Апокрифічні апостольські послання

1.2 Апокрифічні апостольські послання

Якщо говорити про Апокрифічні послання, то найперше слід сказати, що цей рід літературних творів представлений значно слабше ніж інші апокрифічні жанри, тому що впроваджувати підложні твори тут було набагато складніше.[23] Все ж буде доречним вказати окремі з таких творів.

Серед них визначаються насамперед групи творів, пов’язані з іменами апостолів Павла та Петра. Зокрема особливо слід згадати такі пам’ятки, як:

так звані «Листування між апостолом Павлом та філософом Сенекою» в 14 листах, поява якої спирається на легенди про дружбу християнського апостола з римським філософом-стоїком;

Послання апостола Павла до Лаодикійців (ІІІ – IV ст.) – твір, написаний у стилі й за мотивами інших Павлових послань, зокрема, до Колосян;

3-тє Послання апостола Павла до Коринф’ян разом з відповіддю адресатів апостолові.

Ще три послання, пов’язані з ім’ям апостола Петра (до речі вони знаходяться в так званих «Клементинах»), відображали настрої іудео-християнського середовища Палестини, центром якого була єрусалимська громада:

«Послання апостола Петра до учнів Якова» з уміщеною там «Проповіддю Петра»;

Лист-відповідь єрусалимської громади про отримання цього послання;

Послання Климента до Якова, де розповідається про мученицьку смерть Петра в Римі та про його останні настанови.

Апокрифічні Послання Ісуса Христа до царя Абгара (Авгара) та Послання Абгара до Христа цікаві тим, що автором і адресатом у них фігурував сам Ісус Христос, що є невластивим для канонічного Нового Завіту.

Послання Варнави (близько 130 р.) приписувалося одному зі сподвижників апостола Павла (є твором апостольського мужа). Текст написаний на грецькій мові, до того ж зберігся повністю.

Послання 12-ти апостолів (близько 160 р.) містить легендарний переказ бесід Христа з учнями протягом 40 днів після Воскресіння (тобто до Вознесіння).

Послання Лентула – «псевдоепіграф» XIV – XV ст., що імітує стародавній переказ: від імені вигаданого правителя Іудеї римлянина Лентула розповідається про євангельські події і, зокрема, дається опис зовнішності Ісуса.[24]

«Послання апостола Тита, Павлового учня, про ціломудренність (дівство)». Тут маємо справу з псевдо-Титом. Текст цього апокрифу був написаний на латинській мові в Іспанії у V ст. після Р. Х.

«Послання Якова». Цей апокриф був написаний в гностичному середовищі у ІІ ст. після Р. Х. він описує 550-ти денне перебування ап. Якова на небі.[25]

Крім послань, підписаним іменем апостола Павла та Петра заслуговує на особливу увагу пам’ятка, що являє собою одне з важливих відкриттів початку ХХ ст. в області древньохристиянської писемності.

Це так звані «Послання апостолів» (Epistola Apostolorum) або «Бесіди Воскреслого Господа з учениками», пам’ятка надзвичайно цікава в патристичному відношенні. Цей документ знайдено в трьох редакціях, що взаємодоповнюють одна одну:

1.         Знайдений в 1919 році Шмідтом в Ахмімі, що і дотепер зберігається в Луврі, коптський папірус IV – V століть. В рукописі мало бути 64 сторінки, з яких збереглось лише 32.

2.         Знайдений Бікком і Хаулером в одному Віденському палімпсесті IV – V століть латинський уривок послання, як виявилось, буквально співпадає з коптським текстом, щойно згаданим.

3.         Ефіопська редакція, знайдена в 1913 році Герріе, якогось Завіту Господа з есхатологічним вступом.

В тексті цих документів знаходиться обіцянка Господа прийти знову на землю через 120 років (згідно коптського папірусу) або 150 років (згідно ефіопської редакції). При співставленні цих даних з «Книгами Сивіл» вченими встановлюється час складення цього «Послання апостолів» близько 150 року (точніше, близько 148 року). Пам’ятка мала безсумнівний вплив на ранню християнську літературу. Часом стиль послання переходить в апокаліпсис.

