Достовірність послання

5.2 Достовірність послання

Про неординарне ставлення представників Христової Церкви до Соборного послання апостола Іуди свідчить те, що Євсевій Кесарійський зараховував його до групи суперечливих книг. Відсутнє це послання і в сірійському перекладі «Пешіто».

Однак про послання апостола Іуди є згадка у «Мураторієвому фрагменті». Пізніше Климент Олександрійський написав на це послання тлумачення, вважаючи його достовірним. Оріген, попри деякі сумніви щодо богодухновенності послання, все ж таки заявляв: «Юда написав послання, що складається із небагатьох віршів, однак воно наповнене надзвичайними словами небесної благодаті»[84]. Тертуліан називав послання прямо Апостольським. Остаточно всією Церквою послання апостола Іуди було визнане канонічним у IV столітті.

Те, що в загальноцерковному вжитку послання апостола Іуди з’явилося відносно пізно, можна пояснити його особливим змістом, викликаним причиною самого написання, а також тим, що дехто вважав, що Апостол використовував у посланні апокрифічні книги, зокрема «Книгу Еноха» (Іуд. 1,9; 1,14-15). Так, апостол Іуда використовує при написанні Послання джерела, які до нас не дійшли.[85] Але використання богодухновенним письменником бодай апокрифічних творів, які мають важливий повчальний зміст, цілком допустиме і не може свідчити про неканонічність цього твору.

Адресоване Послання християнам, «покликаним, що освячені Богом Отцем і збережені Ісусом Христом» (Юд. 1,1). А особливо до тих церковних громад, серед яких з’явилися лжеучителі. «Бо вкралися деякі люди, що здавна приточені до цього осуду, нечестиві, які благодать Бога нашого обертають у привід до розпусти і відрікаються єдиного Владики Бога і Господа нашого Ісуса Христа» (Іуд. 1,4).

Отже, за своїм змістом послання апостола Іуди спрямоване проти єретиків-гностиків, які заперечували Божество Ісуса Христа і церковну ієрархію. Апостол називає їх «мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальство і лихословлять високі власті» (Іуд. 1,8). Головною темою Послання є християнська есхатологія – майбутні долі Церкви і світу (Іуд. 1,13-15).

Викриття лжеучителів апостолом Іудою де в чому нагадує викриття їх апостолом Петром у його Другому посланні. Тому виникає закономірна думка, що послання було надіслане до тих же асійських церков, заснованих апостолом Павлом, до яких зі своїм посланням звертався і апостол Петро. Через це декотрі дослідники Святого Письма, особливо протестантські, навіть намагалися доказати, що послання апостола Іуди літературно залежне від Другого послання апостола Петра.

Однак таке твердження абсолютно безпідставне. Схожість виразів, слів може бути тільки свідченням того, що апостол Петро, прочитавши послання Іуди, у своєму зверненні до тих же християн для підтвердження своїх доказів цитує слова із його послання, яке раніше вони вже мали змогу читати.

5.3 Час, місце і привід до написання послання

На думку архієпископа Аверкія, «поза сумнівом це послання написано до руйнування Єрусалиму, яке відбулося в 70 році, бо св. Іуда, що згадав в своєму посланні майже про всі дивовижні явління Божественного суду, не забув би згадати і про це, найбільш вражаюче. Схожість цього послання з посланням св. апостола Петра наводить на роздуми, що воно написане за декілька, а можливо і за багато років до руйнування Єрусалиму. Оскільки св. Петро говорить про псевдоучителів в майбутньому часі, то можна вважати, що послання св. Іуди написане після Петрового і св. Іуда використовував характеристику псевдоучителів дану св. Петром, майже в тих же словах і виразах, тобто написане послання св. Іуди між 67-м роком — роком смерті св. Петра, і 70-м роком — роком руйнування Єрусалиму. Про місце написання послання немає ніяких даних.»[86]

«Апостол Іуда написав своє послання в Єрусалимі вже після мученицької смерті свого брата Якова, тобто після 63 року. Але, враховуючи те, що апостол Петро цитує його слова у своєму Другому соборному посланні, можна стверджувати, що воно було написане не пізніше 66 року», - на основі новітніх досліджень стверджує прот. Михайло Марусяк.[87]

Внутрішнім мотивом, як видно з 3 вірша, були пастирська ревність св. Іуди «про загальний порятунок душ», а зовнішнім мотивом — посилення псевдовчень, проти яких боролися і св. апостол Яків, і св. апостол Петро, і св. апостол Іоан, як ми бачили це з їх соборних послань. Св. Іуда прямо говорить, що він пише тому, що в суспільство християн вкрались нечестиві люди, що обертають благодать Божу в привід для розпусти. Це, поза сумнівом, псевдоучителі-гностики, що проповідували розпусту під приводом християнської свободи і задля виснаження плоті і що вважали світ не творінням Бога, а твором нижчих сил, ворожих Богу. Це все ті ж симоніани і николаїти, яких викриває св. Іоан в 2 і 3 розділах Апокаліпсису. Мета послання — застерегти християн від захоплення цими псевдовченнями, що лестили чуттєвості. Послання призначається всім християнам взагалі, але за змістом його видно, що воно призначалося для відомого визначеного кола осіб, в яке знайшли собі доступ псевдоучителі. З великою ймовірністю можна припускати, що це послання було першопочатково звернене до тих же малоазійських церков, до яких писав і апостол Петро.[88]