Микола I Павлович

1.15 Микола I Павлович

(25.06.1796 - 18.02.1855)

Після смерті Олександра I Росія майже місяць жила без імператора. По праву престолонаслідства після Олександра I, що не лишив нащадка, Російським государем повинний був стати брат покійного імператора Костянтин Павлович. Але на початку 1820-х років Костянтин зрікся від престолу на користь молодшого брата Миколи і своє зречення оформив офіційним листом до Олександру I. Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра I великий князь Микола Павлович тотчас присягнув Костянтинові і повелів призвести до присяги усі полки. Сенат також розіслав указ про приведення всіх чинів до присяги на вірність новому імператору. Тим часом у Державній раді розкрили пакет із зреченням Костянтина. На 14 грудня 1825 року була оголошена присяга Миколі Павловичеві. У той же день відбулася спроба державного перевороту, названа пізніше повстанням декабристів. День 14 грудня зробив незгладиме враження на Миколу I і це відбилося на характері всього його царювання. Він писав своєму брату: "Дорогий Костянтин, Ваша воля виконана: я - імператор, але якою ціною, Боже мій! ціною крові моїх підданних"1. Миколи I до престолу не готували. Він одержав військово-інженерну освіту і займав посаду генерал-інспектора армії по інженерній частині. Микола мав характер жорстокий і деспотичний, не любив ніяких теорій і харчував недовіру до наукового знання взагалі. Царювання Миколи I - період найвищого розквіту абсолютної монархії в її військово-бюрократичній формі. У управлінні державою переважав військовий елемент, військові призначалися на усі важливі державні посади, очолювали всі міністерства. Витрати на чиновників і армію поглинали майже всі державні засоби. В роки правління Миколи був складений Звід законів Російської імперії - кодекс всіх існуючих до 1835 року законодавчих актів. У 1826 році був заснований Секретний комітет, що займався селянським питанням. У 1830 році був вироблений загальний закон про стани, у якому проектувався ряд поліпшень для селян. Для початкового навчання селянських дітей було улаштовано до 3 тисяч сільських училищ. У 1842 році був виданий закон, що давав можливість поміщикам звільняти селян, наділяя їхньою землею, у відповідь на визначені повинності або оброк. Сам Микола I вважав, що кріпосне право - це зло, але ще великим злом була б негайна його руйнація. У 1835 році був заснований Загальний статут імператорських Російських університетів. А в 1850 році була припинена посилка учнівських університетів для наукових занять за межу і підвищена плата за навчання, що зменшило кількість студентів. При Миколі I були засновані Військова і Морська академії, вікрито 11 кадетських корпусів. У правління Миколи Павловича було улаштовано до 10 тис. верст шосейних доріг, біля 1 тис. верст залізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви - у 1851 році). Було проведено 2 тис. верст електричного телеграфу. В роки царювання Миколи I зросла роль таємницею політичної поліції - Третього відділення Власної його імператорського величства канцелярії. Кращі представники суспільної думки - історики, письменники, журналісти - були стиснуті у своїй літературній діяльності й особистому житті. Так поступово створювалася відчуженість між урядом і передовою частиною суспільства. Основним питанням зовнішньої політики Миколи I був східний. У перший же рік його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828 році, до Росії були приєднані Єриванськая і Нахічеванська області. Війна Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції. Продовжувалося завоювання Кавказу і посилювалося рух росіян у Середню Азію. Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказі, була перенесена в Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська війна закінчилася поразкою Росії. По Парижському трактату 1856 року Чорне море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула собі лише в 1871 році. Не бажаючи визнавати хибність своїх поглядів і переконань, що призвели країну не тільки до військової поразки, але і до катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади, імператор Микола I, як вважають, свідомо прийняв отруту і раптово помер18 лютого 1855 року.

1.16 Олександр II Миколайович

17.04.1818.- 1.03.1881)

Олександр Миколайович, старший син імператора Миколи I і імператриця Олександри Федорівни, зійшов на престол після смерті Миколи I. Вихователями спадкоємця престолу були генерал К.К.Мердер і поет В.А.Жуковський. Олександр Миколайович, щоб ознайомитися з державними справами, із 1834 року був присутній на засіданнях Сенату, а з 1835 року - і Синоду. При Олександрові II у Росії було скасовано кріпосне право (Положення 19 лютого 1861 року), за що імператора прозвали царем-визволителем. Було звільнено більш 22 млн. російських селян і встановлений новий порядок суспільного селянського управління. По Судовій реформі 1864 року судова влада була відділена від влади виконавчої, адміністративної і законодавчої. У цивільних і карних процесах були введені початки гласності і суд присяжних, об'являлася незмінюваність судів. У 1874 році вийшов указ про усестанову військову повинність, що зняла тяготи військової служби з нижчих станів. У цей час були створені вищі загальноосвітні установи для жінок (у Петербурзі, Москві, Казані і Києві), засновані 3 університету - Новоросійськ (1865 р.), Варшавський (1865 р.) і Томский (1880 р.). У 1863 році було прийняте положення про звільнення від попередньої цензури столичних періодичних видань, а також деяких книг. Проводилося поступове скасування що виключають і обмежують законів стосовно розкольників і євреїв. Проте після придушення Польського повстання 1863-1864 р. уряд поступово перейшов до курсу обмеження реформ поруч тимчасових правил і міністерських циркулярів. Слідством цього явився підйом демократичного руху в країні, приведший до революційного терору. Імператор Микола I лишив своєму спадкоємцю Кримську війну, що закінчилася поразкою Росії і підписанням світу в Парижі в березні 1856 року. У 1864 році було кінчене скорення Кавказу. По Айгунському договорі з Китаєм до Росії був приєднаний Амурський край (1858 р.), а по Пекінському - Уссурійський (1860 р.). У 1864 році росіяни війська почали похід у Середню Азію, у результаті якого були захоплені місцевості, що утворили Туркестанський край (1867 р.) і Ферганську область (1873 р.). Російське панування поширилося аж до вершин Тянь-Шаню і до підніжжя Гімалайського хребта. У 1867 році Росія продала США Аляску й Алеутськие острови. Найважливішою подією в зовнішній політика Росії в царювання Олександра II явилася російсько-турецька війна 1877-1878 р., що завершилася перемогою російських військ. Результатом цього явилося проголошення незалежності Сербії, Румунії і Чорногорії. Росія одержала частину Бессарабії, відірваної в 1856 році (крім островів дельти Дунаю) і грошову контрибуцію в розмірі 302,5 млн. рублів. Крім того, до Росії були приєднані Ардаган, Карс і Батум із їхнього округа. 1 березня 1881 року імператор Олександр II був смертельно поранений кинутої в нього терористом Гриневіцьким бомбою. Олександр II похований у Петропавловськом соборі.