Розрахунок внутрішньої ставки дохідності (ВСД)

2. Розрахунок внутрішньої ставки дохідності (ВСД).

Ідеться про встановлення такої ставки дисконту, при якій СВ = ПВ або ЧСВ = 0.

Використовується цей метод так:

1) наперед задається значення граничної ставки, тобто такий рівень прибутковості проекту, який неодмінно має бути досягне­ний (у протилежному випадку проект відхиляється); при цьому необхідно враховувати як можливості підприємства, так і ринко­ву кон'юнктуру, але на практиці гранична ставка не буває ниж­чою за фактичний рівень рентабельності;

2) прогнозуються майбутні грошові потоки;

3) обчислюється ВСД та порівнюється з граничною ставкою.

Наприклад, необхідно з'ясувати доцільність проекту, який по­требує для впровадження ПВ у сумі 20555 тис. грн. і обіцяє про­тягом шести років щороку мати додаткові грошові потоки в роз­мірі 5 млн грн. за граничної ставки 10%.

Починаємо з формули розрахунку сучасної вартості:

для якої тепер невідомим є R:

Це рівняння розв'язується за допомогою таблиці анюїтетів, в якій знаходимо R=12% > 10% (гранична ставка). Отже, проект приймається.

За допомогою запропонованих методів ми зробили вибір про­екту з погляду його доцільності (дохідності). Але в ринковій еко­номіці прийняття рішення буде необгрунтованим без урахування іншої складової будь-якої операції — її ризикованості. Який ри­зик і як необхідно взяти до уваги при оцінюванні інвестиційних проектів?

Цей ризик пов'язаний з розрахунками використаних для оці­нювання показників, до яких входить процентна ставка R. її рі­вень був узятий умовно, на підставі теоретичних припущень. Зрозуміло, що фактичний рівень дисконтної ставки протягом пе­ріоду впровадження проекту буде різний і напевне відрізнятиме­ться від узятого для розрахунків. Той проект, показники якого більшою мірою перебувають під впливом зміни R, і буде більш ризикованим. Тобто, достатньо оцінити коливання (варіацію), наприклад, ЧСВ під впливом зміни R, щоб зробити висновок про ризикованість поданих до розгляду проектів.

Такий метод називають аналізом чутливості реагування. Щоб пояснити правила його використання, розглянемо такий приклад. До розгляду запропоновано два проекти:

1) проект А з ПВ = 1600 тис. грн., який передбачає додаткові грошові потоки: протягом першого року — 1000 тис. грн., протя­гом другого — 1500 тис. грн.

2) проект В з ПВ = 1600 тис. грн. і додатковими грошовими потоками: протягом першого року — 1800 тис. грн., протягом другого — 700 тис. грн.

Потрібно оцінити ризикованість проектів при R₁ = 10% та R₂=12%.

Обчислимо ЧСВ для обох значень R:

За проектом А відмінності між ЧСВ становлять 11%, а за про­ектом В — 8%. Тобто, проект А більш чутливо реагує на зміну дисконтної ставки, а отже, — він і ризикованіший, ніж проект В.

Наведені розрахунки, необхідні емітенту, не є достатніми для інвестора. Адже останній, вибираючи цінні папери для купівлі, цікавиться не стільки ефективністю інвестиційного проекту, на який підуть його гроші, скільки ефективністю роботи фірми в ці­лому (від чого, зрештою, і залежатимуть майбутні доходи інвесто­ра). Для такої оцінки слугує, як правило, необхідна ставка доходу (вартість капіталу), що являє собою той мінімальний майбутній дохід, на який погоджується інвестор, купуючи цінні папери.

Ураховуючи зворотний зв'язок між дохідністю та надійністю, інвестор погоджується на низьку необхідну ставку доходу (тобто на низькодохідні цінні папери) в тому разі, якщо в емітента дохо­ди останнім часом стабільно зростають і він має низьку заборго­ваність та добру фінансову репутацію. У противному разі — зна­чні зміни (варіації) грошових потоків, висока заборгованість та погана фінансова репутація — емітентові доведеться пропонува­ти високу ставку доходу, щоб знайти покупця на свої цінні папе­ри. Тобто за високої вартості капіталу можна чекати низької оцінки якості (надійності) цінних паперів, а за низької — навпаки.

