Зміст 1 соборного послання святого апостола Іоана Богослова

4.1.4 Зміст 1 соборного послання святого апостола Іоана Богослова

Перше послання Іоана Богослова складається з п’яти глав з наступним змістом:

Перший розділ: Безперечна істинність благовістя про Слово Життя (1-4). Бог — світло (5). Спілкування з Богом і Христом (6-10).

Другий розділ: Христос — умилостивлення за гріхи всього світу (1-2); пізнання Його і спілкування з Ним, як з світлом в любові (3-11); можливість цього спілкування для всіх (12-14); протилежна цьому любов світу (15-16). Остання година, антихрист і антихристи (17-19). Істинне вчення Христове, на протилежність антихристиянському (20-29).

Третій розділ: Сини Божі і діти диявола (1-10). Братська любов до ближнього і ненависть (11-18). Заспокоєння серця в Бозі (19-22) Віра і любов (23-24).

Четвертий розділ: Дух Божий і духи-спокусники (1 -6). Любов Божа і любов до Бога (7-10). Любов до ближніх (11-12). Любов до Бога і ближнього (14-21).

П’ятий розділ: перемога віруючого і люблячого над світом (1-5). Три свідки на небі і на землі про одне (6-9). Внутрішнє свідоцтво віруючого (10-13). Відвага віруючого (14-15). Брат, що грішить (16-19). Бог істинний (20-21).[74]

Послання складається з окремих афоризмів, часто надзвичайної глибини, але дуже складно знайти чіткі грані розвитку основних думок. Тому розділення на складові частини умовне.

Ввідна частина 1,1–2,14: Мета послання – спілкування читачів з Апостолом, який перебуває в спілкуванні з Отцем і Сином. Умова богоспілкування є ходіння в світлі, яке протиставляється гріху.

Боротьба з гріхом:

1-очищення від гріха вже вчиненого (досягається спокутним подвигом Христа, як заступника перед Отцем).

2-уникнення нових гріхів (досягається дотриманням заповідей Божих, зосереджених в любові). Звертається до читачів як до дітей:

1- як батько

2- оскільки потребують навчання.

Дві вікові групи серед дітей: отроки (більш зрілі), юнаки (менш зрілі).

Застереження проти світу – 2,15-19. В світі, що протиставляється Богу, панує Трояка хіть – хіть плоті, хіть очей, гордість житейська. Присутність антихристів, що вийшли з середовища віруючих, доводить настання останніх часів.

Протистояння віруючих світу – 2,20-28: у володінні “помазанням від Святого” - тут мається на увазі благодатний дар Св. Духа (сім’я Боже), яке ставиться в зв’язок з пришестям Духа Утішителя як виконання обіцянки Прощальної Бесіди, і перебування Його в Церкві. Дар Св. Духа, з яким пов’язане знання, несе в собі позитивне вчення про Сина, що протиставляється псевдовченню антихристів, як е в свою чергу полягає в запереченні Ісуса Христа і Його богосинівської гідності. З цим навчанням пов’язане для віруючих перебування в Христі і життя вічне – це є надбання всіх віруючих.

Християнське життя – перебування в Христі 2,29 – 5,12: Початок богоуподібнення є народження від Бога. Богоуподібнення є межею, до нього, як до кінцевої мети, веде шлях вольового зусилля.

Вчення про християнську праведність: Народження від Бога виражається в християнській праведності, яка зосереджується в діяльній любові і в пізнанні Бога. Здійснення християнської праведності робиться можливим завдячуючи народженню від Бога і перебуванню Його сімені – дару Духу Святого. Об’єктивна норма добра дана в заповіді любові і відтіняється по контрасту, вказівкою на диявола. В основі внутрішньої підстави християнської праведності лежить сім’я Боже – дар Св. Духа.

Пізнання Бога: Заклик випробовувати духів. Критерій – Боговоплочення. Єретики, що заперечували месіанство Ісуса, применшували силу Боговоплочення (Керінфа розділяв Христа від людини Ісуса). Пізнання Бога здійснюється в любові. Початок любові є любов Божа до нас, що отримала своє вираження в служінні Сина Божого. Любов до Бога неминуче пов’язана з любов’ю до брата. Любов є вираженням істоти Божої, отже, невіддільна від віри істинної, сама є предметом віри і заповнює неприступність Бога.

Точний зміст віри – “Три що Свідчать на небі” , ні в одному із стародавніх рукописів не значиться, і був, мабуть, приписаний пізніше, у відповідності до повчання Апостола про три, що свідчать на землі.

Про Ісуса Христа Сина Божого маємо на землі потрійне свідоцтво: свідоцтво Отця при хрещенні Спасителя в Йордані, Свідоцтво крові Господа, пролитої за нас на Голгофі, свідоцтво Духа, що зійшов на Апостолів в день П’ятидесятниці, діючого в Церкві і відкриваючого серця наші до пізнання істини. Навчання Апостола від початку до кінця говорить про таємницю Святої трійці.

Висновок 5,13-21: Віра в Сина Божого є початком життя вічного. Заохочення читаючих до молитви про брата, що грішить не до смерті. Згадка основних думок послання – протиставлення Бога і світу і конкретне застереження.[75]

4.2       Друге і третє соборні послання святого апостола Іоана Богослова

4.2.1 Достовірність послань

Друге і Третє соборні послання апостола Іоана Богослова у стародавній Церкві ще IV століття, відповідно до класифікації святителя Євсевія Кесарійського, належали до групи «суперечливих» книг. До того ж сам Євсевій Кесарійський, а також блаж. Ієронім інколи ці послання приписували якомусь пресвітерові Іоанові з Ефеса, про якого згадував Папій Ієрапольський.

Через це деякі богослови теж дотримувалися цієї ж думки, а дехто навіть намагався стверджувати, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова були написані євангелистом Марком, у якого було друге ім’я Іоан (Діян. 12,12,25; 15,37).

Причина сумнівів щодо автентичності цих послань була викликала, по-перше, тим, що вони дуже короткі, а по-друге, будучи адресованими окремим церквам чи особам, - «Старець – обраній господині і дітям Її» (2 Ін. 1,1), «Старець – улюбленому Гаєві» (3 Ін. 1,1), - вони не були відомі широкому загалу християн. Водночас у посланнях відсутнє ім’я священного письменника – він називає себе старцем, у грецькому тексті - o presbiteroV, - що дослівно одне і те ж. Цим священний письменник вказує на свій похилий вік, а не на священичий сан, як думали історик Євсевій Кесарійський та блаженний Ієронім.

Те, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова не згадувалися в Церкві перші три століття, що їх немає в сирійському перекладі II століття «Пешіто», ще не говорить про сумніви всієї Церкви щодо їхньої достовірності й канонічності. Поряд із сумнівами окремих церковних письменників є авторитетні свідчення, які підтверджують богодухновенність цих послань. Наприклад у «Мураторієвому фрагменті» вказано, що апостол Іоан Богослов написав не одне, а декілька послань. Св. Іриней Ліонський, учень Полікарпа Смирнського, котрий, у свою чергу, був учнем апостола Іоана Богослова, у своїх творах цитує слова із Другого Соборного послання, в яких йдеться про лжеучителів і заборону спілкуватися з ними як достовірні слова Христового Апостола (2 Ін. 1,7-8,10-11) (Проти єресей ІІІ,16,8).

Святитель Климент Олександрійський написав тлумачення на Друге Соборне послання як на істинно канонічне. Визнає, що апостол Іоан Богослов написав Друге послання, й Діонісій Олександрійський (Євсевій «Церк. історія», 7,25). Оріген у свій час писав: «Йоан залишив, можливо, Друге й Третє послання, хоч не всі визнають їх за справжні»[76]. І, незважаючи на те, що цих послань немає в сирійському перекладі «Пешіто», св. Єфрем Сирін усе ж цитує у своїх творах Друге Соборне послання як канонічне.

Сам дух послань, їхній характер, мов є незаперечним свідченням їхньої спорідненості із Першим Соборним посланням, а відповідно і приналежності їх перу апостола і євангелиста Іоана Богослова – великого Апостола любові. Будь-які сумніви щодо канонічності цих послань були розвіяні Лаодикійським (364 р.; 60-е правило) і Карфагенським (397 р.; 47-е правило) помісними соборами.

Кому адресоване Друге Соборне послання апостола Іоана Богослова? Тією «обраною господинею», до якої разом з її дітьми звертається Апостол, конкретних відомостей немає. Одні, серед який св. Афанасій Великий, вважають, що «господиня» (по-гр. - Kuria), - це конкретна особа – жінка-християнка, можливо, дияконіса. Інші говорять, що це Марфа (Марта), сестра воскрешеного Христом Лазаря, тому що сирійською мовою «Марта» - те ж саме, що грецькою «Kuria» - господиня.

Однак все це тільки припущення. Найбільш вірогідним є те, що апостол Іоан Богослов «обраною господинею» називає одну із малоазійських церков з її духовними дітьми. Цієї думки дотримувалися святитель Климент Олександрійський і блаженний Ієронім.

Щодо особи Гая, до якою звертається апостол Іоан Богослов у своєму Третьому Соборному посланні, теж одностайності немає. Ним міг бути Гай, про якого згадує апостол Павло у своєму посланні до римлян як про особливо гостинного (Рим. 16,23). Так є і Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов: «Улюблений! Ти вірно твориш у тому, що робиш для братів і для подорожніх. Вони засвідчили перед Церквою про твою любов» (3 Ін. 1,5-6). Про Гая македонянина йдеться у книзі Діянь Апостольських у розповіді про бунт жителів Ефеса, організований срібляником Димитрієм. «У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище» (Діян. 19,29). Гай, як свідчить апостол Павло, був ним навернений у християнство і охрещений (1 Кор 1,14).

Отже, можна допускати, що тим Гаєм, до якого звертається Апостол любові, є саме той супутник апостола Павла, про якого йдеться в книзі Діянь Апостольських та у посланнях самого апостола Павла. Однак все це може бути тільки припущенням. Із самого змісту послання видно, що Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов, не займав жодного ієрархічного становища – Апостол не називає його ані єпископом, ані пресвітером Церкви, а звертається як до простого побожного, щирого християнина.

Соборність Другого і Третього послань апостола Іоана Богослова, попри те, що вони звернені до конкретних адресатів, визначається не їхнім зверненням, а змістом. Зміст цих обох послань дуже близький до змісту Першого послання і має особливе повчальне морально-догматичне значення не тільки для будь-якої окремої Церкви чи особи, а для всієї Христової Церкви у всій її повноті, для всіх віруючих.[77]