Промисловими, торговими та ремісничими палатами

4. Промисловими, торговими та ремісничими палатами.

Крім того, закон не дає права окремому споживачу подавати позов. Також не може бути поданий позов про припинення протиправної дії, якщо цей позов переслідує мету стягнути з правопорушника судові витрати .

Строк давності встановлений у 6 місяців з моменту, коли позивач отримав інформацію про правопорушення та про особу правопорушника, або впродовж 3 років з моменту здійснення правопорушення (стаття 21 Закону проти недобросовісної конкуренції).

Кримінально-правова відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачена Законом Німеччини проти недобросовісної конкуренції у статтях 4, 6 (2), 6с, 12, 15, 17, 18, 20, 20а. Опублікування вироку за клопотанням потерпілого передбачено лише по відношенню до такого проступку, як дискредитація підприємства (стаття 15 Закону). Більшість передбачених законом кримінальних правопорушень, окрім статей 4 та 6с, - справи порушуються за позовом потерпілого. Однак органи юстиції можуть порушити справу в офіційному порядку та у випадках, передбачених статтями 17, 18, 20 Закону проти недобросовісної конкуренції, - тобто через велику суспільну зацікавленість.

Згідно статті 28 Закону України про захист від недобросовісної конкуренції:

1) Особи, права яких порушені діями, визначеними, як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до Антимонопольного комітету, його територіальних відділень з заявою про захист своїх прав.

Строк давності триває протігом 6 місяців з моменту, коли особи дізналися або повинні були дізнатися про порушення своїх прав.

2) Антимонопольний комітет згідно статті 7 Закону про Антимонопольний комітет має право звернення з позовом до суду чи арбітражного суду в зв язку з порушенням антимонопольного законодавства.

З метою вдосконалення конкурентного законодавства, зокрема законодавства про захист проти недобросовісної конкуренції, треба внести доповнення - положення, які б захищали інтереси споживачів: про заборону нечесних способів рекламування, недобросовісних методів продаж (система Сніговий ком, дисконтна система), вилучення з обігу торгових марок, які дезинформують спожівачів про місце виробництва та якість товарів (наприклад, горілка Запоріжжя, не може вироблятися в Німеччині, так само, як бренді Гамбург на Україні. Споживачі в цьому випадку бдуть впевнені, що це продукти місцевого виробництва) та інших способів, які вводять в оману споживачів, або позбавляють їх свободи вибору.

Стосовно способів продажу, характерною ознакою яких є істотне зниження цін (сезонний, ювілейний розпродаж, розпродаж в зв язку з реконструкцією приміщення), треба чітко врегулювати порядок їх проведення. Ажде, якщо в Німеччині ювілеєм вважається 25-річчя підприємства, в зв язку з чим проводиться розпродаж, то в Україні і 1рік може стати ювілейною датою! Мабуть це пов язано з невпевненістю підприємців у своєму майбутньому та відсутністю тривалих традицій здорової конкуренції. Не кажучи про способи продажу в зв язку з закриттям магазинів, коли об яви на вітринах сповіщають про закриття за три місяці, - мабуть для того, щоб всі мешканці отримали змогу взяти участь у зменшенні товарного запасу, після чого магазин успішно продовжує торгівлю в цьому ж самому місці з надписами на вітринах: Нова колекція !

Конфіскація (ст. 25 Закону про захист від недобросовісної конкуренції; ст. 25 Закону про Антимонопольний комітет ) як форма державного примусу, є санкцією, спрямованою на досягнення карального ефекту відносно порушників антимонопольного законодавства. Її суть полягає в безплатному вилученні прибутку, одержаного суб єктами підприємницької діяльності внаслідок зловживання монопольним становищем або неправомірних угод... На мою думку, вилучений прибуток повинен повертатися саме потерпілим від порушень антимонопольного законодавства. Наприклад, за статтею 4 Закону Клейтона 1914 р. (США) передбачена можливість зацікавленої особи, яка звернулася до суду, вимагати незалежно від суми позову, ще і відшкодування заподіяного збитку в потрійному розмірі, а також судових витрат, пов язаних з оплатою послуг адвоката.

Закріплена в українському законодавстві норма про безоплатне вилучення прибутку робить державу ніби співучасницею пограбування підприємців та споживачів, а звідси - певну зацікавленість до збереження монополії, так як це стає одним з джерел поповнення бюджетних надходжень.

Отже, підсумовуючи вищесказане, існуюче правове поле в комплексі з наявною соціально-економічною ситуацією та суб`єктивними особливостями поведінки українських споживачів визначають наявність специфічних проявів недобросовісної конкуренції в Україні.

Відповідно і відношення до них і способи боротьби з ними мають розроблятись із врахуванням вищенаведених факторів.

ГЛАВА 3.

