Депозитні джерела формування ресурсів банку
Поняття депозитної політики банку і класифікація депозитів в комерційних банках
Законодавча база проведення операцій з депозитами фізичних осіб
Загальна характеристика економічної діяльності ТОВ “Укрпромбанк”
Оцінка фінансового стану і результату діяльності банку
Аналіз вкладень фізичних осіб в ТОВ “Укрпромбанк”
Механізм залучення коштів фізичних осіб в ТОВ “Укрпромбанк”
Механізм управління депозитами фізичних осіб в ТОВ “Укрпромбанк”
Оптимізація методики аналізу клієнтської бази ТОВ “Укрпромбанк”
Використання методу процентних ставок на депозити за граничними витратами як напрямок вдосконалення цінової політики ТОВ “Укрпромбанк”
Навигация
Поняття депозитної політики банку і класифікація депозитів в комерційних банках
Аналіз організації депозитних операцій банків з фізичними особами в комерційному банку ТОВ "Укрпромбанк"
131099
знаков
28
таблиц
21
изображение
1.2 Поняття депозитної політики банку і класифікація депозитів в комерційних банках
Згідно Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. № 2121-Ш депозити (вклади) це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. [1]
Суб`єктами депозитних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, котрі, в свою чергу, виступають кредиторами. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.
На долю депозитних операцій приходиться біля 85% пасивів банків. При залученні депозитів банки дотримуються наступних принципів організації депозитних операцій [21]:
- депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;
- в процесі організації забезпечується різноманітність суб`єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;
- при здійсненні банківських операцій забезпечується взаємозв`язок і взаємопогодження між депозитними і кредитними операціями по термінам і сумах;
- особлива увага в процесі організації депозитних операцій приділяється строковим депозитам, які найбільше підтримують ліквідність балансу банку;
- проводячи свої депозитні та кредитні операції, банк повинен зменшувати свої вільні ресурси;
- банк повинен приймати міри по розвитку банківських послуг, що передбачає залучення депозитів.
Для банківської практики характерна така класифікація депозитів:
За категоріями депонентів:
- депозити суб`єктів господарської діяльності;
- депозити фізичних осіб;
- депозити банків.
За економічним змістом:
- депозити до запитання;
- депозити на визначений строк (строкові, термінові);
- ощадні вклади.
За строками використання:
- депозити до запитання;
- депозити на визначений строк (строкові).
Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними так і активними.
Активні – розміщення банківських коштів в інших комерційних банках. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку. Депозитні – кошти, залучені банком.
Вклад (депозит) до запитання – банківський депозит, який може бути вилучений вкладником на першу вимогу (кошти на поточних та бюджетних рахунках). [20]
Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриває банк для кожного клієнта. В будь-який момент вони можуть бути зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. Вітчизняні банки здебільшого не здійснюють виплати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків дуже нестійкі та слабо прогнозовані. Значну частину ресурсів, залучених у вклади до запитання, банки використовують для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов`язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в НБУ.
Водночас у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частину у розпорядженні банку на деякий термін. Цю частину ресурсів банки використовують у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку він отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні дохідні активи, а відтак сплачувати певний відсоток власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дає змогу, в свою чергу, залучати ще більші обсяги поточних ресурсів, розширювати коло операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку.
У більшості банків вклади до запитання займають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. Це найдешевше джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який час вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок скорочення долі менш ліквідних, але тих, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.
Комерційні банки зацікавлені у вкладах до запитання тому що:
- клієнти мають залишки грошей на рахунку і виникає можливість для банку використовувати ці залишки для короткострокового кредитування і отримати доход;
- банк має можливість надати клієнту повний спектр банківських операцій та послуг.
Найстабільнішими щодо прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є термінові вклади (депозити).
Терміновий вклад (депозит) – грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених відсотків.
Ресурси, залучені у термінові депозити, залишаються в розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватись для фінансування триваліших за терміном, а отже і більш дохідних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на термінових депозитах значно більша порівняно із вкладами до запитання і прямо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах.[30]
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший – у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. В свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановлені пені або штрафи за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.
Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішують у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.
Комерційні банки у своїй діяльності використовують різні форми термінових вкладів (депозитів). Однією з найпоширеніших є сертифікати, які поділяються на депозитні та ощадні.
Депозитні сертифікати – документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні відсотки. [30]
Ощадний сертифікат – документ, що видається тільки фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський вклад та надає право власнику на отримання відповідної суми внеску і відсотків. [30]
Депозитні та ощадні сертифікати випускаються банками як на обумовлений термін, так і до запитання. Вони можуть бути іменними та на пред’явника. Банківський сертифікат – цінний папір, який може вільно продаватись / купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження відсоткової ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.
Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, доходності і ризику.[19]
В банківській практиці існують такі загальні критерії оптимальності депозитної політики:
- зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;
- диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;
- сегментування депозитного портфеля(за клієнтами, послугами, ринками);
- диференційований підхід до різних груп клієнтів;
- конкурентоздатність банківських депозитних продуктів.
У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку
Похожие работы
... а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом – фізичною особою та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризиковості цих операцій. 2. Організація депозитних операцій з фізичними особами в комерційному банку АКБ «Укрсоцбанк» 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика АКБ «Укрсоцбанк» АКБ «Укрсоцбанк», заснований у вересні ...
... сть»; - застосування широкого асортименту різновидів товарів; - краще сервісне обслуговування; - зниження виробничих витрат.2. Аналіз маркетингових стратегій підприємства на прикладі ТОВ «Укрпромбанк» 2.1 Загальна характеристика діяльності ТОВ «Укрпромбанк» Укрпромбанк створено у 1989 році. За 18 років успішної діяльності Укрпромбанку на фінансовому ринку України професіоналізм та ...
... місцях по обсягам валюти балансу та обсягів балансового прибутку, за рівнем рентабельності активів та статутного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» суттєво програє банкам, які спеціалізуються на роботі з юридичними особами. ВИСНОВКИ Досліджена в дипломному проекті фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу ...
... 16,5% 16,5% 01.01.1998 15% 15% 15% 15% 15% 15% 15% 1ЮО — юридичні особи; ФО — фізичні особи РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” 2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому ...
0 комментариев