Співвідношення державного управління та виконавчої влади

4. Співвідношення державного управління та виконавчої влади

Викладені вище питання дають необхідну базу для вирішення питання про співвідношення державного управління та виконавчої влади. Раніше подібні питання не піднімалися, бо державне управління беззастережно ототожнювалося з виконавчо-розпорядчою діяльністю. Зараз це питання актуальне тому, що термін “виконавчо-розпорядча діяльність” втратив своє універсальне значення, пропав з текстів нормативно-правових актів.

Переважна більшість авторів оцінюють категорію виконавчої влади як політико-правову, а категорію державного управління – як організаційно-правову. Право на існування мають обидві ці державно-правові категорії. Відповідно, державне управління – реальність, без якої державно-владний механізм працювати практично не може. За своїм призначенням державне управління являє собою “державну діяльність в рамках якої реалізується виконавча влада”. Іншими словами, державне управління практично здійснюється в межах виконавчої влади.

Державне управління сьогодні має тлумачитись як здійснення виконавчої влади.

Зверніть увагу ці поняття не є тотожними. ДУ як владна діяльність здійснюється і поза межами виконавчої влади. А саме – в процесі, так званого, внутрішньоорганізаційного управління, наприклад в апараті парламенту, суду, прокуратури.

За словами В.Б. Авер’янова “ВВ і ДУ є своєрідними сторонами, умовно кажучи, - “статикою” і “динамікою” єдиного явища, яке прийнято визначати як управлінську (або адміністративну) сферу діяльності держави.

Як бачимо, між державним управлінням і виконавчою владою існує прямий, нерозривний зв’язок. Зміст державного управління визначають завдання і функції виконавчої влади.

Державне управління безпосередньо, органічно і нерозривно пов’язане з виконавчою владою. Воно є змістом і формою прояву цієї влади.

Слід мати на увазі, що поняття “ДУ” – більш широке у порівнянні з виконавчою владою. ВВ похідна від державного управління. Вона закликана визначити об’єм та характер державно-владних повноважень, що реалізуються в процесі державно-управлінської діяльності. З іншого боку, державне управління – це і є той вид діяльності, який направлений на практичну реалізацію виконавчої влади. Відповідно всі суб’єкти ВВ одночасно є елементами системи державного управління. Однак далеко не всі елементи державного управління є суб’єктами ВВ.(Наприклад, адміністрація державного підприємства, установи).

Поняття ОДУ ширше від поняття ОВВ.

5. Перспективи розвитку державного управління за Концепцією адміністративної реформи в Україні

Основні засади та напрями удосконалення державного управління сьогодні визначені Концепцією адміністративної реформи в Україні, затвердженої указом Президента від 22 липня 1998 р.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення принципово нової сучасної і ефективної системи державного управління як інструменту подолання глибокої соціально-економічної кризи в країні. Її суть полягає у комплексній перебудові існуючої системи управління та розбудові обґрунтованих на наукових принципах нових інститутів державного управління, вироблених світовою практикою розвитку демократичних держав. Нова система державного управління повинна стати ближчою до потреб і запитів людей, підконтрольною народові. Головним її пріоритетом має бути служіння народові, національним інтересам.

Для досягнення вказаної мети в ході проведення адміністративної реформи повинно бути розв’язано ряд важливих завдань щодо:

- формування ефективної організації виконавчої влади на всіх організаційно-правових рівнях управління;

- запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою;

- формування сучасної системи місцевого самоврядування;

- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

- організації на нових засадах державної служби та служби в ОМС;

- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

- перебудови системи управління фінансами;

- створення ефективної системи управління державним сектором економіки;

- запровадження дійової системи державного контролю (Концепція. - с.5. )

Механізм проведення адміністративної реформи включає в себе комплекс взаємоузгоджених між собою організаційно-правових та матеріально-технічних заходів, спрямованих на радикальне оновлення діючого адміністративного законодавства, власне, створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління; формування нових інститутів, організаційних структур та засобів здійснення управлінської діяльності; зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління; кадрове, наукове та інформаційне забезпечення нової системи управління.

Найбільш гострою і складною серед інших проблем адміністративної реформи є проблема реформування організаційних структур виконавчої влади нового типу, які, реалізуючі призначення і функції демократичної, правової держави, створювали б умови для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, у тому числі управлінських послуг з метою задоволення потреб особи і суспільства.

Концепцією визначені принципово нові засади функціонування виконавчої влади, ключовими серед яких є принципи:

пріоритетності законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;

незалежності здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у визначених законом межах;

удосконалення механізму внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Передбачається змістовне і функціональне підвищення ролі КМУ як вищого органу в системі органів виконавчої влади, структурна перебудова його апарату, забезпечення більш активної і конкретної участі його у виробленні і здійсненні основних організаційно-правових засад управлінської діяльності, в ефективній координованості зусиль всієї системи виконавчої влади щодо подолання кризових явищ в життєво-важливих сферах суспільного життя.

Підвищити загальний рівень галузевого та міжгалузевого управління покликані структурно-функціональні зміни в системі центральних органів виконавчої влади, якими передбачається значне оновлення їх правового статусу, системна і структурна перебудова цих органів, більш раціональне визначення їх завдань, функцій та повноважень.

Важливий напрям удосконалення державного управління становить реформування місцевих органів виконавчої влади, яке має на меті підвищення ефективності здійснення виконавчої влади на територіальному рівні, спрямування їх діяльності на підвищення рівня реалізації прав і свобод громадян та надання їм управлінських послуг, гармонійне поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі чіткого функціонального розмежування його з повноваженнями виконавчої влади.

Актуальною сьогодні є і потреба реформування державної служби, яка змістовно втілює в собі професійно здійснювану виконавчо-розпорядчу діяльність управлінського апарату. Таке реформування спрямоване на створення справді професійної, ефективної і стабільної державної служби, забезпечення належного підбору, ви ховання та розстановки високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих управлінських кадрів. Законодавчого урегулювання потребує також служба в органах місцевого самоврядування (інститут муніципальної служби).

Ключового значення набуває нині удосконалення державного управління в сфері економіки, це стосується, зокрема, реструктуризації промисловості, інтенсифікації агропромислового комплексу, розвитку різних форм власності, ефективної і різнобічної державної підтримки вітчизняного виробництва, розвитку малого та середнього підприємництва, поступове роздержавлення та демонополізація економіки, створення механізму ринкового саморегулювання, реформування управління державним сектором економіки та ін.

Великої ваги у колі цих заходів набуває удосконалення фінансово-бюджетної системи, податково-цінової політики, грошово-валютна стабілізація, активне залучення іноземних інвестицій, призупинення інфляційних процесів та інших кризових явищ в економіці.

Важливими складовими реформування механізму державного управління поряд з оновленням нормативно-правової бази та реформуванням системи управлінських органів є також збагачення змісту управлінських функцій, удосконалення форм і методів виконавчої влади з урахуванням ринкової інфраструктури, зокрема, звуження сфери адміністративного керівництва і безпосереднього директивного втручання, перехід до активнішого використання функцій загального державного регулювання, застосування економічних методів, поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу управління економікою, використання договірних засад в практиці управлінських стосунків, загальне скорочення управлінського апарату, більш жорстке регулювання бюджетних витрат тощо.

Серед інших напрямів удосконалення державного управління слід вказати на загальне посилення ефективності управлінського впливу органів виконавчої влади щодо реалізації конституційних та інших законодавчих положень у сфері державного управління, досягнення належної взаємодії їх з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування; поглиблення дійового впливу основних (конституційних) принципів державного управління; активізація місцевого самоуправління та поглиблення його взаємодії з органами місцевої виконавчої влади; зміцнення виконавчої дисципліни; посилення боротьби з корупцією, злочинністю та іншими протиправними проявами в суспільстві, а також посилення ролі науки в реформуванні управлінського механізму, підвищення рівня автоматизації, технічного, у т. ч. комп'ютерного забезпечення управлінської діяльності та ін.

Головним же завданням у загальному процесі удосконалення державного управління є сьогодні невідкладне проведення в Україні адміністративної реформи, якнайшвидше втілення в життя її основних положень.

Тема 4. Суб’єкти адміністративного права

1. Загальна характеристика суб’єктів АП.

2. Фізичні особи як суб’єкти АП

3. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права.

4. Президент України як суб’єкт АП

5. Органи державної виконавчої влади як суб‘єкти АП.

