Надання оперативної допомоги працівнику того чи іншого підрозділу ОВС у вирішенні проблем, які у нього виникли

1.         Надання оперативної допомоги працівнику того чи іншого підрозділу ОВС у вирішенні проблем, які у нього виникли.

У людей часто виникають такі проблеми, які потребують термінового втручання, невідкладного рішення, такі, на вирішення яких людина не має можливості витрачати багато часу, сил і засобів. Такі проблеми зазвичай називають оперативними, й аналогічна назва закріплюється за відповідними рішеннями. Отримання термінової психологічної допомоги у вигляді усної консультації при вирішенні оперативних проблем є необхідним у багатьох випадках.

2.     Надання працівнику допомоги у вирішенні тих питань, які він цілком міг би вирішити самостійно, без втручання зі сторони, без безпосередньої й постійної участі психолога у його справах, тобто там, де спеціальні професійні психологічні знання, як правило, не потрібні, а необхідна лише загальна, заснована на здоровому глузді порада. Проте, якщо працівник звертається за порадою, відмовляти йому не варто.

3.     Надання тимчасової допомоги працівнику, який насправді потребує тривалого, більш менш постійного психотерапевтичного впливу, однак в силу тих чи інших причин не в стані розраховувати на нього в даний момент. В цьому випадку психологічне консультування використовується як засіб надання оперативної допомоги індивіду, що стримуватиме прогресивний розвиток небажаних процесів, перешкоджатиме подальшому ускладненню проблеми, з якою зустрівся індивід. Такою, наприклад, може виявитися зовсім несподівана поява у людини стану депресії.

4.     Надання допомоги працівнику в тих випадках, коли у нього вже є правильне розуміння своєї проблеми і він, в принципі, готовий сам приступити до її вирішення, однак, в чомусь ще сумнівається, не зовсім впевнений у своїй правоті. Тоді в процесі проведення психологічного консультування працівник, спілкуючись з психологом-консультантом, отримує з його сторони необхідну професіональну й моральну підтримку, й це додає йому впевненості в собі.

5.     Надання допомоги працівнику в тому випадку, коли іншої можливості, крім отримання консультації, у нього немає. В цьому випадку, проводячи психологічне консультування, спеціаліст-психолог повинен дати зрозуміти працівнику, що він насправді потребує більш фундаментальної, досить тривалої психокорекційної або психотерапевтичної допомоги.

6.     Надання допомоги працівнику тоді, коли психологічне консультування застосовується не замість інших способів надання психологічної допомоги, а разом з ними, як доповнення до них, з розрахунком на те, що не тільки психолог, але й сам працівник займеться вирішенням проблем, що виникли.

7.     Надання працівнику хоча б якоїсь, нехай навіть мінімальної й недостатньо ефективної допомоги, в тих випадках, коли готового рішення у психолога-консультанта немає, оскільки ситуація виходить за межі його компетенції.

У всіх цих та інших подібних випадках психологічне консультування, на думку російського вченого Р.Немова [76], вирішує наступні основні задачі:

1.         Уточнення (прояснення) проблеми, яка виникає у клієнта.

2.  Інформування клієнта щодо суті проблеми, яка у нього виникла, реального ступеня її серйозності. (Проблемне інформування клієнта).

3.  Вивчення психологом-консультантом особистості клієнта з метою з’ясування того, чи зможе клієнт самостійно вирішити проблему, яка виникла у нього.

4.  Чітке формулювання порад й рекомендацій клієнту з приводу того, як найкращим чином вирішити його проблему.

5.  Надання поточної допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних порад, що пропонуються в той час, коли він вже розпочав вирішувати свою проблему.

6.  Навчання клієнта тому, як краще всього попередити виникнення в майбутньому аналогічних проблем (задача психопрофілактики).

7.         Передача психологом-консультантом клієнту елементарних, життєво необхідних психологічних знань та вмінь, засвоєння й правильне застосування яких можливе самим клієнтом без спеціальної психологічної підготовки. (Психолого-просвітницьке інформування клієнта).

Оскільки психологічного консультування потребують різні люди й за допомогою вони звертаються з різного приводу, психологічне консультування можна розділити на види в залежності від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, з приводу яких вони звертаються за психологічною консультацією.

Аналізуючи консультативну роботу спеціалістів служби психологічного забезпечення органів внутрішніх справ, насамперед, можна виділити так зване інтимно-особистісне психологічне консультування, необхідність у якому виникає досить часто у багатьох людей. До цього виду можна віднести консультування з таких питань, які глибоко зачіпають людину як особистість, викликають у неї сильні переживання, як правило, старанно приховуються від оточуючих людей. Це, наприклад, такі проблеми, як психологічні чи поведінкові недоліки, яких людина будь-що хотіла б позбутися, проблеми, пов’язані з її особистими взаємовідносинами зі значимими для неї людьми, різноманітні страхи, невдачі, психогенні захворювання, що не потребують втручання лікаря, й багато іншого. Сюди ж можна віднести глибоке незадоволення людини собою, проблеми інтимних, наприклад, статевих відносин.

