1.2. ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ВІДНОСИН СТРАХОВИХ ПАРТНЕРІВ
Згідно з нормами Закону "Про страхування" страховик зобов’заний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) з одержанням відомостей про настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для вчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;
3) з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;
4) відшкодувати витрати, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника в разі проведення страхових заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено також інші обов’язки страховика.
У свою чергу страхувальник зобов’язаний:
1) вчасно вносити страхові платежі;
2) під час укладання договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування;
4) вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.
Умовами договору може бути передбачено також інші обов’язки страхувальника.
У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до особи, котра одержала це майно в спадщину. В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не обумовлено договором страхування.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов’язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.
Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов’язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика.
Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обов’язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.
Страховик має право відмовитися від виплати страхових сум (страхового відшкодування) у випадку, коли встановлено:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь котрої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;
5) невчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено інші підстави для відмови від виплати страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову від виплати страхових сум приймається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Відмова страховика від виплати страхових сум може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.
До страховика, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Для ринкової економіки властива свобода підприємництва, різноманітність його форм, орієнтація всіх суб’єктів господарювання на споживача з метою забезпечення зростання прибутку. В ринкових умовах держава безпосередньо не втручається в діяльність підприємницьких структур, у їхні взаємовідносини з партнерами й клієнтами, банками тощо. Водночас держава визначає найважливіші правила ринкового господарювання для всіх видів підприємницької діяльності та особливі умови для певних галузей виробничої й невиробничої сфер. Дотриманню встановлених вимог (нерідко досить суворих) сприяє система фінансових, податкових, митних та інших важелів.
Ефективність ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим використанням економічних та неекономічних методів управління нею. З цією метою використовується і страхування. Воно відіграє роль одного з елементів такого регулювання економіки і саме виступає об’єктом управління, що функціонує у межах загальних і специфічних для нього особливостей.
Головною ознакою організації страхової діяльності на сучасному етапі є його демонополізація. Колись єдина на )/ страховому ринку України організація Укрдержстрах, яка діяла в системі державного страхування, вже не повністю визначає страхову політику. Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами коодеративними та іншими організаціями. Державна форма страхування д відображає відносини між державною страховою організацією і застрахованим. Це форма страхування може здійснюватись як в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, так і тоді, коли немає будь-якої державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається тенденція до розвитку недержавного варіанта страхування в Україні. Звичайно, не виключається і пріоритет держави в проведенні деяких видів обов’язкового страхування.
Що ж являють собою недержавні варіанти страхування?
Під акціонерною формою страхування розуміється така організація страхової діяльності, коли страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний фонд шляхом випуску переважно акцій (інколи облігацій). Така форма дозволяє засновникам з відносно невеликими власними коштами за рахунок залучення грошових ресурсів забезпечити швидше зростання обсягу страхових операцій.
Взаємне страхування - така організаційна форма відносин, коли кожний застрахований є одночасно і членом страхового товариства, тобто всі разом вони створюють об’єднання з метою забезпечення взаємодопомоги. Для цієї форми страхування властива менша комерційна зацікавленість у кінцевих результатах, ніж для акціонерного страхування.
Аналогічний зміст із взаємним страхуванням має кооперативна форма його організації.
Можна передбачити, що по мірі оформлення страхового ринку України на ньому будуть на рівноправних засадах діяти державні, акціонерні та взаємні страхові товариства. Це зумовить конкуренцію між страховиками щодо залучення коштів бажаючих застрахуватись, створення їм зручних умов, вигідне інвестування частини страхового фонду з метою досягнення високих кінцевих результатів. Звичайно, конкуренція, як правило, стосується добровільного страхування.
Враховуючи, що страхування - особлива сфера фінансового кредиту фізичних осіб, воно має бути надійним і гарантованим. Це зумовлює необхідність використання як загальноприйнятих, так і особливих важелів державного управління, відповідної юридичної бази.
Організація страхових операцій у ринкових умовах передбачає наявність та аналіз інформації про діяльність усіх страхових підприємств. Вона не мусить обмежуватися лише рекламним повідомленням про види страхування, порядок укладення договорів і виплати страхового відшкодування, а й має включати загальні відомості про страхове підприємство, послуги, які воно пропонує, його статутний капітал, звітний баланс. Тільки за наявності такої інформації у бажаючих застрахуватись буде реальна можливість свідомо і виважено обирати собі партнера.
... є, як правило, некомерційною організацією, що створюється на умовах добровільного об'єднання коштів у вигляді вступних і членських внесків юридичними й фізичними особами для цілей страхування транспортних та інших майнових ризиків членів цього суспільства й ведення його справи. В якості вигодоотримувач виступає юридична або фізична особа, на користь якого укладений договір страхування ...
... йснення страхування), удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, впорядкування сукупності видів страхування та вирішення інших завдань. Формування розвинутого ринку страхових послуг в Україні забезпечить сприятливі умови для ринкової трансформації та стабільний розвиток національної економіки, розвиток світової економіки та міжнародних відносин. РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ...
... інколи прагне працювати із страхувальником без участі посередників. 3. Стан страхового бізнесу в Україні. а) Реалізація страхових послуг в Україні на сьогоднішній день. Становлення України, як самостійної, незалежної і демократичної держави, не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який захватив усі ланки народного господарства, ...
... 1980 р. до 19,6% у 2003 р., то відносні позиції країн, що розвиваються Латинської Америки та Африки, характеризуються стагнацією. Питома вага цих регіонів у світовому експорті послуг упродовж останніх 20 років залишалися в межах 3–4% та 2–3% відповідно. Тенденції розвитку імпорту комерційних послуг практично співпадають з аналогічними процесами, що пов’язані з їхнім експортом. Тоді, коли частка ...
0 комментариев