Проте фірма не може суб'єктивно встановити значення майбу­тньої вартості капіталу, оскільки фактори, які на нього впливають, відомі як емітентам, так і інвесторам. Головні серед них такі:

• ризикованість доходів, що зумовлюється специфікою сфери бізнесу, в якому діє фірма;

• частка заборгованості в структурі капіталу (фінансовий ліверидж);

• фінансова сталість фірми, однією з характеристик якої є ди­відендна політика;

• ринкова оцінка цінних паперів фірми, тобто вплив кон'юнк­турних факторів.

Вплив галузевого ринку та кон'юнктурних факторів установ­люється в ході маркетингових досліджень, про які йшлося в по­передньому розділі. Водночас уміле використання фінансового лівериджу та дивідендної політики свідчить про якість фінансо­вого менеджменту фірми і можуть бути оцінені за допомогою статистичних методів.

Використовуючи не власні гроші, фірма буде одержувати при­буток лише в тому разі, коли віддача від них перевищуватиме плату за користування ними у вигляді фіксованих виплат власни­кам облігацій та привілейованих акцій. З огляду на досвід функ­ціонування фінансового ринку вважається, що цього можна дося­гти, якщо структура капіталу не перевищує 40%:

У разі зростання структури капіталу (до 40%) акціонери діс­тають змогу одержувати додатковий прибуток, не вкладаючи у фірму власних коштів понад сплачені за прості акції. Вплив тако­го способу — залучення фінансового лівериджу — для одержан­ня додаткового прибутку вимірюється показником:

Вплив дивідендної політики фірми на вартість капіталу дво­значний. З одного боку, вона перебуває в обернено пропорційній залежності від суми сплачуваних дивідендів: чим більша ця сума, тим менші вимоги до рівня обіцяної необхідної ставки доходу ставить інвестор. Фірма може встановлювати зазначений рівень низьким, підтримуючи тим самим високий імідж щодо своєї на­дійності. З іншого боку, високі дивіденди можливі лише за умови високої структури капіталу (незначна кількість акціонерів не мо­же забезпечити необхідного фінансування фірмі, а тому доводи­ться звертатися за позиками). Що ж до реалізації в такому разі нових емісій цінних паперів, то вона можлива лише за високої необхідної ставки доходу. Аби уникнути потреби підвищувати структуру і вартість капіталу, акціонерні товариства часто випла­чують дивіденди акціями або обмінюють старі акції на нові ме­тодом їх поділу (акціонер одержує дві нові акції замість однієї старої).

Якими ж правилами повинна керуватися в такому разі друга категорія учасників фондового ринку — інвестори? І чи існують такі правила взагалі?

Відомий банкір Дж. П. Морган на прохання дати прогноз щодо поводження фондового ринку відповів: «Він коливатиметься». Це був не лише прояв обережності — банкір знав, що це єдине тверд­ження про ринок, яке можна довести. То чи можна, спираючись на таку хитку тезу, робити висновки з приводу вкладення грошей у цінні папери? Уміло скориставшись статистичними методами ана­лізу, можна дістати позитивну відповідь на це запитання.

З огляду на те, що досі в Україні розвивається насамперед ри­нок акцій, розглянемо застосування статистичних методів та по­казників до цього сегменту фондового ринку.

Треба запам'ятати на початку головне: акції, яку б ви воліли купити, взагалі не існує! Бо вам потрібна акція:

• абсолютно надійна;

• за якою виплачується вагомий дивіденд;

• курсова вартість якої зростає.

Існує багато акцій, які можуть задовольнити одну з ваших ви­мог. Але жодна акція не задовольнить усіх трьох. Справді, якщо вам необхідна надійність, то слід відмовитися від сподівання на сенсаційне зростання її вартості, а коли маєте намір примножити капітал, то мають бути готові йти на значно більший ризик.

Чи можна, принаймні частково, розв'язати ці проблеми? Так, якщо придбати і надійні, і дохідні акції. Але, зрозуміло, відповід­не рішення потребує вкладення більшої суми коштів. І коли юри­дичні особи — банки, фірми, компанії — мають такі кошти, то фізичні особи обмежені в можливостях створення власного пор­тфеля цінних паперів (так називають сукупність усіх цінних па­перів, які належать одному вкладникові). Для надання допомоги непрофесіональним інвесторам з обмеженими капіталами на рин­ку діють фінансові посередники. До них звертаються, коли необ­хідно: одержати кваліфіковану пораду; видати доручення інвес­тиційному менеджеру; виконати інвестування від імені клієнта.

Це може бути банк, товариство або фінансова компанія. Голо­вний напрямок діяльності фінансових посередників (за винятком банків, про які докладніше йтиметься в наступному підрозділі) полягає в комплектуванні власного портфеля цінних паперів, співвласником якого, відповідно до вкладених коштів, є кожний клієнт. Тобто, цей клієнт отримуватиме прибуток завдяки дохо­дам від цінних паперів та операцій з ними всього портфеля фі­нансового посередника.

Але кожний клієнт фінансового посередника має стежити за діяльністю останнього з такою метою:

• бути певним щодо кваліфікованого та ефективного управління своїми грошима, діючи за принципом «довіряй, але й перевіряй»;

• завдяки знанням та досвіду, набутим у процесі такої роботи, навчитися самостійно приймати рішення щодо операцій на фондо­вому ринку, а також самостійно купувати акції і завдяки цьому уни­кнути необхідності сплачувати комісійні фінансовому посереднику.

Але в останньому разі інвестор потребує інформації двох видів:

* узагальнюючої, яка характеризує кон'юнктуру конкретного сегменту ринку (стан, тенденції розвитку та їх прогноз);

* конкретної, що характеризує кількох учасників ринку, з яких цей клієнт має намір вибрати собі майбутнього партнера.

У країнах з розвиненою економікою, зі сталими ринковими від­носинами немає жодних перешкод для одержання такої інформації.

По-перше, існує закон, який зобов'язує кожного суб'єкта ринку публікувати певну інформацію про свою діяльність або періодич­но (баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани), або за певних обставин (емісія цінних паперів, реорганізація, ліквідація).

По-друге, суб'єкти ринку зацікавлені надати про себе додат­кову інформацію будь-якому потенційному партнеру, причому обов'язково правдиву інформацію, оскільки передбачено судову відповідальність за дефомацію.

По-третє, функціонує широке коло фінансових аналітиків, які публікують чи надають на окреме прохання не тільки інформацію, а й кваліфіковану оцінку певної ситуації чи суб'єкта ринку.

По-четверте, кожний суб'єкт ринку розуміє: без вивчення інформації про партнера вступати в ділові стосунки з ним не мо­жна, і коли самостійно оцінити ситуацію не вдається, слід звер­нутися до фінансового посередника.

І останнє: кожен розуміє, що гроші не падають з неба і не ро­стуть на деревах, а тому кожна обіцянка партнера має бути га­рантована планом відповідних дій, при порушенні яких партнер нестиме відповідальність.

Сьогодні, на жаль, маємо в Україні протилежну ситуацію. Справді, хоча й існує закон про публікацію даних, що стосуються емітента при емісії цінних паперів, проте правдивість цієї інфор­мації не перевіряє ніхто, а публікувати плани про використання залучених коштів закон і зовсім не передбачає. Отже, цінність такої інформації як гарантії майбутнього виконання зобов'язань з цінних паперів практично дорівнює нулю. Те саме можна сказати і про звіти, що подаються на зібрання акціонерів та до державних органів влади: недоліки наших законів дають змогу вести «по­двійну» бухгалтерію, використовуючи різні розрахунки для влас­ного користування і для стороннього ока. Що ж до перевірок, то вони проводяться «власними» аудиторами з відповідними ви­сновками, а тому на більшу довіру заслуговують матеріали аналі­тиків, газет та інших періодичних видань, в яких редакції пода­ють свої прогнози про надійність суб'єктів фондового ринку.

Виходитимемо все ж із того, що в Україні поступово сформу­ється цивілізований фондовий ринок, діяльність якого супрово­джуватиметься появою необхідної інформації, і тоді кожний ма­тиме змогу самостійно зробити вибір інвестора, який відповіда­тиме його вимогам або, як кажуть, буде для нього привабливим.

У світовій практиці підприємства оцінюють з погляду надійно­сті, стійкості та дохідності, аналізуючи головні показники їх інве­стиційної привабливості. Оцінюючи підприємство, що привати­зується, інвестори намагаються встановити його теперішню і майбутню привабливість відносно інших об'єктів. Інвестування в Україні — доволі складний процес, що пояснюється масовим ха­рактером приватизації, тобто необхідністю пошуку привабливого об'єкта серед великого їх розмаїття. І. О. Бланк запропонував таку послідовність оцінювання інвестиційної привабливості об'єктів:

на 1-му етапі оцінюється інвестиційна привабливість регіонів;

на 2-му — галузей;

на 3-му — галузей у складі регіонів;

на 4-му — підприємств із галузей і регіонів, дібраних на попе­редніх трьох етапах.

Щоб аналізувати й прогнозувати складні системи, до яких на­лежить і розглядуваний процес інвестування, доцільно систему поділяти на підсистеми. Такі підсистеми об'єднують об'єкти, про­цеси та явища, що характеризуються схожими тенденціями й фор­муються під впливом однакових факторів. Тому параметри підсис­тем є стійкішими, ніж параметри системи в цілому, що дає змогу діставати доведені висновки й складати обгрунтовані прогнози.

Систему оцінювання інвестиційної привабливості за методи­кою І. О. Бланка ілюструє табл. 2.

Таблиця 2

Набори показників, що входять до складу кожного блоку, не є чимось сталим, так само як і перелік блоків окремих етапів оцін­ки інвестиційної привабливості. Відмінності за різними методи­ками стосуються, насамперед, показників оцінки підприємств.

Зокрема, одна з таких методик розроблена згідно з вимогами АSС (Іпtеrnаtіоnаl Ассоunting Stаndards Соmmіtteе), використовує показники, об'єднані в такі групи:

• показники оцінки майнового стану об'єкта, що інвестується (частка активної частини основних засобів, коефіцієнти зносу, оновлення і вибуття основних засобів);

• показники оцінювання фінансової стійкості (платоспромож­ності) об'єкта, що інвестується (надлишок або нестача власних довгострокових та середньострокових позикових чи основних джерел формування запасів і витрат, надлишок або нестача влас­них оборотних коштів, показник робочого капіталу, коефіцієнти незалежності, фінансування, фінансової стійкості, показник фі­нансового лівериджу);

• показники оцінювання ліквідності активів об'єкта, що інвес­тується (поточний або загальний коефіцієнт покриття, коефіцієн­ти співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості, абсолютної ліквідності, покриття періодичних виплат, показник норми грошових резервів);

• показники оцінки прибутковості інвестиційного проекту (коефіцієнти прибутковості інвестицій, прибутковості власного капіталу, експлуатаційних витрат, прибутковості активів, опера­ційна рентабельність продажу);

• показники оцінки ділової активності об'єкта, що інвестуєть­ся (продуктивність праці, оборотність оборотних коштів, у тому числі у розрахунках, оборотність виробничих запасів, власного та основного капіталу);

• показники оцінки ринкової активності інвестиційного проекту (ди­віденд на одну акцію, коефіцієнт цінності акції, рентабельність акції).

Показникам, залежно від їх вагомості, присвоюють відповідні числові значення. Вагомість може бути визначена опитуванням експертів і є похідною від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації, інших факторів.

Це дозволяє визначити рейтинг підприємств відповідно до їх інвестиційної привабливості. Для визначення рейтингу підпри­ємств на основі інтегральних показників, розрахованих на базі системи показників фінансово-економічного стану, застосовують статистичні методи, зокрема метод багатовимірних середніх.

У деяких випадках пропонується розподіл підприємств за класа­ми інвестиційної привабливості. Далі наводиться один із прикладів такого підходу, згідно з яким підприємства відносять до відповід­них класів за зменшенням рейтингу інвестиційної привабливості:

Клас 1-й. Підприємства найвищого класу. Мають доступ до альтернативних фінансових джерел (ринків), що гарантується стабільним економічним станом. Мають стабільний приплив го­тівки по відношенню до зобов'язань. Зведений баланс забезпечує реальний захист активів.

Клас 2-й. Підприємства високого класу. Мають доступ до фі­нансових ринків, але трохи менший, ніж підприємства 1-го класу. Грошовий потік стабільний.

Клас 3-й. Підприємства, клас яких вищий за середній. Мають доступ до альтернативних фінансових ринків, який може знижу­ватись у періоди економічних невизначень та спадів.

Клас 4-й. Підприємства середнього класу. Доступ до фінансо­вих ринків обмежений, навіть у періоди сприятливої економічної ситуації. Грошовому потоку притаманні значні коливання, що може обмежити платоспроможність.