Сімейне консультування. До нього можна віднести консультування з питань, що виникають у працівника ОВС у власній сім’ї чи в сім’ях інших, близьких йому людей. Це, зокрема, оптимальна побудова й регулювання взаємовідносин в сім’ї, попередження й регулювання конфліктів у внутрісімейних взаємовідносинах, відносинах чоловіка і дружини з рідними, поведінка подружжя у момент розлучення й після нього, вирішення поточних внутрісімейних проблем. До останніх відноситься, наприклад, вирішення питань розподілу обов’язків між членами сім’ї, економіки сім’ї і цілого ряду інших.

Ділове консультування. Воно має стільки різновидів, скільки існує різноманітних справ і видів діяльності у людей. В цілому ж діловим називається таке консультування, яке пов’язане з вирішенням людьми ділових проблем. Сюди, наприклад, можна віднести питання вибору професії, вдосконалення й розвитку у людини здібностей, організації її праці, підвищення працездатності, ведення ділових переговорів тощо.

Психолого-педагогічне консультування. До нього можна віднести обговорення питань навчання й виховання дітей, навчання й підвищення педагогічної кваліфікації дорослих людей, педагогічного керівництва, управління групами і колективами. До психолого-педагогічного консультування відносяться питання вдосконалення програм, методів й засобів навчання, психологічне обґрунтування педагогічних інновацій й ряд інших .

Аналіз результатів консультативної роботи спеціалістів служб психологічного забезпечення ОВС показує, що найчастіше проводиться ділове консультування, рідше психолого-педагогічне і особистісне, і майже не проводиться сімейне консультування.

Слід підкреслити, що, не дивлячись на схожість цілей психологічного консультування, основні психологічні школи все-таки відрізняються до певної міри в їх розумінні мети консультування.

Наприклад, психоаналітичний напрям вбачає основну мету психологічного консультування в тому, щоб перевести у свідомість витіснену у підсвідомість інформацію; допомогти клієнту відтворити ранній досвід і проаналізувати витіснені конфлікти; реконструювати базову особистість.

Адлеріанський напрям відстоює точку зору, яка полягає в тому, що психологічне консультування має на меті трансформувати цілі життя клієнта, допомогти йому сформувати соціально-значимі цілі і скоректувати помилкову мотивацію шляхом знаходження почуття рівності з іншими людьми.

Напрямок терапії поведінки вважає, що корекція неадекватної поведінки і навчання ефективній поведінці – основна мета психологічного консультування.

Згідно раціонально-емоційної терапії, мета консультування - ліквідувати “самознищуючий” підхід клієнта до життя і допомогти сформулювати толерантний, раціональний підхід; навчити застосовувати наукові методи при вирішенні поведінкових проблем.

Прихильники орієнтованої на клієнта терапії вважають, що психологічне консультування повинно допомогти створити сприятливий клімат для самодослідження, для виявлення факторів, які заважають росту особистості.

Екзистенційна терапія ставить за мету допомогти клієнту усвідомити свою свободу і власні можливості, спонукати до відповідальності за все, що відбувається з клієнтом.

Відзначимо, що психологічне консультування і психотерапія мають багато спільного, проте більшість вчених [77], [78], [79] виділяють ряд властивостей, які все-таки відрізняють психологічне консультування від психотерапії:

консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, які мають життєві труднощі, проблеми, або ж люди, які загалом почувають себе непогано, але ставлять перед собою завдання подальшого розвитку особистості і вдосконалення;

консультування орієнтоване на здорові сторони особистості, незалежно від деяких наявних порушень: ця орієнтація базується на впевненості, що людина може змінитися, знайти способи найоптимальнішого використання своїх задатків, навіть, якщо вони не дуже значні;

консультування, як правило, орієнтоване на сьогодення і майбутнє;

консультування не передбачає довготривалу роботу з клієнтом (всього кілька зустрічей);

консультування орієнтоване на проблеми, які виникають у взаємодії особистості і середовища;

в консультуванні відхиляється нав’язування цінностей клієнтам;

консультування спрямоване на зміну поведінки і розвитку особистості клієнта.

В процесі консультування можна виділити кілька взаємозв’язаних стадій-етапів.

Будь-яке консультування, як правило, починається з дослідження проблеми.

На цій стадії консультант повинен намагатися встановити хороший контакт з клієнтом, завоювати його довір’я. Необхідно уважно вислухати клієнта, проявити розуміння його проблем, спонукати його до поглибленого розгляду проблем.

Цей етап закінчується тим, що суть проблеми чітко визначена і зрозуміла як клієнту, так і консультанту. Уточнення суті проблеми може тривати досить довго. Це дуже важливий процес, оскільки іноді допомагає не тільки зрозуміти суть проблеми, але й вияснити причини виникнення, навіть способи вирішення.

Етап ідентифікації альтернатив передбачає вияснення і відкритого обговорення можливих альтернатив вирішення проблеми. Консультант спонукає клієнта до роздумів щодо можливих варіантів вирішення проблеми, які є найбільш реальними.

Етап планування допомагає здійснити критичну оцінку вибраних альтернатив вирішення проблеми. В процесі планування шляхів реалістичного вирішення проблеми необхідно допомогти клієнту зрозуміти, що, на жаль, не завжди і не всі проблеми можуть бути позитивно вирішені.

В процесі послідовної реалізації запланованого консультант допомагає клієнту будувати діяльність з врахуванням всіх обставин, витрат часу, можливості невдач. Особливо важливо підтримати людину при часткових невдачах в реалізації запланованого, допомогти спрямувати зусилля на досягнення кінцевої мети.

Процес консультування закінчується етапом оцінки і зворотного зв’язку. Консультант разом з клієнтом оцінюють рівень досягнення мети і узагальнюють результати.

Цікаве бачення етапів психологічного консультування, які, згідно з результатами нашого дослідження, можуть ефективно використовуватись і в консультативній роботі служби психологічного забезпечення ОВС, пропонує С.В. Васьковська [80]. Вона вважає, що основним методом проблемного консультування виступає проблемний аналіз, що базується на припущенні, що кожна психологічна проблема людини має свій генезис, обумовлений як невизначеністю, спонтанністю, непередбачуваністю, так і детермінантами, які мають відповідні причини й закономірності. Встановлення цих причин й закономірностей, пошук шляхів подолання їх патогенного впливу є важливим фактором успішного вирішення проблеми.

Диференціація й чітке усвідомлення психологом всіх ступенів проблемного аналізу сприяє правильній ідентифікації проблем клієнта, визначенню найбільш доцільної черговості їх опрацювання. Виділяються такі етапи проблемного аналізу: аналіз змісту скарги клієнта; аналіз психологічної ситуації; аналіз психологічних проблем; формулювання терапевтичної задачі; вирішення терапевтичної задачі.

Психологічне консультування часто є основою психологічної допомоги:

1.  Індивідуальна психологічна допомога здійснюється спеціалістом, психологом чи психотерапевтом, у вигляді індивідуальної бесіди, консультації, психотерапевтичного сеансу. Найбільш розповсюдженою формою є психологічне консультування. Звертання до відповідного спеціаліста не є ознакою психічного захворювання, хоча, на жаль, така думка все ще зустрічається. Індивідуально-психологічне консультування проводиться перш за все з метою допомогти особистості, яка розвивається, в процесі її становлення для того, щоб людина могла більше дізнатися про себе, зрозуміти і прийняти свою індивідуальність, розібратися з власними проблемами й труднощами. Між психологом і клієнтом встановлюються певні взаємовідносини, які характеризуються співпрацею, взаєморозумінням й абсолютним позитивним прийняттям. Задача спеціаліста полягає, по суті, в стимулюванні і підтримці людини, що знаходиться в кризовій ситуації. Психолог дає зворотній зв’язок, який відображається у роз’ясненні проблеми, що існує, й таким чином знімає невизначеність відносно можливостей клієнта щодо її вирішення.

Індивідуально-психологічне консультування може здійснюватися за різними конкретними цілями: 1 – інформування, надання інформації за результатами психодіагностичного дослідження; 2 – орієнтація на який-небудь вид діяльності, в тому числі професійної; 3 – корекція, зміна, наприклад, відношення до себе чи розвиток здібностей. У будь-якому випадку психологічна консультація завжди спрямована на самоусвідомлення особистості, на усвідомлення людиною своїх індивідуальних особливостей, бажань, цілей, потенційних здібностей, почуттів, думок і дій.

Необхідною умовою психологічного консультування є добровільна згода на отримання консультації, а також довіра клієнта, його активність й творче дослідницьке відношення до власних проблем. У того, хто звертається за індивідуально-психологічною допомогою, завжди залишається право приймати чи не приймати допомогу, що надається, й самому вирішувати питання свого життя.

2.         Групова психологічна допомога полягає в участі у групових тренінгових процедурах. В останні роки різні форми групової психологічної роботи стали досить популярними внаслідок ефективності й більшої економічності у порівнянні з індивідуальною роботою. Однак, не слід думати, що остання має менше значення: користь психологічної підтримки може бути оцінена тільки виходячи з конкретної ситуації.

