Загальна характеристика англійського Відродження, його визначні творці

1.2 Загальна характеристика англійського Відродження, його визначні творці

Відродження в Англії хронологічно збігається з періодом правління династії Тюдорів, від вступу на престол Генріха VII (1485) і до смерті королеви Єлизавети (1603), останньої представниці цієї династії. В XVI столітті, при Тюдорах, Англія переживала повний переворот у всіх галузях економічного та соціального життя, що спричинив її перетворення із феодальної країна у країну початкового накопичення капіталу. У цей період в Англії відбувається небачений розквіт у всіх галузях думки та мистецтва.

Процес розвитку нової, гуманістичної культури протікав в Англії в специфічних місцевих умовах.

Одна із специфічних особливостей англійського суспільного розвитку у цей період – спільність економічних та політичних інтересів найбільш могутніх класів суспільства, які в рівній мірі були зацікавлені в підтримці абсолютної монархії Тюдорів, - земельного дворянства та буржуазії. Королівська влада заохочувала новий суспільний порядок і підтримувала розвиток промисловості та торгівлі у країні. Англійські купці поступово звільняються від іноземного посередництва, будують могутній торгівельний флот, захоплюють нові ринки збитку товарів.

Швидкий капіталістичний розвиток Англії мав і негативні наслідки, оскільки поряд зі зростанням багатства привілейованих класів різко збільшувалась бідність народу. Зростала кількість жебраків, проти яких видавалися сурові закони; на селі спалахували повстання бідняків. Швидкий розвиток буржуазії в англійському суспільстві спричинив передумови для буржуазної революції, яка відбулася в Англії в 40-х роках XVII століття. Однак вже з перших років правління Якова І (1603-1625) з’являються нові риси суспільного життя:загострення соціальних протиріч, розпад союзу між буржуазією та абсолютною монархією. До цього часу в Англії поступово формується різка соціальна диференціація серед гуманістичної інтелігенції, пізніше настає криза гуманістичної культури.

Відродження в Англії пройшло кілька етапів розвитку. Ранній його період співпав з реформацією і це визначило важливі особливості англійського гуманізму. Перш за все питання релігії та церковного життя для всіх ранніх гуманістів відігравали більшу роль, ніж для італійських гуманістів, оскільки перші захоплення античною літературою та світом нових філософських ідей співпадають в Англії з життєвим інтересом до проблем Реформації, що розвивалася в той період. У другий період англійського Відродження королівська влада, знищуючи економічну та політичну могутність церкви, підірвала її до того часу сильний духовний вплив та авторитет. Реформація Генріха VIII полегшила наступним поколінням англійських гуманістів боротьбу за світську культуру проти церковної, за життєрадісний світогляд проти середньовічного аскетизму, за звільнення розуму від церковної схоластики. Велике значення мало також і те, що Відродження в Англії було пізнім історичним явищем. Завдяки цьому англійські гуманісти мали змогу користуватися ідейними здобутками гуманістів інших країн.

Найбільший розквіт ідей Відродження припадає в Англії на період правління королеви Єлизавети (1558-1603), який був разом з тим часом значного підйому колоніальної і торгівельної могутності країни. В цей період буржуазія та протестантська Англія одержала перемогу над феодально-католицькою монархією Іспанії ( загибель « Непереможної армади» 1588), стає однією з найбільших морських держав, збільшуючи торгівлю та укріплюючи зв’язки з усіма країнами Європи. На цей період також припадає час найбільшої рівноваги сил дворянства та буржуазії, національного об’єднання, високого патріотичного підйому. Тоді ж в країні дав про себе знати і бурхливий гуманістичний рух, пов'язаний з реформою освіти і вивченням античних авторів. Англія жадібно вбирає в себе всі скарби європейської гуманістичної культури.

Дуже широке розвиток отримує художня література. Виникає блискуча плеяда ліричних поетів, які йшли шляхом, який проклали перші наслідувачі італійських ліриків Уайет та Серей. Інші поети створювали епічні поеми, близькі за характером до поетів Аріосто і Тассо. Дуже швидко розвивався англійський роман: лицарський, авантюрний, та реально-побутовий. Виникає багата драматургія з Шекспіром на чолі .

Пишний розквіт у всіх галузях думки та мистецтва, що переживала Англія в другій половині XVI століття, однак виявився порівняно короткочасним. Вже на самому початку XVII століття основна частина англійської буржуазії починає виступати проти усієї системи англійського абсолютизму. «Єлизавітівська Англія як швидко піднеслася, так швидко і впала. Звичайно не як держава, а як ідея. Інакше кажучи, впала в очах ренесансних гуманістів, що схильні були до ідеалізації людського розуму і благородства» [31, ст. 36]. Держава й далі зміцнювала свою владу, загарбувала чужі землі – одне слово, «підносилась». Але робила вона це, спираючись на беззаконня, на цинічну нерозбірливість у засобах. І віра в неї все швидше танула, бо ставало дедалі помітніше, що метою держави була не людина, з її духовною свободою й особистим щастям, а перерозподіл багатства і влади. Як бачимо, дійсність жорстоко обійшлася з ренесансним ідеалом.

Це призводить до кризи радісного та життєстверджуючого ренесансного світогляду. Це фарбує пізній англійський гуманізм в досить песимістичні фарби. «Головним ворогом гуманізму стає в кінці кінців не старий феодальний світ, а нове суспільство, побудоване на капіталістичній моралі» [1, ст.334].

Ця риса проступає в творах двох найзначніших діячів англійського Відродження – у Томаса Мора та Шекспіра.

Значною постаттю епохи Відродження в Англії був Томас Мор (1478-1535), який склав один із програмних творів Відродження «Утопію», у якій замальовується ідеальне суспільство, побудоване на рівноправності та справедливості, у якому визначними є принципи колективної власності та спільної праці,відсутні злидні, а головною цілю є досягнення загального добробуту. Як справжній гуманіст Мор наголошував на гармонічному розвитку особистості і на тому, що більшу частину свого часу кожна людина повинна присвячувати інтелектуальним заняттям.

Англійська поезія Ренесансу бере свій початок у часи правління Генріха VIII, коли при дворі стало широко популярне літературне дозвілля. Першим гуманістом-поетом був Джон Скелтон, вихователь майбутнього Генріха VIII, який прославився своєю ученістю. Скелтон залишив ряд поетичних поем («Чому ви не з`являєтеся при дворі»). В першій половині століття йшло засвоєння нових літературних форм і жанрів, а також античної спадщини. Популярність в Англії поезії Петрарки призвела до утвердження сонета як основної поетичної форми, хоча злегка зміненої на відміну від класичної італійської. Першим англійським поетом-петраркістом був Томас Уаєт (1503-1542). Любовна лірика у подальшому була розвинута Генрі Говардом, графом Суррей , який створив цикл присвячений Джеральдині.

Прогресивне гуманістичний зміст культури Відродження отримує яскравий вираз в театральному мистецтві Англії, що зазнає значного впливу античної драматургії. Для нього характерним був інтерес до внутрішнього світу людини, наділеної яскравою індивідуальністю. У театрі епохи Відродження розвиваються традиції народного мистецтва, поєднуються трагічні і комічні елементи. Найвищого розквіту досягло театральне мистецтво Відродження в творчості Шекспіра.

Шекспір у своїй творчості так глибоко виявив протиріччя людської природи і осмислив долю особистості й суспільства, що не тільки поглибив ідеї гуманізму Відродження, але його розуміння людини. Його міркування і переживання сприймалися пізнішими епохами, а п'єси увійшли до золотого фонду вічних творів, і без них і до цього дня немислима діяльність драматичного театру.