто не только разные точки зрения научных исследований, но и меняющиеся во времени позиции государственных органов. Анализ инвестиционной привлекательности предприятий. 1. Составление рейтингов предприятий отрасли народного хозяйства по инвестиционной привлекательности. Не ставя себе задачу определить наиболее верный метод диагностики, я рассмотрел несколько вариантов, ...

Анализ инвестиционной привлекательности предприятия

Скачать

64271

12

2

... отдельного инвестора, может определяться различным набором факторов, имеющих наибольшее значение в выборе того или иного объекта инвестирования. 1.2      Методические подходы к анализу инвестиционной привлекательности предприятия В текущих условиях хозяйствования сложились несколько подходов к оценке инвестиционной привлекательности предприятий. Первый базируется на показателях оценки ...