Вплив групи на людину величезний. Споконвіку взаємодія в групі сприяла виживанню й розвитку її членів. У багатьох життєвих ситуаціях людина відчуває потребу у теплі, визнанні й контакті з іншими людьми. Те, що переживається учасниками в групі, може природно переноситися ними у зовнішній світ. Члени групи отримують в ній зворотній зв’язок і підтримку від людей, що мають схожі проблеми чи переживання. Найважливішими умовами роботи тренінгових груп є прийняття й довіра до кожного члена групи, активна турбота й допомога один одному. В такій атмосфері комфортності людина стає здатною оволодіти новими уміннями, експериментувати з різноманітними стилями відносин, пробувати нові способи поведінки. Група значно полегшує процес самодослідження, допомагає оцінити власні почуття, установки й вчинки, сприяє саморозкриттю, змінам, формуванню “Я”-концепції і, значить, посилює впевненість в собі.

На жаль, тренінг поки що досить рідко застосовується у професійній діяльності фахівців служби психологічного забезпечення ОВС, оскільки вимагає спеціальних професійних знань, умінь, навичок.

3.  Самостійна психологічна допомога – це турбота людини про себе і про свій особистісний ріст. Вона проявляється в розвитку самопізнання, тобто у відображенні себе у своїй свідомості, в знаннях про себе, переживанні своєї індивідуальної неповторності. В психологічному контексті самосвідомість виступає насамперед як відношення до свого "Я", яке формується через усвідомлення своїх бажань, думок, почуттів і дій. Людина в процесі самоусвідомлення починає краще розуміти і приймати себе, що є необхідною умовою саморозвитку. Терплячість відкриває можливість гнучкого осмислення як минулого, так і нового досвіду, використання його для побудови планів на майбутнє і самостійної допомоги в кожний конкретний момент власного життя.

Рівень сформованості самосвідомості визначається потребою особистості у самовираженні й самоактуалізації, силою її прагнення до знаходження свого покликання, а також здатністю взяти на себе відповідальність за своє життя. Самоусвідомлення проявляється й розвивається в самопізнанні (самоспостереження і самоаналіз), самооцінці (емоційно-ціннісне відношення до себе) й саморегуляції.

Консультування є однією з форм допомоги людям у вирішенні їх проблем і, звичайно, не може відповісти на всі питання. Це, скоріше, засіб допомогти людям у проясненні і, можливо, у досягненні ними особистих цілей. Поряд з консультуванням виділяють й інші типи стратегій допомоги [81]:

п о р а д и: висловлення клієнту власної думки, заснованої на своєму баченні ситуації, в якій він знаходиться;

і н ф о р м у в а н н я: надання клієнту інформації, якої він у даний момент потребує. Брак інформації може заважати клієнту самому справитися з ситуацією, надання її може бути надзвичайно ефективним;

п р я м а д і я: здійснення конкретних дій, спрямованих на надання допомоги клієнту. Прикладом цієї стратегії в рамках психологічної допомоги може бути втручання в кризових ситуаціях, коли мають місце самодеструктивна поведінка, зловживання беззахисністю людини (дитини, хворого тощо) – іншими словами, існує реальна загроза фізичному або психічному здоров'ю людей;

н а в ч а н н я: допомога у набутті необхідних в конкретній ситуації вмінь, навичок, які можуть навчити клієнта справлятися з ситуацією і функціонувати більш ефективно і плідно;

с и с т е м н і з м і н и: вплив на систему, яка була причиною виникнення труднощів. Це скоріше робота по організаційному розвитку, ніж робота з окремими людьми. Передбачає розгляд ситуації в цілому;

б е з п о с е р е д н є к о н с у л ь т у в а н н я: допомога індивідууму в дослідженні його проблеми, з’ясуванні спірних поглядів; пошук нових, альтернативних способів опанування ситуацією: «Допомога людям в їх допомозі самим собі».

Безумовно, в реальній роботі консультант може застосовувати всі ці стратегії в залежності від особливостей ситуації та її динаміки. Усвідомлений вибір стратегії і здатність її змінити є сферою його професійної компетентності. Незважаючи на певну умовність меж між означеними стратегіями, можна відмітити, що у перших п’яти видах допомоги (порада, інформування, прямі дії, навчання, системні зміни) передбачається перевага експертних функцій консультанта, тоді як в останньому виді стратегії сам клієнт є експертом у своїй ситуації, а роль консультанта скоріше полягає у забезпеченні відповідних можливостей для роботи клієнта. Роль посередника між клієнтом і його власними можливостями працювати над собою і ситуацією вимагає дуже високої професійної підготовки консультанта, менш досвідчені консультанти, як правило, так чи інакше в процесі роботи з клієнтом дотримуються менш нейтрального стилю, ніж стиль посередника.

В процесі консультування величезне значення має професійна і людська компетентність психолога-консультанта. Це цілком зрозуміло, адже не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Іноді людські проблеми можуть видатися схожими, але це тільки на перший погляд. Насправді кожне людське життя, доля – унікальні, тому й кожна консультативна взаємодія – унікальна і неповторна, вона вимагає високої компетентності психолога.

Питання компетентності консультанта надзвичайно важливе і складне. З одного боку, намагаючись допомогти клієнту, консультант повинен максимально використати всі свої професійні і особистісні властивості. З другого боку, він не повинен забувати, що він, хоч і спеціаліст, але все-таки тільки людина і не може повністю відповідати за іншу людину, її життя.

Найкращим експертом власних проблем є, очевидно, сам клієнт, тому при консультуванні необхідно допомогти йому взяти на себе відповідальність за вирішення проблем. Бачення і розуміння власних проблем клієнтом не менш важливе, ніж уява про них консультанта.

В процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Не варто намагатися при консультуванні досягти успіху будь-якою ціною, не звертаючи увагу на емоційний стан клієнта.

Не можна очікувати успіху і однакової ефективності від кожної зустрічі-консультації. Вирішення проблем в процесі консультування не схоже на пряму лінію, яка рівномірно піднімається вверх. Це складний процес, в якому часто успіх змінюється тимчасовою невдачею.

Компетентний консультант знає рівень своєї професійної компетентності, кваліфікації, усвідомлює сильні і слабі сторони.

Ефективність його діяльності в значній мірі зумовлена тим, наскільки ясно він уявляє свою роль і місце в консультуванні.

Консультант не може давати вказівки іншим людям стосовно того, як їм жити, але повинен допомогти їм у виявленні їх власних внутрішніх резервів.

Величезне значення в психологічному консультуванні має так званий консультативний контакт, який визначається як “унікальний динамічний процес, під час якого одна людина допомагає іншій використати свої внутрішні ресурси для розвитку в позитивному напрямку і актуалізувати потенціал осмисленого життя” [77], або як “почуття та установки, які учасники консультативного процесу відчувають по відношенню один до одного і способи їх вираження” [82].

Не можна не погодитися з думкою Р.Кочюнаса [71] про те, що якість консультативного контакту залежить від двох важливих факторів: терапевтичного клімату і навичок консультанта (вербальних і невербальних) в організації спілкування.

Терапевтичний клімат, в свою чергу, включає кілька емоційно значимих елементів: місце консультування, розташування консультанта і клієнта в просторі, структурування визначеного для консультування часу, створення атмосфери взаємодовір’я, емпатії і поваги до клієнта.

На думку багатьох спеціалістів, консультування повинно відбуватися не у будь-якій випадковій кімнаті, кабінеті, а в спеціально призначеному для цієї мети приміщенні. Перш за все, під час консультування необхідно забезпечити спокійну обстановку. Клієнта не повинні відволікати сторонній шум, телефонні дзвінки і т.п. Він повинен бути впевненим в тому, що його розмову з консультантом більше ніхто не чує.

Кабінет, в якому проходить консультування, повинен бути не дуже великим, не занадто офіційним, але й не цілком “домашнім” з різними сувенірами, фотографіями, які відволікають увагу клієнта.

Кожний раз клієнта необхідно приймати в одному й тому ж кабінеті. Це менше відволікає його, а також дозволяє почувати себе більш безпечно.

На жаль, на сьогоднішній день, більшість соціально-психологічних служб не мають відповідно обладнаних спеціальних приміщень для проведення консультативної роботи, хоч обладнання такого приміщення не вимагає значних матеріальних витрат. Якщо ж такі приміщення є, то, як було нами виявлено в процесі дослідження, часто вони використовуються не за призначенням.

Структурування консультативного простору передбачає і певне розташування клієнта і консультанта. В одних випадках доцільним буде їх розташування поряд, в інших – по різні сторони стола. Дистанція між партнерами теж має неабияке значення, вона відображає феномен “особистого простору”. В окремих випадках для досягнення кращого взаєморозуміння і, відповідно, більшої ефективності консультування, варто міняти дистанцію, наблизитись до партнера по комунікативній взаємодії.

Відзначимо, що при консультуванні людей, які перебувають в кризовому стані, або ж в тих випадках, коли консультант бажає продемонструвати клієнту особливу емоційну підтримку, можливий навіть фізичний контакт (дотик) між консультантом і клієнтом.

Структурування часу консультування передбачає планування часу, відведеного на кожну консультативну зустріч.

Спеціалісти радять обмежити тривалість консультації 50 хвилинами. Менша тривалість бесіди може викликати побоювання клієнта і консультанта, що цього часу буде недостатньо для вияснення всіх питань, а довготривала бесіда може виснажити учасників і зменшити її результативність.

Це пояснюється тим, що стійкість уваги дорослої людини важко зберігати більше 50 хвилин [83]. Що стосується неповнолітніх, то тривалість консультування може бути ще коротшою.

Складовою терапевтичного клімату консультування є створення атмосфери взаємного довір’я, відвертості.

