Основні віхи розвитку органів контрольно-ревізійної роботи в зарубіжних країнах

1.1.2 Основні віхи розвитку органів контрольно-ревізійної роботи в зарубіжних країнах

Невеликий історичний екскурс стосовно впровадження організаційно-контрольної роботи свідчить, що перші згадки про рахункові відомства з'явилися в Китаї майже 3 тис. років тому, а в Кореї - понад 1,3 тис. років. У Європі найстарішими органами контролю були: Національне управління аудиту Великобританії - 1120 р., Палата рахунків Франції - 1318 р., Регулярна аудиторська організація Бельгії- 1386 р. Автономні інститути аудиту Пруссії виникли в 1714 р. (Генеральна палата рахунків), у Чехії- в 1761 р. (Імперська облікова палата), в Австро-Угорщині - в 1768 р. (Імперсько-Королівський Верховний суд аудиту), у Польщі - у 1808 р. (Головна рахункова палата Варшавського князівства), в Іспанії - у 1828 р. (Суд рахунків), у Туреччині - у 1862 р. (Вища бухгалтерська Рада Османської імлерії), в Румунії - у 1864 р. (Вищий суд аудиту).

На початку другої половини XX століття в процесі безперервного реформування державного управління на міжнародній арені відбулися суттєві перетворення і у сфері державного аудиту, зокрема в питаннях піднесення його авторитету в процесах управління та ефективності виконання контрольних функцій держави. Саме для впровадження ідей та досвіду вищих аудиторських організацій світу у 1953 році було створено Міжнародну організацію вищих органів фінансового контролю ІИТОSАІ (International Organization of Supreme Audit Institution), до якої входять понад 170 членів, а генеральний секретаріат перебуває у Відні (Австрія). Конгрес ІNТОSАІ проводиться раз на три роки. Результати роботи ІNТОSАІ оприлюднюють у щоквартальних публікаціях Міжнародного журналу з державного аудиту (The international Journal of Government Auditing)та на офіційному сайті в інтернеті (www. Intosai.org). Регіональні робочі групи ІNТОSАІ здійснюють професійну підтримку аудиту державного сектору шляхом обміну досвідом та ідеями, а також створення професійних стандартів, методичних рекомендацій, методологій та інших практичних матеріалів у сфері фінансового й адміністративного аудитів.

Крім цього, у жовтні 1977 року на IX Конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (ІNТОSАІ) прийнято Лімську декларацію про керівні принципи фінансового контролю (the Lima Declaration of Guidelines on Auditing Presepts). Хоча з погляду міжнародного права Лімська декларація до застосування не обов'язкова, нею проголошено первинні положення розвитку державного контролю в демократичних країнах, зокрема:

― особливості організації контролю як елемента управління,

― сфера застосування контролю;

― принципи побудови системи фінансового контролю;

― засади незалежності й підзвітності вищих контрольних органів, їхні повноваження тощо.

Поряд із цим Лімська декларація визначає загальноприйняті принципи контролю незалежних державних органів контролю (Табл.2.1.2), до яких відносяться:

1.Інституційна незалежність.

2.Фінансова незалежність.

3.Персональна незалежність аудиторів-контролерів.

4.Власна відповідальність за програму перевірок.

5.Достатність повноважень на отримання інформації.

6.Право на вжиття заходів.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією із завершальних стадій управління фінансами, а з іншою, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так само як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності і в той же час відображають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально виявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері, і кінчаючи отриманням фінансових результатів цієї діяльності.

Можна сказати, що фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій по перевірці фінансових і пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм і методів його організації.

На відміну від інших способів господарського контролю ревізія має чіткий правовий статус, що визначає границі її поширення, терміни проведення, права й обов'язки осіб, що проводять ревізію, і посадових осіб, діяльність яких перевіряється, порядок оформлення і аналізу результатів.

