Охорона праці в Україні на початку ХХІ століття

3.1. Охорона праці в Україні на початку ХХІ століття.

З дня незалежності України охороні праці приділили значну увагу. В зв'язку з цим було створено у 1992 році Закон України "Про охорону праці", завдяки якому було багато приділено уваги життю та здоров'ю громадян України; але чомусь у ХХІ століття ми увійшли з рівнем травматизму, який перевищує всі розумні межі.

Створюється враження, що ситуація з охорони праці в Україні переходить у категорію некерованої і практично не прогнозованої. Невипадково, що сьогодні засоби масової інформації про аварії, катастрофи та загибель людей на виробництві нагадують ведення військових дій. Висновок один, якщо кожний керівник та підприємець, кожний працюючий не вживає координальних заходів, ситуація з катастрофічної переросте в обвальну (як в економіці), для виправлення якої знадобляться десятиріччя. Щоб запобігти цьому, потрібні зусилля всіх вчених, спеціалістів, практичних працівників у галузі охорони праці. Вкрай незадовільним є стан охорони праці на малих, орендних і приватних підприємствах, комерційних структурах. Служба охорони праці місцевих районних облдержадміністрацій не організована. На підприємствах не додержуються вимог щодо забезпечення безпечних умов праці.

Виробничі приміщення, устаткування, технології повинні відповідати всім вимогам охорони праці. Ці вимоги повинні виконувати будівельники, проектувальники технологій, працівники, які керують експлуатаційним процесом. При цьому повинні дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, що регламентують ступінь впливу шкідливих факторів виробництва на організм людини, а також режим його праці та відпочинку.

Ці вимоги законодавства про працю забезпечуються системою санітарного нагляду, органам Держнаглядохоронпраці, а також контролем служб охорони праці та профспілкових органів. Проте дотримання вимог нормування наштовхується на ряд об'єктивних труднощів, пов'язаних з дискусійністю проблеми визначення норми здоров'я та норми впливу того або іншого виробничого фактору.

Одним із підходів до визначення норми є середньостатистичний спосіб. Він слабо враховує багатогранність, специфічність, динамічність, варіабельність та індивідуальність норми, а також вияв різних аномалій.

На думку багатьох сучасних авторів, найбільш прийнятим визначенням норми є її характеристика як функціонального оптимуму життєдіяльності організму, коли протікання всіх процесів у його системах відбувається з найбільшою узгодженістю, надійністю, економічністю та ефективністю.

Відомий авторитет у галузі фізіології праці В.І. Медведєв вказує, що проблема фізіологічного нормування перетворюється у проблему кількісного опису діапазону можливостей фізіологічних процесів, що забезпечують системну відповідь при здійсненні професійної діяльності. Під гігієнічним нормуванням він розуміє кількісну регламентацію тих факторів трудового середовища, з якими безпосередньо взаємодіє людина, а основним критерієм такого нормування є збереження її здоров'я шляхом забезпечення оптимальних або субоптимальних умов навколишнього середовища. Проте, як підкреслює автор, і у цьому випадку дослідники обмежені головною теоретичною трудністю - відсутністю чіткої та ясної концепції здоров'я та хвороби.

Таким чином, між гігієнічним та фізіологічним нормуванням установлюються такі співвідношення: якщо гігієнічне нормування спрямоване на визначення припустимих параметрів зовнішніх умов за критеріями фізіологічного нормування, то фізіологічне нормування визначає умови оптимального функціонування та перетворень в організмі людини у процесі виробничої діяльності, розглядаючи гігієнічні норми та відхилення від них як такі, що підтримують або порушують цю оптимальність.

Розвиваючи описані уявлення про нормування, дослідники вказують, що мобілізація, використання та відновлення трудового потенціалу людини найтіснішим чином пов'язані з особливостями її психіки. Тому при розробці та застосуванні нормування трудового середовища необхідно враховувати психологічні фактори та проводити роботу щодо гуманізації праці, тобто раціонально використовувати властивості особистості працівника, перетворюючи працю з тяжкого обов'язку у задоволення найважливіших його потреб.

Вирішення цієї принадливої проблеми пов'язане з індивідуальними характеристиками особистості, вияв яких зумовлений особливостями різних видів та форм діяльності, що в свою чергу впливає на рівень працездатності. Урахування особливостей людини та індивідуально-типологічних фізіологічних якостей (свідоме або підсвідоме) допомагає працівнику виробити таку стратегію діяльності, яка є компромісним оптимумом у конкретних умовах діяльності. Такий вибір стратегій діяльності у деяких випадках компенсує вади у фізіологічній або психологічній сфері при виконанні професійних обов'язків.

Проте існують професії та виробничі ситуації (аварії, робота в екстремальних умовах навколишнього середовища та інше), коли вибір компромісних стратегій діяльності ускладнений або неможливий. Тоді можна говорити про гетерогенність (неоднорідність) професій, оскільки одні ставлять дуже жорсткі вимоги до характеристики особистості та психофізіологічних якостей людини, а інші - включають можливості компенсації поведінкою вимог до задовільного виконання посадових обов'язків. Викладене підкреслює необхідність існування ще однієї категорії нормативів до роботи в окремих професіях - нормативів психологічних та психофізіологічних.

Таким чином, для раціонального використання робочої сили необхідно суворо дотримуватися вимог охорони праці шляхом застосування технічних, гігієнічних, фізіологічних та психологічних нормативів. Проте, враховуючи труднощі при створенні та застосуванні цих нормативів для різних професійних груп, невирішеність теоретичних питань визначення гігієнічної та фізіологічної норми, існування особливостей професійної діяльності у різних галузях, необхідно творчо підходити до їх розвитку - активізувати роботу по створенню галузевих норм умов та режимів праці, розробляти адекватні способи профілактики функціональних порушень, захворювань та реабілітації здоров'я.