Консультант повинен проявляти щирий інтерес до проблем клієнта, бажання допомогти. Клієнти здатні добре відчувати, чи вони справді цікаві консультанту як люди, чи є тільки об’єктами дослідження.

Необхідно надати клієнту максимальну можливість висловитися, не проявляючи при цьому зайвої допитливості. Важливо володіти тільки тією інформацією про клієнта, яка необхідна для кращого розуміння суті проблеми.

Проблеми клієнта слід сприймати без осуду, зберігати у всіх випадках професійні таємниці.

Безперечно, результати психодіагностики повинні використовуватися у консультуванні. В той же час багато вчених [84], [85] застерігають від небезпеки надмірного використання даних психодіагностики, що може негативно позначитися на процесі консультування.

Дійсно, діагноз до певної міри ігнорує складність особистості, звужує поле зору консультанта стосовно клієнта, змушуючи його прийняти до уваги тільки те, що безпосередньо включене в сам діагноз, а це найчастіше прояви, пов’язані з різними недоліками. Таким чином забувається важлива передумова консультування – орієнтація на потенційні можливості людини, ріст особистості, її розвиток.

Діагноз може змусити людину прийняти той спосіб поведінки, який випливає з поставленого діагнозу. Діагностика формує оціночну установку по відношенню до клієнта і спонукає давати вказівки, що він повинен робити.

Отже, незважаючи на те, що діагностика – невід’ємна складова психологічного консультування, використовувати її результати слід дуже обережно.

Важливе значення в консультативній роботі має психологічний анамнез.

Існують різні схеми формування психологічного анамнезу. Доцільною, на нашу думку, є інформація про вік, сімейний стан, професію, освіту. Цю інформацію спеціаліст служби психологічного забезпечення може легко отримати з наявної в ОВС документації.

Психосоціальний анамнез можна скласти тільки в процесі безпосереднього спілкування з клієнтом, узагальнюючи інформацію про особливості дитинства, підліткового віку, юності, дорослого віку (обставини народження, можливі травми, черговість народження, наявність молодших братів, сестер, основні вихователі, найбільш значимі події в сім’ї, навчальні успіхи в школі, взаємовідносини з ровесниками, знайомими старшого віку, батьками, вчителями, економічні умови життя, хвороби, вживання алкоголю і т.п.)

Звичайно, в кожному конкретному випадку консультування навряд чи потрібна вся вищезгадана інформація в повному обсязі.

В той же час іноді досить незначні, на перший погляд, деталі психосоціального анамнезу можуть мати істотний вплив на ефективність консультування.

Заслуговують уваги і причини, які викликали появу проблем у клієнта.

Особливо зростає роль психологічного консультування в роботі з клієнтами, схильними до суїцидів.

Слід відзначити, що суїцидним намірам часто передують депресивні настрої, стани. Людина в стані депресії стає сумною, похмурою, втрачає смак життя, інтерес до речей, людей, якими раніше захоплювалась. Загальмовуються як рухові реакції, так і перебіг процесів мислення. Якщо депресія незначна, то індивід ще може працювати, виконувати щоденні обов’язки, але робить все це без задоволення. При загостренні депресії людина стає байдужою майже до всього, вона вважає себе невдахою, бездарністю, самооцінка сильно знижується.

При депресії люди часто прагнуть контактів з іншими, бажаючи отримати від них допомогу, проте їх пригнічений настрій іноді відштовхує від них оточуючих, зумовлює невдачі в налагодженні міжособистісних стосунків. Внаслідок цього, депресія ще більше посилюється і відбувається поступовий відхід від людей, заглиблення у свій внутрішній світ, переживання.

На початковій стадії консультативної роботи з такими людьми консультант повинен проявити активність. До речі, іноді депресивний клієнт є настільки пасивним, що з великими труднощами з ним вдається вияснити суть його проблем.

У випадках гострої депресії необхідні досить часті консультативні зустрічі (не менше 1-2 рази на тиждень). Проте навіть в цих складних випадках консультант не може брати на себе відповідальність вирішити всі проблеми депресивного клієнта, підбадьорювати його, запевняти, що все буде добре. Це може тільки загострити депресію.

Завдання консультанта в роботі з депресивними клієнтами полягає в тому, щоб підтримати їх, допомогти в психологічному поясненні труднощів. Сам факт, що консультант готовий боротися з депресією, зміцнює надію клієнта, нейтралізує відчай. Підтримка і розуміння зменшують страждання, переживання клієнта, допомагають відновити самоповагу, іноді змінити установку у ставленні до оточуючих людей на позитивну.

З метою відновити віру клієнта у власні сили і можливості, необхідно звертати його увагу на ті сфери, в яких він найбільш компетентний, на його минулі досягнення.

