Перше соборне послання святого апостола Петра

3.1 Перше соборне послання святого апостола Петра

3.1.1 Священний письменник

«Петро, апостол Ісуса Христа», від імені якого написане послання, безумовно, Симон-Петро Євангелія, бо іншого Петра першохристиянська історія не знає. Симон, син Іони (або Іоанна), походив з Віфсаїди, міста на березі Галілейського моря (Ін. 1,44). Разом з братом Андрієм він переселився в Капернаум, де одружився і жив в будинку тещі (Мк. 1,29-31; пор. 1 Кор. 9,5). За професією він був рибаком (Мк. 1,16). В Капернаумі Симон зблизився з сім’єю рибака Заведея, особливо з його синами Яковом і Іоаном (Мф. 4,21; Лк. 5,7-10). Всі четверо відправилися на Йордан слухати проповідь Іоана Хрестителя (Ін. 1,28 і сл.), де вперше зустріли Ісуса. Від Нього рибак отримав нове ім’я Кефа, або Кифа, що по-арамейски значить Скеля, Камінь (Ін. 1,42). По-грецьки це ім’я звучить як Петро (πέτρος — камінь). З цієї миті Симон став послідовником Христа, але остаточно приєднався до Нього тільки в Галілеї після чудового улову риби (Лк. 5,1-11). Господь поселився в будинку Петра, користувався його човном; в списках 12 апостолів Петро усюди названий першим. Йому дійсно належало якесь старшинство: він говорив від імені апостолів, ухвалював за них рішення. Після відмови Христа від царського звання і проповіді про Хліб Небесний багато хто покинув Його. Господь запитав дванадцять: чи не хочуть і вони відійти від Нього? У відповідь Симон-Петро засвідчив вірність учнів і готовність слідувати за Ним (Ін. 6,68-69). Поблизу Кесарії Филипової Петро сповідав віру в Ісуса як «Христа, Сина Бога Живого» (Мф. 16,16 сл.), а Господь, розкриваючи значення імені Петро, сказав, що на цьому камені збудує Церкву Свою: «Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Котрий є на небесах; і Я тобі кажу, ти Петро і на цьому камені (на камені віри, а не на його особі)[39] Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не подолають її» (Мф. 16,17-18). Але коли апостол взнав, що Ісуса чекають муки і смерть, він не зміг примиритися з цим, за що і отримав суворий докір від Вчителя (Мф. 16,22-23). Разом з двома іншими найближчими учнями Господа Іоаном і Яковом Петро був свідком Преображення і воскресіння дочки Іаіра (Мф. 17,1 сл; Мк. 5,22 сл).

На Таємній Вечері Петро намагався чинити опір тому, щоб Вчитель омив його ноги (Ін. 13,6-9), і через Іоана взнав, хто з Дванадцяти — зрадник (Ін. 13,23 сл.). Він завіряв Господа, що не залишить Його навіть в смертельній небезпеці, але почув пророцтво про своє зречення. Втім, він був утішений повелінням в майбутньому «утвердити братів своїх» (Лк. 22,31-34). Петро був поряд з Ісусом під час Його Гефсиманської молитви (разом з синами Заведеєвими, Мф. 26,37), але не знайшов в собі сили пильнувати в цю ніч (Мк. 14,37). Він був єдиним учнем, що намагався захистити Вчителя у момент узяття Його під варту (Ін 18 10). Тільки Петро і Іоанн послідували за Ним в будинок первосвященика, де Петро, впізнаний слугами, в страху відрікся від Ісуса. Вчинивши цей вчинок, він гірко плакав і каявся, згадуючи слова Ісуса (Мф. 26,69 сл.; Мк. 14,66 сл.; Лк. 22,54 сл.; Ін. 18,15 сл.).

Петро — перший з Дванадцяти, кому з’явився Воскреслий (1 Кор. 15,5). На Галілейському морі Господь дав Симону веління пасти Його овець і передбачив йому мученицьку кончину (Ін. 21). За пропозицією Петра був вибраний апостол на місце Іуди (Діян. 1,15 сл.); Петро говорив до народу від імені учнів в день П’ятидесятниці (завдяки цій проповіді близько трьох тисяч людей стали християнами – Діян. 2,14 сл.), зціляв ім’ям Ісуса (Діян. 3,1 сл), випробував перші переслідування за віру (Діян. 4,1 сл.; 5,17 сл.), викривав негідних членів Церкви (5,1 сл.; 8,20 сл.). Після загибелі св. Стефана апостол почав проповідь серед самарян (Діян. 8,14 сл.) і хрестив першого язичника (Діян. 10,1 сл). В 44 р. Петро був арештований в Єрусалимі за наказом царя Агрипи I, але врятувався чудовим чином (Діян. 12). Після цього апостол покинув місто і став мандруючим проповідником. В 49 р. він був в Єрусалимі на «апостольському соборі» (Діян. 15), де підтримав апостола Павла, з яким він познайомився в перші роки після його навернення (Гал. 1,18). В Антіохії Петро проявив деякі коливання, поступившись консерваторам, в чому його і дорікав ап. Павло (Гал. 2,11 сл.; Діян. 11,2 сл.). Петро проповідував головним чином в Малій Азії, Антіохії і, мабуть, в Коринфі (пор. 1 Кор. 1,12).[40]

Апостол Павло назвав Петра, разом з Іоаном Богословом та Яковом, братом Господнім, одним із трьох стовпів Христової Церкви (Гал. 2,9).

Згідно загальноцерковного передання, засвідченого стародавніми джерелами (Климент Римський, Папій, Гай, Євсевій), наприкінці життя апостол прибув до Рима, де був розіпнутий на хресті вниз головою. Його прибуття можна віднести до 63 р., а страту — до 64 або до 67 р., коли за наказом імператора Нерона була замучена безліч християн. Щодо точності відомостей про служіння ап. Петра в Римі, то ми не знаємо точної дати його прибуття до Рима. Мовчання про нього в павлових посланнях з Рима до 2-го Тим, включно, примушує думати, що його не було в Римі, коли св. ап. Павло складав ці послання. Не бував св. ап. Петро в Римі і раніше прибуття туди св. ап. Павла в узах. З другого боку, стародавнє передання одноголосно свідчить, що св. ап. Петро помер в Римі. Якщо це так, то його смерть природно відносити до другого спалаху гонінь при імператорі Нероні, тобто до 67, найпізніше до 68 року. Отже, служіння ап. Петра в Римі почалося не раніше 64 року і закінчилося не пізніше 68 року.[41]

Ап. Петро був похований на Ватиканському пагорбі поблизу місця його розп’яття. Пізніше Церквою разом з апостолом Павлом він був названий первоверховним Апостолом (його пам’ять вшановують разом зі згадкою про ап. Павла 12 липня за новим стилем; крім того особливо 29 (16) січня – поклоніння чесним веригам св. Всехвального ап. Петра[42]). Залишки його стародавньої гробниці (II ст.) були знайдені археологами під вівтарем базиліки св. Петра в Римі.