Зміст пам’ятки наступний. Дія відбувається в Єрусалимі. Одинадцять апостолів сповідують свою віру, після чого слідує розповідь про воскресіння Господа, складена за канонічними євангеліями. Далі йде одкровення воскреслого Господа ученикам про його друге пришестя, про воскресіння плоті, останній суд, про долю засуджених, про вочоловічення, викуплення, про сходження до пекла, про повеління апостолам проповідувати по всьому світу, про лжевчителів. Закінчується розповіддю про вознесіння, згідно апостольських діянь.

Пам’ятка говорить про Бога як Творця світу і темряви, про неволю людини в гріху, про необхідність хрещення для спасіння, про хрещення Спасителем Своїх учеників. Євхаристія називається Паскою. Для апостолів не може бути покаяння. Пам’ятка вільна від хіліастичних впливів, але у своїй коптській редакції носить сліди гностичних і монархіанських ідей.[26]

РОЗДІЛ 2. Соборне послання святого апостола Якова

2.1 Священний письменник

Письменник сам називає себе «Яковом, рабом Бога і Господа Ісуса Христа» (1,1). В євангельській історії відомі три особи з ім’ям Якова[27]: 1) Яків, син Заведея, – один з дванадцяти апостолів і брат св. Іоана Богослова; 2) Яків Алфєїв, брат св. апостола і євангелиста Матфея, теж один з дванадцяти; 3) Яків, названий братом Божим, був одним з 70-ти апостолів Христових і мав своїми братами Іосію, Іуду і Симона (Мф. 13,55) – саме він став потім першим Єрусалимським єпископом і отримав від юдеїв прізвисько «праведного». На відміну від двох інших, що належать до лику дванадцяти, він називався ще «меншим».[28]

Згідно церковного передання, Соборне послання, назване посланням Якова, було написане Яковом, братом Господнім, а не Яковом Заведеєвим, братом Іоана Богослова, чи Яковом Алфеєвим, братом апостола-євангелиста Матфея. Яків Заведеїв досить рано, приблизно 44 року, загинув мученицькою смертю від руки Ірода Агрипи (Діян. 12,2). До того ж немає ніяких відомостей про те, що він був відомий широкому загалу християн із юдеїв розсіяння. Зі слів послання зрозуміло, що священний письменник якраз знаний усіма християнами із юдеїв. Таким міг бути тільки апостол Яків, єпископ Єрусалимський, що виступив з активною діяльністю вже після смерті Якова Заведеєвого (Діян. 15,13; 21,18; Гал. 1,19). Саме цього Якова апостол Павло ставить нарівні з апостолами Петром та Іоаном, називаючи всіх трьох стовпами Церкви (Гал. 2,9).

Деякі богослови, зокрема блаж. Єронім, а пізніше високопреосвященіший Філарет, архієпископ Чернігівський, проф. І. В. Чельцов, проф. М. Д Муретов стверджували, що Яків, священний письменник Соборного послання – це не хто інший, як Яків Алфеїв – один із 12-ти апостолів. Однак ані в свідченнях церковного передання, ані в словах Святого Письма цьому немає жодних підтверджень.

Яків був апостолом із 70-ти, першим єпископом Єрусалимської Церкви. Йому були підвладні християнські громади як у Палестині, так і за її межами. У Святому Письмі він ще названий братом Господнім по тілу. Церква назвала його Праведним (Діян. 12,17; 21,18; Гал. 1,19).

У Євангелії брати Господні по тілу Яків, Осія. Симон і Юда відрізняються від Апостолів із числа дванадцяти. Євангелист Іоан Богослов пише: «Прийшов Ісус до Капернаума Сам і Мати Його, і брати Його, і учні Його» (Ін. 2,12). В Євангелії від Матфея читаємо: «Він же (Ісус) відповів тому, що говорив до Нього: «Хто Мати Моя? І хто брати Мої?» (Мт. 12,48). Євангелист Марко пише: «Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його» (Мк. 3,31). Подібно й у євангелиста Луки: «Прийшли до Нього Мати Його і брати Його і не могли доступитися до Нього через народ» (Лк 8,19).

Отже, якщо апостоли завжди були з Христом, то Його брати стоять осторонь. Більше того, євангелист Іоан Богослов вказує, що «брати Його не вірували в Нього» (Ін. 7,5). А це означає, що вони не могли бути в числі 12-ти апостолів.

