Обов’язки громадян

3. Обов’язки громадян

Відповідно до Концепції реформи адміністративного права України оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян потребує вжиття ряду конкретних заходів щодо вдосконалення адміністративного законодавства, а саме:

- приведення у відповідність з вимогами Конституції України правоохоронного адміністративного законодавства;

- законодавче врегулювання порядку вільного пересування, вибору місця проживання в межах території України, реєстрації фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на території України, введення Єдиного державного реєстру цих осіб;

- скасування прописки громадян за місцем їхнього проживання;

- законодавче врегулювання права громадян України на отримання управлінських послуг, що надаються органами виконавчої влади (у т. ч. видача дозволів, ліцензій тощо);

- законодавче врегулювання порядку створення політичних партій, їх легалізації та скасування судом актів реєстрації цих організацій, легалізації громадських організацій та скасування актів реєстрації цих організацій;

- розроблення законів, що регулюватимуть відповідні організаційні форми громадських формувань правоохоронного напряму з метою розширення участі громадян України в державному управлінні, охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;

- законодавче визначення порядку реалізації права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, умов їх проведення, прав і обов'язків учасників масових мирних заходів;

- удосконалення законодавства, що регулює права громадян під час звернень до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та розгляду їхніх скарг посадовими особами;

- запровадження судового адміністративно-правового захисту прав і свобод громадян.

Адміністративно-правовий статус громадян України визначається:

Конституцією України (зокрема, розділом 2, ст. 21-68);

відповідними законами (насамперед, законом «Про громадянство України»;

окремими міжнародними договорами;

відповідними нормативно-правовими актами Президента України, державних органів та місцевого самоврядування.

4. Гарантії прав та свобод громадян

Споконвічним та універсальним гарантом прав громадян є закон. Будь-які владні структури і посадові особи зобов’язані діяти в рамках закону, і тільки в рамках закону вони можуть бути наділені якостями організаційно-правових гарантів. Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні таких умов:

положення, що містяться в законі, повинні бути адекватні економічній і політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

відповідати високому рівню юридичної техніки;

містити конкретні норми і механізми їхньої реалізації;

визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов’язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав і обов'язків громадян;

Для забезпечення адміністративно-правових гарантій прав і свобод громадян сформульовані такі положення:

в Україні не повинні видаватися закони, що відміняють або применшують права і свободи людини і громадянина;

обмеження прав можливо тільки при наявності визначених обставин і повинно бути встановлено законодавством;

визначено перелік прав і свобод, що не підлягають обмеженню взагалі;

будь-які нормативні акти, що торкаються права, свободи й обов'язку людини і громадянина, не можуть застосовуватися без офіційного опублікування та реєстрації у Мінюсті.

Організаційно-правові гарантії можна підрозділити на види:

а) судові, тобто реалізовані судами в процесі здійснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, установлений законодавством про цивільне судочинство (справи по скаргах на дії державних органів і посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; справи по скаргах на дії державних органів, громадських організацій і посадових осіб, що порушують права і свободи громадян). Справи по економічних суперечках, що виникає з адміністративних правовідносин, підвідомчі арбітражному суду (наприклад, справи про визнання недійсними цілком або частково ненормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування й інших органів, що не відповідають законам і іншим нормативним правовим актам і що порушують права і законні інтереси громадян);

б) адміністративні, тобто реалізовані у позасудовому порядку. У рамках управлінської компетенції посадові особи вправі, а в багатьох випадках - зобов’язані розглядати питання забезпечення адміністративно-правових гарантій прав громадян і вживати заходів для їхньої реалізації.

в). особисті Конституцією України закріплене право громадян звертатись особисто, а також спрямовувати індивідуальні і колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Основні види звернень громадян:

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Особливості адміністративно-правового статусу окремих категорій осіб

Крім того в чинному законодавстві зустрічаються терміни, що характеризують адміністративно-правовий статус громадян як спеціальний:

- мешканці територій з особливими адміністративно-правовим режимом - це особи, що мешкають у прикордонних зонах, закритих містах, заповідних зонах, на територіях де введено надзвичайний стан і т.д.

- суб’єкти адміністративної опіки - це особи, які в силу своєї слабої соціальної захищеності потребують спеціальну допомогу з боку держави (безробітні, інваліди, діти-сироти, інваліди та учасники ВВВ,). Такі особи мають більше прав, ніж інші громадяни

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається Конституцією України (ст.26 та ін.), законом «Про правовий статус іноземців» (від 4 лютого 1994 р.), іншими законодавчими актами України (наприклад, КпАП України - ст. 16 та ін.), а також міжнародними угодами.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України.

Особами без громадянства (апатридами) визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої країни.

Адміністративно-правовий статус біженців визначається законом України “Про біженців” від 21 червня 2001 року N 2557-III.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до Конституції іноземні громадяни й особи без громадянства користуються в Україні правами і несуть обов’язку нарівні з громадянами України, крім випадків, установлених чинним законодавством або міжнародними договорами.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, що знаходяться на території України, підлягають адміністративної відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Питання про відповідальність за адм правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, що відповідно до чинних законів і міжнародних договорів користуються імунітетом від адмін юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Законодавство розрізняє іноземних громадян, що тимчасово перебувають на території України, а також такі, що перетинають країну транзитом.

Правосуб’єктність іноземних осіб, що знаходяться на території України, характеризується такими особливостями:

іноземні громадяни й особи без громадянства не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади, працювати в митних органах;

на іноземних громадян і осіб без громадянства не поширюється військовий обов’язок;

тільки до іноземних громадян і осіб без громадянства застосовується таке адміністративне стягнення, як видворення;

іноземні громадяни й особи без громадянства можуть в’їжджати на територію України при наявності дозволу (виняток встановлений для громадян країн СНД, із якими укладені угоди про безвізовий в'їзд і виїзд);

іноземні громадяни й особи без громадянства мешкають і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів;