Навигация
Англійська мова в мультилінгвальному світі
153648
знаков
7
таблиц
1
изображение
1.1 Англійська мова в мультилінгвальному світі
Лінгвістична різноманітність – мультилінгвізм – згідно з Махапатрою, присутня у багатьох сучасних мовах [50; 1]. У Вебстерському енциклопедичному словнику англійської мови повного зібрання подане тлумачення мультилінгвальної людини, як людини, яка спроможна розмовляти більш ніж двома мовами на одному і тому самому рівні [44; 940]. Качру описує цей самий феномен як лінгвістичну поведінку учасників мовлення, які послідовно користуються двома, трьома чи більше мовами, що залежить від ситуації чи функції [39; 159].
Ідея загнивання і варваризму насаджених видів англійської мови сприймається до кінця вісімнадцятого століття. Оцінка різних видів насадженої англійської мови базується на тому факті, що цієї долі зазнала американська англійська, перший насаджений різновид. Згідно з Ваіlу, ставлення до насаджених різновидів англійської мови набуло багатьох форм: від категоричного прилюдного осуду всього національного варіанту до дріб'язкового критицизму незначних особливостей місцевого слововживання... Загальновизнаним є твердження, що насаджена англійська мова повинна якось відрізнятися, адже подібне є очевидним. [12; 133].
Індійці завжди були обмежені у своєму використанні англійської, в порівнянні, наприклад, з американцями. В Індії багато британських вчителів і офіційних представників піддавали нищівній критиці всі відхилення від стандартних британських форм. "Недосконалості в індійській англійській мові піддавалися презирливому осуду [там само, 142].
На думку Фасольда [25; 9] до утворення мультилінгвалізму можуть призвести чотири історичні причини: міграція, імперіалізм, федерація, кордони. У цьому контексті вчений концентрує увагу на складовій імперіалізму.
Підтипами імперіалізму є: колонізація, приєднання та економічний імперіалізм. Типовим для імперіалістичних процесів є те, що декілька людей зі своїми традиціями та звичаями переселяються на нову територію. Прикладами цього пізніше будуть британські, французькі, іспанські, португальські та датські колонії в Африці, Азії та Південній Америці.
Коли декілька людей приходять жити на завойовані землі, мова стає дуже важливою. І чим далі знаходиться територія, яка підлягає колонізації, тим більше завойовники будуть охороняти свою мову на новій землі, навіть маленька керована група може зберігати свою мову, якщо вона має контакти зі своєю країною. У такому випадку переможений народ буде змушений вчити мову завойовників [63; 24].
Під час приєднання та колонізації імперіалістичною мовою користуються в управлінні та освіті; якщо мається на увазі економічний імперіалізм, то імперіалістична мова у цьому випадку необхідна для міжнародної комерції та фінансів: іноземна мова буде широко використовувати пов’язані з нею економічні переваги [25; 10].
Процес набуття англійською мовою місцевих рис залежить як від змін в місцевій мові, так і від культурного оточення і комунікативних потреб [59; 300]. У зв'язку з глибоким проникненням і розширеним спектром функцій англійської мови в різноманітні соціолінгвістичні контексти з’являються декілька різновидів, локалізованих регістрів і видів, які є причиною чіткого вираження місцевих соціальних, культурних і релігійних характерних рис [45; 69]. Цьому процесу також сприяли такі фактори, як відсутність місцевої групи, недосконале навчання і набуті в процесі обмеження навички (напр. відсутність зовнішнього впливу та сприятливих умов, примусове навчання) [59; 300].
Деякі вчені (Kachru, Halverson, Verma, Mehrota і Sridhar) дійшли висновку, що південноазійські варіанти англійської мови набувають місцевих рис запозиченням нових характерних відмінностей в нових соціокультурних контекстах. Вони виникають як самостійні місцеві різновиди з власним набором правил, що унеможливлює розглядати їх як помилки дефектних варіантів англійської мови [47; 275].
Південноазійська англійська розвивалась інакше, ніж в інших країнах, де англійська вживалася як друга мова [19; 258]. В англійській мові в Індії еволюціонували характерні риси на фонологічному, лексичному, синтаксичному і навіть дискурсивному рівні. Спочатку ці нововведення відкидалися пуристами, але зараз вони краще сприймаються: англійська мова більше не трактується як іноземна мова; це частина культурної ідентичності Індії. Ці нововведення призвели до деяких проблем, пов'язаних з освітніми стандартами, національними і міжнародними угодами, що є зрозумілими для кожного, а також типологією [59; 303].
Як свідчить Saghal в якості моделі для індійської англійської мови є досить невизначений різновид індійської англійської мови, близький до місцевого стандарту (там само).
Стандартний різновид частково наблизився до норм чи кодифікації. Суспільством він визнається як престижний різновид або норма, і використовується для високих призначень разом з різноманітністю нижчих форм [32; 83]. Він забезпечується засобами комунікації в районах з великою кількістю діалектів.
Як зазначає Kachru, поширення англійської мови та її міжкультурне вживання піднімає проблеми розбіжностей і різновидів, кодифікації, особливостей мови, міжкультурних стандартів зрозумілості, влади й ідеології. Найбільшою небезпекою могло бути погіршення або навіть відсутність міжнародних стандартів зрозумілості, наявність яких деякі ставили під сумнів [42; 220-221]. В мультилінгвальному і культурноплюралістичному контексті Індії англійська мова розвинула регіональні, соціальні і професійні різновиди: типово індійські реєстри юридичної системи, бізнесу, преси, творчого письма [39; 110].
За словами Kachru, те, що англійська набула численних характерних рис і широкий спектр міжкультурних взаємозв'язаних контекстів вживання, є "кошмаром для педантів і пуристів та благословенням для прихильників різноманітних варіантів". Як наслідок поширення англійської мови, з'являються "численні семіотичні системи, декілька лінгвістичних умовностей і численні культурні традиції: англійська мова абсорбовує і розкриває значення і цінність понять, запозичених від різноманітних культур" [42; 207-211]. Він зазначає, що різновиди і розбіжності в англійській мові не виступають просто дефектами, а мають глибокі соціологічні, лінгвістичні і культурні причини. Розбіжності і різновиди тоді є ознакою впливу "ледь помітних соціолінгвістичних течій" [там само, 218].
Crystal вказує, що в той час, як з однієї сторони англомовні спільноти намагаються наблизити мову до місцевих стандартів, то з іншої боку - багато дотримуються тієї точки зору, що бажаним було б більш-менш стандартизоване середовище, яке б відповідало універсальним стандартам зрозумілості [19; 261-262]. І не тому, що "британська англійська є в кількісному вимірі діалектом меншості порівняно з американською чи навіть індійською англійською" [там само, 10].
Samuel Ahulu пропонує по-новому розглянути концепцію стандартної англійської мови. На його думку, стандартна англійська зазвичай асоціюється з британською і/або американською англійською. Однак англійська мова є міжнародною мовою, яка розвивалася і продовжує розвивати форми чи характерні риси, які відхиляються від британської і/або американської англійської. Будь-яке відхилення від британської чи американської англійської є помилкою, стандартна англійська з точки зору Ahulu повинна пристосовуватися до розвитку нових варіантів англійської мови. Непостійність і мінливість варіантів англійської мови неносіїв мови повинна розглядатися в ідеалі як стилі мови чи висловлювань, які виступають складовою мовного складу того, хто говорить, і ці стилі не повинні розглядатися як помилки. Для англійської мови відсутня стандартна кодифікація, яка адекватно відображала б її інтернаціональний характер. Таким чином, однією з головних проблем у нових варіантах англійської мови є питання кодифікації [10; 17-19].
Варіації, які проявляються у використанні англійської як міжнародної мови, повинні відноситись до категорії "стандартної англійської", а відмінні форми - бути стандартною практикою. Стилі мови чи висловлювань будуть впливати на тих, хто говорить англійською мовою, як міжнародною і які матимуть їх запас. Cheshire говорить, що соціолінгвістичний аналіз може сприяти висвітленню проблем викладання англійської мови, виступаючи гарантією того, що опис світових варіантів англійської мови має ґрунтовнішу емпіричну базу. Всі описи часто подаються як підібрані класифіковані відхилення від південної стандартної англійської без спроби визначення ступеня того, до якої міри місцеві лінгвістичні особливості функціонують як частина самостійної системи [18; 7].Одним з визначних чинників мультилінгвального соціуму є ставлення до мови. [25; 148]. Ставлення є вирішальним в розвитку мови чи її занепаді, відновленні чи руйнуванні. Статус і важливість мови в суспільстві і для окремого індивіда здебільшого залежить від набутих чи вивчених звичок, які визначають ставлення до мови. Воно має індивідуальний характер, але й залежить від колективної поведінки. Ставлення є щось таке, що має індивід, який визначає чи активізує певні типи поведінки. Хоча ставлення є гіпотетично психологічною конструкцією, воно торкається реальності життя мови. Baker в дискусіях про білінгвізм наголошує на важливості ставлення до мови. Ставлення не є успадкованим, це навички, яких набувають в процесі навчання, і лише тоді воно може бути порівняно стабільним. Однак, на ставлення впливає досвід, таким чином зміна ставлення є важливим поняттям в білінгвізмі. Ставлення варіюються від схвалення до осуду. Це – складна конструкція: можуть бути як позитивні, так і негативні почуття одночасно (наприклад в конкретній мовній ситуації) [11; 112-115].
Як показали дослідження Lambert (1967), ставлення складається з трьох компонентів: когнітивних, афективних і вольових [22; 181]. Когнітивний компонент відноситься до типу вірувань індивіда, афективний - до емоційної реакції, а вольовий - до тенденції поведінки по відношенню до ставлення [27].
Основними показниками, за якими змінюються погляди на мову є соціальний статус і групова солідарність. Відмінність між стандартним/ нестандартним відображає відносний соціальний статус або силу груп тих, хто говорить мовою і сили, які вважаються відповідальними за її життєвість і живучість. Інший показник, який називають міжгруповою солідарністю, відображає соціальний тиск підтримки мовних варіацій, навіть тієї мови, яка є соціально престижною [23; 20].
Було запропоновано категорію існування "менталістичного" і "біхевіористичного" ставлення до мови. Згідно з менталістичною точкою зору ставлення є "ментальним і нейтральним станом готовності, який не може фіксуватися безпосередньо, а повинен виводитися з самоаналізу суб'єкта". Труднощі, які тут виникають, пов’язані з визначенням походження даних і способу вимірювання, а також класифікацією цих даних. Відповідно до концепції біхевіоризму, ставлення є залежною величиною, яка може статистично визначатися шляхом спостереження реальної поведінки в соціальних ситуаціях. Це також викликає певні труднощі - ставиться під сумнів можливість визначення ставлення виключно термінами даних, отриманих шляхом спостереження [22; 181].
Fasold висловлює думку про те, що ставлення до мови є часто відображенням ставлення до членів різноманітних етнічних груп [25; 148]: реакція людей на мовні варіанти значною мірою виявляє їхнє сприйняття носіїв цих варіантів мови [23; 20].
Багато досліджень показали, що судження про якість і престиж мовних варіантів залежить від знання соціального значення і конотацій, які мають ці варіанти. Наприклад, використання діалектів і акцентів буде вираженням соціальних прерогатив, які відображають усвідомлення статусу і престижу, що узгоджується з носіями цих варіантів. Престижна стандартна форма мови не має вродженої естетичної або лінгвістичної переваги над нестандартними варіантами. Зазвичай престиж - це елемент культурно-обмежених стереотипів, який передається від одного покоління іншому [там само, 21].
Le Page і Tabouret-Keller (1985) наголошують на важливості характеру міжгрупових зв'язків в обговоренні ставлення до мови та її вживання: вони варіюються по мірі того, як змінюється характер міжгрупових зв'язків. Коли змінюються зв'язки, їх статус, а з ними і сприйняття, то змінюється вживання і ставлення до неї. Носії мови визначають свою систему правил серед різноманітності означених моделей. Зміни можливі тоді, коли змінюються соціальні цінності моделей, а також поведінка носіїв мови [там само, 172].
При вивченні ставлення до мови важливою є концепція мотивів. Виділяють два основних мотиви: діючий і інтегративний. Якщо L2 вважається діючим, то поінформованість в мові розглядається як "пропуск до престижу й успіху". Той, хто говорить або вивчає мову, розглядає процес мовної діяльності чи вивчення англійської в якості доцільного знаряддя [24; 117]. З одного боку, якщо людина, яка вивчає мову, прагне ідентифікуватися з спільнотою, серед якої вона знаходиться; вивчити мову і культуру природжених носіїв мови для того, щоб, можливо, стати членом групи, то така мотивація називається інтегративною. Загалом, дослідження виявили, що інтегративна мотивація є більш вигідною для вивчення іншої мови [48; 17-18]. Наприклад, Gardner і Lambert з'ясували, що там, де L2 функціонує як друга мова (напр., широко використовується в суспільстві), діюча мотивація здається більш ефективною. Крім того, більш ймовірно, що мотивація, яка випливає з відчуття академічного або комунікативного успіху, викличе мотивацію говорити другою іноземною мовою [24; 118].
Існує три методи оцінки вивчення ставлення до мови: змістовий аналіз соціального ставлення, експліцитна оцінка й імпліцитна оцінка [62; 7].
У змістовому аналізі соціального ставлення мовна підтримка і зміщення досліджуються на основі аналізу законів і політики використання мови в державній сфері. Прикладом цього типу досліджень ставлення до мови міг бути підхід Fishman (1966) "Вірність Мові" в Сполучених Штатах. Цей вид досліджень забезпечує основу для опису як нормативної мови, так і мовних змін [там само, 7].
Іншим важливим методом є експліцитний спосіб оцінювання, який вивчає ставлення до мови за допомогою анкетування (або в письмовій формі, або за допомогою інтерв'ю). Часто запитання стосуються оцінки мови, мовних уподобань, бажаності і причин вивчення конкретної мови, оцінки соціальних груп, які використовують окремий варіант, описів стосовно використання мови, бажаності білінгвізму і білінгвістичної освіти, точок зору, які стосуються зміни чи підтримки мовної політики. Цей метод має тенденцію фокусуватися на переконаннях [там само, 7].
У імпліцитно непрямому методі суб'єкти не усвідомлюють, що саме їхнє ставлення до мови досліджується. Непрямі методи ставлення до мови містять оцінюючі дослідження носія, в яких реципієнт повинен оцінити різні варіанти мови, якими розмовляють ті самі ж носії. Оцінюючі дослідження того, хто говорить формують основу соціально-психологічної перспективи ставлення до мови [там само, 8].
Вчений Pandit (1979) наводить приклад того, як багатомовний носій міг використовувати різні норми у своєму словниковому складі. Він описує індійського бізнесмена, який живе на околиці Бомбея. Його рідною мовою і мовою, якою він розмовляє вдома є діалект Gujarati; на ринку він користується знайомим для нього варіантом Marathi, державною мовою; на залізниці він розмовляє поширеною по всій Індії Hindustani; його робоча мова Kachi, норма, якою користуються в торгівлі спеціями; ввечері він дивиться фільм мовою Hindi чи англійською, і по радіо слухає коментар матчу з крикету англійською. Яку роль кожна з цих різних мов і варіантів відіграє в суспільстві і житті індивіда [там же, 172-173].
В багатомовному суспільстві весь спектр мов чи їх словниковий склад доступний для носіїв, які користуються деякими з них у своїй лінгвістичній діяльності для виконання окремих соціальних ролей. Склад мови відноситься до двох різних рівнів: як до суспільства, так і до індивіда. Носій зазвичай не контролює весь спектр зведених норм складу мови континууму суспільства, а лише частину їх [30; 172-173].
Різноманітні зведення норм в багатомовному суспільстві зазвичай виконують додаткові функції. Ними користуються по-різному залежно від співрозмовника, сфери діяльності, теми чи ролі. Вибір того чи іншого передбачає акт тотожності з боку того, хто говорить. Диглосія виконує допоміжну функцію, якщо різні варіанти мов спільно функціонують в мовному суспільстві, і кожен має окремий спектр соціальних функцій в додатковому поширенні [30; 173-174].
Ferguson вперше ввів поняття диглосія в 1959р., щоб позначити зв'язок між варіантами однієї і тієї ж мови, але сьогодні цей термін охоплює також зв'язок між різними мовами, які використовуються в суспільстві [там само, 33-35]. Варіант зарезервований для неформального вживання в мовному суспільстві, вульгарний варіант, має менший соціальний престиж: це мова неформального взаємоспілкування (наприклад, у сімейному житті). Аристократичний варіант в свою чергу використовується в офіційних ситуаціях і публічно [62; 8]. Вульгарний, простонародний варіант, яким користуються вдома як рідною мовою, і, з іншого боку, літературний, аристократичний варіант, вивчений пізніше в школі, і не закладений вдома, є взаємозв’язаними варіантами однієї і тієї ж мови.
В 1971р. Fishman намагався розмежувати просту і літературну мову, де літературна мова еліти відповідає статусу, високій культурі, сильному прагненню до вищого соціального просування, в той час як проста мова більше асоціюється з солідарністю, братерством і близькими стосунками між носіями [16; 64].
Carranza дійшов висновку, що рівень престижу, який має мова чи мови, виникає під дією двох факторів: соціальної структури і культурної ціннісної систем. Соціальна структура є соціальним детермінантом того, як мова сприймається членами суспільства. З іншого боку, культурні цінності, які повинні підтримуватися, є важливими особливо у випадку менш престижної мови: мова повинна асоціюватися з позитивними цінностями, з якими її носії ідентифікують себе [там само].
Аналізуючи вживання англійської мови в різних сферах мультилінгвального суспільства, Joshua Fishman вводить поняття, яке описує використання мов в різних контекстах в багатомовному суспільстві. Fishman гадає, що одна мова більш аплікабельна, ніж інша в деяких специфічних контекстах [25; 183].
Правильне вживання показує, що тільки одна з теоретично доступних мов чи варіантів буде вибрана конкретними класами або співрозмовниками в конкретних ситуаціях для обговорення конкретних тем [26; 15].
Сфери визначаються термінами основних контекстів чи соціально-економічних випадків. Вони окреслюють основні групи ситуацій взаємодії, які існують в конкретному багатомовному оточенні. Сфери дають нам змогу зрозуміти, що вибір мови і тема пов'язані з широкими соціально-культурними нормами і очікуваннями [26; 19].
Fishman стверджує, що не існує інваріантного комплексу сфер, який можна застосувати до всього багатомовного оточення, так як мовна поведінка відображає соціально-культурну модель. Таким чином, сфери можуть визначатися інтуїтивно, теоретично або емпірично. Вони також можуть відрізнятися на соціально-психологічному і соціально-свідомому рівні. Соціально-психологічний аналіз розрізняє близьку, неформальну, формальну і міжгрупову сфери. Ці сфери можуть далі ототожнюватися зі сферами на соціально-свідомому рівні (такому, як дім, школа і та.ін.) які з таким видом діяльності співпадають [там само, 19-20]. Вчений Barker стверджує, що ці сфери такі ж реальні, як і соціальні установи мовної спільноти, виявляючи при цьому паралель з такими основними установами [там само, 22].
В дослідженнях пуерто-ріканської спільноти в Нью-Йорку (в 1971р.), Fishman, Cooper і Ma виявили принаймні п'ять сфер: сімейну, сферу друзів, релігії, працевлаштування й освіти [57;30]. Anju Saghal, в своєму дослідженні з використання мови в Індії виділяє три сфери: сім'ї, друзів, офіційної установи [59; 299].
Gerlach [28;29] зазначає, що в країнах, де англійська є рідною мовою, суспільства користовувались англійською для різноманітних функцій, тоді, як в країнах таких, як Індія, в яких англійська була другою мовою, іноземною, вона була обмежена до адміністративної сфери, законодавства і частини освіти, засобів масової інформації, деяких форм літератури, інші ж сфери вживання були залишені для рідної мови.
Bayer описує ієрархію тотожностей, які можна знайти у всіх багатомовних суспільствах, як вирішальний фактор для розвитку іншого статусу і функцій мов. На тотожностях акцентується різна ступінь зв'язку, основний зв'язок наголошується на одній тотожності. Мовам надаються конкретні ролі і ними користуються в різних контекстах: наприклад, вживання рідної мови, як правило, обмежується до спілкування вдома і між групами, тоді, як домінуюча мова оточення - це мова адміністрації, освіти і масового зв'язку. Таким чином мова діє як "символ культурної тотожності індивідів і груп" [14; 101].
Bonvillain також говорить, що одна мова зазвичай має більший престиж, ніж інша в суспільстві. Цьому сприяють такі фактори, як соціальний статус природжених носіїв мови, економічний, політичний і соціальні контексти зв'язку [15;303]. Matthews (1908) стверджує, що успіх поширення мови і її загальне прийняття незначною мірою залежить від якостей мови, а здебільшого - від якостей народності, яка використовує її як свою рідну, і від становища, яке займає ця народність.
Іще декілька століть тому англійською мовою розмовляли майже 5-7 мільйонів людей, які жили на невеликому острові. Сьогодні ж англійською мовою розмовляють не лише у Великобританії, але й в інших країнах. Зокрема, вона є лінгвістичним ключем для багатьох націй – це глобальне явище із своїми особливостями та змістом [44; 11,14]. Англійська мова стала міжнародною, якою розмовляють щонайменше 750 мільйонів людей. Навіть латинська мова не мала такої популярності і такого широкого використання, які зараз має англійська мова. Вона по праву може називатися першою глобальною мовою у світі. Сьогодні англійська мова є офіційною більш, ніж у 60 країнах світу.
Качру, відзначаючи зростаючу популярність англійської мови в Азії, зауважує, що вона стає такою, що „пригнічує” місцеву мову: сьогодні кількість людей, які розмовляють там англійською, зросла до 350 мільйонів. Індія є третьою країною у світі за поширенням носіїв англійської мови - після США та Великобританії. Література, написана англійською мовою, вважається частиною національної літератури. Крім того англійська мова є мовою міжнародної політики.
На позначення нових носіїв англійської мови Качру запропонував термін „нові англійці”. Він визначив три концентричних кола поширення англійської мови у всьому світі, які представлені різними середовищами та особливостями, де користуються мовою.
Внутрішнє коло являє собою традиційну історичну та соціолінгвістичну бази англійської мови в середовищах, де англійська мова ствердилась від самого початку (рідна або домінуюча мова; Великобританія, Ірландія, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія). Зовнішнє коло включає в себе колоніальні території Великобританії; англійська мова на територіях, де вона стала частиною головних інститутів країни, відіграє роль важливої «другої» мови в малому лінгвістичному середовищі (Індія, Сінгапур, Малаві). До розширеного кола відносять решту народів, які користуються англійською як міжнародною мовою, але ці території не були колоніальними, англійська мова не відіграє важливої ролі у їхній лінгвістичній політиці. На цих територіях англійська мова має статус іноземної.
Терміном «нові англійці» користуються у зовнішньому колі розвитку англійської мови для різних варіантів цієї мови. Ось чому він може ще бути перейменований на термін «різновиди мови у діаспорі». В історичному та лінгвістичному значенні такі різновиди не є новими. Їх називають «новими» через те, що лише недавно почали визначати їхню лінгвістичну та літературознавчу важливість, хоча вони мають досить довгу історію творення у географічному, культурологічному та лінгвістичному контексті, яка відрізняється від історії творення внутрішнього кола англійської мови. Крім того, визначають погіршення розвитку ділової англійської мови до «ламаної» (такої, що тісно переплітається з місцевою мовою).
Качру торкається питання важливості англійської мови у багатьох своїх працях (наприклад, Качру, 1986). Як зазначає вчений, питання мови та її значущості стосується як лінгвістики, так і історії, соціології, політики, економіки. Важливість мови тісно пов’язана з суспільною значущістю. Вона проявляється через переконання, регуляцію, стимул чи силу і відповідно кодується у мовленні або через заборону певних мовних варіантів та вживання інших.
Є дві гіпотези, які стосуються значущості мови: гіпотеза внутрішньої значущості та гіпотеза важливості знання мови. Перша гіпотеза проголошує, що англійська мова внутрішньо набуває певних лінгвістичних характеристик, які роблять її домінуючою мовою для міжнародних цілей. Ця позиція, на думку Качру, в певній мірі проголошує расову превілегію. Друга гіпотезу наголошує на тому, що мова набуває значущості і, таким чином, її легше зрозуміти. Англійська мова поширилися в результаті експлуатації та колонізації. Відомо, що особливо у багатьох екс-колоніях Великобританії англійська мова ще й досі є мовою виключно соціальної еліти.