Отже, ревізія — це спосіб наступного контролю за виробничою і господарсько-фінансовою діяльністю підприємств, організацій і установ, у процесі якого встановлюються законність, вірогідність і економічна доцільність зроблених господарських операцій, перевіряється стан бухгалтерського обліку, його відповідність діючим положенням законодавчих і нормативних актів, вірогідність облікових і звітних показників.

1.2 Історія розвитку фінансово-господарського контролю в Україні

1.2.1 Еволюція контролю на теренах України

Історія контролю в Україні нерозривно пов'язана з історією становлення її державності. При цьому, входячи до складу Російської імперії, Україна не мала власних органів фінансового контролю. Контрольні функції, як і на всій території Росії, виконувало згідно з «Положенням про місцеві контрольні установи в імперії» від 3 січня 1866 року Управління державного контролю, яке працювало при Міністерстві фінансів.

Існуванням розгорнутого контролю стали доклади відповідних комісій щодо перевірки діяльності та звітності певних суб'єктів господарювання або загального економічного стану. Наприклад, комісія з перевірки звіту Харківського міського купецького банку відзначає, що їй потрібно на підставі перевірки касової та головної книги перевіряти кожний запис як із відповідними підтверджуючими документами, так і з іншими записами в інших книгах банку та при цьому незалежно від відповідності самих цифр звертати увагу на відповідність чисел у кожному з записів. Не менш ретельний аналіз відбувався під час загального аналізу економічного стану розвитку окремих регіонів (губерній). Так, відповідний звіт про економічний стан Харківської губернії за 1895 рік містить безліч таблиць і в розрізі окремих повітів, і за окремими видами продукції, яку вони виробляють ( Табл. 2.2.1). При цьому ці дані обов'язково порівнювалися зі споживанням окремого товару, робилися висновки стосовно попиту на відповідний товар.

Навіть революційна зміна форми влади не вплинула суттєво н; основні функції контролю. У березні 1917 року в Україні створено Тим часовий уряд, який в основному зберіг управлінський апарат царсько Росії. В губерніях, повітах і волостях функціонували відповідні контрольні палати державного контролю, і така структура проіснувала в Україні до встановлення радянської влади, тобто до 1919 року. Тимчасовий уряд (березень - грудень 1917 року), Українська Центральна Рада (березень 1917 - квітень 1918 року), уряд гетьмана П. Скоропадського (квітень - листопад 1918 року) та Українська директорія на чолі з С. Петлюрою (грудень 1918 року - лютий 1919 року) основним завданням контрольних органів вбачали забезпечення цільового використання фінансових ресурсів та кредитів, одержаних від іноземних держав на потреби війська та утримання органів влади.

Керівники молодої Української держави усвідомлювали надзвичайно важливу роль контрольних функцій Міністерства фінансів, Державної скарбниці і банків. Тому за часів Директорії було створено спеціальний апарат - Державний контролер із надзвичайними правами і повноваженнями. Цей орган державного контролю було створено 2 квітня 1918 року як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю. Пізніше Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 29 січня 1919 року в м. Харкові утворено Народний комісаріат державного контролю УСРС. З цього часу органи фінансового контролю неодноразово реорганізовувались, але його функції залишались незмінними

Табл. 2.2.1 - Фрагмент таблиці загального стану запасів хліба по Харківській губернії

Так, із січня 1924 року спеціальним органом документального та наступного фінансового контролю оголошено Фінансово-контрольне управління (ФКУ) СРСР. Діяльність ФКУ спочатку охоплювала тільки союзний та республіканські бюджети, а з липня 1925 року її поширено і на місцеві бюджети. З метою впровадження звітної, бюджетної та касової дисципліни на ФКУ та його органи покладалися такі функції:

1)проведення послідуючого документального контролю доходів
та видатків державного бюджету;

2)здійснення фактичної перевірки оборотів усіх грошових та матеріальних цінностей, що перебувають в установах та підзвітних касах;

3) подання на затвердження наркому фінансів СРСР загальних Правил обертання сум у підзвітних касах та установах, а також загальнообов'язкових правил та форм фінансового обліку і звітності;

4) здійснення раптових ревізій кас усіх відомств тощо. Проте ФКУ не мало права передавати об ревізованим установам обов'язкові для них вимоги, а тому в багатьох випадках результати ревізій залишалися нереалізованими, а недоліки та порушення - не усуненими.