Підкреслимо, що людина в стані депресії особливо схильна до суїциду, що особливо слід враховувати в органах внутрішніх справ, де складні умови роботи можуть легко викликати депресивний стан, а в розпорядженні працівників є зброя.

Виділяють дві основні умови, які сприяють спробам вчинити самогубство: 1) зростання стресу до такого рівня, який важко перенести конкретному індивіду; 2) нездатність подолати стрес самому чи зі сторонньою допомогою [86]. Як правило, рішення про самогубство дуже рідко виникає спонтанно. В більшості випадків людина безпосередньо чи опосередковано виражає свої наміри у спілкуванні з близькими, друзями. Особливо часто це буває при втраті смислу життя, перспектив на майбутнє, кризах в міжособистісних стосунках.

Далеко не всі люди в стані депресії здійснюють самогубство, в той же час переважна більшість самогубств має місце саме під час перебування людини в стані депресії.

Іноді вважають, що обговорення з клієнтом під час консультування можливості самогубства тільки прискорить здійснення його намірів. Проте практика показує, що бесіда на цю тему, навпаки, зменшує вірогідність реалізації суїцидних намірів. Обговорюючи з клієнтом можливість самогубства, консультант доводить йому цим, що здатний сприйняти і зрозуміти його думки. Інша справа, чи варто це робити, можливо існують все-таки інші шляхи вирішення проблем. Їх треба намагатися відшукати разом з клієнтом.

При консультуванні депресивних клієнтів надзвичайно важливо оцінити їх схильність до суїциду і прийняти заздалегідь відповідні міри стосовно попередження самогубства. Практика показує, що ризик вчинення самогубства особливо значний в тих випадках, коли людина вже обрала спосіб і засоби самогубства, які не є занадто недоступними.

Проблема суїциду недостатньо висвітлена у сучасній вітчизняній науковій літературі. Проте в працях багатьох зарубіжних авторів [87], [74] можна знайти поради стосовно консультативної роботи з особами, схильними до самогубства:

1.         З такими клієнтами слід частіше зустрічатися.

2.         Консультант повинен звертати увагу суїцидального клієнта на позитивні аспекти його життя, в них знаходити ресурси для подолання важкого життєвого етапу.

3.         Дізнавшись про наміри клієнта здійснити самогубство, не варто вдаватись до моралізування, звертання до релігії. Іноді така тактика допомагає, але частіше, навпаки, клієнт впевнюється, що ніхто його не розуміє.

4.         Консультант повинен залучити до роботи з депресивним клієнтом найбільш значимих для нього людей (рідних, близьких, друзів).

5.         Якщо вірогідність вчинення самогубства висока, слід обговорити можливість тимчасової госпіталізації клієнта.

6.         Консультант несе професійну відповідальність за нейтралізацію спроби самогубства, проте він не може повністю відповідати за життя клієнта. Не у всіх випадках, навіть при професійно бездоганних діях консультанта, вдається перешкодити вчиненню самогубства.

7.         В процесі консультативної роботи з особами, схильними до самогубств, необхідно в письмовій формі документувати всі дії, щоб у випадку нещастя мати можливість довести, наскільки професійно були вжиті заходи стосовно попередження катастрофи.

Проблема профілактики самогубств серед особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ України є досить актуальною, про що свідчить ряд спеціальних документів [51].

Звертає на себе увагу той факт, що 97% самогубств зумовлено суто зовнішніми причинами, а не криються у яких-небудь вадах психіки самовбивць. Це – в основному – здорові люди, які хочуть жити, але у певній скрутній ситуації не можуть, бо не бачать виходу.

Спеціалісти служби психологічного забезпечення повинні виявити таких осіб і встановити наявність конкретних показників ризику суїциду. При цьому може бути використана така орієнтовна схема:

І. Біографічні дані:

1.1.   Спроби самогубства серед родичів.

1.2.   Смерть чи розлучення батьків до досягнення суб’єктом 15 років.

1.3.   Недоліки виховання (бездоглядність, надмірна жорстокість, вседозволеність).

1.4.   Відсутність виразних пізнавальних чи професійних інтересів.

1.5.   Провідна цінність - кохання.

1.6.   Початок статевого життя до досягнення 16 років.

1.7.   Відсутність життєвих планів або навпаки, їхня надмірна жорсткість (за принципом “все або нічого”) та нереалістичність.

1.8.   Віктимність стосовно нещасних випадків (травм, опіків, ДТП тощо).

1.9.   Наявність на тілі татуювання, слідів самопорізів; має схильність до саморуйнівної поведінки (палить, вживає алкоголь, психотропні речовини) та ризикованих вчинків.

1.10.                  Зміна місця навчання чи роботи без суттєвих причин, скаржиться на непорозуміння, конфлікти в школі, в армії, за попереднім місцем служби, у родині.

ІІ. Особливості особистості

2.1. Емоційно чутливий, вразливий.