Водночас стародавнє церковне передання, незважаючи па досить скупі відомості про братів Господніх, все ж таки стверджує, що Яків, брат Господній, і Яків Алфеїв – різні особи. Зокрема, в «Апостольських настановах» говориться: «Ми, дванадцять, зібравшись в Єрусалимі, прийшли до Якова, брата Господнього» (4,12). Далі перераховуються всі дванадцять Апостолів, серед яких і Яків Алфеїв, а після них називається «Яків, брат Господній, єпископ Єрусалимський, і Павло, учитель народів» (4,14).

Климент Олександрійський і Євсевій Кесарійський говорить: «Петро, Яків й Іоан хоч Самим Господом були виділені, однак після Вознесіння Господнього не стали сперечатися, вибрали Єрусалимським єпископом Якова Праведного» [Церковна Історія. 2,1].[29]

Хто такі брати Господні? Найбільш вірогідною є версія, що вони були дітьми праведного Йосифа Обручника від його першого шлюбу. Серед чотирьох братів, імена яких названо в Євангелії (Мт. 13,55, Мк. 6,3), Яків був старшим. Під час втечі Йосифа з Пречистою Дівою Марією і немовлям Ісусом до Єгипту, коли юдейський цар Ірод Великий шукав убити новонародженого Спасителя, Яків був з ними. Будучи вихованим у побожній родині праведного Йосифа, Яків виділявся особливою праведністю. Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії» подає свідчення Єгезиппа про те, що Яків був «назореєм від утроби матері, не пив ні вина, ні будь-чого п’янкого, не їв м’яса, не підстригав волосся, не мастився оливою і не мився в бані» [Ц.І. 2,23]. І саме через свою щиру відданість Мойсеєвому закону Яків разом з братами довго не міг повірити в те, що Син Марії – Ісус насправді є Сином Божим, Месією.

Після Вознесіння Ісуса Христа на небо брати Господні вже перебували разом з Апостолами, про що свідчить книга Діянь святих Апостолів. «Усі вони (Апостоли), - пише апостол Лука, - однодумно перебували в молитві й благанні з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його» (Дії 1,14). Отже на той час вони вже цілковито увірували в Ісуса як у Месію. І чи не найбільше сприяло цьому явлення воскреслого Спасителя Якову (І Кор. 9,5; 15,5).

Яків, усім серцем увірувавши в Господа Ісуса Христа, став найяскравішим зразком істинного християнина із юдеїв. У його особі практично поєдналися Старий і Новий Завіти. До Мойсеєвого закону він ставиться загалом з належною повагою, шануючи його обрядові приписи. Це виразилося у словах його поради, яку він дав апостолові Павлу стосовно обряду очищення, щоб не викликати суперечок у Єрусалимській Церкві. Коли апостол Павло після своєї третьої подорожі прийшов до Єрусалима, Яків порадив йому: «Напевно, зійдеться народ; бо почують, що ти прийшов. Зроби ж те, що скажемо тобі: є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю. Взявши їх, очистись з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб постригли собі голову, і пізнають всі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що і сам ти продовжуєш дотримуватися закону» (Діян. 21,22-24).

Водночас на Апостольському Соборі він першим подає голос, щоб язичників, які навертаються до Христа, звільнити від ярма Мойсеєвого. «Гадаю, - сказав він у своєму виступі, - не треба обтяжувати язичників, які навертаються до Бога, а написати їм, щоб вони утримувались від оскверненого ідолами, від блуду, удавленини і крові, і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі» (Діян. 15,19-20).

Назорейство апостола Якова хоч за формою було юдейським, однак у духовному змісті воно було християнським, - його можна вважати прототипом християнського аскетизму (чернецтва). Своє християнське подвижництво він окропив мученицькою кров’ю.

Християнство для апостола Якова це не тільки переосмислення юдейства і відхід від нього, а й новий шлях спасіння в Христі, який починається з переродження через Євангеліє, «щоб нам бути якимсь новим Його створінням» (Як. 1,18). Не розриваючи національно-історичного зв’язку з юдейством як віковою спадщиною отців вибраного Богом народу, апостол Яків водночас допускає звершення старозавітних обрядів і дотримання традицій настільки, наскільки їм не надавалося догматичного значення, - вони мали бути овіяні християнським духом.