Економічні та соціальні аспекти захисту від недобросовісної конкуренції

3.1. Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та соціально-економічний розвиток України

Негативний вплив недобросовісної конкуренції на соціально-економічний розвиток України можна розглядати в кількох розрізах :

1.               З точки зору впливу на розвиток промисловості.

2.               З точки зору впливу на кінцевого споживача.

3.               В масштабі міжнародних економічних зв’язків України.

Хоча, якщо поглянути на дану проблему більш широко, то стає зрозумілим, що наслідки недобросовісної конкуренції в будь-якому випадку відображаються на кінцевому споживачі.

З точки зору впливу на розвиток промисловості, як основної складової розвитку економіки, найбільшої шкоди завдає недобросовісна конкуренція в сфері інтелектуальної власності.

Результати опитувань, проведених Українським центром економічних і політичних досліджень 8 - 19 жовтня 2001р. свідчать, що майже 80 % експертів вважають проблеми інтелектуальної власності пріоритетними для її економічного розвитку, а серед населення України цей показник становить 46,8 %.

В першу чергу це стосується нових технологій та науково-технічних розробок. Як правило, будь-які інновації, нові технології тощо потребують для свого розвитку двох основних компонент: інтелектуального потенціалу та значних капіталовкладень.

При існуючій ситуації з охороною інтелектуальної власності інвестори не зацікавлені в значних капіталовкладеннях у дану сферу. Це призводить до того, що існуючий інтелектуальний потенціал виявляється не задіяним, що цілком закономірно призводить до його відтоку.

Відсутність власного технологічного розвитку призводить до необхідності закупівлі нових технологій закордоном, що негативно позначається на розвитку вітчизняної економіки (власне позитивний розвиток в економіці присутній, але він не настільки великий як міг би бути і, крім того, він негативно впливає на розвиток вітчизняного інтелектуального потенціалу).

Існуючі в цій сфері проблемні питання значною мірою зумовлені швидкими технологічними змінами та відповідно — появою нових об'єктів охорони, стосовно яких ще не знайдені ефективні механізми регулювання. Водночас більшість проблем спричинені складністю та незавершеністю інституційних ринкових перетворень у країні.

Недостатня охорона промислової власності в Україні була одним із чинників зниження чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Так, у 2000 р., порівняно з 1995 р., вона знизилася з 64,8 тис. до 45,1 тис. осіб, тобто на 30,4%. Водночас кількість підприємств, що виконували роботи зі створення та використання об'єктів промислової власності й раціоналізаторських пропозицій, зменшилася з 3320 у 1995 р. до 1659 в 2000 р., тобто вдвічі[12]. Порівняно з 1991 р. ситуація виглядає ще гірше: число винахідників і раціоналізаторів скоротилося більш ніж у 20 разів; промислові підприємства використовують майже у вісім разів менше винаходів[13]. Кількість заявок на винаходи мала дуже слабку тенденцію до зростання, а від іноземних заявників у першій половині 90-х років XX ст. — до падіння, з наступною стагнацією; заявки згідно з міжнародною процедурою РСТ (Patent Cooperation Treaty) в 1993р. стрімко зросли, а після цього до 1996р. значно зменшилися, і навіть нова тенденція до їх зростання. З 1997р. не компенсувала падіння попередніх років. Усе це свідчить про нестабільність умов для винахідницької діяльності в Україні і недостатньо високу оцінку нинішньої системи генерації та використання винаходів з боку іноземних юридичних і фізичних осіб. Таке становище пояснюється, головним чином, погіршенням матеріально-технічних і фінансо­вих умов діяльності у сфері науки і техніки.

Динаміка надходження заявок на корисні моделі від національних заявників була дуже позитивною. Однак, частково це пояснюється низьким вихідним рівнем, адже й у 2000 р. (після 84 % річного росту) було подано лише 376 заявок, а крім цього — наявністю ускладнень у галузі регулювання ви­дачі так званих "коротких" (5-річних) патентів у період з кінця 1998 р, до середини 2000 р., що стимулювало переорієнтацію на реєстрацію корисних моделей ^[14]. Рівень активності іноземних заявників залишається стабільно низьким. Схожою є ситуація в галузі реєстрації прав на промислові зразки. Це свідчить про поки що невисокий інтерес іноземних виробників до ринку високотехнологічних виробів в Україні. Реєстрація прав на знаки для товарів і послуг від національних заявників пережила три етапи: перший (1993 р.), коли відбувся стрімкий злет їх кількості; другий (1994-1996 рр.) — період падіння, що певною мірою відбивало кризовий стан економіки в цілому; третій (з 1997 р.) — період поступового зростання кількості заявок, з перевищенням рівня, досягнутого в 1993 р.

Зростала кількість таких заявок, що зумовлювалося не лише появою в країні нових приватних фірм і нових товарів та послуг, але і усвідомленням багатьма підприємцями тих переваг, які дає в конкурентній боротьбі реєстрація знака. На жаль, цей процес далеко не завжди супроводжувався дотриманням норм закону щодо добросовісної конкуренції.

Вищенаведене стосується інноваційної діяльності. Але недосконалі механізми захисту прав інтелектуальної власності призводять і до інших порушень умов конкуренції. Особливо гостро це питання стоїть з охороною прав власності на товарні знаки.

Широкого розголосу набули випадки, пов'язані з намаганнями окремих суб'єктів господарської діяльності привласнити права на товарні знаки, що в минулому (за часів СРСР) широко використовувалися, згідно з державними і галузевими стандартами, кількома підприємствами та сьогодні фактично не можуть бути об'єктом реєстрації виключних прав, оскільки входять до кола назв загального вжитку як позначення товарів певного виду (так звані "вільні знаки"). Прикладами такої практики стали привласнення назв відомих ліків ("Валідол", "Корвалол", "Нафтізін", "Діазолін", "Парацетамол" та ін. — близько 60 лікарських засобів), горілки "Столична", сигарет "Прима", "Політ", "Експрес" тощо. Це стало засобом отримання неправомірних конкурентних переваг та обмеження доступу на ринок інших виробників.

Це питання було врегульоване Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 16 червня 1999р., що заборонив реєструвати такі знаки, які добросовісно використовувалися іншими підприємствами до 1 січня 1992 р.

Стосовно реєстрації знаків іноземними заявниками можна констатувати, з одного боку, стагнацію при використанні національної процедури реєстрації, а з іншого — в цілому позитивну динаміку до 1997 р. включно (з подальшим незначним спадом) реєстрації за Мадридською угодою. Певною мірою це відбиває невпевненість іноземних фірм у перспективах прибуткової діяльності в Україні з огляду на обмеженість платоспроможного попиту в країні.

Реєстрація договорів на передачу прав на об'єкти промислової власності свідчить про вкрай незначний обсяг таких операцій, особливо за участю державних установ і спільних підприємств. У 2000р. були зареєстровані лише 372 договори (185 — про передачу прав та 182 — ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233), а стосовно винаходів були укладені 103 договори, промислових зразків — 33, ко­рисних моделей — лише три договори. Слід відзна­чити, що галузева структура цих договорів є далекою від оптимальної; у 2000 р. 42,8 % усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5 % — тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сфе­рах, як засоби зв'язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У галузі ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів — також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку — 2,4%, сільське господарство — жодного договору[15].

Загальний рівень доходу від використання в економіці об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій зріс до 384 млн. грн., порівняно зі 111 млн. грн. в 1995р., при тому, що витрати, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності, були менше 1/10 цієї суми — 33 млн. грн. Середній рівень доходу від використання одного винаходу становив у 2000р. 67,5 тис. грн., порівняно з 16,9 тис. грн. у 1995р., що свідчить про існування достатніх економічних стимулів розвитку інноваційної діяльності за умови ефективної охорони інтелектуальної власності[16]. Водночас не менш потужними є стимули споживачів до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності, — особливо комп'ютерних програм, аудіовізуальної, фармацевтичної продукції. Такій споживчій орієнтації дуже важко протистояти, коли, наприклад, ціна ліцензованого та піратського комп'ютерних програмних продуктів співвідноситься як приблизно 100:1. Це зумовлює високі прибутки, які можна отримувати внаслідок порушення прав інтелектуальної власності.

Загалом, тенденції у сфері реєстрації і використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються дуже суперечливими та не свідчать про ефективне функціонування створеної протягом останніх років системи охорони інтелектуальної власності. Статистичні дані з даного приводу наведено у Додатку 2.

Перш ніж розглядати вплив недобросовісної конкуренції на кінцевого споживача, важливо розглянути ще одну сферу, де стикаються інтереси промислових виробників та кінцевих споживачів – це торгівля.

Саме в даній сфері завжди спостерігалась найбільша кількість порушень конкурентного законодавства, причому суб’єктами - порушниками виступають як промислові підприємства-виробники так і торговельні посередники.

В даному випадку основним інтересом виробників є збільшення обсягу реалізації продукції ( що досягається через відповідний рівень цін, якість товару та репутацію виробника ).

Інтересами споживачів в даному випадку виступають забезпечення достатнього обсягу споживання ( що залежить від наявності, доступності даного товару або послуги та його ціни ) та належна якість продукції.

З першого погляду все виглядає досить логічно: інтереси виробника і споживача або збігаються або є взаємодоповнюючими, а оптимальний рівень ціни встановлюється внаслідок дії ринкового механізму. Але на практиці так не відбувається. Завжди знаходяться недобросовісні товаровиробники або торговельні посередники.

Якщо розглядати вплив недобросовісної конкуренції в аспекті її впливу на кінцевого споживача, то ситуація в даному випадку є неоднозначною.

Можна виділити два типових типи недобросовісної конкуренції в даному аспекті: