Шляхи покращення фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

3. Шляхи покращення фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

3.1 Раціоналізація джерел фінансових ресурсів підприємства

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур.

За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому, на нашу думку, методики, прийняті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові.

Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу (в економічній літературі зустрічається назва "ціна капіталу"). В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок короткострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства. Це дає змогу вирішувати протиріччя між акціонерами та адміністрацією щодо неоднозначного ставлення до форми власності.

По-перше, керівники підприємств схильні до збільшення власної частки в доходах підприємства за рахунок витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій — витрати на відрядження, представницькі витрати, високий рівень заробітної плати й ін., що суперечить інтересам акціонерів.

По-друге, керівники підприємства, вкладаючи у нього свою працю, більше на собі відчувають зміни дохідності на противагу акціонерам, які можуть легше диверсифікувати свої вклади, а тому керівники схильні вибирати менш ризикові, але прибуткові проекти, не виправдовуючи сподівань акціонерів на підвищення дивіденду.

По-третє, керівники, обмежені терміном контрактів, часто віддають перевагу короткостроковим проектам, завдаючи шкоди довгостроковій стратегії підприємства.

У приватних підприємствах джерела формування фінансового капіталу досить обмежені. Це пов'язано з тим, що такі підприємства представляють інтереси, як правило, одного або кількох членів родини. Тому на початковому етапі діяльності такого підприємства фінансовий капітал формується виключно за рахунок коштів власника підприємства. Чим більше коштів у власника приватного підприємства, тим більшим буде обсяг початкового фінансового капіталу.

Через невеликі розміри і високий ризик приватні підприємства на початковому етапі своєї діяльності практично не можуть розраховувати на залучення коштів з інших джерел. Чинні приватні підприємства поряд із засобами власника можуть використовувати такі джерела формування фінансового капіталу: довгострокові й короткострокові кредити — банківських установ; довгострокові й короткострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів; фінансовий лізинг; короткостроковий товарний (комерційний) кредит; нормативну і прострочену кредиторську заборгованість; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; податкові пільги і кредити.

Приватним підприємствам найскладніше відшукати джерела фінансового капіталу, а тому вони змушені орієнтуватися в першу чергу на власні фінансові можливості, не нехтуючи пошуком інших джерел формування фінансового капіталу (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Джерела формування фінансового капіталу у приватних підприємствах України, %

Джерела формування фінансового капіталу	Приватні підприємства	Малі  приватні підприємства
1. Власні джерела створення фінансового капіталу	83,7	87,6
1.1. Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу	53,0	50.8
-- кошти засновників підприємств	10,2	12,3
— пайові внески учасників	6.8	4,6
— кошти асоціацій, концернів, холдингів тощо	12,4	2,5
— інші кошти	37,2	31,4
1.2 Внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу	30,7	36,8
— прибуток, що спрямовується на капіталізацію	6,8	4,2
— амортизаційні відрахування	2,2	12,0
— інші кошти	21.7	30,6
2. Позикові джерела створення фінансового капіталу	16,3	12,4
2.1 Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу	7,5	7,7
— довгострокові кредити банків	0.3
— короткострокові кредити банків	1.3	1,5
— короткостроковий комерційний кредит	5,9	6,2
2.2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу	8,8	4,7
— кредиторська заборгованість	8,5	4,6
— інші внутрішні джерела позикових коштів	0.3	0,1
Усього джерел формування фінансового капіталу	100,0	100,0

Таким чином, у процесі фінансової діяльності підприємства усіх форм власності використовують різні джерела фінансових ресурсів для формування сукупного фінансового капіталу. Однак більшість підприємств віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів і незначною мірою позиковим коштам.

Із метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства. У чинних приватних підприємствах фінансовий капітал формується на 83,7% за рахунок власних фінансових ресурсів і на 16,3% за рахунок позикових коштів. Питома вага засновників і учасників у створенні фінансового капіталу становить у всіх приватних підприємствах 17%, а у малих приватних підприємствах — 22,9%. Значна частина коштів, що використовується для створення фінансового капіталу формується у тіньовому секторі. За даними цієї таблиці, питома вага тіньових коштів, що спрямовувалися на формування фінансового капіталу в усіх приватних підприємствах, становила 58,9%, а у малих приватних підприємствах — 62%.

Дещо більші можливості для формування фінансового капіталу мають колективні підприємства, особливо акціонерні товариства відкритого типу, що повною мірою можуть скористатися практично всіма реальними джерелами фінансових ресурсів.

Новостворені акціонерні товариства відкритого типу формують фінансовий капітал за рахунок зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів. Серед них найбільше значення у відкритих акціонерних товариствах мають внески засновників і кошти, що надходять від емісії акцій. Завдяки цим джерелам акціонерні товариства на 98—100% формують статутний капітал, що є базою, серцевиною, стрижнем усього фінансового капіталу акціонерного підприємства.

Вивчення порядку формування фінансового капіталу у новостворених відкритих акціонерних товариствах свідчить, що на початковому етапі діяльності таких підприємств використання джерел позикових фінансових ресурсів здійснюється в обмежених обсягах. Насамперед використовуються короткострокові кредити банківських і небанківських фінансових установ, а також короткострокові позики небанківських фінансових установ. При можливості використовуються податковий кредит і пільги, а також короткостроковий товарний (комерційний) кредит під товарно-матеріальні цінності. У чинних відкритих акціонерних товариствах є можливість використовувати практично усі джерела формування фінансового капіталу, розглянуті раніше, але основна перевага віддається джерелам власних фінансових ресурсів (табл.3.2).

Таблиця 3.2 Джерела формування фінансового капіталу у відкритих акціонерних товариствах, %