2.2. Під час бесіди спостерігаються ознаки знервованості (тремор кінцівок, тремтить голос, заїкається, пітніє, легко червоніє, блідне); скаржиться на “клубок у горлі”, тахікардію.

2.3. Схильний до “застрягання” на надцінних думках, переживаннях, неприємних спогадах.

2.4. Імпульсивний (легко гнівається, кричить).

2.5. Високий рівень домагань, хворобливе самолюбство.

2.6. Утруднення у встановленні контактів з людьми.

2.7. Тривожність, почуття провини, невпевненість у собі, хвороблива залежність від громадської думки.

2.8. Обмеженість інтересів, світогляд перекручений, схильний до фаталізму, віри у всілякі забобони.

2.9. Зниження чи збочення статевого потягу.

2.10. Безкомпромісність у конфліктних ситуаціях (впертий там, де потрібна гнучкість).

ІІІ. Особливості актуальної ситуації

3.1. Конфлікт за місцем служби.

3.2. Конфлікт у сфері позаслужбових особистих стосунків.

3.3. Комбінована конфліктна ситуація, яка одночасно зачіпає всі значущі сфери життєдіяльності.

3.4. Ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, яка оцінюється як безвихідна.

3.5. Складна ситуація триває понад 3 місяці.

3.6. Аналогічна ситуація вже була у минулому і не мала позитивного розв’язання.

3.7. Суб’єкт – втомлений, виснажений понаднормативним навантаженням, не має змоги відпочити та відновити свої сили.

3.8. Суб’єкт ослаблений хворобою.

3.9. Становище суб’єкта обтяжене поганими побутовими умовами, незадовільним харчуванням, дефіцитом грошей тощо.

3.10. У суб’єкта відмічаються розлади сну, зниження апетиту, ваги, скарги на самопочуття.

3.11. Спостерігаються зниження загальної активності, втрата звичних інтересів, зміни характеру (наприклад, став замкнутим, образливим тощо).

3.12. Помітно зростає тютюнопаління, алкоголізація.

3.13. Відсутність у суб’єкта близьких довірених осіб, з якими можна поділитися своїми проблемами.

3.14. Манера висловлювання думок змінюється – стає плутаною, містить натяки (наприклад: “Прийде час, коли мене зрозуміють, але буде вже запізно…”).

3.15. Зростає частота скарг на втому, непорозуміння.

3.16. З’являються передсуїцидальні висловлювання (наприклад: “…ось, коли я помру,…”) та дії (впорядковує свої справи, прощається з близькими людьми та пам’ятними місцями, дарує друзям свої улюблені речі тощо).

3.17. Скаржиться на втрату сенсу буття, спустошеність, неможливість подальшого існування; прямо сповіщає про можливість самогубства (наприклад, каже: “Якщо так буде продовжуватися і далі – накладу на себе руки”), розпитує про дійові засоби самогубства.

Суїцидальний ризик вважається значним при наявності 16 та більше ознак з 37 наведених вище, реальним – при наявності 5 ознак (3.13-3.17), що завершують цей перелік.

Якщо прогноз негативний, слід негайно розпочинати профілактично-консультативну роботу, не очікуючи звертання самої особи за допомогою.

Практика показує, що залучення клієнта в консультативний процес є вирішальним моментом для успішного консультування. Консультант повинен допомогти клієнту стати активним учасником процесу консультування. Задоволеність клієнта результатами консультування в значній мірі залежить від того, наскільки він був активно залучений у всі стадії консультативного процесу, визнаний як рівний, а не залежний. Підкреслена ієрархія відносин в процесі психологічного консультування дуже негативно впливає на результативність психологічного консультування в будь-яких випадках, в тому числі і консультативно-профілактичній роботі, спрямованій на попередження суїцидів.

Слід відзначити, що в консультативній роботі з особовим складом ОВС не завжди вдавалося досягти відчутних позитивних результатів.

Це може бути пояснено багатьма причинами, серед яких, на нашу думку, заслуговує уваги наявність в деяких випадках опору клієнта (іноді підсвідомого), причому це спостерігається й тоді, коли він сам звертається за консультативною допомогою. Опір може бути внутрішнім (усвідомлення працівником болючих проблем, торкання "закритих" тем і т.п.) і зовнішнім (специфічна ситуація, некоректні дії соціального працівника і т.п.). Опір може бути також відкритим (клієнт виявляє пряме недовір’я, ставить під сумнів компетентність соціального працівника) і скритим ( мовчання, пасивність, стриманість у спілкуванні).

В зарубіжних джерелах відзначається і така цікава свідома форма опору, як умисне блокування [88]. В процесі дослідної роботи ми мали змогу спостерігати подібні реакції в тих випадках, коли йшла розмова про якісь недоліки у поведінці працівника, захворювання, наявність яких сам працівник не хоче визнавати.