Зародження праслов'янської культури. Розвиток ремесел. Трипільська культура

4. Зародження праслов'янської культури. Розвиток ремесел. Трипільська культура

Культура, що є небіологічним (надприродним явищем, тим не менше розвивається. І довший час спочатку саме за природними законами, так, начебто цей процес є біологічним. Лише під впливом тих чи інших кризових ситуацій можливі різкі зміни в культурі. Первісна культура була приречена на такий тривалий період становлення, оскільки ще не мала (не виробила) власного внутрішнього механізму руху, тобто була нездатна до саморозвитку. Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків уперше натрапив київський археолог В. Хвойка у 1896р. За деякими етно-анатомічними показниками трипільці були досить далекими від пізніших слов'ян, тому важко вбачати в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак здобутки трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку стабільної частини місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування. Сліди трипільської культури виявлено на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну й землі сусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільці мешкали протягом IV—II тис. до н. е. в селищах, що складалися з кількох десятків, а інколи й сотень невеликих будинків, зроблених з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого стояла дещо більша будівля громадського призначення. Рядів осель довкола центру інколи траплялось до десяти. І хоча частіше зустрічаються селища меншого типу, стали відомими поселення, які можна вважати протомістами. Виготовлена трипільцем модель двоповерхової або одноповерхової з погребом оселі з розкопок поблизу с. Розсохувате Черкаської області.

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Саме з нею дослідники пов'язують утвердження на праукраїнських землях відтворювального господарства. Основу його становило рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалась їх родючість. Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, а згодом — ралом. Як вважають учені, використовувалася й тяглова сила волів. Урожай збирали кістяними або кам'яними серпами. Зерно мололи на муку. Деякі дослідники тлумачать позначки на кераміці трипільської доби як літери і навіть роблять спроби дешифрувати написи, які в разі доведення їх літерного характеру треба буде визнати найдавнішою з відомих досі формою звукового письма. Наразі в межах України виявлено близько 700 поселень доби неоліту. Цю епоху в Україні яскраво репрезентує трипільська культура. У межах України відомі сотні трипільських поселень. Ідеологічні погляди трипільців складні. Риси їх духовного життя відображені у поховальному обряді, численних зображеннях на посуді, в антропоморфній і зооморфній пластиці, моделях жител, у домашніх і родових святилищах. Головним аспектом ідеології був культ родючості з його складною обрядністю і символікою. Відображали цей культ жіночі статуетки, які виконували роль охоронниць домашнього вогнища, слугували амулетами родючості, оберегами від злих духів. Помітну роль у віруваннях трипільців відігравав бик як чоловічий початок і символ сонця. Змій-дракон, що літає, зображення якого зустрічається на посуді, вважався охоронцем їстівних запасів і оберегом лона майбутньої матері. Ритуальні предмети концентрувалися у домашніх і общинних святилищах або у спеціальних культових приміщеннях.

Про рівень матеріального і культурного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців можна розділити на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалішим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якісніша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин. Із розвитком культури змінюється форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб. Слід зауважити, що фарби на посуді, якому зараз більше п'яти тисяч років, не втратили свого кольору. Композиції розпису різноманітні: зображення звірів, птахів, рослин, людей, зміїв, хрестів. Форма і орнамент посуду відображали ідеологічні уявлення трипільців. Наприклад, подвійний посуду вигляді бінокля застосовувався, як вважає академік Б.О.Рибаков, при магічних діях викликання дощу. Деякий посуд має антропоморфні риси, наприклад, форму жіночих грудей, рук. У Львівському історичному музеї зберігається глиняна посудина у вигляді упряжки двох биків. Очевидно, що виробництво такого посуду було досить складним технологічним процесом. У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Більшу частину її складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже на всіх поселеннях. У них підкреслені форми жіночої фігури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашені врізаними лініями, наколами, фарбами. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

На пізньому етапі трипільська культура зазнала великих змін. Кількість розписної кераміки зменшується. У гончарстві домінує шнуровий орнамент. Пластика стилізується і поступово зникає зовсім. Для кераміки неоліту характерні досить широкі форми. Посуд відносно тонкостінний, добре випалений. Орнаментація небагата, але своєрідна: візерунок розміщувався лише у верхній частині посудини. Численні знахідки зображень тварин дають підстави вважати, що людина неолітичного періоду поклонялася тваринам і силам природи. Про рівень мистецького розвитку говорять і прикраси, зокрема кістяні напівкруглі пряжки з пишною орнаментацією.

Трипільська культура досягла значних висот у своєму розвитку, але поступово в ній накопичувалися кризові явища. Це було обумовлено різними факторами, у тому числі кліматичним — похолоданням, екстенсивним веденням господарства. Виснажені землі давали все менше врожаїв. До цього додалися конфлікти між трипільськими громадами західного і східного регіонів, натиск з боку скотарських кочових племен. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, і феномен трипільської культури у тому, що вона своєрідно поєднала антропологічні, етнокультурні, суспільні, ідеологічні та господарські системи найдавніших представників людських спільнот Півдня, Центра, Сходу та Полісся Європи. Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура занепадає. її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском більш численних і войовничих, як вважають, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Припускають, що саме їм може належати культове зображення з околиць с. Керносівки Дніпропетровської області, що датується кінцем III — початком II тис. до н. е. Індоєвропейці частково осідали на плодючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах сучасної України.

Однак відтепер традиції землеробства разом з осідлим способом життя стають вирішальними при визначенні культурного розвитку народів на наших землях. В II тис. до н. е. ці традиції розвиваються, в першу чергу, в межах так званих бглогрудівської, а потім і чорноліської археологічних культур, які дослідники відносять до праслов'янсько-балтійських. З приводу поступового зникнення Трипільської культури висловлюється кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов'язано з екстенсивним веденням господарства; і певне похолодання клімату; і спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську; і внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин західного і східного ареалів; і експансія степовиків (носіїв .Ямної культури) на північний захід і племен Культури кулястих амфор із заходу на схід (тобто на зайняті трипільцями території). Вірогідно, що була не одна, а кілька причин зникнення Трипільської культури. У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці - прямі предки українського народу. Однак, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипільців до українців. Носії праслов'янської мови виділяються з північної гілки індоіранців лише в І тис. до н. е. (а щонайбільше - із середини II тис. до н. е.). Світ слов'янських народів - це вже явище кінця І тис. до н. е. та початку нашої ери.

З кризою Трипільської культури екстенсивне скотарство почало впроваджувати і населення лісостепової смуги. Тому наступна епоха - епоха бронзи - виступає як вік скотарства. Отже, культура виникла як засіб адаптації до природи. Природний світ сприймався як простір людської реалізації, як "світ людини", де виявляються її внутрішні сили. Культурна адаптація на відміну від біологічної відбувається шляхом штучного (навмисного), а не природного відбору за рахунок усвідомлених дій, хоча направляється цей відбір із самого початку факторами природними. Елементарні форми культурної адаптації з'являються вже у тваринному світі, але лише для людини культура стає другим середовищем проживання, до якого, як і до природної сфери, доводиться пристосовуватися. Зміни природного середовища на межі плейстоцену і голоцену, зростання чисельності населення і заселення всіх регіонів світу, обмеженість ресурсів природи - це все призвело до появи відтворювального господарства. З того часу, коли почалося навмисне виробництво надлишкового продукту та його перерозподіл, коли міркування вигоди стають домінуючими в діяльності людей, то саме з цього часу виникає стимул, що змінює принципово культуру таїїносіїв. Культура перестає бути лише засобом адаптації до природи, дістаючи самодостатню цінність. Вона стає для людини не просто другим, але головним середовищем проживання, що визначає всю її (людини) діяльність. Розвиток культури перетворюється в саморозвиток, виробляється його механізм. Починають діяти політекономічні закони. Швидкість розвитку різко зростає. Саме тому від першого грубо оббитого каменя, що слугував для найрізноманітніших трудових операцій, до першого кам'яного серпа прогрес повз равликом. Знадобилося близько 3 млн років, щоб пройти цей шлях. Але равлик передав естафету гепарду: всього 15 тис. років відділяє перший серп від перших супутників, комп'ютерів і атомних електростанцій.