Навигация
План:
Вступ
1. Правління Івана III. Об'єднання Русі
1.1 Перші роки правління
1.2 Боротьба з Казанню
1.3 Підкорення Новгорода
1.4 Одруження на Софье Палеолог. Боротьба з братами
1.5 Похід «миром» на Великий Новгород. Кінець вічової республіки
1.6 Стояння на Вугрі. Кінець ординського ярма
1.7 Підкорення Твері і Вятки
2. Успіхи зовнішньої політики Івана III
Висновок
Вступ
Середина XV сторіччя застала російські землі і князівства в стані політичної роздробленості. Існувало декілька сильних політичних центрів, до яких тяжіла вся решта областей; кожний з подібних центрів проводив цілком незалежну внутрішню політику і протистояв всім зовнішнім ворогам. Такими зосередженям влади були Москва, Новгород Великий, вже не раз бита, але все ще могутня Тверь, а також литовська столиця – Вільно, якій була підвладна вся колосальна російська область, що іменувалася «Литовською Руссю». За півтора століття до цього розсіяння політичної влади і сили було значне великим: незалежні центри, фактично самостійні держави на тій же території можна було обчислювати десятками. Політичні ігри, междуусобья, зовнішні війни, економічні і географічні чинники поступово підпорядкували слабих найсильнішим (перш за все Москві і Литві); найсильніші ж придбали такий вплив і таку потужність, що могли претендувати на владу над всією Руссю.
З'явилася можливість створення єдиної держави. Вигоди його освіти полягали, перш за все, в здатності спільними зусиллями організувати протистояння численним зовнішнім ворогам: татарським ханствам, що утворилися після розпаду Золотої орди, литовцям, ливонським лицарям і шведам. Крім цього виявилися б неможливими внутрішні міжусобні війни, а економічний розвиток би був полегшений введенням єдиного законодавства, єдиної монетної системи і єдиних систем заходів і терезів.
Проте остаточне об'єднання російських земель і князівств в могутню державу вимагало цілого ряду жорстоких, кривавих воєн, в яких одному з суперників належало скрушити сили всіх інших. В не меншому ступені були необхідні внутрішні перетворення; в державній системі кожного з перерахованих центрів продовжували зберігатися напівзалежні питомі князівства, а також міста і установи, що мали помітну автономію. Їх повне підкорення центральної влади забезпечувало тому, хто перший зуміє це зробити, міцні тили в боротьбі з сусідами і збільшення власної військової потужності. Іншими словами, найбільші шанси на перемогу мала зовсім не держава, що володіла найдосконалішим, найм'якшим і демократичним законодавством, але держава, внутрішня єдність якої була б непохитною.
Пройшло менш півстоліття. Не стало Новгородської республіки і великого князівства Тверського, литовський рубіж далеко відсунувся на захід; беззастережно перемогла Москва. Вона ж підпорядкувала собі Казань і Перм Велику, відбила шведів і ливонців. Неймовірне, насилу уявне зусилля створило за ці декілька десятиріч Московську державу, Росію. До Івана III, що зійшов на великокнязівський престол в 1462 р., такої держави ще не було, та і навряд чи хто-небудь міг уявити собі саму можливість його виникнення в такий короткий термін і в таких вражаючих межах. У всій російській історії немає події або процесу, порівнянного за своїм значенням з освітою на рубежі XV – XVI вв. Московської держави. Ці півстоліття – стрижньовий час в долі російського народу. Те, в яких умовах і як йшло становлення Московської держави, на п'ять століть зумовило соціальну, політичну і культурну історію не тільки російського, але і багато в чому всіх народів Східної Європи.
1. Правління Івана III. Об'єднання Русі
1.1 Перші роки правління
В кінці 1461 р. була розкрита змова в Москві. Його учасники хотіли звільнити що тужить в неволі серпуховського князя Василя Ярославіча і підтримували зв'язок з табором емігрантів в Литві — політичних супротивників Василя II. Змовники були схоплені. На початку 1462 р., в дні Великого поста, їх зрадили болісній страті. Криваві події на фоні пісних молитов, що покаялися, знаменували собою зміну епох і поступове настання єдинодержавності. 27 березня 1462 р., в 3 години ночі великий князь Василь Васильович Темний помер.
В Москві тепер був новий государ — 22-річний великий князь Іван[1]. Як завжди у момент переходу влади, пожвавилися зовнішні супротивники, немов що хотіли переконатися в тому, чи міцно тримає в своїх руках кермо влади молодий государ. Новгородци давно вже не виконували умов Яжелбіцкого договору з Москвою. Пськовічи вигнали московського намісника. В Казані у влади був недружній Москві хан Ібрагим. Василь Темний, в своїй духовній прямо поблагословив старшого сина «своєї отчиной» — великим князюванням. З тих пір, як Батий підпорядкував Русь, престолами російських князів розпоряджався ординський повелитель. Тепер же його думки ніхто не питав. Навряд чи міг змиритися з цим Ахмат — хан Великої Орди, що мріяв про славу перших завойовників Русі. Неспокійно і в самій великокнязівській сім'ї. Сини Василя Темного, молодші брати Івана III, отримали по заповіту батька всі разом майже стільки ж, скільки успадковував великий князь, і були незадоволені цим. В такій обстановці молодий государ вирішив діяти напористо. Вже в 1463 р. до Москви був приєднаний Ярославль. Місцеві князі в обмін на володіння в Ярославському князівстві отримали землі і села з рук великого князя. Псков до Новгорода, незадоволені владною рукою Москви легко змогли порозумітися. В тому ж році до меж Пскова увійшли німецькі полиці. Пськовічи звернулися по допомогу одночасно до Москви і Новгорода. Проте новгородці не поспішали допомогти своєму «молодшому брату». Великий князь же три дні не пускав «на очі» прибулих послів Пскова. Лише після цього він погодився змінити гнів на милість. В результаті Псков прийняв намісника з Москви, а його відносини з Новгородом різко загострилися.
Цей епізод найкращим чином демонструє прийоми, за допомогою яких Іван Васильович звичайно добивався успіху: він прагнув спочатку роз'єднати і рассорить супротивників, а потім укласти з ними мир поодинці, добившися при цьому вигідних для себе умов[2]. На військові зіткнення великий князь йшов лише у виняткових випадках, коли були вичерпані всі інші засоби. Вже в перші роки свого правління Іван III умів вести тонку дипломатичну гру. В 1464 р. на Русь задумав піти гордовитий Ахмат — повелитель Великої Орди. Але в рішучий момент, коли татарські полчища були готові хлинути на Русь, в тил їм ударили війська кримського хана Ази-Гирея. Ахмат вимушений подумати про власний порятунок. Такий виявився результат угоди, наперед досягнутого між Москвою і Кримом.
Похожие работы
... як сутність реформ, їхні причини, і взагалі неможливо пояснити багато вчинків Івана Грозного. В роботах Платонова С. Ф. «Повний курс лекцій з руської історії» і «Підручник з руської історії» на питаннях реформ Івана Грозного увага не зосереджена. Перетворення докладно не розглянуті, але подано їхню фактичну оцінку. Самі ж роботи відносяться до робіт дореволюційної епохи. Скринніков Р. Г. не ві ...
... домініону. В минулому домініони являли собою найбільш м’яку форму колоніальної залежності, а з 1931 р. домініони – це суверенні держави, які визнають главою держави британського монарха [11, 274]. I все ж монархічна форма правління в державах, що входять у Співдружність націй (Канада, Австралія, Ямайка, Нова Зеландія, Барбадос та ін.), має цілий ряд специфічних рис. Так, вони перебувають у ...
... , що принципово відрізняються від сучасних реалій, що швидко розвивається сучасної держави, релігійна еліта навмисно не бажає адаптуватися до нових умов. 2. Політична система і політичний режим Ізраїлю Політична система Ізраїлю почала формуватися ще до виникнення самої держави Ізраїль. Початком формування, першим етапом, можна вважати становлення політичної системи єврейської ...
... 16,5% 16,5% 01.01.1998 15% 15% 15% 15% 15% 15% 15% 1ЮО — юридичні особи; ФО — фізичні особи РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” 2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому ...
0 комментариев