Качру звертає увагу на різні причини того, чому мову використовують в суспільстві. Вони можуть бути використані, щоб розширити мовлення, яке є засобом передачі культурних та релігійних думок церковнослужителів, щоб відвернути людей від їхніх традицій (до цивільного процесу, який відрізняється від національної культури: колонізатори хотіли показати європейську літературу народам і в той же час залишались байдужими до місцевої літератури), щоб мати економічні переваги, щоб контролювати сфери знання та інформації, та для обману народів. «Індуси помиляються, тому що вони неосвічені і ніколи не бачили своїх помилок. Наше спілкування та знання будуть найкращими ліками для їх невігластва [там само, 128].
Качру стверджує, що найважливішою причиною для розвитку англійської мови є історична роль Англії, як колоніальної сили. Наприклад, в Індії загальноприйнятим є те, що політична сила бере до уваги значущість мови британського правління в Індії (так звана «лінгвістична стратегія еліти»). Це стало символом політичної сили. Англійська мова стала мовою юриспруденції, вищої освіти та мережі Інтернет, науки і технології, торгівлі і комерції, через те, що іноземні мови не були придатні для такої ролі, а англійська мова має відповідний словниковий склад, або через те, що вживання англійської мови вважалось престижним та значущим. Англійська мова є основним засобом здобуття знань з природничих та гуманітарних наук. Як мова, що роками об’єднує і вимагає міжнародної ролі, вона стала прикладом розвитку й модернізації. Лінгвістична значущість може бути представлена використанням однієї з наступних стратегій: переконання, регуляція, стимул та сила.
Качру [45; 222] також наводить інші причини домінування англійської мови у світі: її схильність до ідентифікації, асиміляції, адаптації до деколонізації мови та змінної флексії в літературі й інших сферах існування через мову та культуру.
Сьогодні англійська мова домінує у функціональних сферах найбільш поширених областей функціонування мови. Качру [41; 130] навів деякі параметри значущості англійської мови (які також можуть бути зрозумілі, як індивідуальні мотивації для вивчення мови): демографічне та кількісно безпрецедентне поширення через культури та мови; практично на кожному континенті функціональне забезпечення доступу до найважливіших наукових, технологічних і міжкультурологічних областей знань та відносно символічної взаємодії (відповідно від малої групи через культуру). Наступними - нейтралітет, лібералізм, статус та динаміка збільшення через проникнення міжнародних мовних одиниць у зовнішнє коло і міжнародна мовна рухливість через різні сфери плюралізму (пор. міжнародна мова та друга мова), що є результатом в окультуризації мови. Цих два чинники є відповідальними за асиміляцію англійської мови через культури як засіб руху, економічні прибутки і соціальний статус.
В одній і тій же країні англійська мова може бути охарактеризована різними термінами, які показують значення мови: позитивне/негативне, національна ідентичність, антинаціоналізм, Ренесанс, антинародна культура, дзеркальна культура (для рідної культури), матеріалізм, модернізація, курс на Захід, лібералізм, універсальність, етноцентризм, технологія, дозволеність, наука, суперечливість, рухливість, відчуження, доступність.
Часто один і той самий термін може бути використаний у позитивному і негативному значеннях: це залежить від того, хто його використовує. Поганий вплив зростаючої сили англійської мови був усвідомленим та неусвідомленим впливом на рідну культуру та традиції країни, він викликав політику, спрямовану на Захід. Англійська мова часто розглядається як інструмент економічної експлуатації та домінування. З іншої сторони зовнішнє коло вбачає англійську мову також як інструмент національної ідентичності та політичної пробудженості (як було в боротьбі за незалежність в Індії), вікно у світ [41; 136].
На думку Бейлі, англійська мова включає в себе як позитивну, так і негативну культурну значущість: розробка економічного розвитку, політичні та культурологічні ідеї, збагачення англійської мови. Все це можливе за рахунок місцевої мови, можливості розмовляти з читачами всього світу за рахунок лише однієї мови [14; 165].
Чешір [17; 6] наголошує на тому, що поширення англійської мови асоціюється зі смертю місцевої мови, на яку накладається англійська. Але це не стосується Індії. На думку Сагал [59; 300] роль англійської мови в Індії не була замінена іншою: англійська мова не накладалася на місцеві мови. Вона зауважує, що англійська мова збагатила індійську, так само, як і вона сама збагатилась за допомогою англійської.
Качру твердить [39; 137], що базова сила англійської мови повинна розглядатися у матеріальних та психологічних термінах. Англійська мова підтримується зовнішнім колом за допомогою культурологічного Ренесансу, який поширюється через націоналізм, літературну новизну та нейтралітет, це все є емоційним підсилювачем мови. Психологічні фактори також дуже важливі, тому що вони роблять мову особливою.
Качру [там само, 9] наголошує, що нейтралітет англійської мови є одним з яскравих переваг її вживання: англійська мова незалежна від небажаних (етнічних та релігійних) конотацій, які може мати місцева мова. Знавці англійської мови відкидають той факт, що вона була мовою колонізаторів [там само, 9].
Качру [там само, 132–133] зауважує чотири основних простори, де англійська мова показує свою силу: лінгвістика, література, педагогіка та психологія. Лінгвістичний контроль відображається у кодифікації мови, відношеннях до лінгвістичних інновацій і лексикографічних пошуках. Літературний аспект належить до етноцентричного ставлення по відношенню до літературної новизни у зовнішньому колі мови. Відносний аспект включає питання, що стосується ідентичності, індивідуальності та мовлення мовця.
Педагогічний аспект вивчення мови полягає у тому, щоб вивчати англійську мову у глобальному контексті (значення, що включає в себе модель і методи навчання англійської мови, які зазвичай мають комерційну вмотивованість та рідко вважаються першою потребою відповідної країни, де вивчається зазначена мова).
1.2 Історія розвитку англійської мови в Індії (ІЕ)
Першою англомовною людиною, яка відвідала Індію, вважається посол Альфреда Великого. Англосаксонська хроніка свідчить, що у 884 році н.е. Альфред відправив до Індії посланця з дарами на могилу святого Томаса. Його ім’я значиться в одному із пізніших літописів як Світгельм, а в іншому як Сігелінус. Після цього, швидше за все, більше контактів з Індією не було аж до 16 століття, коли почалась європейська торгівельна та колоніальна експансія. У 1600 році англійські купці створили Східно-індійську компанію, і в 1614 році Джеймс УІ написав імператору Джехангіру листа, в якому затвердив сера Томаса Роу офіційним послом при дворі Могул: „Від Джеймса, милістю всемогутнього Бога, творця Небес і Землі, короля Великої Британії, Франції та Ірландії до могутнього монарха Великого Могора, короля східної Індії, Чандагара Кіш мера і Коразона мої вітання. Ми помітили Вашу ласку до Нас і Ваше жорстке керівництво капітанами ваших рік і з повагою до Ваших звичаїв і задля добра нашій рідній англійській нації з усією повагою, коли б Наші люди не приїхали до будь-якого порту Вашого домініону, нехай вони мають право на спокійну торгівлю без всіляких перешкод”.
У 1948 році Васко да Гама зійшов на берег у Калькуті і цим самим відновив зв’язок між Європою та Сходом. Індія була країною «спецій та див» для європейців. Контроль португальців над Індійським Океаном тривав з ХУІ століття. Але у 1580 р. сталася важлива подія – Португалія була приєднана до Іспанії, яка не була занадто зацікавлена у інтересах першої країни. Тепер контроль над Сходом повністю переходив до Іспанії. Саме англійці та датчани відкрили шлях на Схід. Вперше до Індії прибули датчани у 1595 році. Їхня ціль була простою – торгівля з місцевим населенням. Вони не мали на меті руйнувати віру цього народу, або ж встановити там своє панування. Датчани були більше монополістами, ніж імперіалістами [49; 392].
Перший документ, який засвідчує контакти британців з індійським народом, вважається грамота, датована 31 грудня 1600 року, підписана королевою Єлизаветою. Вона гарантувала певну монополію в торгівлі з Індією та Сходом певним лондонським купцям – так була затверджена Східно-Індійська Кампанія [37; 353]. Спочатку ціллю такої Кампанії була купівля індійських спецій, але внаслідок датської опозиції (битва в Амбойні у 1623 р.) плани змінилися і вони вирушили до Індії. Англійці виграли деякі битви з португальцями в Індії та Мугальський корт, який був резиденцією португальців. Це гарантувало англійцям право на торгівлю та утворення умовної морської допоміжної імперії [49; 393].
Англійська торгівля була рентабельнішою у порівнянні з датською, отож відповідні регіони попали під більший британський вплив. У 1818 році Британська Імперія стала Індійсько-Британською Імперією, замість Британської Імперії в Індії. Така дипломатична угода мала свою силу аж до 1947 року (401).
За яких умов стало можливим таке підкорення одного народу іншому, які живуть на великій відстані один від одного?
Відповідь, напевно, можна знайти у природженому поділі індусів на касти та класи. Для індійського народу сусідні країни були більше ворожими, ніж нейтральними, а нейтральні були небезпечніші у значенні завдати неочікуваного удару. І ось такою країною виявилася Великобританія. Для індусів на той час було краще, щоб ними керувала така країна, як Англія, ніж постійні сутички та суперечки між кастами всередині країни (402).
Власне, історія англійської мови і літератури бере свій початок з утворення Східно-європейською компанією торгівельних „фабрик”: Сурат (1612), Мадрас (1939-40), Бомбей (1647), Калькутта (1690).
Імператор Джахангір, при дворі Моголів, щиро прийняв Вільяма Хокінса, командира британської морської експедиції «Гектор». Це була перша призначена зустріч Індії із англійцем і англійською мовою. Джахангір пізніше дозволив Британії відкрити постійний порт і фабрику на спеціальне прохання короля Якова IV, про що було повідомлено послом Сером Томасом Роу. Англійській мові судилось тут і залишитись.
Коли Східно-індійська Компанія поширила свій вплив на південному півострові, англійська мова почала зазнавати більш відчутного впливу. Це був час друку першої англійської книги. У другій половині ХУІІ століття в Індію прийшов друкарський верстат, але видання обмежувалось друком Біблії або урядових указів. Потім поширився випуск газет. Саме у 1779 році перша англійська газета, яку назвали „Бенгальська Газета Хіккі”, була опублікована в Індії. Прорив у індійській літературі англійською мовою відбувся у 1793 році, коли людина на ім'я Сек Дін Магомет видала книгу в Лондоні під назвою «Подорожі Діна Магомета». Це було по суті оповідання про подорожі Магомета, яке займає проміжне місце між документальним твором та літературним оповіданням про подорожі.
Європейські торговці того часу використовували форму португальської мови, відтоді як Португалія завоювала Гоа у 1510 році. Місіонери відігравали важливу роль у поширенні англійської у ХУІІІ столітті: відкривались школи, наприклад Благодійна школа святої Марії у Мадрасі (1715), Бомбеї (1719), Калькутті (1720-31). До 1830-х впливова група індійців була вражена західною думкою та культурою, науковим прогресом і тому вирішила заохотити до вивчення англійської мови як засобу, за допомогою якого індійці зможуть отримати знання про такі речі. У довгій офіційній полеміці про мінімальну освіту для індійців англіцисти підтримували теорію насаджування англійської мови, а орієнталісти – теорію рідної мови. Томас Б. Макалей, член Вищої Ради Індії, залагодив це питання на користь англійської в офіційній Minute (1835).
Щоб узагальнити все вище зазначене, я вважаю, що ми не „зв’язані” Парламентським Актом 1813 року, що ми не „зв’язані” ніяким обов’язком, вираженим чи прихованим, що ми вільні застосовувати наші кошти, так як захочемо, ми маємо їх використати на навчання тому, що краще знати англійську, аніж санскрит чи арабську, що місцеве населення бажає вивчати англійську, а не арабську чи санскрит, що санскрит і арабська не є мовами права чи релігії, що можливо зробити із місцевого населення хороших вчених, і саме на все це мають бути спрямовані наші зусилля...Зараз ми маємо докласти найбільших зусиль, щоб сформувати клас, який був би інтерпретатором між нами та мільйонами тих, ким ми керуємо, клас особистостей, індійців по крові, але англійців за смаками, думками, мораллю та інтелектом. Такому класу ми можемо довірити зробити більш витонченими місцеві діалекти країни, збагатити ці діалекти науковими термінами, запозиченими із західної термінології і перекладати їх, щоб доступними засобами донести ці знання більшій масі населення.
На думку Качру, є три фази утворення білінгвізму в Індії. Перша – місіонерська фаза, була ініційована приблизно у 1614 році християнськими місіонерами. Друга фаза - вимога південноазійського народу (у ХУІІІ столітті) - виникла на прохання місцевого народу: деякі освітяни вважали, що поширення англійської мови серед місцевого населення було бажанням індусів вивчити англійську мову. Для другої фази були задіяні видатні англійські делегати. Качру виділяє двох видатних – Раджа Рамохан Рой (1772 – 1833) та Раджунат Харі Навалкар (помер у 1770 р.). Рой і Навалкар серед інших місіонерів були переконані, що офіційно Східно-Індійська компанія мала на меті проводити роз’яснювальні бесіди щодо вивчення англійської мови, а не про санскрит та арабську мову. Вони вважали, що за допомогою англійської мови індійський народ краще зрозуміє наукові досягнення Заходу. Санскрит, персидська, арабська мови або індійські діалекти не можуть слугувати такій цілі [38;67 – 68].
Лист Раджи Рамохана Роя, адресований лорду Амхерсту (1773 – 1857) від 1823 року, є доказом ставлення місцевого населення до англійської мови. Рой схвалює Європейське вчення і, на його думку, англійська мова для індусів є «ключем до всіх знань – до всіх дійсно необхідних знань, які містить у собі світова культура» [12;136]. В листі Рой виражає власну думку щодо відповідних грошових фондів, які повинні бути призначені для вчителів англійської мови в Індії.
Європейські освітяни, які прибували до Індії, щоб вчити місцеве населення математики, загальної філософії, хімії, анатомії, та інших предметів, які були популярні у Європі, пишалися тим, що у них вища місія у порівнянні з іншими освітянами та науковцями світу [38;68].
Лист Роя наголошує на важливості початку Орієнтовно-англійської контроверсії, яка буде впроваджена у освітній політиці в Індії. Третя фаза - політика правління - розпочалась у 1765 році, коли була встановлена Східно-Індійська Кампанія [там само,21–22]. Англійська мова була твердо впроваджена, як інструмент для надання певних вказівок адміністрації. Англійська мова ставала популярною тому, що вона стала засобом впливу на людей та умовою отримання високооплачуваної роботи для іноземців [49; 406]. Англійська мова ставала головним засобом спілкування в Індії.
Під час правління генерала Лорда Бентінка в першій половині ХІХ століття, Індія зазнала багато соціальних реформ. Англійська мова стала мовою правління та вищих індійських каст; підтримка правління була надана для того, щоб спрямувати політичний рух країни, її наукові досягнення на Захід за допомогою англійської мови. У такій політиці генерала підтримував Лорд Макалей [49;403].
Лорд Макалей був центральною фігурою у мовних дебатах на тему, яка мова повинна бути головною в освітньому процесі в Індії. Орієнталісти підтримували використання класичних мов відповідно до індійських традицій, таких як: санскрит, персидська та арабська мови, які не були державними. Англіканці, з іншої сторони, підтримували англійську мову. Ніхто з цих груп не хотів забороняти місцеві діалекти, рідну мову народу. Обидві групи погоджувались, що освіту буде впроваджено за допомогою діалектів під час перших років навчання. Англіканська група (Чарльз Грант (1746-1823), Лорд Мойра (1754-1826), Т. Б. Макалей (1800-1859)) діяли як представники орієнталістів [39; 35].
Думки групи англіцистів були відображені у протоколі Макалея, у якому йшлося, що «почався справжній білінгвізм в Індії» [51; 325]. Згідно з документом, який був підготовлений для правителя генерала Вільяма Бентінка, після висловлених думок обох груп, дійшли висновку, що в Індії повинен бути сформований відповідний клас – група людей, які будуть діяти як посередники між британцями та індусами, « клас осіб за національністю індуси, але англійці за смаком, думкою, мораллю та інтелектом» [12; 138]. Пропозиція Макалея мала успіх; у наступні роки лорд Бентінк повністю підтримав цей протокол, зауважуючи, що «Повинні бути відповідні інструкції, за допомогою яких будуть впливати на місцеве населення, використовуючи знання англійської літератури та науки через посередників англійської мови» [там само].
Згідно з Бейлі, Макалей думає, що англійська мова збагатить індійські діалекти, які стануть засобом для розуміння європейської науки, історії та літератури [там само,140]. Англійська мова поступово ставала мовою правління, освіти, канцелярії (символом правил імперії та вдосконалення) [51; 325].
Макалей наголошує на нечесності британської влади в країні «Це проявлялося через відповідну дивну політику в Індії і ця імперія була одним із найдивніших політичних аномалій, якою ми правимо за тисячі миль від нас, територія більша і більш населена ніж Франція, Іспанія, Італія, Німеччина взяті разом… Територія, яку населяють люди, які відрізняються від нас кольором, мовою, манерами, мораллю, релігією; це диво, якого світ ще ніколи не бачив. Наші надії не виправдались... Загальні правила не діють, де все є великим винятком. Ця кампанія є аномальною, але вона є частиною системи, де все аномальне. Вона найдивніша з усіх правлінь; але створена, щоб бути найдивнішою з усіх імперій » [12; 137].
На думку Качру, так званий протокол, мав багато суперечностей через різні точки зору щодо необхідності накладання чужої (англійської) мови на рідну (індійську). Незадоволення орієнталістів знайшло своє вираження в документі, датованому 15 лютим 1835 року. Але вони не могли зупинити таку політику і тому повинні були її підтримати [38; 68-69]. 7 березня 1835 року протокол був підписаний лордом Вільямом Бентінком (1774-1839), після чого став офіційною резолюцією протоколу Макаулея. Ця резолюція «стала причиною здійснення мовної політики в Індії та остаточним затвердженням явища дифузії білінгвізму в англійській мові» [там само, 68].