Джерела формування фінансового капіталу	Відкриті акціонерні товариства (ВАТ)	У т. ч.
		державні	Недер жавні
1 . Власні джерела створення фінансового капіталу	78,2	80.4	74.6
1.1. Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу	47,8	46.8	44.8
— кошти засновників підприємства	10,5	39,4	3.2
— кошти, що надходять від емісії акцій	23,7	3,0	30.5
— фінансові ресурси державного та місцевого бюджетів	2,5	2.5	-
— фінансові ресурси цільових позабюджетних фондів	0.1	0,1	-
— кошти галузевих цільових грошових фондів	0,4	0,4	-
— кошти асоціацій, концернів, холдингів тощо	0,3	0.1	0,5
— страхові відшкодування коштів	0.1	0.1	0,1
— інші зовнішні джерела	10,2	1,2	10,5
1 .2. внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу	30,4	33.6	29,8
— прибуток, що спрямовується на капіталізацію	5,8	6.2	5,4
— амортизаційні відрахування	19.6	22,3	19.3
— індексація основних та обігових активів	1,2	1.3	1,1
— інші внутрішні джерела	3,8	3,8	4,0
2. Позикові джерела створення фінансового капіталу	21,8	19,6	25.4
2.1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу	6.3	4.7	7.2
— довгострокові кредити банків	1,3	0,7	1,6
— довгострокові облігаційні позики	-	-	-
— довгострокові кредити та позики («банківських установ	0.2	-	0.2
— фінансовий лізинг	0.1	0.1	-
— довгостроковий кредит і пільги	0,1	0,1	0,1
— короткострокові кредити банків	2,7	2.8	2,7
— короткострокові кредити й позики небанківських установ	0,2	-	0.2
— комерційний кредит	1,7	1.0	2,4
2.2. внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу	15,5	14,9	1В.2
— відстрочення та прострочення заборгованості за майно в оренді	0,3	0,2	0.4
— реструктуризований борг за кредитами та позиками	0.1	0,1	0.1
— відстрочена податкова заборгованість	0,8	1.1	0.7
— короткострокові кредити, не сплачені в строк	1,3	1.5	0.9
— комерційний кредит, не сплачений у строк	3,9	4.1	3.8
— кредиторська заборгованість	7,5	6.9	10,1
— інші внутрішні джерела позикових коштів	1.6	1,0	2,2
Усього джерел формування фінансового капіталу	100.0	100,0	100.0

У ринковій економіці є механізми, що призводять до пом'якшення суперечностей через випуск фінансових активів, які дають змогу власникам облігацій ставати акціонерами.

Іншим видом фінансування є внутрішнє — за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

V = S k_jd_j (3.1)

де V— вартість авансованого капіталу;

k_j — ціна і-того джерела коштів;

d_j — питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості підприємства в цілому. Для інвестування коштів у конкретний проект дане підприємство повинне порівняти значення норми рентабельності інвестицій (ІRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв'язок між ними має бути таким:

якщо ІRR > 8,8%, інвестиційний проект приймається,

якщо ІRR < 8,8%, інвестиційний проект відхиляється,

якщо ІRR = 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним затратам.

Для порівняння показника вартості авансованих фінансових ресурсів із практикою американських компаній звернемося до прикладу, наведеного В.В. Ковальовим, "за даними 177 американських компаній, 16,8% компаній із проаналізованої вибірки мали вартість капіталу до 11,0%, 65% компаній — від 11 до 17% і 19,2% компаній — понад 19%".

У зарубіжній практиці функціонування підприємницьких структур пов'язане передусім із фінансуванням коштів на довгостроковій основі для отримання прибутку. Управління активами, пов'язане з отриманням прибутку, характеризується такою величиною, як фінансовий ліверидж. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, "фінансовий ліверидж — це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій". В економічній літературі зустрічається й інше поняття — фінансовий важіль.

Розрізняють три види лівериджу: виробничий (операційний), фінансовий та виробничо-фінансовий. Розподіл лівериджу на фінансовий та виробничий пов'язаний з існуванням двох видів підприємницьких ризиків. Дія підприємницького ризику пов'язується із силою виробничого (операційного) важеля, який, у свою чергу, залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній структурі та змін попиту й пропозиції на сировину й матеріали. Один із провідних американських спеціалістів у галузі фінансового менеджменту Є. Брігхем зазначав: "Якщо рівень постійних затрат компанії високий і не опускається в період падіння попиту на продукцію, підприємницький ризик підвищується".

Отже, виробничий (оперативний) ліверидж — це потенційна можливість підприємницької структури впливати на величину валового доходу через зміни у структурі виробничих затрат (собівартості) та обсягу випущеної продукції.

Значні коливання рентабельності активів, що пов'язані передусім із частими змінами умов кредитування, спричиняють зростання витрат виробництва, яке призводить до постійних змін у структурі фінансових ресурсів, а саме: у зміні співвідношення власних та залучених як джерел довгострокового фінансування. Цей взаємозв'язок характеризується силою фінансового важеля і є величиною фінансового лівериджу. Тому, на нашу думку, фінансовий ліверидж має потенційну можливість впливати на прибуток через зміни обсягів та структури довгострокових пасивів.

Одночасна дія виробничого (оперативного) та фінансового лівериджу характеризується категорією виробничо-фінансового лівериджу, для якого властивим є вплив одночасно трьох факторів: виручки від реалізації, витрат виробничого та чисто фінансового характеру і чистого прибутку як результативного показника.

Аналіз одночасного впливу цих факторів, тобто кількісна оцінка, можлива при застосуванні спеціального методу, відомого в економічній літературі під назвою методу "мертвої точки" або беззбитковості. Метод беззбитковості (або критичний обсяг продажу) стосовно оцінки та прогнозу лівериджу полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випущеної продукції, що забезпечував би покриття всіх видів витрат та беззбиткову діяльність.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Уперше теорія структури капіталу була описана американськими економістами Франком Модільяні та Мертоном Міллером. В економічній літературі ця теорія дістала назву "теорія Модільяні — Міллера". Проте існує й інша теорія, що названа традиційною. Послідовники першого підходу вважають, що вартість капіталу не залежить від його структури, а отже, її не можна оптимізувати. Для обґрунтування такого підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ринку, відсутність податку, однакова величина процентних ставок для фізичних та юридичних осіб, раціональна економічна поведінка, можливість ідентифікації підприємств із однаковим ступенем ризику. Вони стверджують, що ціна капіталу за таких умов завжди буде вирівнюватися внаслідок переливання капіталу за рахунок кредитів від фізичних осіб.

Послідовники другого підходу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури й існує оптимальна структура. Основу їхнього твердження становить залежність ціни авансованого капіталу від її складових. Залежно від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється. Зростання вартості довгострокового фінансування не збільшується до певної межі, перетинання якої викликає зростання вартості власних фінансових ресурсів. Для побудови табл. 3.3 використані дані вітчизняних підприємств.

Таблиця 3.3 Розрахунок оптимальної структури капіталу на підприємствах України, %

Показники	Варіанти структури капіталу
	1	2	3	4	5	6	7
Питома вага власних фінансових ресурсів	100	90,0	60,0	70,0	60.0	50,0	40.0
Питома вага залучених фінансових ресурсів	0,0	10,0	20.0	30.0	40,0	50,0	60.0
Ціна власних фінансових ресурсів	13.0	13.3	14.0	15.0	17,0	19.5	25.0
Ціна залучених фінансових ресурсів	7,0	70.0	7.1	7.5	8,0	12.0	17.0
Ціна авансованих коштів	13.0	12.67	12.64	12,75	13,4	15.75	20.2

Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток підприємства найнижча — 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування підприємства.

3.2 Формування оптимального залишку грошових активів на підприємстві

На сучасному етапі, коли у більшості підприємств грошових активів не вистачає, здатність підприємства виживати напряму залежить від уміння ними управляти. До останнього часу управлінню грошовими активами у вітчизняній практиці не приділялося достатньої уваги. Але цей вид активів є найобмеженішим у сучасних умовах, і управління ним безпосередньо впливає на розвиток підприємства і формування кінцевих результатів його господарської діяльності. Тому грошові активи потребують посиленої уваги до себе з боку керівних органів підприємства. Управління ними ґрунтується на обліку, організації й контролі за рухом грошових потоків, а також запасів грошових активів із точки зору ефективності платежів і оптимального забезпечення операційної діяльності підприємства фінансовими ресурсами. В управлінні грошовими активами підприємств виділяють два самостійних об'єкти: залишки грошових засобів і грошові потоки.

Оптимальним залишком можна вважати таку величину грошових активів підприємства, яка не викликає затримок в операційному циклі підприємства, дає змогу своєчасно погашати короткострокові зобов'язання і не є надлишковою. Більшість підприємств України не має оптимального залишку грошових активів, а керівництво часто суто інтуїтивним шляхом вирішує, яка величина є для підприємства оптимальною.

Характеризуючи грошові засоби, які є в розпорядженні підприємств України, слід наголосити на негативних тенденціях, які спостерігаються останніми роками. Протягом 2005—2007 років має місце поступове зменшення питомої ваги цієї найліквіднішої частини оборотних активів. Так, якщо у 2005 році вона дорівнювала 15,8% в загальній сумі обігових коштів, то у 2007 році — лише 2,2,%, тобто майже в 7 разів менше.

Зниження питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів спостерігається на підприємствах усіх основних галузей національної економіки (табл. 14). Підприємства торгівлі та громадського харчування не є винятком. Якщо на кінець 2005 року питома вага грошових засобів у загальній сумі оборотних активів торговельних підприємств становила 1,81%, то на кінець 2007 року вона дорівнювала 3,24%. Слід зазначити, що протягом 2005—2007 років мало місце зростання вказаного показника до 3,24% (див. табл. 14).

Таблиця 14 Динаміка питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів на підприємствах України

Галузі національної економіки	Питома вага грошових коштів у загальній сумі оборотних активів підприємств, %
	2005р.	2006р.	2007р.
Промисловість	1,35	1,1	1.69
Сільське господарство	0,71	0,5	0.59
Торгівля та громадське харчування	1.81	3.4	3.24
Будівництво	1,96	1.7	2,03
Транспорт і зв'язок	3.36	2.7	3.99
Постачання і збут	1.8	.1.5	2.01
Заготівлі	0,62	1.05	0,97

Таким чином, значна частина оборотних активів підприємств пов'язана в запасах товарно-матеріальних цінностей і дебіторській заборгованості. Це призводить до того, що багато підприємств відчувають дефіцит грошових засобів. Наслідками його для окремих підприємств є зростання кредиторської заборгованості, затримки у виплаті заробітної плати, зниження ліквідності підприємств, збільшення тривалості операційного циклу.

Причинами дефіциту грошових засобів на торговельних підприємствах України можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх можна віднести кризу неплатежів, конкуренцію з боку інших торговельних підприємств, тиск податкового законодавства, високу вартість позикових коштів, вплив інфляції, відсутність платоспроможного попиту у більшої частини населення. До внутрішніх причин можна віднести: недоліки в управлінні товарним асортиментом, слабке використання прогресивних форм продажу товарів, неефективне використання матеріально-технічної бази, збитковість діяльності, відсутність контролю за грошовими потоками підприємства, втрату контролю над витратами, низьку кваліфікацію кадрів, слабкість або повну відсутність фінансового планування тощо.

Внаслідок дефіциту грошових засобів між підприємствами виникають величезні взаємозаборгованості, що перевищують розмір валового продукту України. Так, за І півріччя 2005 року розмір ВВП України становив 71337 млн. грн.", тоді як кредиторська заборгованість досягла 267645,9 млн. грн., причому з неї простроченої 134721,3 млн. грн. (тобто на 88,9% більше розміру ВВП).

Характеризуючи співвідношення грошових засобів і короткострокових зобов'язань підприємств України (за винятком малих підприємств, банків і установ, що утримуються за рахунок бюджету), слід відмітити значне перевищення суми короткострокових зобов'язань над величиною грошових засобів (табл. 15).

Таблиця 15 Грошові засоби та короткострокові зобов'язання підприємств України у 2005-2007 рр.

Роки	Грошові засоби підприємств, млн. грн.		Короткострокові зобов'язання, млн. грн.		Темп зміни, у % до попереднього року
	всього	у т. ч. підприємств торгівлі	всього	у т. ч. підприємств торгівлі	Грошових засобів		Короткострокових зобов'язань
					всього	в торгівлі	всього	в торгівлі
2003	213.28	18,038	5074, 1	241,769	-	-	-	-
2004	2106	182	90700	8287	987,4	1009.2	1787.5	3427,7
2005	2454	284	258496	16957	116,5	156,0	285.0	204,6
2006	3846	885	312574	28383	156,7	311,6	120,9	167.4
2007	5600	1143	359469	38186	145,6	129.2	115,0	134,5

Так, на кінець 2003 року грошові засоби підприємств становили 213,28 млн. грн., при цьому кредиторська заборгованість досягала 5074,1 млн. грн., тобто майже в 24 рази більше. Протягом 2004—2007 років спостерігалося перевищення темпів зростання короткострокових зобов'язань порівняно з темпами зростання грошових засобів. На кінець 2007 року грошові засоби підприємств торгівлі дорівнювали 1143 млн. грн., а короткострокові зобов'язання досягли 38186 млн. грн., що в 33 рази більше. Це свідчить про те, що у більшості підприємств можуть виникати значні труднощі з покриттям своїх короткострокових зобов'язань.

Практика свідчить, що, коли на рахунках підприємств відсутні залишки грошових засобів, вони переходять до негрошових форм розрахунків. Подібні форми розрахунків переважають у більшості галузей господарювання. Винятком є підприємства, продукція яких орієнтована на експорт, або підприємства роздрібної торгівлі. Така ситуація спостерігається і в Росії. Згідно з даними, представленими у доповіді Світового банку в Росії, відношення негрошових форм розрахунків до обсягу продажу тільки в роздрібній торгівлі становить 0%, а в інших галузях коливається від 10% (у харчовій) до 91% (у газовій)".

Слід зазначити, що на підприємствах торгівлі України також іноді застосовуються негрошові форми розрахунків (зокрема бартер). Але це в більшості випадків викликано не відсутністю готівки, а бажанням постачальників отримати в обмін на поставлений товар інший, з того товарного асортименту, яким торгує магазин.

Для підприємств роздрібної торгівлі найпопулярнішою формою розрахунків є готівкова. Подібна форма розрахунків має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що існує повна гарантія платежів, їх висока швидкість, виключається виникнення дебіторської заборгованості. Але водночас така форма розрахунків має і ряд недоліків. Серед них слід виділити високу вартість обслуговування (зокрема проведення касових операцій, необхідність інкасування, збереження тощо), необхідність особистої присутності продавця та покупця, обов'язковий збіг моменту відпуску товару та його оплати, незручність при закупівлі оптових партій товару тощо. Вказані недоліки та певні законодавчі обмеження готівкового обігу призводять до того, що в інших галузях, зокрема оптовій торгівлі, ширше застосовуються безготівкові розрахунки. Це дещо сповільнює грошовий обіг, але дає змогу державі скорочувати обсяг готівки в обігу.

Порівняно з деякими реальними засобами, накопичення яких є надійною формою збереження багатства, гроші мають одну перевагу. Вони абсолютно ліквідні, тобто можуть бути використані підприємством для задоволення будь-якої потреби. Але у той же час вони мають суттєвий недолік, який характеризується тим, що вони найсильніше потерпають від впливу інфляції. Крім того, значне накопичення засобів у вигляді грошових активів призводить до втрати можливості отримання доходу від вкладення цих коштів у інші прибуткові види активів. Тому будь-яке підприємство повинно враховувати дві обставини, які виключають одна одну: це підтримання поточної платоспроможності й отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів.

Виходячи з цього, в західних країнах починаючи з 1950-х років розробляються моделі управління грошовими засобами з метою підтримання їх оптимального залишку. Зокрема, дослідники проблем фінансового менеджменту запропонували ряд математичних моделей. Найвідомішими з них є модель Баумоля, модель Міллера-Орра, модель Стоуна, модель Беранека.

Ці моделі у своїй більшості похідні від моделей управління запасами, і грошові засоби в них трактуються як особливий запас, що виникає в процесі надходження і витрачання грошей. При цьому необхідно оцінити:

— загальний обсяг грошових засобів та їх еквівалентів;

— яку частку слід тримати на поточному рахунку, а яку у вигляді короткострокових фінансових вкладень;

— коли і в якому обсязі необхідно здійснювати конвертацію грошових засобів у цінні папери і навпаки.

Докладна характеристика цих моделей знайшла своє відображення в працях І .А. Бланка, Є. Брігхема, В.В. Ковальова та інших. Згадані моделі розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів ще не набули достатнього поширення серед практиків у нашій країні. Це викликано тим, що в Україні більша частина оборотних активів залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей і пов'язана з розрахунками й тому основна маса підприємств не має достатніх залишків грошових засобів для їх вільного інвестування; перелік видів короткострокових фінансових інвестицій дуже обмежений і вони не завжди мають високу ліквідність; підприємства не мають достатньої інформації щодо наявності на ринку об'єктів короткострокових фінансових інвестицій.

Крім згаданих вище моделей оптимізації залишку грошових засобів, існують і інші прийоми регулювання цього виду активів. Раціональне управління іншими видами активів і зобов'язаннями підприємства здійснює прямий вплив на розмір грошових засобів. Наприклад, обсяг коштів підприємства можна збільшувати за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Цього можна домогтися шляхом надання своїм покупцям знижок, застосування факторингу, обліку векселів, пошуку інших можливостей прискорення інкасації простроченої заборгованості.

В галузі використання основних засобів шляхом збільшення грошових засобів підприємства може бути продаж обладнання, яке не використовується підприємством, надання в оренду майна, яке мало використовується підприємством, у разі економічної доцільності заміна купівлі основних засобів їх орендою тощо.

В галузі управління кредиторською заборгованістю доцільно застосовувати різноманітні схеми платежів, які давали б змогу користуватися залученими коштами, розшукувати альтернативних постачальників, які пропонують вигідніші форми співробітництва, тощо. Позитивні результати застосування цих прийомів проявлятимуться у вмінні зберігати ліквідність підприємства, отримувати дохід, мати конкурентну перевагу на ринку.

3.3 Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків

Час обертання тісно пов'язаний з часом виробництва в єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних коштіву сфері обігу дозволяє збільшити їхній обсяг у сфері торгової діяльності.

Не враховуючи трудомісткості розрахункових операцій, слід зазначити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлений у залежність від швидкості зарахування грошей на рахунок постачальника [12, с. 41].

Але час надходження коштів підприємству саме по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків, тому що час надходження коштів не охоплює всього періоду розрахунків.

Наприклад, при розрахунках чеками зарахування коштів на рахунок одержувача ще не означає завершення розрахунків. Тут період розрахунків закінчується лише в момент списання коштів з рахунка платника, тому що час розрахунків охоплює час повного документообігу, що включає час платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок одержувача. Тому швидкість надходження коштів на рахунок підприємства, виражена в днях, не може бути критерієм ефективності форм розрахунків.

Час, затрачуваний на розрахунки, є важливим чинником ефективності вибору їхніх форм. Але при цьому не можна вважати, що скорочення часу на здійснення розрахунків у всіх випадках створює можливість зменшити потребу сфери обігу в оборотних коштах, що зокрема знаходяться в розрахунках. Справа в тім, що час здійснення розрахунків тісно пов'язаний з часом руху об'єкта реалізації. І найчастіше процес розрахунків надає руху грошовим оборотним коштам не тільки значно пізніше дня одержання їм товару, але і достроково, коли платіж відбувається до одержання товару.

Тому ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на основі визначення часу проведення операції і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідне для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потреба в оборотних коштах для сфери обігу.