Користуючись великою повагою з боку всіх віруючих і невіруючих, апостол Яків, будучи єпископом Єрусалимської Церква, проживав, проповідував тільки в Єрусалимі аж до своєї мученицької смерті (бл. 64 р.).

Святитель Євсевій Кесарійський передає слова Єгезиппа: «Коли тих, що увірували, стало багато навіть серед старійшини, то юдейські книжники і фарисеї почали кричати і говорити, що так весь народ в Ісусі стане очікувати Христа. Тому, прийшовши до Якова, вони сказали йому: «Просимо тебе, утримай народ, бо він помиляється і помилково визнає Ісуса Христом. Ось тепер усі зійшлися на свято Пасхи, то просимо тебе, напоум їх щодо Ісуса. Ми довіряємо тобі, бо самі разом з народом засвідчуємо твою праведність і безсторонність. Тож переконай людей, щоб вони не помилялись щодо Ісуса. Тебе всі послухають, і ми зі всіма. Стань на крилі храму, щоб наверху тебе всі бачили і слова твої чуло все зібрання»...

Книжники і фарисеї справді поставили Якова на крилі храму і закричали до нього: «Праведнику! Тобі всі ми маємо вірити. Ось цей народ у невіданні йде за Ісусом розп’ятим. Скажи ж нам, що таке двері Ісуса розіп’ятого?» Яків голосно відповів: «Для чого ви питаєте мене про Ісуса, Сина Людського? Він сидить на небесах праворуч Великої Сили і знову прийде на землю на хмарах небесних». Завдяки цьому свідченню Якова багато увірували і почали славити Ісуса, викрикуючи: «Осанна Сину Давидовому!» А книжники і фарисеї говорили поміж себе: «Ми погано зробили, що приготували таке свідчення Ісусові. Вийдімо і скиньмо Якова, щоб інші, бодай через страх, не повірили йому». І почали кричати: «О, о! Праведник помиляється»… І вони вийшли і, скинувши Праведного, сказали один одному: «Уб’ємо його камінням». І почали кидати в нього каміння.

Скинений не одразу помер, але, піднявшись, став на коліна і говорив «Господи, Боже, Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять». В той час, як на нього летіло каміння, один священик із синів Рихава (про якого згадує пророк Єремія) закричав: «Стійте, що ви робите! Праведник за вас молиться!» Але якраз у цей час один із них, суконник, вхопив палку, на яку намотують сукно, вдарив нею Праведника, і він помер».[30]

Ця розповідь розкриває в особі Якова образ справжнього Апостола Христового, який проповідував юдеям Ісуса як Істинного Месію і Спасителя – спасіння не через дотримання старозавітного закону, а тільки через віру, підкріплену добрими ділами.

Згідно зі свідченням юдейського історика Йосифа Флавія, апостол Яків за вироком, винесеним первосвящеником Ананом, був побитий камінням саме як порушник закону. «…він зібрав Синедріон і поставив перед ним Якова, брата Ісуса, названого Христом, разом із деякими іншими людьми, звинуватив їх у порушенні закону і засудив до побиття камінням. Проте всі найприскіпливіші і найкращі законники, які були в місті, віднеслися до цієї постанови з неприязню. Вони таємно послали до царя з проханням заборонити Анану подібні міроприємства в майбутньому і вказали нате, що й тепер він вчинив неправильно… З огляду на це цар Агриппа позбавив Анана первосвященства» (Древності. ХХ, 9,1)[31]. Йосиф Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму в результаті війни з римлянами, говорить, що Господь покарав євреїв, між іншим, за вбивство Якова Праведного.[32] Це означає, що дотримання обрядів і звичаїв свого народу апостол Яків звершував у християнському дусі, що аж ніяк не зменшувало до нього поваги з боку правовірних юдеїв.

Тож, автором соборного послання святого апостола Якова є святий Яків, апостол з 70-ти, названий євреями «Праведним» і удостоєний церковного іменування «Брат Господній» (гл. 1,19), – перший єпископ Єрусалимської церкви (33-63 рр.). Йому ж засвоюється літургія з його ім’ям. Пам’ять його відзначається 23 жовтня.[33]