Втім нові загальнодержавні економічні чинники (впровадження плановості, посилення темпів індустріалізації; розвиток кооперативних підприємств та колективізація сільського господарства) спричинили перебудову контролю.

Так , у листопаді 1926 року Фінансово-контрольне управління СРСР реорганізовано в Державний фінансовий контроль та його місцеві органи, які отримали більшу самостійність і права,в таких сферах:

- контроль за виконанням союзного, республіканських та місцевих
бюджетів;

- діяльність Держбанку, державних органів стосовно розпоряджання бюджетними коштами;

- контроль за формуванням, надходженням та витрачанням спеціальних коштів установ, що перебувають на бюджеті; нагляд за правильним веденням обліку, звітності, рухом та збереженням грошових і матеріальних цінностей бюджетних установ;

- складання ревізійних висновків до звіту про виконання держбюджету СРСР тощо.

Однак цим контроль не обмежується. Так, в промисловості діє окремий контроль, що є в складі Вищої ради народного господарства. Нарешті право перевіряти роботу в усіх частинах державного апарату та всього господарства радянських підприємств мають органи робітничо-селянської інспекції.

У кінці 1932 - на початку 1933 рр. фінансово-контрольне управління УРСР перетворилося на фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 року. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні контрольно-ревізійні управління. Положення про це управління було затверджено урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв. Відповідно до цього з 1937 до 1956 року фінансовий контроль в Україні здійснювало Контрольно-ревізійне управління Наркомату, пізніше - Міністерство фінансів СРСР. У 1956 році контрольно-ревізійне управління було в складі Міністерства фінансів України.

Наприкінці 60-х - початку 70-х років силами контрольно-ревізійного апарату Міністерства фінансів УРСР щорічно проводилося близько 12 тисяч ревізій та перевірок, в тому числі 350 комплексних ревізій виконання бюджетів областей, міст і районів республіки; 6 тисяч ревізій та перевірок бюджетних установ і стільки ж перевірок на підприємствах та в господарських організаціях. Наприклад, тільки за результатами ревізій та перевірок, проведених в 1971 році, направлено в дохід бюджету 16,2 млн. крб., скорочено асигнування на суму 4,5 млн. крб. та стягнено до бюджету - 1,5 млн. крб.

У грудні 1965 року з метою більш активного залучення громадськості до наглядової діяльності органи партійно-державного контролю перетворено в орган/і народного контролю, масовою ланкою яких стали комітети, групи і пости, уповноважені здійснювати систематичний контроль за ходом виконання держпланів та завдань, вишукувати резерви підвищення ефективності суспільного виробництва, економного витрачання ресурсів і шляхи для впровадження у виробництво нового та прогресивного, а також проводити нагляд за організацією відомчого контролю.

У травні 1991 року V сесією Верховної Ради СРСР поряд із законами, пов'язаними з ринковою економікою, ухвалено Закон про Контрольну палату СРСР, яка отримала статус вищого органу фінансово-економічного контролю за виконанням союзного бюджету, використанням союзного майна, грошовою емісією, використанням кредитних і валютних ресурсів, золотого запасу, алмазного фонду, а також за витрачанням коштів союзного бюджету з точки зору їх законності, доцільності та ефективності. Однак у грудні 1991 року при розпуску органів державного управління Союзу РСР його Контрольну палату було ліквідовано.

Втім, незважаючи на такий історичний досвід розвитку контролю, слід зазначити, що в Україні система контролю сформувалася на фундаменті командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію управлінських структур увага зосереджувалася на політичних функціях контролю і його масовості, що негативно позначалося на компетентності та об'єктивності. В результаті цього об'єкти управління поступово стали відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш формальним, що, передусім, позначилося на темпах розвитку економіки.