Необхідно звернути увагу і на зміст коштів у розрахунках. Відволікання коштів у розрахунки відбувається не тільки в постачальників, але й у покупців у випадках, коли вони роблять платежі до одержання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні розміру коштів у розрахунках варто враховувати не тільки товари відвантажені, але і матеріальні цінності в шляху, що відображають платежі, що передують надходженню і прийняттю вантажу покупцем. Це пояснюється наступними обставинами: цінності оплачені, але не надійшли на підприємство; оборотні кошти вкладені в розрахунки за виробничі запаси, але протягом якогось відрізку часу підприємство не розташовує ні грошима, ні виробничими запасами. Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з погляду постачальника - значить охарактеризувати їх тільки з однієї сторони.

Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У ряді випадків підприємство може виграти в ролі постачальника і втратити в ролі покупця. Невключення матеріальних цінностей у шляху в обсяг коштів, що відволікаються в розрахунки, може спотворити реальну картину стану коштів у сфері обігу. Усе це говорить про те, що суми, що враховуються як матеріальні цінності в шляху, є складовим елементом коштів у розрахунках.

Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що основними критеріями ефективності форм безготівкових розрахунків є час, затрачуваний на розрахунки, і обсяг оборотних коштів, притягнутих у розрахунки (відвантажені товари і матеріальні цінності в шляху).

Обсяг коштів у розрахунках і форми розрахунків тісно взаємозалежні. У безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на русі оборотних коштів на стадії товар - гроші і гроші - товар [11, с. 127].

І разом з тим кожна з форм робить свій специфічний зворотний вплив на співвідношення вартості товару й обсягу оборотних коштів у сфері обігу. У той самий товарний оборот підприємство може залучати велику чи меншу масу оборотних коштів у залежності від форми безготівкових розрахунків. Ефективність використання форми безготівкових розрахунків пропонується визначати як відношення часу руху товарів до тривалості відволікання оборотних коштів у розрахунки, тобто :

Ер = Тр./ Тзал. (3.2),

де: Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тр. - час руху товару від постачальника до покупця;

Тзал. - час залучення оборотних коштів у розрахунки.

Установлено взаємозв'язок ефективності безготівкових розрахунків і терміну залучення оборотних коштів у розрахунки, що полягає в наступному: найбільша ефективність форми розрахунків, коли час залучення оборотних коштів у розрахунки максимально наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм розрахунків визначається відносним подовженням тривалості вкладення коштів у розрахунки в порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.

Клієнти постійно висловлюють невдоволення тим, що платежі в банків занадто довго знаходяться «у шляху». Тим часом ясно, що кредитні інститути могли б робити записи переведень від відправника до одержувача протягом одного дня; технічні передумови для цього існують. Багатоденна затримка переведень астрономічних сум приносить банкам гроші, а клієнтам - великі збитки.

Довгий шлях грошових переказів визначається і звичаями, що зміцнилися в кредитній галузі. В обороті платежів між кредитними інститутами є уторовані шляхи. Усе-таки слід зазначити, що платежі з використанням механізованих систем зв'язки провадяться сьогодні значно швидше, ніж колись, протягом 2-3 робочих днів, рідко - за більш тривалий час. І все-таки термін занадто великий, особливо для відправлень без обробки документів.

Безготівковий розрахунок може бути зроблений у тому самому банку на місці за допомогою записів про переведення з одного рахунка на іншій. Операції по переведенні відправлень з однієї філії установи в іншу філію банк робить також безпосередньо в рамках власної облікової системи - з рахунка на рахунок. Від дебетування рахунка до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня.

Грошовий переказ може торкнутися і кілька інститутів, що займаються безготівковими розрахунками. При цьому в кожному з цих інститутів дані прихожого платежу повинні вноситися особливо. Шлях з одного місця проводки по бухгалтерських книгах в інше займає мінімум один день, насамперед у тому випадку, коли необхідне пересилання документів. Бухгалтерський запис про їх повинна бути зроблена в місці одержання тільки після надходження документів. Отже, цей процес може продовжуватися два дні і більш. Чим більше відстань між місцями відправлення й одержання платежу, тим довший термін його проходження. Так, платіжний оборот, принаймні зв'язаний із проходженням документів, займає не менш 4-5 днів.

Якщо необхідно дуже терміново провести платіж, то можна скористатися терміновим чи телеграфним переведенням. Однак при цьому за виконання таких доручень стягуються, звичайно, особливі збори.

Числення ефективності деяких форм безготівкових розрахунків, використовуваних у господарському обороті, розглянемо на трьох можливих варіантах за умови, що час руху товару - 4 дні, розрахункові документи надаються в банк у день виникнення підстави платежу й обробка документів в установах банку відбувається в день їхнього одержання (питання кредитування при цьому, не розглядаються).

У першому варіанті - час руху товару збігається з часом руху розрахункових документів між банком постачальника і банком покупця. В другому варіанті період руху розрахункових документів між банками сторін, що розраховуються, менше на 2 дні часу руху товару, тобто складає 2 дні. І в третьому варіанті документообіг між банками на 2 дні відбувається швидше часу руху товару, тобто складає 6 днів. Розраховані коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків представлені в табл. 16.

Таблиця 16 Коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків в іногородньому вантажообігу

Форми розрахун-ків	Порядок авізо	Вкладення коштів у розрахунки, дні									Коефіцієнт ефективності
		Постачальником			Покупцем			Банком
		Варіант			Варіанти			Варіант			Варіанти
		1	2	3	1	2	3	1	2	3	1	2	3
Платіжне доручення	Пошта Телеграф	8 5	65	10 15	-	-		-	-	-	0,5 0,8	0,66 0,8	0,4 0,8
Чекова форма	Пошта Телеграф	-	-	-	3	2 3	3	4 1	21	6 1	1.0 1,0	1,0 1,0	0,66 1,0
Акредитивна	Пошта Телеграф	-	-	-	11 11	11 11	13 11	4 1	2 1	6 1	0,26 0,33	0,31 0.33	0,21 0.33

Обґрунтуємо необхідність вибору форм безготівкових розрахунків на підприємстві за рахунок ефективності їхнього використання (табл. 16).

По-перше, мінімальне відволікання коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар, особливо в умовах поштового авізування платежів, дозволяють скоротити обсяг оборотних коштів, що відволікаються в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем; одночасно збільшується кількість вкладень ресурсів банку. Але в цілому обсяг оборотних коштів ресурсів у сфері обігу скорочується.

По-друге, у сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиключного руху оборотних коштів постачальників, покупців і ресурсів банку. За інших рівних умов чим більше оборотних коштів постачальників відволікається в товари відвантажені, тим менше оборотних коштів покупців утягує в матеріальні цінності в шляху і тем менше ресурси банку безпосередньо вкладаються в розрахунки. Це, звичайно, не виключає необхідності кредитування постачальників під розрахункові документи в шляху. Чим більше банківських ресурсів безпосередньо бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відволікають оборотні кошти в сферу обігу.

По-третє, вкладення оборотних коштів у товари відвантажені і матеріальні цінності в шляху мають визначену подібність і різницю. Їхня єдність визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Істотна різниця полягає в тому, що товари відвантажені представляють оборотні кошти, вкладені в розрахунки постачальником, а матеріальні цінності в шляху - оборотні кошти, вкладені в розрахунки покупцем.

Вкладення оборотних коштів у розрахунки у формі товарів відвантажених не має такої чітко вираженої границі. В умовах, коли надходження товару покупцю значно випереджає час його оплати, обставини можуть скластися так, що реалізований постачальником товар перейшов з його сфери обігу в сферу виробництва готового продукту підприємства-покупця.

При цьому оборотні кошти підприємства-постачальника залишилися зв'язаними в розрахунках з товарами відвантаженими. Тоді частина оборотних коштів постачальника втягується в кругообіг коштів покупця у вигляді його кредиторської заборгованості.

І навпаки, коли оплата товарів випереджає надходження цих товарів, у покупця виникає потреба в оборотних коштах. Така потреба повинна покриватися за рахунок власних оборотних коштів покупця, що вимагає обов'язкового нормування у вигляді «транспортного запасу». Це так називана запланована дебіторська заборгованість. Однак при значному розриві оплати і надходження товарів виникає вже незапланована дебіторська заборгованість, що негативно відображається на фінансовому положенні підприємства.

По-четверте, випередження в часі акту одержання товару в порівнянні з актом його оплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, що вже в момент свого виникнення виявляється вилученою і заброньованою на депозитному рахунку акредитивів. При такому збігу обставин кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих оборотних коштів підприємств.

По-п'яте, чим більше термін поштообігу розрахункових документів між установами банку перевищує час руху товару від підприємства-виготовлювача продукції до підприємства-споживача, тим вище результативність телеграфного авізування платежів.

Таким чином, впровадження в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм скорочує масу оборотних коштів, що утягуються в обігу. І, навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необґрунтованого залучення оборотних коштів у розрахунки, що супроводжується поруч негативних явищ.

Застосування найбільш економічних форм розрахунків з покупцями і постачальниками сприяє прискоренню платежів підприємства за товарно-матеріальні цінності, що надійшли, і надходження йому коштів за реалізовану продукцію, що позитивно відіб'ється на його фінансовому положенні.

Прискорення розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, і в основному від того, як швидко будуть перераховані кошти з рахунка платника на рахунок постачальника, що визначається використовуваними формами безготівкових розрахунків, а саме їх документообігом, що являє собою систему оформлення, використання і прямування розрахункових документів.

Для постачальника і покупця завжди вигідно, щоб продукція оплачувалася в момент її прибуття до покупця. Якщо продукція буде оплачуватися раніш її прибуття, то прискорення розрахунків буде мниме, тому що оборотність оборотних коштів від цього не прискорюється.

Отже, необхідно використовувати таку форму безготівкових розрахунків, яка б забезпечувала максимальне зближення моментів надходження товарів і їхньої оплати. Для цього необхідно враховувати, при виборі форм безготівкових розрахунків, характер реалізованої продукції, порядок і умови її відвантаження покупцю, місцезнаходження постачальників і покупців, джерела коштів, за рахунок яких здійснюються платежі і т.д.

Висновки та пропозиції

 

Розвиток недержавного сектору економіки – один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку займають підприємства колективної форми власності, а саме - акціонерні товариства.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме такі суб'єкти підприємництва спроможні найшвидше і найефективніше розв’язувати проблеми демонополізації виробництва, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

За умовою суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінка використання їхнього майна та капіталу, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення і зміцнення фінансової стабільності підприємства.

У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, у тому числі і роботи з фінансовими ресурсами, тобто фінансові роботи. Бо, як уже зазначалося, для отримання прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиченими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує реалізовуючи новостворену вартість.

Метою цієї дипломної роботи, було проведення аналізу фінансового стану, оцінки ліквідності і прогнозування платоспроможності Закритого Акціонерного Товариства «Черкасивторресурси». Після виконаних розрахунків показників фінансово-господарської діяльності, можна зробити наступні висновки.

Закрите акціонерне товариство «Черкасивторресурси» є юридичною особою, має відокремлене майно, володіє, користується на власний розсуд належними йому основними засобами, має самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків, включаючи валютний, круглу печатку зі своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки зі своєю назвою. Ціль діяльності підприємства – здійснення виробничо-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Підприємство станом на кінець 2007 року володіло капіталом у загальному розмірі 3970,5 тис. грн., що на 246,4 тис. грн. або на 106,6% більше ніж у 2005 році, але на 368,8 тис. грн. або на 8,5% більше у порівнянні з 2006 роком.

Протягом 2005-2007 рр. спостерігається стійке зростання власного капіталу, яке обумовлено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку підприємства.

Майже половину у загальному розмірі капіталу займає позиковий капітал, його вартість становила на кінець 2007 року 1195,6 тис. грн.. що на 292 тис. грн. або на 19,6% менше ніж у 2005 році та на 831,5 тис. грн. або на 41% менше у порівнянні з 2006 роком. Зменшення розміру позикового капіталу може свідчити про зниження фінансового ризику діяльності Товариства.

Станом на кінець 2007 року підприємство володіло оборотними активами вартістю 1319,9 тис. грн., що на 602 тис. грн. або на 83,9% більше ніж у 2005 році та на 299,8 тис. грн. або на 29,4% більше у порівнянні з 2006 роком.

Позитивним явищем у діяльності Товариства протягом трьох років є зростання середньорічної вартості оборотних активів, оскільки це свідчить про підвищення рівня комерційної та фінансово-економічної роботи.

Водночас спостерігається тенденція збільшення середньорічної вартості запасів, що не може бути оцінено позитивно, оскільки запаси є низько ліквідними активами, а це суттєво впливає на зниження ліквідності оборотних активів підприємства.

У 2007 році підвищилась ефективність використання основних засобів на 13,68% у порівняні з попереднім роком; відбулося зростання середньорічної вартості оборотних активів, що призвело до підвищення ефективності їх використання. Отже, відношення ефекту з наявними оборотними активами стало протягом 2005-2007 рр. більшим внаслідок зростання прибутковості їх використання.

Зростання обсягів реалізації продукції та послуг у 2007 році відбувалося при одночасному зниженні рівня витрат: на 100 грн. виручки від реалізації у 2007 році витрати складали 19,6 грн., що на 16,9 грн. менше ніж у 2005 році та на 8,2 грн. менше у порівнянні з 2006 роком. Така тенденція позитивно позначилась на сумі прибутку від операційної діяльності.

