Самостійна діяльність в процесі розвитку дитини як наукова проблема

1.1 Самостійна діяльність в процесі розвитку дитини як наукова проблема

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті і завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах.

Навчання на первісному ступені розвитку суспільства є дуже обмежене і його завданням було дотримання племінної традиції шляхом переказування молоді того, що знають старші. Досить рано з'являються певні повчання в ролі катехізації на практичні теми: основ гігієни, статевих стосунків, збереження здоров'я, плекання добрих звичаїв, здобування життєвої мудрості. Ці формули сприймались з певною побожністю, абсолютно некритично і повторювались наступним поколінням, як «оголошена» таємниця.

Виховання в первісному суспільстві має суспільний характер і разом з тим залишає значне місце самостійності дитини. З раннього віку діти, особливо хлопчики, стають в значній мірі самостійними: з 3-4 років починають полювати, керують човном, в 6-8 років ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість.

До 10-12 років діти значною мірою володіли певною сумою духовного знання: вони знали всі родові звичаї, легенди, казки і пісні свого племені, а також засвоювали ті знання людей, які дають контакти в товаристві дорослих: в мандрівках, на полюванні, рибальстві, святах тощо.

Завданням першої в історії людства школи в Шумерії, стала передача учням того рівня наукових знань, якого зміг досягти народ на перших ступенях розвитку цивілізації (з ботаніки, зоології, географії і мінералогії, математики, граматики, літератури), і не лише передача, а й прагнення навчити і виховати покоління, яке в майбутньому вдосконалить ці знання і буде сприяти їх засвоєнню наступними поколіннями. На думку Демокріта виховання і навчання не тільки облагороджують людину.

Розвивають її розумі «ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їх не вчити»), але і роблять людину щасливою. Тому обов'язок дорослих-дати можливість дітям учитися. Особливої ваги він надавав не кількості різноманітних знань, а розвитку мислення. Шлях до мудрості, на думку Демокріта, лежить через наполегливу працю, навчання, оскільки хорошими людьми «стають більше від вправляння, чим від природи».

Римська теоретична педагогічна думка найбільш яскраво представлена творами Марка Фабія Квінтіліана і, насамперед, працею „Виховання оратора". Дуже цінною є вимога Квінтіліана, щоб основи навчання закладались міцно, не поспішаючи, бо похапливість і швидкість шкідливо позначаються надалі. Він вимагає широкої програми навчання як в граматичній, так і в риторичній школах. Основними методами навчання Квінтіліан вважав наслідування, повчання і вправи. Основний критерій якості книг Квінтіліан зводить до вимоги повного розуміння прочитаного тексту.

Він вважав, що всі діти, за рідкісним винятком, наділені здібностями до освіти. Тупість і нездібність - рідкісне явище. Через це він вважає необхідним максимально індивідуалізувати підходи не лише до різних категорій дітей, але навіть до тієї самої дитини в залежності від періоду її розвитку. Розумові сили дитини такі багаті, що не можна її задовольнити лише самою наукою; займаючись одним предметом, розглядаючи його одночасно з різних боків, можна досягти одночасного вивчення багатьох наук. Зміна розумових утруднень не тільки не є перешкодою, а навпаки, підносить мислення.

Квінтіліан намагається встановити залежність між перевантаженням учнів учбовим матеріалом та їх неминучою пасивністю. Учень, на його думку, повинен бути поставленим в такі умови роботи, які забезпечують йому можливість самостійного, творчого ставлення до навчального матеріалу, однією з умов чого є необхідність суворо обмежувати цей матеріал в обсязі. Він вважає, що дитячим головам шкодить надмірна вимогливість учителя, оскільки від неї народжується боязкість, зневіра і, нарешті, огида до навчання.

Я.А.Коменський великого значення надавав самостійній роботі у вигляді вивчення учнями першоджерел і діяльної участі в обговоренні питань, що виникають у звязку з вивченням першоджерел. Я.А. Коменський пропонує самим читати вдома зразкових письменників на ту тему, про яку професор публічно вів мову. Освіту в академіях Я.А. Коменський пропонує завершувати подорожами, які розширюють знання, дають можливість самостійно зібрати матеріал для написання наукової роботи

Таким чином, система шкільної освіти за Я. А. Коменським характеризується чіткістю, завершеністю, розрахована на те, щоб навчити дітей і молодь самостійно коритись мудрим вказівкам не з „ослячою готовністю", а з любові до народу і мала на меті перетворити школу в місце наполегливої праці, яка дає щастя і радість.

Д.Локк намагався організувати навчання так, щоб не вихователеві доводилось закликати дитину вчитися, а щоб вона сама просила його навчити. Дотримуючись таких прийомів, можна збудити в дитині бажання навчитися всього, чого б ви хотіли її навчити.

У дітей треба виховати охоту, бажання до навчання. Відстоюючи це положення, Д.Локк впадає в шкідливу крайність, вимагаючи, щоб початкове навчання читання та лічби було перетворене в цікаву гру. Великого значення в навчанні надає Локк дитячій допитливості.

Якщо дитина звертається до вихователя з питаннями, то на думку Руссо, відповідати треба в такому обсязі, щоб живити в ній допитливість, а не перенасичувати її. Якщо ж дитина починає засипати вихователя нерозумними питаннями, прагнучи підпорядкувати його своїм запитам, слід зупинитись. Варто звернути більшу увагу на мотив, що примушує дитину говорити, ніж на слова, які вона проголошує. Менше за все вихователь повинен вказувати на те, що вихованець повинен вивчати: це його справа - хотіти, шукати, знаходити; справа ж вихователя зробити навчання доступним для дитини, штучно зародити в ній це бажання і дати їй засоби задовольнити його.

Створення внутрішнього середовища при наявності в ній пізнавального інтересу завжди продуктивно для протікання діяльності, викликає підйом сил учнів. Таким чином, формуючи пізнавальний інтерес, вчитель забезпечує сприятливу атмосферу навчання, спонукати своїх учнів до розв'язання тих цілей і завдань, які ставляться навчанням. Н.І.Новіков вважав, що важливо розвивати у дітей цікавість, привчаючи їх до знань, збагачувати розум і приносячи цим задоволення. Цікавість він ототожнював з потребою в збагаченні розуму і серця. Умовою розвитку цікавості він вважав знання вчителем сил і здібностей, які дасть спостереження за заняттями дитини „по натуральному спонукати", виражати інтерес, увагу до вивченого. Увага, яка підтримується привабливістю, спонукає дітей всесторонньо поглиблюватись у те, що вивчається.

Усвідомивши і відчувши користь, дитина охоче набуває знань. Так закріплюється цікавість, яка перетворюється в схильність до занять. Ним було відмічено, що перші приємні знання і уявлення вражають через почуття і зберігаються в душі дитини.

В людині, стверджував В.Ф.Одоевский, закладено прагнення до знань. Цікавість , на його думку - одна із форм потреби людини, яка виходить із свідомості і осмислення суб'єктом вроджених ідей і звірення їх у вольових процесах з оточуючою дійсністю. Освідомлення і осмислення включає мислення, пам'ять , уявлення, а тому поступове задоволення цікавістю приводить їх до розвитку.

Ідею шляху від зацікавленості до самоосвіти озброївшись розумінням дійсності і підводячи до морального вдосконалення, захищав видатний педагог і методист Н.Ф. Бунаков. Він виводив зацікавленість із відчуттів. Початок навчання повинен бути наочним. Спостережене, а потім вже викладене в книзі для дітей не замінене без інтересу. Шлях від спостереження до прочитаного сприяє роздумам дітей, які більше думають і віддають облік в прочитаному. Якщо предмет не викликає інтересу і задоволення, діти не можуть зосередитись на ньому вольових зусиль. Інтерес розвиває самостійність, відволікає від дурних почуттів і бажань, від неземних мотивів, впливу на мораль. Важливо, щоб не тільки уроки, але і домашня робота заманювала учня розвиваючи його самостійність, була б цікавою і підсильною для дитини. Непосильна робота не може бути цікавою, не може інтересувати і зацікавлювати, а без цього домашнє завдання залишиться невиконаним. Інтерес до знання розкриває здібності до самостійного розширення розумового кругозору, воно може збудити допитливість думки, уважне і вдумливе відношення до природи і життя, розширити інтерес учня до широких суспільних інтересів.

В.Я. Стоюкін відстоював поєднання формальної і матеріальної освіти, і бачив задачу вчителя в тому, щоб на цій основі прищепити в учнів любов до самостійного заняття наукою, яка буде впливати на їх моральність. Він звертав увагу на те, що література повинна наводити учнів на питання життєві, моральні, суспільні, близькі і інтересні для кожного, коли розум учня буде безперервно збуджуватись питаннями і набувати пізнання із дослідження над даним матеріалом.

В.І. Водовозов стверджував, що розвиток інтересу відкриває простір реального змісту, пов'язаного з життям. Воно повинно служити для наочних живих пояснень. Дітей більше інтересує те, що вже закріплено в їх досвіді.

Навчання стає інтересним, коли воно звернене не до відхиленого пояснення, а коли діти знайомляться з предметами.

Закономірності пізнавальної діяльності учня послужили основою для П.П. Блонского стверджувати про наявність елементів творчості навіть в усному відтворені учнем матеріалу підручника. Це, по його твердженню, опущення деталей в розповіді; спрощення подій і структури викладу змісту фактичного матеріалу підручника, трансформація в більш знайоме, більш привичне; внесення в розповідь дечого нового, чого немає в змісті підручника. І навпаки, при виконанні різних практичних робіт учень самостійно практикується, виготовляє той чи інший предмет, деталь. Тут є всі основи вважати цю діяльність творчою .

Похожие работы

Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів

Скачать

159561

25

1

... ійності і активності учнів у навчальному процесі з основ наук у школі» (1959), М. Морозової «Виховання самостійності думки школяра у навчальній роботі» (1959), Д. Вількеєва «Розвиток пізнавальної активності в учнів вечірніх шкіл у процесі навчання» (1961), М. Єнікеєва «Активізація пізнавальної діяльності учнів при викладанні знань учителем» (1961). Втілювались і плідно розвивались ці ідеї у досв ...

Педагогічні основи розвитку процесів запам’ятовування у молодших школярів

Скачать

139453

8

2

... від одного. Без їх розрізнення неможливий і самий процес формування довільної логічної пам'яті у школярів. У сучасний період проблема розвитку процесів запам’ятовування у молодших школярів одержав своє обґрунтування у працях видатних українських вчених та педагогів, проте його переважно розглядають як наскрізний, що пронизує інші дидактичні принципи. Відповідно до логіки навчального процесу (мета ...

Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів

Скачать

137728

11

15

... педагога співробітничати з учнями). Аналіз відвіданих уроків учителів початкових класів дає підставу стверджувати, що частина вчителів ( 40 % ) вміло використовують різні способи стимулювання навчальної діяльності молодших школярів. Проте на 60 % відвіданих уроків учителі недооцінювали можливості способів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів. Формувальний етап експериментального ...

Формування мовленнєвої комунікації молодших школярів на уроках розвитку зв’язного мовлення

Скачать

143707

5

0

... ситуації. Використання мовного матеріалу з урахуванням міжпредметних зв’язків сприятиме збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвитку їх мовленнєвих умінь та навичок. 2.5 Експериментальне підтвердження ефективності запропонованої методики формування мовленнєвої комунікації   Перевірка та оцінка ефективності роботи, проведеної в формуючому експерименті. У процесі обстеження ...