Олексій Михайлович (Найтихіший)

1.2 Олексій Михайлович (Найтихіший)

(19.03.1629 - 30.01.1676)

13 липня 1645 року російським царем став старший син Михайла Федоровича царевич Олексій. Олексій Михайлович був одним з найдосвідчинійших людей свого часу. Він самий писав і редагував багато указів і першим із російських царів став власноручно їх підписувати. Олексій Михайлович склав "Уложение сокольничья пути", пробував писати свої спогади про польську війну. Лагідний і релігійний, він був надзвичайно любимий народом, що дав йому прізвисько Найтихішого. У перші роки свого царювання Олексій Михайлович мало брав участь у державних справах. Державою управляли вихователь царя боярин Б.І.Морозов і тест царя І.Д.Милославський. Політика уряду Морозова, спрямована на посилення фінансового гніту, беззаконня і зловживання Милославського викликали народне обурення. Слідом за Московським повстанням (червень 1648 року), результатом якого стало відсторонення глави уряду Б.І.Морозова від державних справ і заслання його в Кирило-Белозерський монастир, спалахнули повстання в південноросійських містах і в Сибіру; а в 1650 році відбулися хвилювання в Новгороді і Пскові. У 1649 році Олексій Михайлович самий прийнявся за справи правління. По його особистій указівці був складений звід законів - Соборне Укладення (1649 р.), що задовольнило основні вимоги верхівки посаду і дворян. Маючи нужду у надійному раднику, цар наблизив до себе патріарха Никона. Він надавав Никонові довіру і доручав керування державою на час своєї відсутності в столиці. Церковні реформи, проведені Никоном, постали причиною виникнення в країні різноманітних релігійних течій, послідовники яких не визнавали офіційну церкву. Згодом їх стали називати розкольниками. Втручання, що зростає, Никона у внутрішню і зовнішню політику держави під тезою "священство вище царства" викликало розрив патріарха з царем. Прямуючи улагодити систему наказів і обмежити вплив боярської аристократії на державні справи, цар створив спеціальний наказ "великого государя таємних справ". За словами сучасника, "улаштований той наказ при теперішньому царі для того, щоб його царська думка і справи здійснювалися по його бажанню, а бояре і думні люді ні про що не відали". Уряд Олексія Михайловича заохочував промислову діяльність, підтримував вітчизняне купецтво, захищаючи його від конкуренції іноземних торговців. Були прийняті Митний і Новоторговий статути, що сприяли розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Самим значним досягненням зовнішньої політики того часу постало возз'єднання України з Росією, проголошене 8 січня 1654 року гетьманом України Богданом Хмельницьким на Переяславської Раді. Проте ця подія стала причиною ще однієї російсько-польської війни, що продовжувалася 13 років - до 1667 року і скінчившоюся Андрусовським перемиррям. У царювання Олексія Михайловича Московська держава розширила свої межі не тільки на південний захід (отримавши лівобережну Україну і Білоруські землі), але і далеко на схід і на південь. Царі Кахетії і Имеретії, пригнічені турками і персами, просили про московське підданство. У західної Сибір козаки перемогли нащадків хана Кучума. Російськими землепрохідцями була відкрита східна Сибір. В роки правління Олексія Михайловича в Росії починалися спроби створення перших військових кораблів і почалося формування постійної армії "нового ладу" із добровольців, що заклала основу майбутньої системи рекрутських наборів. У цей час були жорстоко придушені народні повстання в Москві - Соляной бунт (1648 р.) і Мідний бунт (1662 р.) і селянська війна 1670-1671 р.під предводительством С.Т.Разіна. Олексій Михайлович помер 30 січня 1676 року у віці 47 років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.

1.3 Федір Олексійович

(30.05.1661 - 27.04.1682

У 1675 році Олексій Михайлович оголосив свого сина Федора спадкоємцем престолу. Рік через, 30 січня 1676 року Федір Олексійович став государем всієї Русі. 18 червня 1676 року він був коронований в Успенському соборі Московського Кремля. Федір Олексійович був вихованцем знаменитого богослова, вченого і поета Сімеона Полоцького. Він добре знав латинський, вільно говорив і читав польською мовою. Федір захоплювався віршуванням і під керівництвом Сімеона Полоцького переклав на вірші Псалми 132-й і 145-й. Федір Олексійович за шість років свого царювання не зміг проявити належної самостійності. Влада при ньому була зосереджена в руках його родичів по матері бояр Милославських. У 1680 році цар Федір наблизив до себе постельнічьйого Б.М.Язикова і стольника А.Т.Лихачова, що стали його радниками в державних справах. У 1682 році на церковному соборі були засновані нові єпархії і прийняті міри для боротьби з розколом. Найважливішою подією царювання Федора Олексійовича стало знищення в 1682 році місництва, що давало можливість просування по службі не дуже знатним, але освіченим і заповзятливим людям. У цей час були створені комісії з виробітку нової системи податей і "ратної справи". Федір Олексійович видав указ проти розкоші, у якому для кожного стану встановлювався не тільки одяг, але і число коней для виїзду. У останні дні правління Федором Олексійовичем був складений проект про заснування в Москві Слов'яно-греко-латинської академії і духовного училища на 30 чоловік. В роки правління Федора Олексійовича продовжувалася війна з Туреччиною і Кримським ханством за Правобережну Україну. Гетьман Правобережної України Д.Дорошенко, що боровся на стороні турок, намагався опанувати Лівобережну Україну, але в 1676 році під тиском російсько-української армії він капітулював і присягнув на вірність Росії. У 1681 році війна з Туреччиною закінчилася перемир'ям, укладеним у Бахчисараї. Федір Олексійович помер 27 квітня 1682 року у віці 22 років, не зробивши розпорядження щодо престолонаслідства. Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.

 1.4 Іоанн V Олексійович

(27.08.1666 - 29.01.1696)

 Цар Федір Олексійович не лишив заповіту про передачу престолу. Дітей у Федора Олексійовича не було, і на престол претендували два брати - Іоанн і Петро Олексийовичи. Іоанн Олексійович був п'ятим сином Олексія Михайловича і його першої дружини Марії Іллівни Милославської. Царевичу Іоанну виповнилося до цього часу 16 років, а царевичу Петрові - 10, і по старшинству престол повинний був би перейти до Іоанна, проте бояре побоювалися, що слабке здоров'я Іоанна не дозволить йому управляти країною. Тому царем був проголошений Петро. Прихильники царевича Іоанн - царівна Софія і родичі першої дружини Олексія Михайловича Милославські протестували проти такого рішення. Щоб обурити спокій народу, вони заявили, що Іоанн зрадницьки задушений прихильниками Наришкіних - родичів другої дружини Олексія Михайловича. Спалахнуло стрілецьке повстання, у результаті якого партія Наришкіних була розгромлена і царем був проголошений Іоанн Олексійович, а царівна Софія - правителькою держави при неповнолітньому Іоаннові. Боярська дума визнала це обрання з тим, щоб з Іоанном Олексійовичем соцарював його брат Петро Олексійович. 25 червня 1682 року відбулося вінчання на царство царів Іоанн V і Петра I Олексійович. Для проведення обряду вінчання була виготовлена друга шапка Мономаха і подвійний трон. Наришкіни були відсторонені Софією від державних справ і цариця Наталя Кирилівна із сином Петром усамітнилася в коханим підмосковному селі царя Олексія - Преображенському. Іоанн V у справах управління державою не брав участь і перебував "у безперестанній молитві і твердому пості". Так настало правління царівни Софії Олексіївни (1682-1689 р.). Цар Іоанн Олексійович був тяжко хворий і помер 29 січня 1696 року. Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.