Петро III Федорович

1.11 Петро III Федорович

(10.02.1728 - 6.07.1762)

Після смерті імператриці Єлизавети Петрівни на російський престол зійшов Петро III. Він був онуком Петра I і онуком сестри Карла XII. До приїзду в Росію Карла-Петра-Ульріха Голштейн-Готторпського готували до шведського престолу і змушували учити лютеранський катехізис, шведський мову і латинську граматику. Ставши спадкоємцем російського престолу і великого князя Петром Федоровичем, він, за наказом імператриці Єлизавети, початків вивчати російську мову і православний катехізис. Петро Федорович майже не одержав освіти. Пригничуваний в усім він засвоїв дурні навички, став дратівливий і впертий, набув схильності брехати, а в Росії привчився ще і пити. Майже щодня він улаштовував гулянки в товаристві заїжджих співачок і акторок. У 14 років Петро був круглим неуком, і навіть Єлизавету Петрівну уразив своїм неуцтвом. Правда, у майбутнього імператора було захоплення - військова слава Фрідріха II. Проте це призвело Петра тільки до забавного пародіювання пруського героя і до простої гри в солдатики. 18 лютого 1762 року Петро III випустив Маніфест про надання "усьому російському шляхетному дворянству вільності і свободи", що скасовувала обов'язкову службу дворян, уведену Петром I. Під час семимісячного царювання Петра III було видано декілька важливих указів: про скасування Таємницею канцелярії, про дозвіл розкольникам, що бігли з Росії, повернутися на батьківщину. Ці укази проводилися наближеними Петра з розрахунку створити популярність імператору, що було необхідно, тому що самий Петро, немов навмисно, намагався озброїти проти себе всі класи й особливо духівництво. Петро III велів лишити в церквах тільки ікони Божої Матері і Рятівника, а священикам оббрити бороди і вдягатися подібно лютеранським пасторам. Правда, виконання цього наказу було затримано. Крім того, імператор став переробляти на пруський лад російську армію. Самий Петро говорив своїй дружині, що "негожий росіянам і росіяни негожі йому"1, і був переконаний, що загине в Росії. Петро III відмовився від участі Росії в Семирічній війні і від усіх російських завоювань у Пруссії. Цим він спас армію Фрідріха II від капітуляції. За свідченням сучасників, ремство був на Петра "усенародним". Невдоволення, що росте, у товаристві вилилося в новий заговір, що дозріла в гвардійському середовищі. Душею заговору була дружина Петра III імператриця Єкатерина Олексіївна. У числі змовників були брати Орлови, Олексій і Кирило Разумовські, графиня Єкатерина Дашкова. У червні 1762 року на вірність імператриці присягнули Ізмайловський і Семеновський полки. Єкатерина в супроводі гвардійців прибула в Казанський собор на Невськом, де і була проголошена самодержавною імператрицею. У цей же день у Зимовому палаці Єкатерини присягнули Сенат і Синод. Петро підписав своє зречення і був засланий у Ропшу, де утримувався під арештом. Там і відбувся "нещасливий випадок", що закінчився смертю Петра III. Так пояснив у своєму листі до Єкатерини смерть колишнього імператора граф Олексій Орлів. Пізніше з'ясувалося, що Петро III був убитий змовниками при мовчазній згоді своєї чоловіки. Трапилося це 6 липня 1762 року. Петро III був похований у Благовещенської церкви Олександро-Невської лаври. У 1796 році останки несчасного імператора були переховані в Петропавловськом соборі разом із труною Єкатерини II.

