Шекспірівський театр як енциклопедія людських характерів, почуттів і пристрастей

1.3 Шекспірівський театр як енциклопедія людських характерів, почуттів і пристрастей

Взята в цілому, творчість Шекспіра є виразом гуманістичних ідей у їх найвищою формі. Шекспір розкриває сутність людських характерів, причини і наслідки людських вчинків. Також він показує картину життя широко і всебічно.

Творчість Шекспіра відрізняється своєю масштабністю – надзвичайною широтою інтересів і розмахом думки. «У його п'єсах знайшло відображення велике розмаїття типів, положень, епох, народів, суспільного середовища. Франсуа Рене Шатобріан писав: «Шекспір охоплює життя цілком і суспільство загалом» [1, ст. 384].

Шекспір є автором принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.

Драматургічна спадщина Шекспіра дуже багата. Вона включає історичні драми, які ще називають хроніками, комедії, так звані високі трагедії та романтичні драми або трагікомедії. Драми Шекспіра є видатним досягненням доби Відродження справжніми шедеврами світової літератури.

Історичні хронічки Шекспіра – це прояв його зацікавлення державними проблемами передусім свого часу, спроба аналізу й осмислення минулого, історії, щоб взяти в історії уроки. В історичних хроніках поет змальовує образи реальних королів: одні з них свавільні й деспотичні тирани, злодії і вбивці, інші – віроломні й безсоромні честолюбці, що всіюють дорогу до трону трупами, ще інші – безвільні і занадто м’які і тому ввергають державу у біді. «Засуджуючи феодальну державу й королів, Шекспір проголошує гуманістичні ідеали, змальовує ідеальну державу та ідеального короля. Ідеальною державою Шекспіра є міцна і єдина монархія, на чолі якої має стояти ідеальний король – мудрий батько свого народу, який керується не примхами, а законами, справедливістю, який повинен втілювати собою волю і розум нації, бути патріотом, любити свій народ і захищати його» [35, ст. 84].

Комедії Шекспіра вирізняються великою ренесансною життєрадісністю, веселістю, дотепністю і жвавістю дії. Світ комедій Шекспіра – світ прекрасний, казковий та реальний в водночас, у ньому живуть щасливі люди і добро завжди торжествує над злом, світ, у якому панують радощі й насолоди земного життя («Сон літньої ночі», «Два веронці», «Багато галасу даремно» ).

Комедії Шекспіра сповнені великим гуманістичним багатством, вони пропагують нову людинолюбну мораль та глибокі гуманістичні думки: людина має право на щастя на землі й не повинна відрікатися від земних благ, віддаючи аскетичним ідеалам; людина створена Богом, щоб творити своє щастя земному житті, водночас збагачуючись духовно та ушляхетнюючись чеснотами; вона має право на кохані і повинна боротися за своє почуття, захищати його і своє щастя від усякого зла.

Людина створена для кохання, тому не можна порушувати закон природи й відмовлятися від радощів кохання, яке розкриває духовну красу людини, робить її життя повним і багатим («Дванадцята ніч»). Людина повинна бути гармонійно розвиненою; духовна і фізична краса, висока моральність невід’ємні одне від одного («Марні зусилля кохання»). Природа впливає на людину благотворно, вона забезпечує її внутрішню свободу, мудрість і простоту, природність поведінки й життя взагалі, вона захищає людину від підступу і жорстокості, гармонізує життя («Як вам це подобається»).

До жанру трагедії Вільям Шекспір звертався в усі три періоди творчості. Кожен із цих періодів своєрідно обумовлював характер створених у його рамках трагедій, оскільки змінювався погляд поета на світ і людей, його думки і почуття: Шекспір поступово приходив до трагічного усвідомлення недосконалості світу під впливом життя, соціально-політичних подій тогочасної англійської дійсності.

Тому з ім'ям Шекспіра пов'язане поняття «трагічного гуманізму»: усвідомлення трагедії особистості, вимушеної вступати в боротьбу із суспільством. Майже завжди ця боротьба приречена, але необхідна і неминуча. «Критичне ставлення до недосконалого суспільства пов'язано з його ставленням до часу, могутньої сили, яка, однак, не відповідає принципам світового порядку, за образним висловом драматурга в трагедії «Гамлет»: «Час вивихнув суглоб». Це прирікає на неминучу загибель більшість шекспірівських героїв, і навіть в комедіях зі щасливим кінцем герої проходять через суворі випробування» [1, ст.385].

