Олександр III Олександрович

1.17 Олександр III Олександрович

(26.02.1845 - 20.10.1894)

 1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра II, на престол вступив його син Олександр III. Старший брат Олександра III Микола помер у 1865 році і після його смерті спадкоємцем престолу став Олександр Олександрович. Вирослий в офіцерському середовищі, Олександр був гордовитим і грубим, до людей він ставився як до підпорядкованих йому солдатів. Він не одержав тієї освіти, що вважалося необхідним спадкоємцю престолу. Вихователем Олександра III був теоретик самодержавства, обер-прокурор Святійшого Синоду К.П.Победоносцев, що перший час після сходження на престол свого вихованця був самою впливовою особою в уряді. Імператор мав величезну працездатність і надзвичайну фізичну силу. На відміну від батька Олександр III не був хороброю людиною. Боючись замахів, він пішов у Гатчину, у палац свого прадіда Павла I, спланований як стародавній замок, оточений ровами і захищений сторожовими вежами. У умовах капіталізму, що розвивається, Олександр III, висловлюючи інтереси найбільше консервативних кіл дворянства, зберігав поміщицький уклад життя. Проте в області економічної політики імператор змушений був рахуватися з ростом капіталістичних елементів у країні. У перші місяці царювання Олександр III проводив політику лавірування між лібералізмом і реакцією, що визначало боротьбу угруповань усередині урядового табору (М.Т.Лорис-Меліков, А.А.Абаза, Д.А.Мілютін - з одного боку, К.П.Побєдоносцев - з інший). 29 квітня 1881 року Олександр III виступив із маніфестом про затвердження самодержавства, що означало перехід до реакційного курсу у внутрішній політиці. Проте в першій половині 1880-х років під впливом економічного розвитку і сформованої політичної обстановки уряд Олександра III був змушений провести ряд реформ (скасування подушної податі, введення обов'язкового викупу, зниження викупних платежів). З відставкою міністра внутрішніх справ графа Н.И.Ігнатьєва (1882 р.) і призначенням на цю посаду графа Д.А.Толстого почався період відкритої реакції. В роки царювання Олександра III значно посилилася адміністративна сваволя. З метою освоєння нових земель при Олександрові III швидкими темпами йшло переселення селянських сімейств у Сибір. Усього в царювання Олександра III у Сибір було переселено до 400 тис. селян, а в Середню Азію - 60 тис. Уряд до деякої міри піклувалося про поліпшення побуту робітників - були введені правила про наймання на сільські і фабричні роботи, нагляд за який був увірений фабричним інспекторам (1882 р.), була обмежена робота малолітніх і жінок. В зовнішній політиці в ці роки спостерігалося погіршення російсько-німецьких відношень і відбувалося поступове зближення Росії і Франції, що закінчилося укладанням франко-російської союзу (1891-1893 р.). Олександр III помер восени 1894 року від хвороби нирок, що посилилася через забиті місця, отриманих під час залізничної катастрофи під Харковом, і постійного вжитку спиртного. Він похований у Петропавловськом соборі.

1.18 Микола II Олександрович

(6.05.1868 - 17.07.1918)

Микола II, старший син імператора Олександра III і імператриця Марії Федорівни, зійшов на престол після смерті свого батька. Коронація Миколи II ознаменувалася катастрофою на Ходинськом полі в Москві, у якій загинули декілька сотень людин. Микола II одержав гарну освіту, він володів французьким, англійським і німецьким мовами. У жовтні 1890 року великий князь Микола Олександрович учинив подорож на Далекий Схід, прямуючи через Відень, Грецію і Єгипет в Індію, Китай і Японії. Зворотний шлях Миколи Олександровича лежав через усю Сибір. Імператор був простий і легко доступний. У його характері сучасники відзначали два недоліки - слабку волю і мінливість. Все царювання Миколи II пройшло в обстановці революційного руху, що наростало. На початку 1905 року в Росії спалахнула революція, що поклала початок деяким реформам. 17 квітня 1905 року був виданий Маніфест про віротерпимість, що дозволяв російським переходити з православ'я в інші християнські релігії і визнавав релігійні права розкольників. 17 жовтня 1905 року вийшов Маніфест, по якому признавалися основи цивільної свободи: недоторканість особи, свобода слова, зборів і союзів. Була заснована Державна дума (1906 р.), без схвалення котрої жодний закон не мог ввійти в силу. По проекті П.А.Столипіна проводилася аграрна реформа: селянам був дозволений вільно розпоряджатися своєю землею, створювати хутірські господарства. Була зроблена спроба скасування сільські общини, що мало величезне значення для розвитку капіталістичних відношень у селі. У області зовнішньої політики Микола II почав деякі кроки по стабілізації міжнародних відношень. У 1898 році російський імператор звернувся до урядів Європи з пропозиціями підписати угоди про зберігання загального миру і встановленні меж постійного росту озброєнь. У 1899 і 1907 роках відбулися Гаагскі конференції миру, окремі рішення яких діють і донині. У 1904 році Японія оголосила Росії війну, що закінчилася в 1905 році поразкою російської армії. За умовами мирного договору Росія сплатила Японії біля 200 млн. рублів за утримання російських військовополонених і уступила їй половину острова Сахалін і Квантунську область із фортецею Порт-Артуром і містом Дальнім. У 1914 році Росія на стороні країн Антанти проти Німеччини вступила в першу світову війну. Невдача на фронті в першій світовій війні, революційна пропаганда в тилу й у військах, розруха, міністерська чехарда і т.д. викликали різке невдоволення самодержавством у різноманітних колах товариства. На початку березня 1917 року голова Державної думи М.В.Родзянко заявив Миколі II, що зберігання самодержавства можливо тільки за умови передача трону царевичу Олексієві при регенстве брата імператора великого князя Михайло. 2 березня 1917 року Микола II, з огляду на слабке здоров'я свого сина Олексія, зрікся від престолу на користь свого брата Михайло Олександровича. Михайло Олександрович також підписав Маніфест про зречення від престолу. У Росії почалася республіканська ера. З 9 березня по 14 серпня 1917 року колишній імператор і члени його сім'ї утримувалися під арештом у Царському Селі, потім їх переправили в Тобольск. 30 квітня 1918 року в'язнів привезли в Єкатеринбург, де в ніч на 17 липня 1918 року по постанові СНК і ВЦІК колишній імператор, його дружина і діти й і слуги, що залишилися при них доктор, були розстріляні чекістами.