Час, місце і причина (побудження) написання послання

4.1.3 Час, місце і причина (побудження) написання послання

Про час написання апостолом Іоаном Богословом його Першого Соборного послання конкретних відомостей немає. Немає про це згадки і в самому посланні. Однак зі слів послання можна зробити висновок, що писалося воно в більш пізні роки життя Апостола.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов зосереджує свою увагу не на заснуванні й утвердженні християнських громад, а вже на нагадуванні й утвердженні тих християнських істин, які їм були подані раніше. Звертаючись до християн, Апостол пише: «Ви ж маєте помазання Святого і знаєте все… А втім помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому і воно істинне і неложне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте» (І Ін. 2,20,27).

Отже, на час написання цього послання християнські громади в Малій Азії, до яких воно було адресоване насамперед, уже давно отримали належну церковну організованість. Крім того, серед старшого покоління, наверненого у свій час апостолом Павлом, звичайно, були вже й такі, що народилися в християнських сім’ях. Про це може свідчити звернення апостола Іоана Богослова: «Пишу вам, батьки, бо пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1 Ін. 2,13-14).

Про те, що це послання більш пізнього походження, свідчить також відображений у ньому внутрішній ріст Церкви. У ньому вже не видно тих юдейських суперечок, якими наповнена книга Діянь Апостольських, і які досить гостро відчутні у посланнях апостола Павла – тут немає найменших натяків на боротьбу між Мойсеєвим законом і Євангелієм. Юдейство і язичництво вже не виступають як самостійні ворожі для християнства конфесії.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов говорить про появу нових ворогів християнства – лжеучителів, які хоч і вийшли із надр Церкви, тепер своїм вченням намагаються спотворити основний її догмат – втілення Бога на землі (Боговтілення). Про таких Апостол пише: «Вони вийшли з нас, але не були наші, бо якби вони були наші, то залишилися б з нами, але вони вийшли і через те виявилося, що не всі наші» (І Ін. 2,19).

Для того, щоби в Церкві відбулися такі значні переміни в її внутрішньому житті, у порівнянні з тими, що були за часів проповідницької діяльності апостола Павла, і тими, про які йдеться у Першому Соборному посланні апостола Іоана Богослова, необхідно було, щоби пройшло бодай декілька десятиліть.

З огляду на те, що Євангеліє від Іоана і його Перше послання за змістом близько споріднені, вважають, що послання є своєрідним вступом до Євангелія. В Євангелії відображено земне життя, діяльність і вчення Спасителя Ісуса Христа, а в посланні – вчення і настанови самого священного письменника.

Тому можна вважати, що Перше Соборне послання було написане апостолом Іоаном Богословом після повернення із заслання з острова Патмос і після написання Євангелія. Церковні історики визначають, що це могли бути 97-98 роки.

Місцем написання Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова вважається місто Ефес, адміністративний центр Асії, в якому, після повернення із заслання, він проживав і проповідував аж до кінця свого життя. Тут він багато трудився після Успіня Пречистої Діви Марії, а особливо після мученицької смерті апостолів Павла і Петра.

Причиною звернення апостола Іоана Богослова до малоазійських християн з цим посланням було прагнення застерегти їх від лжеучителів, які, як видно зі змісту послання, намагалися спотворити вчення про Божество і втілення Сина Божого Ісуса Христа, а також про благодатне єднання віруючих з Богом і Христом. Апостол пояснює: «Я написав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви знаєте її, і що всяка неправда не від істини. Хто лжець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Сина і Отця» (1 Ін. 2,21-22). Далі Апостол застерігає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі. Духа Божого і духа омани пізнавайте так: всякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, є від Бога, а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер вже є у світі» (1 Ін. 4,1-3).[73]

Зі змісту першого послання можна зробити висновок, що призначалося воно для християн малоазійських церков, вже давно заснованих і таких, що складалися в переважній більшості з язичників, аніж з іудеїв (див. 1 Ін. 5,21). Із змісту послання видно, що до часу його написання надзвичайно примножилися в Малій Азії ті витончені псевдовчення гностиків, які змінили собою і грубе плотське іудейство і язичництво і проти яких боролися вже свв. апостоли Іуда і Петро в своїх соборних посланнях, і св. апостол Павло в своїх пастирських посланнях. Небезпека, що загрожувала малоазійським церквам з боку цих псевдоучителів, і спонукала св. апостола звернутися до них з соборним посланням. На це є ясні вказівки в самому посланні (2,19-22; 4,1-3,5 та ін.). Ці псевдоучителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і гідність Його як Спасителя світу, відкидали тому і дійсність Його втілення, чванилися своєю уявною мудрістю (2,3,4,29; 4,6), робили послаблення порокам (3,4-10), стверджували, що знання дає людині право на повну свободу, етичний розгул і розпусту, до якої і вдавалися. Апостол утверджує головний принцип церковного життя – безперервність апостольського передання в Церкві: «щоб ви мали єднання з нами, а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

Відповідно до цього загальний характер послання настановчий і викривальний, хоча прямої полеміки і немає, як немає і в Євангелії. Апостол переслідує ту ж мету, що і в Євангелії — утвердити віру в Ісуса Христа як Сина Божого, щоб всі отримали через Нього життя вічне і перебували в Істині і Любові.