1.12 Єкатерина II Олексіївна

(21.04 1729 - 6.11.1796)

Єкатерина II вступила на престол у результаті двірського перевороту, скинув свого чоловіка імператора Петра III Федоровича Єкатерина від природи була обдарована великим розумом і сильним характером. Приїхавши в Росію, вона постаралася вивчити російську мову і звичаї країни, у якому їй стояло провести все життя. Єкатерина вивчила множину історичних і філософських праць і по праву вважалася однієї з найдосвідченіших жінок свого часу. Імператриця вела листування з Вольтером і французькими енциклопедистами, лишила "Записки", у яких розповіла про своє життя і діяльність. Єкатерина II ринулася усталити самодержавство, усунувши при цьому вплив вищої аристократії і гвардії. Так, наприклад, реформа Сенату, проведена в 1763 році, перетворила його з законодавчого в судово-надглядний орган. У 1768 році був створений Рад, що став згодом вищим консультативним і розпорядницьким органом при імператриці. У 1764 році була створена Комісія з упорядкування нового Укладення, у роботі якої брали участь дворяни, городяни, козацтво і державні селяни. Комісія у своїй діяльності повинна була керуватися "Наказом" імператриця, перейнятим духом французької просвітньої філософії XVIII сторіччя. "Наказ" був настільки ліберальний по своєму змісту, що навіть у Франції був прилічений до числа заборонених книг. Матеріали роботи Комісії в значній мірі визначили внутрішню політику правління Єкатерини II. У 1775 році Єкатерина видала "Установи для управління губерній", де головними принципами були зміцнення державного апарата на місцях і підвищення ролі місцевого дворянства. У 1785 році була видана "Жалувана грамота дворянству"1, де закріплювалися старі права і розширювалися привілеї дворянства. Посилення кріпосницького гніту призвело до того, що селянський рух, що наростав, перерос в селянську війну (1773-1775 р.) під предводительством Е.И.Пугачова, що завершився поразкою повстанців. В роки правління Єкатерини II починалися заходи, спрямовані на поліпшення медичної помочі. Кожне місто було зобов'язане мати лікарів для повітів, улаштовувати госпіталі і лікарні, заводити притулки для невигойно хворих і психічно хворих. У Москві (1763 р.) і Петербурзі (1767 р.) були відкриті Виховні будинки, у яких одержували освіти діти-підкидьки. Імператриця заклала основи жіночого освіти: у Петербурзі були засновані закриті інститути для дівиць-дворянок і для дівиць-городянок (1764 р.). У країні відчинилося декілька нових кадетських корпусів. У 1783 році була заснована Російська академія для вивчення рідної мови, президентом якого стала княгиня Є.Р.Дашкова. В зовнішній політика Єкатерина успадкувала дві головні проблеми - турецьку і польську. Перша зводилася до забезпечення виходу Росії до Чорного моря. У 1772-1774 р., у ході першої російсько-турецької війни російська армія одержала перемоги при Ларге і Кагуле і виграла Морський бій у Чесменській бухті. По мирному договорі з Туреччиною до Росії відійшли береги Чорного й Азовського морів і Туреччина визнала незалежність Криму, що остаточно приєднався до Росії в 1783 році. Російський торговий флот одержав право вільного проходу через Босфор і Дарданели, що мало величезне значення для торгівлі Росії. Друга російсько-турецька війна (1787-1791 р.) затвердила за Росією володіння Новоросією, Кримом і фортецею Очаковом. У цей час польська погроза для Росії вже перестала існувати, але залишався невирішеним давню територіальну суперечку через Білорусії і Правобережної України. У 1769 році, після смерті польського короля Росія зуміла домогтися обрання на престол колишнього фаворита Єкатерини II Станіслава Понятовського, що відповідало російським політичним інтересам. Проте цьому заперечила Австрія, і тоді для примирення протилежних інтересів була висунута ідея про поділ Польщі. По першому поділі Польщі (1773 р.) Росія одержала Білорусію, по другому поділі (1793 р.) - Волинську, Подільську і Мінську губернії. Розпачлива спроба поляків відстояти свою політичну незалежність спричинила за собою в 1795 році третій і останній поділ Польщі. Росія одержала при цьому Литву і Курляндію. У 1788-1790 р. Росія вела війну зі Швецією, викликану приєднанням Криму й зкінчившуюся безрезультатно. Єкатерина II продовжила зовнішню політику Петра Великого і зуміла учинити те, до чого сторіччями прагнули московські государі. Смерть застала її в той час, коли росіяни війська почали свій похід у Персію. Після правління Єкатерини II російській дипломатії прийшлося ставити собі нові задачі, тому що старі були вичерпані. Єкатерина II раптово померла 6 листопада 1796 року. Вона похована в Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.