Тому в умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного контролю. Так, після здобуття Україною незалежності виникла необхідність у підвищенні ролі державного фінансового контролю і в 1993 році було прийнято Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», а Указом Президента України від 27 серпня 2000 року №1031 «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади.

При цьому в процесі розвитку системи контролю в умовах розбудови ринкових відносин в Україні можна виділити два основних етапи:

етап становлення (1990-1997 рр.), протягом якого сформовані базові умови для створення системи контролю та мережі контролюючих органів, досягнуте конституційне та законодавче закріплення правових гарантій їх діяльності, започатковане розмежування контрольних повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, утворено каркас інфраструктури незалежного контролю, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи;

етап удосконалення (з 1998 року), який передбачає заходи щодо реформування та подальшого розвитку контролюючих, інституцій у державній сфері та громадському суспільстві, оптимізації та підвищення їх ефективності в ході реалізації парламентської, адміністративної, судової, муніципальної реформ та реформування громадського суспільства. Логічним продовженням даного етапу в наш час затверджена стратегія розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади. Метою цією стратегії є підвищення дієвості державного фінансового контролю, спрямованого на зміцнення фінансової дисципліни в державі, дотриманні принципів ефективності, доцільності та економічності управління суспільними ресурсами.

Поруч із цим системі розвитку контролю в Україні притаманні екстенсивні методи, головними задачами яких є формування нових органів контролю, таких, як:

- створення підрозділів фінансового контролю у складі існуючих судів або спеціальних фінансових судів в структур/ судової гілки влади з метою завершення формування системи державного контролю;

- впровадження інфраструктури муніципального контролю як підсистеми, що забезпечує можливість саморегулювання економічних відносин у сфері місцевого самоврядування та комунальному секторі національного господарства;

- розробка концептуальних та організаційно-методичних засад контролю процесів дотримання національної економічної безпеки;

- формування координаційних інститутів у складі кожної підсистеми контролю та суспільно-господарській сфері загалом;

- розробка з урахуванням зарубіжного досвіду державних стандартів процедур контролю в державному, комунальному та приватному секторах економіки тощо.

Похожие работы

Аналіз господарсько-фінансової діяльності організацій

Скачать

192513

27

26

... 2005 році. Відповідно до цього частка відпрацьованих годин на протязі року від загального фонду робочого часу була найвищою у 2006 році (88%), що на 1% більше, ніж у 2005 і 2007 році. 2.2 Аналіз господарсько–фінансової діяльності ЗАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» Якісний аналіз господарсько-фінансової діяльності є передумовою та запорукою розробки ефективних шляхів поліпшення соц ...

IАЕМ-контролiнг, як основа стратегiчного планування облiку i аналiзу розвитку пiдприємства

Скачать

149983

7

11

... витягу максимального прибутку. Планування випливає з необхідності приймати сьогоднішні рішення про те, що повинно відбутися в майбутньому й означає спробу формування майбутнього розвитку підприємства. Виходячи з цього, позначимо планування як процес здійснення господарсько-організаторської функції керівництва підприємства з орієнтацією на перспективний розвиток. Для визначення значимості бюджет ...

Аналіз фінансового стану підприємства (на матеріалах ЗАТ "АТБ Групп")

Скачать

121872

17

5

... (Польща), основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності на території країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій ЗАТ „АТБ Групп”. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА 3.1 Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовим станом підприємства Банкрутство та санація підприємств є невід’ємною частиною економічних відносин ...

Оцінка інвестиційної привабливості підприємства

Скачать

215682

46

12

... поданих на рис. 1.5 методик. Відповідно до цієї методики аналіз інвестиційної привабливості підприємства здійснюється в послідовності, наведеній на рис. 1.6. Аналіз і оцінка інвестиційної привабливості підприємства на основі аналізу фінансових показників передбачають дослідження фінансово-економічних процесів на підприємстві (табл. 1.2). Таблиця 1.2 Цілі аналізу фінансово-економічних процесів ...