6. Органи місцевого самоврядування як суб‘єкти АП.

7. Інші юридичні і фізичні особи як суб'єкти АП.

1. Загальна характеристика суб’єктів адміністративного права

Суб’єкти АП - це окремі фізичні та юридичні особи (громадяни або організації), які у відповідності з адміністративно-правовими нормами наділені певним обсягом прав та обов’язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

Одразу слід з’ясувати, що бути суб’єктом АП означає мати права та обов’язки сфері публічного управління.

З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб’єкта АП за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері публічного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють йому мати суб’єктивні права і обов’язки.

До таких особливостей суб’єктів АП належать:

а) зовнішня самостійність (відокремленість) у реалізації своїх прав та обов’язків у сфері державного управління;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступає у вигляді єдиної особи - персони. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб І, як правило має структурні частини, але в адмін-правовій сфері виступає виключно як єдина особа;

в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державними органами або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

г) володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати права та юридичні обов’язки у сфері публічного, тобто адміністративна правоздатність;

д) володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах, тобто реалізувати свої права і нести обов’язки у сфері публічного управління, тобто адміністративна дієздатність;

ж) здатність суб’єкта нести за порушення адмін-правових норм юридичну відповідальність - адміністративна деліктоздатність;

Суб’єкти АП відповідно до норм чинного адм законодавства мають:

Суб’єктивні права у сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої або дозволеної поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого суб’єкта.

Суб’єктивні адмін-правові обов’язки - це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної або необхідної поведінки у правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю адміністративного примусу.

Об’єднує їх а) спільна адмін-правова природа, б) існування в адмін правовідносинах, в) наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), г) наявність у особи, адміністративної правосуб’єктності, д) наявність державних гарантій.

Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх власника, а обов’язки в інтересах інших осіб; б) права - це міра можливої або дозволеної поведінки, а обов’язки - міра належної або необхідної поведінки.

Необхідно розрізняти поняття “суб’єкт АП” і “суб’єкт адміністративних правовідносин”. Суб’єкт АП має реальну можливість стати суб’єктом адмін правовідносини. Для цього необхідно настання певних умов, а саме:

наявність конкретних адмін-правових норм, що передбачають реальну ситуацію та права та обов’язки особи у цій ситуації;

підстави виникнення, зміни та припинення конкретних правовідносин.

Суб’єкт адміністративно-правових відносин - фізична або юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства є учасниками управлінських відносин, урегульованих нормами АП, наділена визначеними правами й обов’язками в сфері публічного управління і спроможні їх здійснювати.

Певна група суб’єктів АП характеризується наявністю такої ознаки, як компетенція.

Компетенція - це сукупність нормативно закріплених повноважень, прав і обов’язків, що надані органу або посадовій особі з метою належного виконання ними певного кола державних чи суспільно-значущих завдань та здійснення відповідних функцій.

Повноваження - комплекс прав наданих суб’єкту відповідно до займаної посади, що необхідний для вирішення якого-небудь питання.

Коло суб’єктів АП досить багато чисельне та різноманітне.

Суб’єкти АП можуть бути індивідуальні та колективні (або - фізичні та юридичні особи).

Система суб'єктів АП України

Фізичні особи;

а) громадяни України;

б) іноземні громадяни;

в) особи без громадянства;

Посадові особи;

Об’єднання громадян;

а) громадські організації;

б) політичні партії;

г) релігійні організації;

д) професійні спілки;

Президент України;

Державні організації:

а) державні органи;

б) адміністрації державних підприємств, установ, організацій;

в) структурні підрозділи державних органів, наділені власною компетенцією.

6. Органи місцевого самоврядування.

7. Недержавні організації:

а) підприємства, установи, організації недержавної форми власності;

б) трудові колективи;

в) структурні частини підприємств, установ, організацій,(наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо).

Таким чином, для АП характерна наявність великої кількості суб’єктів з різною компетенцією, структурою і правовим статусом. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації.

Слід зазначити, що правове становище суб’єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб’єктність громадян, то виявиться, що вона має .різницю залежно від статі, віку, стану здоров’я (не всі можуть призиватися на військову службу, вступати у навчальні заклади тощо).