Слід відмітити. що негативним явищем у діяльності Товариства протягом періоду, що аналізується є нестача власного капіталу та брак власних коштів для формування запасів і фінансування діяльності. Це свідчить про нездатність підприємства погасити короткострокові зобов’язання й може призвести до його банкрутства у майбутньому.

Нестача оборотних активів становила 47,6 днів у 2005 році та 8,3 дня у 2006 році і покривалася за рахунок кредиторської заборгованості.

Поточні зобов’язання підприємства у 2007 році не покривалися за рахунок матеріальних активів, оскільки коефіцієнт ліквідності запасів у 2007 році цей показник складав 0,85, що більше на 2% від значення попереднього року, але менше на 2% від нормативу.

Протягом 2005-2006рр. підприємство було неплатоспроможнім, оскільки мало незадовільну структуру балансу й показники загальної ліквідності та забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом були нижче за оптимальні значення.

Разом з цим, фінансова сталість підприємства у 2007 році зросла у порівнянні з попередніми.

Товариство має достатній коефіцієнт концентрації власного капіталу, що свідчить про зміцнення фінансової стійкості та його здатність працювати самостійно.

Зменшення коефіцієнта концентрації позикового капіталу та коефіцієнту фінансової залежності свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування і зростанні ринкової стійкості.

Протягом 2005-2007 рр. ЗАТ «Черкасивторресурси» значно підвищило частку фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу, що позитивно характеризує його діяльність. Коефіцієнт фінансування у 2007 році складав 2,32%, що відповідає нормативу й перевищує значення цього показника на 54,7% та на 103,5% у порівнянні з 2005-2006 роками відповідно.

Спостерігається позитивна тенденція зменшення коефіцієнту заборгованості у 2007 році, що свідчить про зменшення фінансового ризику.

Однак, про погіршення фінансового стану та про нездатність підприємства забезпечити більшої гнучкості у використанні власних коштів свідчить низький коефіцієнт маневрування власного капіталу.

Дуже низькими є коефіцієнти забезпеченості запасів та товарів, що є наслідком дефіциту власних джерел фінансування для їх формування матеріальних активів та нераціональності використання власного капіталу.

Отже, за даними, отриманими в результаті проведення розрахунків можна відмітити, що підприємство набуває фінансову стійкість, але невдало маневрує належним йому капіталом.

ЗАТ «Черкасивторресурси» має нормальну фінансову стійкість й здатне подолати самостійно фінансові труднощі.

Підвищення ефективності діяльності підприємства можливо за умов:

- оптимізації обсягів реалізації, перегляду асортиментної та цінової політики, підвищення рентабельності господарювання;

- використання короткотермінових грошових інструментів для тимчасового зберігання вільних грошових коштів (наприклад, депозитні вклади у банку);

- створення конкурентоздатнього виробництва;

- розробки фінансової стратегії: впровадження фінансового планування та розробки фінансового плану або бізнес-плану. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів і видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які відволікаються у нераціональні витрати;

- використання у господарському обороті практику комерційного кредиту.

Засобом оформлення комерційного кредиту повинен стати вексель, який зможе позбавити підприємство від попередньої передоплати. Цей кредитно-розрахунковий інструмент дозволить гасити борги по ланцюжку дебіторів та кредиторів, зменшити потребу в банківському кредиті.

Робота підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, вимагає постійного контролю, його фінансовий стан має бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов’язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська заборгованість, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов’язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Обов’язковою умовою функціонування будь-якого підприємства є підвищення кваліфікації робітників планово-економічних служб, тому приділити особливу увагу організації проведення фінансових розрахунків.

Слід пам’ятати, що умови і час, які витрачаються на проведення аналітичних розрахунків, повністю окупляться у майбутньому.

Для покращення фінансового стану, платоспроможності та фінансовій стабілізації діяльності ЗАТ «Черкасивторресурси» керівництву необхідно здійснювати:

-  оптимізацію обсягів реалізації, перегляд асортиментної та цінової політики, підвищення рентабельності господарювання;

-  систематичний контроль з боку фінансової служби підприємства за станом сплати покупцями відвантажених чи відпущених на місці товарів та послуг; брати до уваги їх платоспроможність; не допускати відпуску товарів, продукції неакуратним платникам без передоплати; слідкувати за виконанням ними законодавчо встановленої матеріальної відповідальності за затримку платежів;

-  коригування тривалості відстрочки платежів, використовуючи для цього у розрахунках факторинг, спонтанне фінансування;

-  надання додаткових кредитних ресурсів;

-  надання кредитного забезпечення (доручення, гарантії);

-  трансформацію боргу у власність;

-  стратегічне планування з метою визначення стратегії розвитку підприємства, утримання позиції на ринку, лідерства в певній галузі тощо;

-  аналіз можливості ефективного використання наявного майна та вдало розпоряджатися їм;

-  складання системи бюджетів, як елемента управління у нестабільних економічних умовах;

-  розробку фінансової стратегії: впровадження фінансового планування та розробку фінансового плану або бізнес-плану. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які відволікаються у нераціональні витрати.

При виникненні дебіторської заборгованості потрібно вживати заходів щодо припинення подальшого відпуску товарів боржникам та накладання штрафних фінансових санкцій на боржників;.

Підприємству, що працює в ринкових умовах господарювання при виникненні господарських суперечок з контрагентами, які зачіпають майнові інтереси підприємства, необхідно звертатися з позовами до судових інституцій; не допускати фактів надходження і сплати неякісної, зайвої чи непотрібної підприємству продукції, товарів, забезпечити персональну відповідальність посадових осіб у разі, якщо такі факти мали місце; стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості, тому що значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості та залучення додаткових джерел фінансування.

При терміновій сплаті за отримані товари, надані послуги використовувати спосіб надання знижок у розрахунках з потенційними неплатниками, а також з покупцями, угоди з якими мають разовий характер, застосовувати ті форми розрахунків, які гарантують своєчасність платежів (акредитиви, розрахункові чеки, попередня оплата платіжними дорученнями).

Для тимчасового зберігання вільних грошових активів доцільно використовувати короткотермінові грошові інструменти врегулювати (наприклад, депозитні вклади у банку).

