Фінансова стійкість, як відображення фінансового положення підприємства

2      Фінансова стійкість, як відображення фінансового положення підприємства.

 

2.1. Сутність фінансової стійкості підприємства та фактори, що її обумовлюють.

Фінансове положення являє собою відображення фінансової стійкості підприємства на визначений момент і забезпеченості його фінансовими ресурсами для безперебійного здійснення господарської діяльності і своєчасного погашення своїх боргових зобов'язань.

Загальна фінансова стійкість підприємства припускає, насамперед, такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищення надходження доходів над їхніми витратами. В умовах ринку вона вимагає, насамперед, стабільного одержання доходу від реалізації продукції, причому достатнього по своїх розмірах, щоб розплатитися з державою, постачальниками, кредиторами, працівниками й іншими. Одночасно для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і виконання всіх зобов'язань у нього залишався доход, що дозволяє розвивати виробництво, модернізувати його матеріально-технічну базу, поліпшувати соціальний клімат і так далі. Під сутністю фінансової стійкості розуміють забезпеченість запасів і витрат джерелами формування. Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, що представляє собою можливість підприємства розплачуватися за своїми обов'язками чи здатність вчасно цілком виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру. З переходом підприємства на ринкові умови роботи гостро встало питання про стійкість його фінансового положення і вишукування його оздоровлення. На фінансову стійкість підприємства впливає величезне різноманіття факторів що мають таку класифікацію:

-     по місцеві виникнення – зовнішні і внутрішні

-     по важливості результату – основні і другорядні

-     за структурою – прості і складні

-     за часом дії – постійні і тимчасові

Внутрішні фактори залежать від організації роботи самого підприємства, а зовнішні не подвластны волі підприємства.

Основні внутрішні фактори. Стійкість підприємства, насамперед, залежить від складу і структури продукції, що випускається, і послуг, що робляться, у нерозривному зв'язку з витратами виробництва. Причому важливе співвідношення між постійними і перемінними витратами. Іншим важливим фактором є оптимальний склад і структура активів, а також правильний вибір стратегії керування ними. Значним внутрішнім фактором фінансової стійкості є склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір стратегії і тактики керування ними. Чим більше в підприємства власних фінансових ресурсів, тим спокойней воно може себе почувати. Великий вплив на фінансову стійкість підприємства роблять засобу, додатково мобилизуемые на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає і фінансовий ризик. З усього цього можна виділити наступні внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість підприємства:

-     галузева приналежність підприємства;

-     структура продукції, що випускається, її частка загалом, платоспроможному попиті;

-     розмір оплаченого статутного капіталу;

-     величина витрат, їхнього динаміка в порівнянні з грошовими доходами;

-     стан майна і фінансових ресурсів, включаючи запасу і резерву, їхній склад і структуру;

-     ефективність керування підприємством.

До зовнішніх факторів відносять вплив економічних умов господарювання, що панує в суспільстві техніку і технологію, платоспроможний попит і рівень доходів споживачів, податкову і кредитну політику, законодавчі акти по контролі за діяльністю підприємства, зовнішньоекономічні зв'язки й ін.

На формування стійкого фінансового положення підприємства великий вплив роблять його взаємини з контрагентами (податковими органами, банками, постачальниками, покупцями, акціонерами і т.д.). Фінансове положення визначає конкурентноздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам.

Основними задачами фінансового аналізу підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, є:

-                 загальна оцінка фінансового положення і його зміни за звітний період;

-                 вивчення відповідності між активами і джерелами їхнього формування, раціональності їхнього розміщення й ефективності використання;

-                 визначення величини оборотного капіталу, її приросту (зменшення) і співвідношення з поточними зобов'язаннями;

-                 дотримання фінансово-розрахункової і кредитної дисципліни;

-                 вивчення структури активів підприємства і його зобов'язань;

-                 розрахунок оборотності поточних активів, у тому числі дебіторської заборгованості і запасів;

-                 визначення ліквідності балансу, абсолютних і відносних показників фінансової стійкості і платоспроможності підприємства;

-                 оцінка прибутковості підприємства;

-                 числення відносних показників прибутковості підприємства і факторів, що впливають на зміни їхнього рівня;

-                 визначення ділової активності підприємства;

-                 довгострокове і короткострокове прогнозування стійкості фінансового положення підприємства, тобто розробка його фінансової стратегії.

Інформаційною базою фінансового аналізу є фінансова звітність, що складається з балансу підприємства і звіту про фінансові результати і їхнє використання.

Фінансова звітність в основному відбиває фінансові результати минулих подій і містить інформацію, корисну для прийняття інвестиційних рішень і рішень по наданню кредитів, а також оцінки майбутніх грошових потоків суб'єкта, ресурсів і зобов'язань його в зв'язку з довіреними йому ресурсами і роботи керівних органів.

Фінансова звітність в умовах ринкової економіки перетворюється практично в єдине систематизоване джерело фінансової інформації про діяльність суб'єкта, що хазяює, в основний засіб комунікації суб'єктів різних організаційно-правових, що хазяюють, форм і інформаційну базу наступних аналітичних розрахунків, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Основним джерелом інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану підприємства служить бухгалтерський баланс. На основі інформації балансу зовнішні користувачі можуть прийняти рішення про доцільність і умови ведення справ з даним підприємством як з партнером; оцінити можливі ризики своїх вкладень, доцільність придбання акцій даного підприємства й інші рішення. Будучи центральною формою фінансової звітності, бухгалтерський баланс дозволяє визначити на звітну дату склад і структуру майна підприємства, ліквідність і оборотність поточних активів, наявність власного капіталу і зобов'язань, стан і динаміку дебіторської і кредиторської заборгованості, кредитоспроможність і платоспроможність підприємства. Однак на ряді з його даними при проведенні аналізу фінансового стану підприємства необхідно використовувати показники й інші форми фінансової звітності, особливо звіту про результати фінансово-господарської діяльності, що містить порівняння суми всіх доходів підприємства за рік із сумою усіх витрат, понесеними їм для підтримки своєї діяльності і на відміну від балансу показує не моментальний знімок, не застиглий фінансовий стан підприємства, а рух капіталу в часі, фінансовий результат суб'єкта за звітний період.

2.2. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість — це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. Знання граничних границь зміни джерел засобів для покриття вкладень капіталу в основні чи фонди виробничі запаси дозволяє генерувати такі напрямки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості.

Балансова модель фінансової стійкості має наступний вид:

ОК + З + Д З = ДВЗ + К^Д + К^Т + КЗ + Б[2], (1)

Умовні позначки :

·  ОК — основний капітал (підсумок I активу балансу);

·  З — запаси. Для забезпечення рівності валюти агрегованого балансу до цього розділу можна віднести і ПДВ по придбаних цінностях. Бажано запаси зменшити на вартість товарів відвантажених і додати товари відвантажені до ДЗ, тому що по ступені ліквідності вони більш відповідають дебіторської заборгованості; ДЗ — розрахунки (дебіторська заборгованість), товари відвантажені, кошти, короткострокові фінансові вкладення та інші активи (II актив балансу);

·  З + ДЗ = O — оборотні активи (підсумок II активу балансу).

·  ДВЗ — джерела власних засобів (підсумок розділу I пасиву балансу і розділу V пасиву балансу);

·  K^Д — довгострокові кредити і позикові засоби (підсумок розділу ІІІ пасиву балансу);

·  K^К — короткострокові кредити і позикові засоби ;

·  Б — зобов'язання, не погашені в термін . Варто мати на увазі, що ці зобов'язання включені до складу пасиву балансу при підрахунку підсумку, але не виділені в ньому;

·  КЗ — розрахунки (кредиторська заборгованість) та інші пасиви.

Перед початком діяльності організаціям необхідно придбати основні засоби (будинку, устаткування й ін.) та інші необоротні активи, і лише в процесі їхнього використання будуть споживатися запаси й інші оборотні активи. Тому власний капітал, довгострокові кредити і позики направляються, у першу чергу, на придбання основних засобів, на капітальні вкладення. Виходячи з цієї умови, перетворимо вихідну балансову формулу:

З+ДЗ=( (ДВЗ + К^Д) — ОК) + ( К^К + КЗ+ Б). (2)

В оцінці фінансового стану використовують також показник вартості чистих оборотних активів, обумовлений як різниця між оборотними активами і короткостроковою заборгованістю. Відповідно до перетвореної балансової моделі (2) чисті мобільні засоби (З+ДЗ — (К^К + Б + КЗ)) приблизно дорівнюють значенню власних і довгострокових позикових джерел формування запасів (ДФЗ^ВД):

З+ДЗ— (К^К + Б + КЗ) = (ДВЗ + К^Д) — ОК.

Власний капітал і довгострокові зобов'язання можуть використовуватися організацією тривалий час, тому що вони не вимагають термінового погашення. Тому їхню суму (ДВЗ + К^Д) називають постійним (перманентним) капіталом.

Отже, для забезпечення стійкості необхідно, щоб після покриття необоротних активів перманентним (постійним) капіталом ((ДВЗ + К^Д) — З) власних джерел і довгострокових зобов'язань повинно бути досить для покриття запасів:

З > або = (ДВЗ + К^Д) — З. (3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця №2

 Баланс підприємства (в агрегованому вигляді)[3].

Актив	Умовні позначки	Пасив	Умовні позначки
1. Основний капітал	ОК	4. Джерела власних засобів	ДВЗ
2. Запаси	З	5. Кредити й інші позикові засоби, у тому числі:	K
3. Розрахунки, кошти та інші активи, у тому числі:	ДЗ	- довгострокові кредити і позикові засоби	KД
- розрахунки та інші активи (дебіторська заборгованість, позики, надані організаціям на термін менш 12 місяців)	дз	- короткострокові кредити і позикові засоби	KК
- кошти, цінні папери та інші короткострокові фінансові вкладення	ГК	- розрахунки та інші пасиви	КЗ
		- зобов’язання підприємства не погашені в строк	Б
Баланс	B	Баланс	B

Коштів, короткострокових фінансових вкладень і активних розрахунків досить для покриття короткострокової заборгованості підприємства (К^К + КЗ + Б), тобто за умови обмеження запасів З величиною ((И^С + К^Т) — F) буде виконуватися умова платоспроможності підприємства, що випливає з вираження (2):

ДЗ > або = К^К + КЗ + Б.

Вираження (3) оцінки фінансової стійкості зв'язано з загальною умовою стійкості:

З + ОК > або = ДВЗ + К^Д, яке означає, що вкладення в основний капітал і матеріальні запаси не повинні перевищувати величини перманентного капіталу.

Таблиця №3:

Класифікація типів фінансової стійкості для умови З < або = (ДВЗ+K^Д) –ОК.

Стійкість	Поточна	У короткостроковій перспективі	У довгостроковій перспективі
1. Абсолютна	ГК >або= Б + КЗ	ГК>або= Б+ КЗ + KК	ГК>або= Б+ КЗ + KК+ KД
2. Нормальна	ДЗ> або = Б + КЗ	ДЗ > або =  Б + КЗ+ KК	ДЗ > або = Б + КЗ+ KК+ KД
3. Передкризова (мінімальна стійкість)	ДЗ + З> або = Б + КЗ	ДЗ + З> або = Б + КЗ+KК	ДЗ + З> або =  Б + КЗ+KК+ KД
4. Кризова	ДЗ + З < або = Б + КЗ	ДЗ + З < або = Б + КЗ+ KК	ДЗ + З < або = Б + КЗ+ KК+ KД

Співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів (запасів) і величин власних і позикових джерел їхнього формування і визначає стійкість фінансового стану організації. Причому забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, а платоспроможність відбиває її зовнішній прояв. Тому платоспроможність є наслідок забезпеченості, а рівень забезпеченості матеріальних оборотних коштів джерелами виступає в ролі причини, обумовлюючи той чи інший ступінь платоспроможності (неплатоспроможності).

Зазначений взаємозв'язок використовується при оцінці фінансової стійкості. Для цього існує класифікація типів фінансової стійкості (табл.  №3).

Абсолютна стійкість зустрічається рідко. Її дотримання свідчить про можливість негайного погашення зобов'язань, але виникнення зобов'язань зв'язане з потребою у використанні засобів, а не в їхній наявності на рахунках організації. Тому абсолютна стійкість являє собою крайній тип фінансової стійкості (табл.  2).

Нормальна стійкість гарантує оптимальну платоспроможність, коли терміни надходжень і розміри коштів, фінансових вкладень і очікуваних термінових надходжень приблизно відповідають термінам погашення і розмірам термінових зобов'язань.

Передкризова (мінімальна стійкість) зв'язана з порушенням поточної платоспроможності, при якому можливе відновлення рівноваги у випадку поповнення джерел власних засобів, збільшення власних оборотних коштів, продажу частини активів для розрахунків по боргах.

Кризовий фінансовий стан виникає, коли оборотних активів підприємства виявляється недостатньо для покриття його кредиторської заборгованості і прострочених зобов'язань. У такій ситуації підприємство знаходиться на грані банкрутства. Для відновлення механізму фінансів необхідний пошук можливостей і вживання організаційних заходів по забезпеченню підвищення ділової активності і рентабельності роботи підприємства й ін. При цьому потрібно оптимізація структури пасивів, обґрунтоване зниження запасів і витрат, не використовуваних у обороті чи використовуваних недостатньо ефективно.

В аналізі стійкості також розглядають забезпеченість запасів джерелами. Для характеристики джерел формування запасів використовують ряд показників, що відбивають різний ступінь охоплення різних видів джерел.

1. Наявність власних оборотних коштів визначається вираженням:

ВОК= ДВЗ-ОК.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування оборотних коштів:

ДФЗ^ВД= (ДВЗ + K^Д)-ОК = ВОК+ K^Д.

3. Загальна величина основних джерел формування оборотних коштів:

ДФОК = (ДВЗ + K^Д + K^К)-ОК = ДФЗ^ВД+ K^К.

Трьом показникам наявності джерел формування оборотних коштів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами формування:

4. Надлишок (+) чи недолік (–) власних джерел формування запасів:

 ВОК = ВОК-З.

5. Надлишок (+) чи недолік (–) власних і довгострокових джерел формування запасів:

 ДФЗ^ВД = ДФЗ^ВД -З = (ВОК+ K^Д)-З.

6. Надлишок (+) чи недолік (–) загальної величини основних джерел формування запасів:

 ДФОК = ДФОК -З = (ДФЗ^ВД + K^Д + K^К)-З.

На цій же основі розраховують три коефіцієнти фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами формування засобів:

К_В = (ДВЗ - ОК) / З = ВОК / З

Граничне нижнє обмеження по даному коефіцієнті:  0,6; 0,8.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними і довгостроковими позиковими джерелами засобів:

К_ВД =((ДВЗ +K^Д ) – ОК) / З = ДФЗ^ВД / З

Виходячи з умови фінансової стійкості, відповідно до якого розмір власних джерел і довгострокових зобов'язань повинний бути достатній для покриття запасів, нормальним для даного коефіцієнта вважається обмеження:

К_ВД = 1.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними, довгостроковими і короткостроковими позиковими джерелами.

К_ВДП =((ДВЗ + K^Д + К^К ) – ОК) / З = ДФОК / З

Цей коефіцієнт найбільш затребуваний за умови недостатності власного капіталу і довгострокових зобов'язань для покриття запасів, тобто при значенні 1. Він відбиває ступінь покриття запасів всіма основними джерелами їхнього формування.

Важливою характеристикою стійкості фінансового положення підприємства, його незалежності від позикових джерел є також коефіцієнт автономії, дорівнює частці джерел власних засобів у загальному підсумку балансу.

Його нормальне обмеження: К_А = 0,5 означає, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними засобами. Ріст коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниженні імовірності фінансових утруднень (фінансового ризику) у майбутніх періодах. Така тенденція, з погляду кредиторів, підвищує гарант виконання підприємством своїх зобов'язань.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів (К_П/В ) дорівнює відношенню величини зобов'язань підприємства до величини його власних засобів.

Значення коефіцієнта К_П/В можна також визначити наступним вираженням:

К_П/В =(1 / К_А) -1

З приведених вище залежностей випливає, що нормальне обмеження для коефіцієнта залежності : К_П/В < або = 1.

Перевищення одиниці в значенні коефіцієнта гиринга означає, що для бізнесу позиковий капітал в організації є головним джерелом фінансування. Високий гиринг свідчить про високий ризик.

Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів (К_О/Н) обчислюється розподілом оборотних активів (розділ II активу балансу) на необоротні активи (розділ I активу).

При наявності в розділі II активу балансу іммобілізації оборотних коштів його підсумок (у чисельнику) зменшується на її величину, а знаменник показника (іммобілізовані засоби) збільшується тому, що відволікання мобільних засобів з обороту знижує реальна наявність власних оборотних коштів підприємства.

Стійкість фінансового стану характеризує також і коефіцієнт маневрування, дорівнює відношенню власних оборотних коштів підприємства до загальної величини джерел власних засобів.

К_М =( ДВЗ – ОК) / ДВЗ = ВОК / ДВЗ

Він показує, яка частина власних засобів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими засобами. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризують фінансовий стан. При відсутності жорстко встановлених обмежень по цьому коефіцієнті іноді рекомендується використовувати його значення в розмірі 0,5, як оптимальне.

Для характеристики структури джерел засобів підприємства можна використовувати також приватні показники структури окремих груп джерел. До них відносяться:

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів, дорівнює відношенню величини довгострокових кредитів і позикових засобів до суми джерел власних засобів підприємства і довгострокових кредитів і позик:

К_ДЗП = К^Д / (ДВЗ + К^Д).

Даний коефіцієнт відбиває частку заборгованості підприємства в складі перманентного (постійного) капіталу. Збільшення частки заборгованості свідчить про більшу залежність організації від зовнішніх джерел фінансування і меншої платоспроможності.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості виражає частку короткострокових зобов'язань у загальній сумі зобов'язань:

 К_КЗ = (К^К + КЗ + Б) / (К^Д + К^К + КЗ + Б)

Він показує, яка частка в загальній сумі заборгованості вимагає короткострокового погашення. Збільшення коефіцієнта підвищує залежність організації від короткострокових зобов'язань, вимагає збільшення ліквідності активів для забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості.

Коефіцієнт кредиторської заборгованості й інших пасивів виражає частку кредиторської заборгованості й інших пасивів у загальній сумі зобов'язань підприємства:

К_КЗІП = (КЗ + Б) / (К^Д + К^К + КЗ + Б)

Коефіцієнт відбиває частку найбільш термінової заборгованості в загальній сумі зобов'язань, збільшення якої означає зниження можливостей організації використовувати капітал у власному обороті і вимагає негайного відчуження частки засобів, що відповідає даному коефіцієнту. Ріст коефіцієнта кредиторської заборгованості й інших пасивів найбільшою мірою впливає на зниження платоспроможності і фінансової стійкості організації.