Аналіз пожежної безпеки та засобів пожежегасіння

3.2.7. Аналіз пожежної безпеки та засобів пожежегасіння.

Пожежа - це стихійне розповсюдження вогню, який вийшов з під контролю і призводить до матеріальної шкоди, наносить шкоду здоров'ю людей, а іноді приводить до їх загибелі.

Головна небезпека, яка травмує людей та приводить до їх загибелі - це дим і гаряче повітря. У задимленому приміщенні потрібно дихати тільки через мокру тканину. Виходячи із приміщення, де виникла пожежа, потрібно зачинити щільно двері, залишивши полум'я без кисню.

Необхідно пам'ятати, що основними причинами пожежі є:

- необережне поводження з вогнем, газом, бензином, несправність електрообладнання та електропроводки;

- аварії та катастрофи на підприємствах;

- недотримання правил техніки безпеки;

- природні явища.

Відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення безпеки на підприємстві, установі покладено на керівників або уповноважених осіб. Згідно статті 5 цього закону керівник підприємства зобов'язаний:

- розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;

- розробляти та затверджувати положення, інструкції, схеми евакуації при виникненні пожежі , інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням;

- організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки;

- утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням;

- проводити службове розслідування.

Посадові та фізичні особи, що винні у порушенні цих правил, несуть адміністративну, кримінальну та іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства. У фінансових, банківських та інших установах слід організовувати вивчення всіма працівниками правил пожежної безпеки і дій на випадок пожежі. Кожний працівник зобов'язаний:

- знати місцерозташування первинних засобів пожежегасіння і вміти ними користуватися;

- знати правила поведінки при пожежі та шляхи евакуації;

- легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати у спеціально відведених місцях відповідно до норм та потреб;

- у разі виникнення пожежі негайно повідомити про це пожежну охорону за телефоном 01 та керівництво;

- розпочати евакуацію людей та ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.

Висновок.

У світовій практиці в даний час активно використовуються такі форми міжнародних розрахунків як банківський переказ, акредитив і інкасо. Найбільше часто використовуваною формою міжнародних розрахунків за рубежем є акредитив, хоча на Україні розповсюджений банківський переказ, використання ж інкасо відійшло на другий план. Це обумовлено тим, що великі фірми, організації, корпорації, маючи багаторічний досвід роботи з закордонними партнерами, довіряють один одному, тому що, кожна велика фірма намагається закріпити репутацію платоспроможності на світовому ринку. Природно, у даному випадку, вигідно використовувати банківський переказ, тому що він говорить про ступінь довіри партнерів і знижує комісійні витрати.

 У міжнародному бізнесі через залучення в нього найрізноманітніших факторів величина кредитного ризику й імовірність його прояву підвищуються. Врегулювання питань по доставці й оплаті ускладнюється також і розходженнями в правових системах і торговельних порядках. До того ж компанії з різних країн часто не знайомі один одному. Витрати на те, щоб примусити іншу сторону виконати контракт, якщо вона цього не робить добровільно, іноді перевищують вигоди, очікувані від реалізації таких контрактів. До додаткових факторів, що можуть викликати ускладнення і призвести до розбіжностей і невиконання зобов'язань, відноситься і невизначеність у відношенні різниці у вартостях валют і темпах інфляції, а також їхньої зміни за час дії контракту.

Проте, для контролювання кредитного ризику і полегшення міжнародної торгівлі міжнаціональні банки за довгі роки виробили відповідну комплексну систему. Ця система ґрунтується на способі проведення міжнародних, ділових операцій, відомому як акредитив. При застосуванні акредитива кредитний ризик від покупця і продавця передається банку. А оскільки міжнародні банки працюють постійно в багатьох країнах світу і постійно втягнуті у велику кількість угод, вони звичайно мають експортну систему оцінки міжнародних комерційних операцій і заощаджують на ефекті масштабу. Банки можуть також розподілити прибутки і витрати між багатьма компаніями, зайнятими в такого роду угодах.

У розвинених країнах така форма розрахунків, як інкасо, практично не використовується, тому що найчастіше служить гальмом у взаєморозрахунках між партнерами, у зв'язку з тим, що документообіг даної операції досить тривалий, а ступінь ризику практично така, як при банківському переказі.

В основному акредитивна форма розрахунків і інкасо використовується країнами третього світу, у зв'язку з відсутністю більш нових і розвитих телекомунікаційних зв'язків, а також відсутністю довірчих відносин з боку закордонних партнерів. До того ж політична обстановка багатьох країн третього світу передбачає робити розрахунки з закордонними партнерами шляхом виставляння інкасо або у формі акредитиву.

На Україні найчастіше використовується банківський переказ, у зв'язку з низькою вартістю банківських послуг, хоча ступінь довіри між партнерами залишає бажати кращого.

Невиконання зобов'язань партнерів нерезидентів перед українськими резидентами приводить до повного або часткового не повернення валютного виторгу при експорті і непостачанні продукції або невиконанні послуг при імпорті.

При порушенні законодавчо встановлених термінів розрахунків українські підприємства попадають під дію інструкції № 136 і державна податкова адміністрація застосовує відповідні санкції до цих підприємств, що приведе до додаткових витрат і ускладнення розрахунків.

Виходячи з вищевикладеного, варто зробити висновок про те, що необхідно доробити валютне законодавство України, інструкція № 136 повинна бути більш гнучкою, політика України в області зовнішньоекономічної діяльності повинна бути більш лояльної, щоб залучати закордонних партнерів і інвесторів, підвищуючи тим самим соціальний рівень країни. Для підвищення надійності і зниження ризику в міжнародних розрахунках українським суб'єктам господарської діяльності необхідно більш активно використовувати акредитивну форму розрахунків.

Список використаної літератури.

1.    Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00.

2.    Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99.

3.    Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91.

4.    Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185-94-ВР від 23.09.94.

5.    Указ Президента України «Про способи упорядкування розрахунків по договорах, укладеним суб'єктами підприємницької діяльності» № 556/94 від 04.10.94.

6.    Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю» № 15-93 від 19.02.93.

7.    НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96.

8.    НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від 24.03.99.

9.    НБУ. «Правила здійснення операцій на МВРУ», Постанова Правління НБУ № 127 від 18.03.99.

10. НБУ. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті», Постанова НБУ № 444 від 21.06.95.

11. НБУ. «Про затвердження Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті і гривнях», Постанова Правління НБУ № 118 від 26.03.98.

12. Лист Міністерства Зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України № 16-1/863 від 24.12.96.

13. «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.

14. «Уніфіковані правила по інкасо». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.

15. Наказ Укрексімбанку «Порядок здійснення документарних операцій по імпорту й експорту відділеннями Укрексімбанку» № 120 від 29.04.98.

16. «Банковское дело» / под ред. Лаврушина О.И., М., 1998.

17. «Банковское дело» / под ред. проф. Колесникова В.И., Кралевецкой М.П., М., 1997.

18. Богомазов М.И. «Аккредитив» // Бизнес № 26 от 28.06.99. стр. 19.

19. Богун В.Я. «Аккредитив и инкассо как формы международных расчетов» // Хозяйственное право от 15.08.99. стр.14.

20. «Гарантии и аккредитивы в современной банковской практике» / под ред. Голубовича А.Д., М., 1994.

21. Колесник В.Б. «Правовые основы аккредитивной формы безналичных расчетов» К., 1994. стр. 34

22. Лисюк С.Т. «Аккредитивная форма расчетов по експортно-імпортным операциям и перспективы её развития в Украине» // Вестник НБУ № 5 май 1997. стр. 32.

23. Пашута М.Т., Калина А.В. «Прогнозирование и макроэкономическое планирование» К., 1998. стр. 152.

24. Сорокун И.А. «Лицензирование во внешнеторговой деятельности» // Бизнес № 34 от 23.08.99. стр. 80.

25. Чубарев А.Б. «Специальные санкции за нарушение законодательства в сфере внешнеэкономической деятельности» // Бизнес № 15 от 10.04.00. стр. 124.

26. Отчетные данные Укрэксимбанка.