Аластар Пенікук поділяє думку як англіцистів, так і орієнталістів, які працювали разом над однією ідеєю. Він схиляється до думки, що орієнталізм був у певній мірі «хорошим та безневинним проектом, який мав на меті лише заволодіти серцями людей». Він наголошує, що насправді орієнталізм був таким же колоніалізмом, як і англіцизм [54; 103]. Хоча орієнталізм вважається більш сприятливішим по відношенню до місцевих діалектів та культури, ніж англіцизм, він показує переваги західної літератури та її вивчення. Він впроваджений для соціального контролю над людьми та впровадження західних ідей [там само, 102].
Пенікук також наголошує, що Макалей довіряють найважливіші мовні питання, результат яких є більше складнішим ніж простим, про це зауважено в протоколі про освіту. Таким чином, англійська мова знову повертається до Англії видозміненою. На його думку, дуже важливо зрозуміти, що Макалей підтримує позицію, яку уже довго обговорювали [там само, 77]. Він пішов навіть далі, зауважуючи, що індійська буржуазія вимагала впровадження освіти на англійській мові так само активно як і місіонери та освітяни [там само, 79]. Вони вбачали, що англійська мова додасть їм соціального та економічного престижу.
Англійська мова стає мовою еліти, преси та адміністрації. У наступні роки англійська мова утвердилась як засіб для адміністративних вказівок британської влади в Індії (1765-1947). Освіта в Індії була в більшій мірі англіцизована і вплинула на місцеву лінгвістику, культуру, правління та освіту. У 1857 році були засновані перші університети в Індії (у Бомбеї, Калькуті, Мадрасі). Англійську мову почали вважати мовою еліти, адміністрації та медіа. Англійські газети мали вплив на читачів. Розвивалась також індійська література, яка була написана англійською мовою [38; 69].
На ранніх етапах на індійський літературний твір англійською мовою чинила значний вплив західна усталена форма роману. Вона була типовою для ранніх індійських письменників, які писали англійською мовою і використовували чисту англійську мову без індійських слів, щоб передати знання, які були головним чином індійськими. Головною причиною цього кроку був той факт, що більшість читачів були або британцями, або індійцями з британською освітою. У наступних століттях література була значною мірою обмежена написанням історичних хронік та випуском урядових газет.
У першій половині XX століття, коли Британське завоювання Індії було досягнуто, почало з'являтись нове покоління письменників. Ці письменники були в основному британцями, які народились і виховувались або і в Британії, і в Індії, або лише в Індії. Їхні твори вміщували індійську тематику та почуття, але спосіб оповіді був в основному західним. Вони не обмежували використання рідних слів, хоча б для означення контексту. Ця група складалась із таких письменників, як Редьярд Кіплінг, Джим Корбет і Джордж Оруел. Весь англомовний світ захоплювався такими книгами, як «Кім», «Книга джунглів», «1984», «Ферма тварин» та «Людоїди Кумаона» та ін. Насправді, деякі твори тої епохи все ще розглядаються як шедеври англійської літератури. В цих періодах, місцеві письменники були представлені такими іменами, як Рабіндранат Тагор та Сарожіні Найду. Фактично, Джетанхалі допоміг Тагору отримати Нобелівську Премію у галузі літератури у 1913 році.
Більш ніж 3 десятиліття панувало затишшя, коли Індія проходила етап перебудови. Деякі поодинокі твори, такі як «Переїзд до Індії» Е.М.Фостера, «Чудо, що зветься Індія» Е.Л.Башама та «Автобіографія невідомого індійця» Нірада С. Чаудхурі хоча і намагались підбурити народ, але були неуспішними у каталізації повстання.
Саме у другій половині семидесятих нове покоління людей, освічених у монастирях, пансіонах сприяло появі елітного класу романістів і письменників. Такі як Салман Рушді, Вікрам Сет, Амітаб Гош і Домінік Леп'єр схвилювали літературний світ. Твір Рушді «Діти півночі» отримав Букерівську премію у 1891 році і проголосив ідею чітко і ясно, що індійці залишаться тут. Арунджаті Рой і Кірам Дезай повторили подвиг, коли вони виграли Букерівську премію у 1997 році і у 2006 відповідно. Тим часом, нова течія письменників, таких як Панкаж Місра, Четан Бхагат, Джумпа Лахірі, Вільям Делрімпл, Хері Кунзуру з'явились на міжнародній арені, твори яких цінуються у всьому світі.
Індія отримала незалежність від Великобританії у 1947 році, і вважалось, що англійська мова припинить своє існування там до 1965 року. Однак, англійська мова та хінді є сьогодні офіційними мовами.
Похожие работы
... застосування, тобто, що ми отримали у результаті застосування того чи іншого методу. В курсовій роботі було доведено доцільність використання сучасних методів активізації пізнавальної діяльності учнів старшої школи на уроках англійської мови, показати їх ефективність у навчальному процесі. В роботі ми розглянули найбільш актуальні та реальні у застосуванні в сучасній школі методи активізації пі ...
... нерозуміння. Розділ 2. Аналіз особливостей американської і британської субкультур 2.1 Характеристика та умови розвитку різновидів американських лінгвістичних субкультур Американський англійський (англ. American English) — найпоширеніший мовний варіант англійської мови, прийнятий національний стандарт цієї мови на території США. Англійська мова в США, так само як і в інших регіонах ...
... від Старої Англійської мови мало використовує значущі закінчення слів в граматиці мови. Так, англійська мова, якою користувалися з близько 1100 до близько 1500, зветься Середньою Англійською мовою. Культурна історія цього періоду різниця. До того ж, це була Англосакська концепція загального права, а не Римського права, яке сформувало основу законної системи. Лексика англійської мови також дуже ...
... фоні якої висвітлюються домени позитивної та негативної тональності. Емоційні домени – фрагменти ЕКС, де акумулюються концептуалізації різноманітних емоцій, зокрема ЕК СТРАХ. Вербалізований засобами сучасної англійської мови ЕК СТРАХ визначається як один з базових концептів національної ЕКС, комплексне культурно та соціально детерміноване когнітивне утворення, яке фіксує знання про емоцію страх ...
0 комментариев