Клас 5-й. Підприємства ризикового класу. Виконання зо­бов'язань значною мірою залежить від активів. Обмежені грошовий потік та захист активів. Можливості розвитку і поліпшення фінансово-економічного стану лишаються невизначеними.

Зауважимо, що виконати такий докладний аналіз, який нази­вають традиційним фундаментальним, окремому інвесторові й навіть аналітикові фінансового посередника не завжди під силу, та й часу така робота потребує дужу багато. А реагувати на змі­ни, що відбуваються на фондовому ринку, слід оперативно.

Для прийняття оперативних рішень користуються інформацією про операції на фондовому ринку та про взаємостосунки суб'єктів ринку з приводу виплати дивідендів. У цьому разі можна скорис­татися так званим традиційним технічним (графічним) аналізом. Він базується на такому припущенні: будь-які фактори, що впли­вають на ринок — стихійні лиха чи зміни економічної політики — знаходять своє віддзеркалення в зміні цін фондового ринку.

Для характеристики відповідних змін використовують зде­більшого біржові індекси (середні індекси цін цінних паперів), серед яких найбільш відомий індекс Доу-Джонса Нью-йоркської фондової біржі. Не торкаючись методики розрахунків біржових індексів, зазначимо, що вони дають змогу:

• оцінити стан економіки країни;

• проаналізувати динаміку (тобто встановити тенденції зміни) цін на фондовому ринку;

• базуючись на виявлених тенденціях, розробити прогноз змі­ни цін на фондовому ринку.

Такий прогноз можливий, звісно, лише за умови, що різких змін в економіці та політиці не буде.

Найпростіше скористатися традиційним технічним аналізом для прийняття рішень, побудувавши та розглянувши просту діаг­раму, яка характеризує зміну цін.

Ціни

Тренд,

який знижується

Час

Ціни

Тренд,

який зростає

Час

Рис.1. Динаміка цін цінних паперів певної групи

Наближення графіка до ліній тренду сигналізує про найсприят­ливіший момент для продажу (якщо тренд знижується) або купівлі (якщо тренд зростає) акцій. При цьому можна зіставити рівні цін з часом проведення операцій, днями тижня чи сезонним фактором. Коли ускладнити графік, поповнивши його інформацією про обся­ги продажу, удається виконати й глибший аналіз ситуації.

Графічний аналіз — засіб обгрунтувати момент проведення операції, проте він не дає змоги встановити, щодо якої акції цю операцію слід застосувати. Для вибору акції можна поряд з опи­саним традиційним скористатися сучасним технічним аналізом, який передбачає порівняльний аналіз динаміки та варіації показ­ників ринку щодо певного набору цінних паперів, з якого цей ви­бір потрібно зробити.

Уважається за доцільне купувати акції, щодо яких протягом попереднього періоду спостерігалися такі закономірності:

1. Сталий рівень показників:

Похожие работы

Фінанси, як економічна категорія

Скачать

24720

0

1

... безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання таких доходів: заробітна плата, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами [10, с. 43]. Отже, фінанси як економічна категорія виражають розподільні відносини, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу у грошовому вираженні. РОЗДІЛ ІІ. ...

Статистичні показники виробничої діяльності підприємства

Скачать

63354

3

0

... збитки підприємства (надзвичайні витрати). По коду 0280 "Витрати на оплату праці" відображається пряма основна і додаткова оплата праці всього персоналу основної діяльності підприємства, включаючи найнятих і залучених, крім оплати праці керівників і спеціалістів, які входять до адміністративно-управлінського персоналу, працівників житлово-комунального господарства і культурно-побутових закладів, ...

Фінансові важелі управління державним боргом

Скачать

206537

12

5

... наш погляд, необхідність випуску в обіг середньострокових цінних паперів з більш низьким, але фіксованим доходом. Для підвищення ефективності управління державним боргом необхідно забезпечити чітку координацію дій Національного банку України і Міністерства фінансів України. Грошово-кредитна, інвестиційна і фіскальна політика повинні розроблятись і реалізовуватись синхронно і координовано. В першу ...

Звітність підприємств

Скачать

52694

3

0

... і достовірність даних. Статистична звітність є системою кількісних та якісних показників, вимірювання та узагальнення яких не характерне для бухгалтерського обліку. Дана звітність призначена для статистичного вивчення господарської діяльності підприємств і галузей економічної діяльності. Вона відображає окремі сторони діяльності підприємства. Так, з її допомогою контролюється виконання плану за ...