Підприємству слід при необхідності переглянути структуру активів, а саме для виконання запланованих обсягів діяльності залишки основних засобів та оборотних активів повинні відповідати потребі в них;

З метою збільшення обсягів діяльності підприємству необхідно нарощувати матеріальні оборотні активи, в першу чергу, запаси, які користуються попитом, а з метою збільшення власного капіталу у обороті слід залучати тимчасово вільні кошти інших підприємств – добровільні внески, цільові займи;

В умовах ринку з метою поліпшення платоспроможності та підвищення конкурентоспроможності підприємства керівництву необхідно створювати:

- комбіновані роздрібні підприємства, які, окрім основних функцій, надаватимуть населенню різноманітні послуги;

- конкурентоздатні виробництва, сприяти розвитку малого і середнього бізнесу у різноманітних сферах випуску і торгівлі товарами широкого вжитку.

При здійсненні діяльності слід не допускати причин та умов, які ведуть до виникнення простроченої дебіторської заборгованості по товарних операціях, нестачах і крадіжках; використовувати у господарському обороті практику комерційного кредиту. Засобом оформлення комерційного кредиту повинен стати вексель, який зможе позбавити підприємство від необхідності передплати. Цей кредитно-розрахунковий інструмент дозволить гасити борги по ланцюжку дебіторів та кредиторів, зменшити потребу в банківському кредиті. Необхідно зацікавлювати дебіторів погашати заборгованість саме шляхом придбання фінансового векселя, створивши для них пільгові умови майбутніх розрахунків.

Список використаної літератури

 

1.  Абалкин Л.И. Конечные народнохозяйственные результаты: сущность, показатели, пути повышения. - М.: Экономика, 1982.- 183 с.

2.  Абрамов Л.М., Капустин В.Ф. Математическое программирование. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - 184 с.

3.  Абрамова Г.П. Маркетинг: вопросы и ответы.- М.: Агропром-издат, 1991. – 124 с.

4.  Абрютина М.С.,ГРАчев А.В Анализ фінансово-економической деятельности предприятия:Учебно-практическое пособие.-3-е изд., перераб. И доп.- М.: Издательство «Дело и Сервис».-2001. –с.250.

5.  Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации / Под. ред. Рожнова. - М.: Техника, 1990.- 134 с.

6.  Александрова В.П. и др. Экономическая оценка социальных результатов применения новой техники. - К.: Наукова думка, 1981. - 206 с.

7.  Андреева Н.Н., Харичков С.К. Ресурсно-экологическая безопасность предприятия: диагностика, стратегия, регулирование. - Одесса: НАН Украины. Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований, 1996.- 96 с.

8.  Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению / Под ред. Г.П.Иванова. - М.: Закон и право. Изд. об-ние ЮНИТИ, 1995.-317 с.

9.  Атлас З.В., Ионов В.Я. Эффективность производства и рентабельность предприятий. - М.: Мысль, 1977. - 200 с.

10.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 288 с.

11.  Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбаток М.І. Економічний аналіз:Навч.посібник.- К.: КНЕУ.-2001.-227с.

12.  Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент. М.: Финансы и статистика, 1994.- 224 с.

13.  Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика. - 1995. - 383 с.

14.  Бандурка О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансо­ва діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 1998. – 340 с.

15.  Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. -К.: Фірма «Елтон», 1993. - 328 с.

16.  Барнгольц С.Б. Анализ финансового состояния промышленных предприятий // Деньги и кредит. - 1991. - № 11. - с. 32-34.

17.  Барнгольц С.Б. Предварительная оценка платежеспособности и финан-совой устойчивости ссудозаемщика //Деньги и кредит 1999. - №2. – с. 48-51.

18.  Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999. – 428 с.

19.  Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997. – 867 с.

20.  Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997. – 312 с.

21.  Верига Ю.А.,Подольська В.О. Аналіз фінансового стану підприемства за балансом згідно П(С)БО. Полтава,ПУСКУ, 2001.-79с.

22.  Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – Л.:Алерта, 2005. – 200 с.

23.  Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємства.- К.: Знання-Прес,2006.-423 с.

24.  Ермасова Н.Б. Финансовый менеджмент: Конспект лекций.- М.: Юрайт-Издат, 2007. – 192 с.

25.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.посібник.- 3-те вид., перероб. І доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 190 с.

26.  Іващенко В.І.,Болюх М.А. Еконоічний аналіз господарськогї діяльності – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА».– 2001.- 136 с.

27.  Іонін Є.Є Розв’язання питань методологічного обгрунтування понять «платоспроможності»,«ліквідності»//Фінанси та кредит. – 2004. №6.34с

28.  Коваленко Л.О.,Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч.посіб.- 2-ге вид.,перероб. І доп.- К.:Знання, 2005. – 485 с.

29.  Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприемств:Навч.посіб.- К.: Т—во ”Знання“, КОО, 2000. -378 с.

30.  Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія.- К.КНЕУ, 2001.-387с.

31.  Мороз А. Н. Основы банковского дела. - К.: Либра, 1994. - 420 с.

32.  Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.: Основи, 1993. – 288 с.

33.  Національний банк і грошово-кредитна політика. Підручник / За ред. д. е. н., проф. МорозаА. М., к. е. н., доц. Пуховкіної М. Ф. — К.: КНЕУ, 1999. – 454 с.

34.  Онисько С.М.,Марич П.М. Фінанси підприємств.Підручник для студентів вищих закладів освіти.2-ге видання,стереотипне.-Львів:«Магнолія плюс», 2005. – 364 с.

35.  Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств К. Знання 2006.- 379 с.

36.  Поддєрьогін А.М.,Білик М.Д. та інш. Фінансовий менеджмент.-К.:КНЕУ, 2005. -535 с.

37.  Потій В.З.,Бабяк Н.Д.,Жолнерчик Г.Ю,,Вакуленко Є.В.,Невмержицький Я.І. Фінанси підприємства.- К.:КНЕУ, 2005. – 244 с.

38.  Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. — М.: Перспектива, 1995. – 346 с.

39.  Савицкая Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства. К. Знання. 2005.- 662 с.

40.  Суторміна В.М., Федосов В. М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993. – 276 с.

41.  Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємства.- К.:КНЕУ, 2000. – 412 с.

42.  Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навч.посіб.-2-ге вид.,перероб. Та дом. – К.:Кондор, 2005.- 400 с.

43.  Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996. – 456 с.

44.  Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. – 448 с.

45.  Шеремет О.О. Фінансовий аналіз:Навч.посіб.-К.:Кондор, 2005.-196 с

46.  Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент.-К.:Знання,2006.- 439 с.

47.  Шиян Д.В.,Строченко Н.І. Фінансовий аналіз.- К.:А.С.К.,2005.-230 с.