4.8. Приватизація невеликих державних підприємств.

Приватизацію в Україні можна поділити на два основні види: велика при­ватизація, правове регулювання якої розглядалося раніше, і мала приватизація.

Великий, середній і малий бізнес є трьома китами будь-якої сучасної рин­кової економіки. Модель такої економіки повинна бути метою і результатом трансформації ринкової економіки України. Особливе значення слід надавати розвитку малого бізнесу, базуючись на позиції його фундаментальної і специфі­чної ролі як у відсталій економіці, так і у економіці перехідного періоду.

"У відсталій ринковій економіці малий бізнес займає 50-60% робочої сили і є динамічним, гнучким, доступним і найбільш живучим сектором економіки. В перехідній економіці його розвиток сприяє загальному оздоровленню економі­ки, більшому наповненню ринку різноманітними товарами, підвищує якість продукції, яка виробляється, розвиває здорову конкуренцію і т.ін."

Одним з визначальних факторів інституціональних перетворень в Україні є малий бізнес. Мала приватизація має велике значення у розвитку малого біз­несу і формуванні ринкових структур. За станом на 1 січня 2000 року прива-

- 70 -

ти­зовано 49442 малих підприємства, що складає більше 80% загальної чисельності підприємств, що входять в дану групу.

Мала приватизація в Україні почалася у 1992 році. Ефективність її оціню­ється динамікою розвитку малого бізнесу в Україні. Але в Україні склалося "звужене" поняття малої приватизації, яке зведено до акту організаційно-правового оформлення роздержавлення власності. Це поняття необхідно розши­рити, включити до нього період становлення і затвердження приватизованих підприємств, а Фонду державного майна України надати повноваження органі­зації і проведення після приватизійної підтримки малих підприємств.

Процес малої приватизації в Україні значно відрізняється від подібних процесів в країнах Західної Європи. До основних відмінностей можна віднести такі:

·     виключно тривалі терміни проведення малої приватизації;

·     різноманітність способів малої приватизації;

·     надання першочерговості права викупу підприємств членам їх трудо­вих колективів.

Правовий механізм процесу малої приватизації регламентується Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (мала привати­зація)". Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця бу­дівлі можуть приватизовуватися спільно з розміщеними в них об'єктами прива­тизації, якщо щодо цього немає прямих заборон органів приватизації.

 

Висновки до Розділу 4: Приватизація проводиться як на Україні, так і в країнах з ринковою еко­номікою. Слід підкреслити, що будь-яке посилання на світовий досвід привати­зації вимагає зваженого підходу, т.п. по-перше, механі-

 

- 71 -

зму масової приватизації в таких масштабах, як в Україні, в країнах з традиційно ринковою економікою не існує, а по-друге, обсяги приватизації в західних країнах і її темпи, у порів­нянні з Україною, незначні.

У відповідності до діючого законодавства існують наступні "основні принципи приватизації:

• законність;

• надання пільг при приватизації державного майна членам трудового колективу того підприємства, яке приватизується;

• забезпечення соціального захисту і рівності прав всіх громадян Украї­ни в процесі приватизації;

• пріоритетні права громадян України при придбанні державного майна;

• безплатна передача частини державного майна кожному громадянину України;

• приватизація державного майна на платній основі з використанням приватизаційних паперів;

• дотримання антимонопольного законодавства;

• повне, сучасне і достовірне інформування громадян про всі дії процесу приватизації;

• пріоритетні права трудових колективів на вибір форм власності і при­дбання майна своїх підприємства.

Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, що підприємства всіх форм власності можуть бути високоефективними і конкурентноздатними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, "живуть" за законами ринкової економіки, не розраховуючи на бюджетне фінансування і різноманітні пільги.

Важливим елементом приватизації в Україні є кардинальне реформування відносин власності і принципово якісна заміна на цих основах виробничих

- 72 -

відносин. Тому головне призначення приватизації міститься в ефективному об'єднанні майна і власника.

Приватизація майна державних підприємств уявляє собою складний соці­ально-економічний процес. Він торкається життєвих інтересів робітників усіх напрямків і сфер діяльності. Тому для правильного визначення мети приватиза­ції, пріоритетів, цілеспрямованих обмежень, розробляються Державна, респуб­ліканська (Автономна республіка Крим) і місцеві програми приватизації.

Дер­жавна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки.

- 73 -

РОЗДІЛ 5. ЛІЗИНГ ЯК РІЗНОВИД ОРЕНДИ

 

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни. Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки у більшості промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272) та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.), в якому подано визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (оре-

- 74 -

ндарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з
обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві. Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на це устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір
купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

- 75 -

• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, коли до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування
(стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування у господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (lease back) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво-
ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства орендарі, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні.. Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для

- 76 -

орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон України "Про лізинг" визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90
відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачеві за договором
лізингу.

- 77 -

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон дає широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, належать:

• найменування сторін;

• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу,

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів,умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об'єкта лізингу;

• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі статті Закону присвячені правам та обов'язкам сторін договору лізингу.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу;

2) вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом встановлених строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслі-

- 78 -

док його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лазингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача по закінченні строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

- 79 -

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Як зазначалося, Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу зобов'язаний вносити періодичні лізингові платежі, до складу яких включаються:

• сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• сума, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються Державні гаранти, договір лізингу підлягає обов'язковій Реєстрації у встановленому порядку.

Висновки до Розділу 5: Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'язання випливають з договору майнового

- 80 -

найму, і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому правові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 "Найм (оренда)" проекту ЦК України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, може бути вирішена шляхом застосування лише норм ЦК України. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного їм комплексного нормативного регулювання.

В зв'язку з цим у літературі пропонувалося прийняти закон "Про лізинг", який би здійснював таке регулювання і визначав загальні економічні, організаційні та правові засади проведення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України.

Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. В ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Переваги і недоліки лізингу на сучасному етапі розвитку України:

-     лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит у натуральній формі, що дає можливість купувати сучасне устаткування і технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і стає ефективним важелем маркетингу для виробників;

-     лізинг дозволяє ширше користатися прискореною амортизацією, тобто зменшує строк окупності інвестицій і ризик, не збільшує орендну плату;

- 81 -

-     лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки України убік енергозбереження, як це відбулося з економікою США після енергетичної кризи 1974 -1975 р.;

-     дуже ефективно лізинг діє при достатнім кредитуванні і перевірці фінансового стану підприємства, оскільки не враховуються рахунками боргів. Американські вчені називають цю перевагу «косметичним»;

-     у практиці американських компаній дуже часто зустрічаються лізингові співвідношення, умовами яких передбачене складання платежів у залежності від продуктивності чи інтенсивності їхнього використання;

-     недоліками Українського законодавства є те, що по Цивільному кодексі України термін оренди устаткування не може перевищувати 1 року, однак, якщо умовами договору не визначений термін оренди – договір вважається ув'язненим на невизначений термін, тобто не менш, ніж на три роки;

-     виходячи з валютного законодавства, дуже складно оплачувати лізинг від іноземних орендодавців, навіть при розрахунку бартером;

-     Дуже цікавий досвід України по лізингу на компенсаційних умовах, а саме з Німеччиною при будівництві газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" за схемою "газ в обмін на труби" (газопровід уже давно окупився, Росія одержала канал експорту природного газу, а Україна його частина на транзитні платежі). Але є непорозуміння й у цьому проекті - у лізинг брали труби, а варто було б - ще і заводи для виробництва цих труб із сучасними технологіями (з розміщенням їхній на Україні).


- 82 -

ВИСНОВКИ

З огляду на, що результатом переходу на нові форми господарювання в Україні повинне стати створення багатоукладної економіки, відмовлення від державного монополізму на власність і створення умов для їхнього рівноправного існування різних форм власності. Необхідно розвивати приватну і колективну форми власності, образно говорячи, з нуля і шляхом роздержавлення і приватизації, що повинні вилитися в трансформацію існуючої системи виробничих відносин, і одночасно формувати якісно нову суспільну (державну і муніципальну) власність, але при цьому не можна не враховувати інтереси трудових колективів, для яких оренда на даному етапі означає найбільш прийнятний варіант переходу до ринкової системи господарювання.

Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від становлення різних форм господарювання, у тому числі й орендної, що, у наслідку, дозволить Україні стати однієї з ведучих країн Європи.

Складені процеси становлення ринкових відносин в України мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Для створення за часів соціалістичної економіки українських підприємств все відчутнішою стає потреба у кардинальних змінах з метою досягнення конкурентоспроможності в нових умовах.

Перехід до ринкової системи господарювання чисто пов'язаний з виникненням і поширенням самостійної і ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою одержання прибутку. І це цілком зрозуміло:

адже, як свідчить світовий досвід саме підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворювальним елементом конкуретно-ринкового середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної сис-

- 83 -

теми. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально-економічних проблем, розширює можливості працевлаштування населення, повнішого задоволення потреб споживачів.

Зростання ролі підприємств у формуванні ринкової системи, становленні нових форм економічних зв'язків супроводжується руйнуванням сталих мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою незвичних мотивів і стимулів до суспільне корисної продуктивної діяльності. Внаслідок таких трансформаційних зрушень виникають якісно відмінні від попередніх періодів концептуальні проблеми ринкових перетворень, серед яких чільне місце посідають теоретичні положення про підприємства, вміння практично застосувати ці положення до нових умов господарювання. Навчальна потреба наукового дослідження, обґрунтування та узагальнення висновок для всебічного використання підприємництва, що зароджується, у забезпеченні динамічних ринкових перетворень набуває особливого значення для перехідного переходу. Це пояснюється притаманними дюнному періодові важливостями, особливими формами, економічних відносин, посиленням впливу макроекономічного середовища. На умови формування й реалізації цілей, потреб та інтересів учасників підприємницької діяльності.

Практика трансформаційних зрушень свідчить про співіснування негативних і позитивних тенденцій. Так, ринкові перетворювання супроводжуються інтенсивним розвитком недержавного сектора, появою нових форм власності і господарювання, що розширює потенційні можливості

В Україні до моменту початку приватизації більшість необхідних законодавчих актів було розроблено і введене в дію. Але в них мається один істотний недолік - сьогодні залишаються в силі два взаємовиключних положення - у Законі про оренду майна - державних підприємств і організацій і в Законі про приватизацію майна державних підприємств України.

Так, перший документ надає можливість трудовим колективам узяти його в оренду з викупом, а другий - затверджує, що все державне майно повинне

- 84 -

бути рівномірно розділене між громадянами України через систему сертифікатів. Якщо врахувати, що на оренду з викупом йдуть підприємства, що працюють найбільше ефективно, з гарним парком устаткування, то не важко помітити однобічність приватизаційного процесу: одним - краще, іншим - нічого.


- 85 -

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.   Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.-50с.

2.   Цивільний Кодекс України..- К.: Бест и Ко.-1997.-107.

3.   Земельний Кодекс України// Відомості Верховної Ради України- 1991.-310.-С.98.

4.   Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.-1993.-3 50.-С.472.

5.   Про банки і банківську діяльність: Закон України// Відомості Верховної Ради України.-1991.- № 25.

6.   Про введення механізму запобігання монополізації товарних ринків.: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 р. 3 765// зібрання Постанов Уряду України.-1999.-№ 1.-С.72-75.

7.   Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 20.-С.249.

8.   Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 49.-С.682.

9.   Про державну підтримку малого підприємництва: Указ Президента України від 12 травня 1998 р.// Урядовий кур єр.-1998.-№ 91-92.-16 травня .-С.12.

10.       Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності: Положення Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.\\Бізнес.-1998.-№37.-С.53-55

11.       Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 29.

12.       Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України зі змінами від 3 січня 1998 // Голос України.-1998.-№ 60.-3 вересня.-С.5.

13.       Про оренду майна державних підприємств та організацій: Закон України від 10 квітня 1992 р.// Баланс.-199.-№ 27.-5 червня.-С.6-13.

- 86 -

14.       Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 24.-С.273.

15.       Про підприємство Закон України від 7 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 14.-С.168.

16.       Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19 березня 1996р.-№ 31.-С.145.

17.       Про систему оподаткування: Закон України від : лютого 1994 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994 .-№ 39.-С.510.

18.       Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3 червня 1998 р. № 727/98// газета “Бізнес” - 1999.-№ 48.-29 листопада.-С.56-58.

19.        Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 38.-С.273

20.       Алт-Кататбех Т. Типізація розробки організаційної структури управління підприємством// Легка промисловість.-1998.-№ 4.-С.62-63.

21.       Ансофф І. Стратегічне управління: Монографія : Скор. Пер. з англ.- М.: Єкономика, 1990.-515 с.

22.       Байделл Т. Как улучшить управление организацией/ Пер. с англ.-М.: Инфра.-М.: Премьер, 1995.-202 с.

23.       Беляев К.П. и др. Общества с ограниченной ответственностью: правовое положение. Практические коментарии законаи другие правовые аспекты, образцы документов.-М.: Норма, 1999.-255 с.

24.       Бернар И., Коши Ж.-К.: Толковий економичний та фінансовий словник: франц., рос., англ., іспан, термінология: в 2 т. Пер. з франц./ Під заг. ред. Р.В.Степанова.- М.: Международные отношения.-1994.г.-Т.1.-783 с.

25.       Білоус О.Г., Рогач В.І. Акціонерні товариства: організація і управління.-: Техніка, 1992.-141 с.

26.       Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера.-К.: Ника.-Центр, 1998.-478 с.

- 87 -

27.       Ветров В. Об`єднання , підприємсство, товариство // Урядовий кур єр.-1999.-№ 224.-2 грудня.-С.7.

28.       Віннік О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.-К, 1998.-328 с.

29.       Воронов Л.К. Банковско-финансово-правовой словарь- справочник// Академия правоых наук Украины.-К.: А.С.К.-1998.-287 с.

30.       Грудницька С. Напрямки розвитку законодавства про господарські об єднання // Право України.-1998.- № 5.- С.60-63.

31.       Губанов С. Реформа предприятий. Новый подход// Єкономист.-1999.-№ 9.-С.20-26.

32.       Колесник Я. Проблеми вдосконалення законодавства України про підприємництво// Право України.-1999.-№ 11.-С.36-41.

33.       Колохов В.И. Возможно ли сотрудничество с государством?/ Управление предприятием// Рынок капитала-1999.-№ 5.-С 14-15.

34.       Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять "підприємництво" та "господарська діяльність"// Право України.-1999.-№ 5.-С.88-90.

35.       Про лізинг Закон України//Офщжний вісник УкраТни 1998 -№1 -С 34-40

36.       Усенко Я Б Розвиток лізингу і новий закон//Гос информ бюл про приватиз -1998-№3-С 70-71 "ДГ *Д.

37.        Джуха У М Лізинг - Ростов н/Д Фенікс, 1999 -320с , -.

38.       О лизинге федеральний закон РФ // Сборник законодательства Российской Федерации -1998 -№44 - Ст 3946

39.       Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Закон України // Оф-ний вісник України -1999 -№24 -С 9-427.

40.       Усенко Я Б Методичні проблеми класифікації видів надання майна в имчасове платне користування // Гос информ бюл про приватиз - 1999 -№ 12 -С 2-358

- 88 -

41.       Тлумачний словник з цившьного права/Під заг. Ред. У М Селіванова -К 1 н-т риватного права 1 підприємництва АПНУ, 1998 -228

42.       Усенко Я Б Правові і методичні основи розрахунку і проблема забезпечення гібкісті лізингових платежів // Гос информ бюл про приватиз - 1998 - № 5 - С 69-72


Информация о работе «Правовое регулирование арендных отношений в Украине (ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ)»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 143181
Количество таблиц: 4
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
431302
0
0

... , который в 8 разделе, в главе 39 закрепил особенности создания и действия СЭЗ на территории Украины. 116. Понятие ответственности в хозяйственном праве Ответственность в хозяйственном праве - это комплексный правовой институт, который имеет свой особый предмет регулирования - хозяйственные правонарушения. Хозяйственное правонарушение - это противоправное действие или бездеятельность ...

Скачать
236336
0
0

... : обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших. Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприє ...

Скачать
107293
9
0

... найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з не багатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування. Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів ...

0 комментариев


Наверх