Уже в оптимістичному періоді поет бачив жорстокості звичаїв і моралі старого світу феодалізму, але твердо вірив, що їх можна подолати силою добра, дружби кохання. Саме такою вірою сповнена його трагедія «Ромео і Джульєтта».

Далі у творчості поета відбувається трагічний перелом, він відмовляється від оптимістичної життєрадісності і під «впливом трагічного світогляду переходить до усвідомлення того, що добро ще не має сил у цьому світі, щоб перемогти всесильне і могутнє зло, що гуманістичним ідеалам ще не судилося здійснитися у цьому світі» [35, ст. 86]. Трагічно усвідомлюючи нездійсненність гуманістичних мрій в умовах тодішньої соціальної дійсності, поет звертається у творах до найважливіших, найболючіших проблем свого часу, щоб філософськи осмислити їх і розкрити їх загальнолюдське значення.

Трагічний період творчості Шекспіра – це період, коли поет пише найпрекрасніші трагедії. Предметом аналізу яких стають високі загальнолюдські і водночас англійські проблеми життя, високі почуття людини. Справжніми перлами трагедійної творчості Шекспіра стали «Гамлет», «Король Лір», « Отелло», « Макбет», «Антоній і Клеопатра». Це – трагічні гімни про людські страждання та пристрасті. Гострі суперечності розривають душу героїв, їхні помилки й недосконалості іноді гублять їх у гострому двобої зі злом; їхні характери, їх душевний світ поет використовує . щоб розкрити одвічні життєві та суспільні протиріччя, які призводять до людських трагедій, до загибелі прекрасних героїв.

У романтичному, останньому періоді творчості Шекспіра, що ще зберігав гуманістичну віру в людину і вболівав за неї в умовах тодішньої дійсності. «Закликаючи своїми трагедіями до боротьби зі злом, хоч яким би сильним воно не було, поет уже не має сил не розчаровуватися в жорстокій реальності і робить спробу втекти від неї у світ казки та фантазії, щоб зберегти найголовніше: віру в людину, в її призначення, в її вірність добру, в перемогу добра над злом, в майбутню долю людства» [35, ст. 87]. Драми цього періоду («Цимбелін». « Зимова казка», «Буря»). Через такий характер драми останнього періоду називають або « романтичними» або трагікомедія ми, оскільки дія в них закінчується щасливо.

Велич Шекспіра полягає в тому, що він зміг у своїх творах поставити питання, які хвилюють людей в усі часи, зробити ідеали Відродження близькими для нащадків і створити надзвичайно складні, різнобічні, психологічно глибокі образи. Усе це робить спадщину Шекспіра світовим скарбом. З плином часу твори Шекспіра не тільки не вмирали, але усе більше входили в культурний побут людства. У міру того як усе більше визнавалося значення Шекспіра, кожне покоління по-новому осмислювало для себе його твори, по-новому тлумачило їх. Усе більше розкривалися глибокі думки, закладені Шекспіром у його п'єси, усе ясніше ставала його художня майстерність.Уже через сто років після смерті він був визнаний класиком, а потім зведений у ранг найбільших письменників світу.

Його твори перекладені всіма цивілізованими мовами світу; його сонети декламують, вони стають словами романсів, пісень; його драматичні твори мають сценічне та кінематографічне втілення; його твори покладені в основу лібрето опер, музику до яких писали найвідоміші й найталановитіші композитори; шекспірівські образи надихали великих малярів, до видань його творів створено безліч ілюстрацій неповторними графіками (див. дод. 1);

Отже, як писав В. П. Шестаков, у Шекспіра ми знаходимо гуманістичну концепцію світу, близьке гуманістам розуміння таких цінностей, як гідність людини, неоплатонічну ідею кохання як універсальної сили, яка поєднує людину з природою. Він також поділяв оптимістичну віру гуманістів в те, що світ ґрунтується на законах гармонії, тому вірив у досконалість людської особистості і її безкраїх можливостей [29, ст. 8]. Разом з тим Шекспір зобразив і обмеженість гуманістичного світогляду, падіння його ідеалу. Це дуже виразно зображено у його пізніх трагедіях, а особливо в трагедії «Гамлет принц Датський».

Розділ 2. Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський»