Пояснення щодо чинників, які крім фінансових повинен враховувати менеджер, приймаючи рішення щодо вибору проекту

5.   Пояснення щодо чинників, які крім фінансових повинен враховувати менеджер, приймаючи рішення щодо вибору проекту.

 

Розглянуті вище методи оцінки капіталовкладень базуються, передусім, на розрахунку показників економічного ефекту та ефективності, тобто “грошовій” вигідності інвестиційного проекту. Проте при прийнятті управлінських рішень часто виникають ситуації, коли не можна не враховувати якісний фактор.

Якщо, наприклад, використовувати описані вище підходи для оцінки інвестування коштів у будівництво природоохоронного об’єкту, то неминучим є від’ємний результат, оскільки ніякої економічної віддачі від цього заходу очікувати не доводиться. У цьому випадку необхідно враховувати і соціальний аспект. Віддача від подібного заходу буде полягати в покращенні екологічної ситуації в регіоні, що у кінцевому рахунку сприятливо відіб’ється на здоров’ї людей.

Завдання 7.

 

Контрольнй питання.

1.   Як розподіляють постійні загальновиробничі витрати між об’єктами калькулювання? Наведіть приклади.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Наприклад, знос обладнання і приміщень, заробітна плата майстру цеху тощо.

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

Приклад.

По КБФ “Стріла” є наступні дані за листопад, грудень 2002р.

Вихідні дані	Величина, грн.
Баз розподілу за нормальною потужністю (основна заробітна плата при нормальній потужності)	50 000
Загальновиробничі витрати при нормальній потужності, разом	40 000
Змінні загальновиробничі витрати при нормальній потужності	30 000
Постійні загальновиробничі витрати при нормальній потужності	10 000
Змінні витрати на 1 грн. заробітної плати	0,6
Постійні загальновиробничі витрати на 1 грн. заробітної плати	0,2
Фактично нарахована заробітна плата у листопаді 2002р.	47 000
Фактично нарахована заробітна плата у грудні 2002р.	65 000
Фактичні загальновиробничі витрати за листопад	39 000
Фактичні загальновиробничі витрати за листопад	53 000

Необхідно розподілити загальновиробничі витрати, використовуючи за базу розподілу основну заробітну плату виробничих робітників.

Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат.

Види загальновиробничих виртат	Методика розрахунку	Листопад	Грудень	Дебет рахунку
Фактичні змінні загальновиробничі витрати	0,6 х 47 000	28 200	Х	23 “Виробництво”
	0,6 х 65 000	Х	39 000
Фактичні постійні загальновиробничі витрати, разом	39 000 – 28 200	10 800	Х	Х
	53 000 – 39 000	Х	14 000

В т.ч. постійні розподілені	0,2 х 47 000	9 400	Х	23 “Виробництво”
	0,2 х 65 000, але ен більше 14 000, тобто суми фактичних постійних ЗВВ	Х	13 000
Постійні нерозподілені	10 800 – 9 400	1 400	Х
	14 000 – 13 000	Х	1 000

Загальновиробничі витрати включаються до собівартості продукції за статтями калькуляції:

“Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання”, “Цехові витрати”, “Втрати від браку”, “Інші виробничі витрати”.

2.   Що таке маржинальний дохід? Для чого розраховують цей показник?

 

Маржинальний дохід– це дохід від виробництва чи реалізації додаткової одиниці продукції. Маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції розраховується як Ціна за одиницю – Змінні витрати за одиницю.

Коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

За допомогою маржинального доходу розраховується такі показники, як точка беззбитковості виробництва, дохід від реалізації продукції, обсяг реалізації, прибуток, запас міцності (величина, на яку фактичний або запланований обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації). Всі вони мають велике значення для аналізу виробництва.

3.   У чому головна мета аналізу “витрати – обсяг – прибуток”?

 

Аналіз “витрати – обсяг – прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства заради визначення:

-   обсягу реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

-   величини прибутку при певному обсязі реалізації;

-   впливу зміну величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства;

-   оптимальної структури витрат.

4.   Яка інформація є релевантною для прийняття рішення щодо оптимального використання обмежених ресурсів? Наведіть приклади.

 

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантну та нерелевантну інформацію.

Релвантна інформація дає змогу менеджеру управляти тим чи іншим процесом в господарській діяльності, змінювати витрати чи прибуток за допомогою управлінських рішень.

Релевнтні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень.

Наприклад, розглядається питання – придбати новий верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

У нашому прикладі диференційні витрати – це різниця між вартістю верстату і сумою орендної плати за період його експлуатації.

5.   Що таке бюджетування? В чому його мета?

 

Бюджетування (кошторис) – по загальноприйнятому визначенню, - це фінансова чи кількісна відомість, звіт доходів та витрат, підготовлений і прийнятий на визначений період, що містить інформацію про політику, яка проводиться протягом цього періоду для досягнення конкретної мети. Кошторис може включати доходи, витрати і вкладення капіталу.

Загальний контрольний кошторис (бюджет) – це підсумок деталізованих функціональних кошторисів, об’єднаних у загальний кошторис. Число функціональних кошторисів різне у різних компаній в залежності від їхнього розміру, виду продукції чи послуг, методів виробництва і маркетингу, компетентності та структури менеджменту.

Основними видами функціональних кошторисів є виробничий, маркетинговий, адміністративний, досліджень продукції, капіталовкладень, касовий.

Кошторис має подвійне значення. По-перше, це план дій, виражений у грошових чи кількісних показниках. Спрямований на скорочення використовуваних ресурсів. По-друге, це інструмент для керівництва і контролю за спеціалізованими видами діяльності, розробки операційних стандартів для оцінки й аналізу фактичного виконання, визначення відповідальності за дії, визначення пріоритетів, виявлення відхилень від стандартів з метою вживання негайних заходів по їхньому усуненню.

Складання кошторису має три первинні мети:

v планування і прогнозування, включаючи формулювання політики;

v координація діяльності усередині компанії

v контроль за виконанням та оцінка виконання

Бюджетний контроль.

Бюджетний контроль визначається як постійне порівняння фактичних результатів і кошторисних цифр для забезпечення основи для ревізій і для гарантування досягнення цілей політики компанії.

Процес бюджетного контролю ставить своєю задачею:

ü спонукати менеджерів шукати шляхи підвищення ефективності своїх дій;

ü змушувати їх більше турбуватися про вплив своїх рішень на колег і спільну діяльність

ü орієнтувати менеджерів на чітке мислення при втіленні своїх планів у фінансові чи кількісні показники.

Весь процес бюджетного контролю складається з безлічі дохідних статей і кошторисів, складених по функціональній ознаці, плюс загальний контрольний кошторис, який усе це поєднує.

Якщо досягнуті кошторисні рівні, тоді контроль і порівняння фактичних результатів із проектними не представляє складності, але якщо фактичний рівень відрізняється від запланованого, то фактичні витрати не можна прямо порівнювати з кошторисними витратами. Тут можливе застосування гнучкого складання кошторисів. Тому що усі витрати підрозділяються на постійні, змінні і напівзмінні, то компанії з коливними рівнями виробництва можуть адаптувати свої витрати до всіляких рівнів.

6.   В чому полягає мета обліку по центрах відповідальності?

 

Систему обліку, в якій передбачається складання звітів за даними порівняння кошторисних (стандартних) показників з фактичними, називають обліком за центрами відповідальності. Кожен підрозділ, який очолюється менеджером, називається центром відповідальності.

Центр відповідальності – це сегмент діяльності підприємства, в якому встановлено персональну відповідальність керівника за показники діяльності, які він повинен контролювати.

Центр відповідальності представляє собою частину системи управління підприємством і як будь-яка система має свій вхід та вихід.

На вході формуються витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, робочого часу та різних видів послуг. Центр відповідальності виконує задану йому роботу з цими ресурсами. На виході формується продукція (робота або послуги), яка переходить в інший центр відповідальності або реалізується на сторону. Таким чином, діяльність кожного центру відповідальності може бути оцінена з точки зору ефективності.

Ефективна діяльність – виробництво заданого обсягу продукції при мінімальному використанні виробничих ресурсів, або максимальне виробництво обсягу продукції при зданому розмірі виробничих ресурсів.

Завданням обліку за центрами відповідальності є узагальнення даних про витрати та доходи за кожним центром відповідальності для того, щоб відхилення можно було віднести конкретну особу.

7.   Сутність поняття “прибутковість інвестицій”

 

Капітал, вкладений у справу і доповнений частиною отриманого прибутку, реінвестується в активи (земля, спорудження, устаткування, програми розробки нової продукції) з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. Капіталовкладення не повинні робитися без оцінки перспектив їхньої прибутковості.

Інвестиційні проекти оцінюються різними способами, але два наступних питання є типовими для будь-якого аналізу. Який рівень чистого доходу забезпечить інвестиція? Який розмір додаткового чистого прибутку принесе компанії інвестиція?

Прибутковість інвестицій – це показник, який відображає скільки прибутку можна получити від того чи іншого інвестиційного проекту. (%)

Норма прибутковості на вкладений капітал визначається відношенням прибутку до капітальних вкладень. (%)