Параметри мікроклімату

3.11.2 Параметри мікроклімату

Параметри мікроклімату можуть мінятися в широких межах, у тей час як необхідною умовою життєдіяльності людини є підтримка сталості температури тіла завдяки терморегуляції, тобто здатності організму регулювати віддачу тепла в навколишнє середовище. Принцип нормування мікроклімату - створення оптимальних умов для теплообміну тіла людини з навколишнім середовищем. Обчислювальна техніка є джерелом істотних теплових виділень, що може привести до підвищення температури й зниженню відносної вологості в приміщенні. У приміщеннях, де встановлені комп'ютери, повинні дотримуватися певні параметри мікроклімату. У санітарних нормах СН-245-71 установлені величини параметрів мікроклімату, що створюють комфортні умови. Ці норми встановлюються залежно від пори року, характеру трудового процесу й характеру виробничого приміщення (див. «табл. 3.7»).

Таблиця 3.7Параметри мікроклімату для приміщень

Обсяг приміщень не повинен бути менше 19,5м3/людину з урахуванням максимального числа одночасно працюючих у зміну.

Для забезпечення комфортних умов використаються як організаційні методи (раціональна організація проведення робіт залежно від пори року й доби, чергування праці й відпочинку), так і технічні засоби (вентиляція, кондиціювання повітря, опалювальна система).

3.11.3 Ергономічні вимоги до робочого місця

Робоче місце й взаємне розташування всіх його елементів повинне відповідати антропометричним, фізичним і психологічним вимогам. Велике значення має також характер роботи. Зокрема, при організації робочого місця працівника офісу повинні бути дотримані наступні основні умови: оптимальне розміщення устаткування, що входить до складу робочого місця й достатній робочий простір, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи й переміщення.

Ергономічними аспектами проектування робочих місць, зокрема, є: висота робочої поверхні, розміри простору для ніг, вимоги до розташування документів на робочому місці (наявність і розміри підставки для документів, можливість різного розміщення документів, відстань від очей користувача до екрана, документа, клавіатури й т.д.), характеристики робочого крісла, вимоги до поверхні робочого стола, здатність елементів робочого місця регулюватися.

Головними елементами робочого місця є стіл і крісло. Основним робочим положенням є положення сидячи.

Робоча поза сидячи викликає мінімальне стомлення працівника. Раціональне планування робочого місця передбачає чіткий порядок і сталість розміщення предметів, засобів праці й документації. Те, що потрібно для виконання робіт частіше, розташовано в зоні легкої досяжності робочого простору.

Для комфортної роботи стіл повинен задовольняти наступним умовам:

- висота стола повинна бути обрана з урахуванням можливості сидіти вільно, у зручній позі, при необхідності опираючись на підлокітники;

- нижня частина стола повинна бути сконструйована так, щоб людина могла зручно сидіти, не була змушена підтискати ноги;

- поверхня стола повинна мати властивості, що виключають появу відблисків у полі зору;

- конструкція стола повинна передбачати наявність висувних ящиків (не менш 3 для зберігання документації й канцелярського приладдя).

- висота робочої поверхні столу для ПВМ повинна регулюватися в межах 680-1400мм, ширина столу 600-1400мм, глибина столу 800-1000мм, згідно з Держстандарт 12.2.032-78.

Велике значення надається характеристикам робочого крісла. Рекомендована висота сидіння над рівнем підлоги перебуває в межах 420-550мм. Поверхня сидіння м'яка, передній край закруглений, а кут нахилу спинки - регульований.

Розрахунок освітленості робочого місця зводиться до вибору системи висвітлення, визначенню необхідного числа світильників, їхнього типу й розміщення. Виходячи із цього, розрахуємо параметри штучного освітлення.

Звичайно штучне освітлення виконується за допомогою електричних джерел світла двох видів: ламп накалювання й люмінесцентних ламп. Будемо використати люмінесцентні лампи, які в порівнянні з лампами накалювання мають ряд істотних переваг:

- по спектральному складі світла вони близькі до денного, природного світла;

- мають більше високим ККД (в 1,5-2 рази вище, ніж ККД ламп накалювання);

- мають підвищену світловіддачу (в 3-4 рази вище, ніж у ламп накалювання);

- більш тривалий термін служби.

Розрахунок висвітлення виробляється для кімнати площею 54 м2 , ширина якої 6м, довжина - 9 м, висота - 3 м. Скористаємося методом світлового потоку. Для визначення кількості світильників визначимо світловий потік, що падає на поверхню по формулі:

, (3.12)

де F - світловий потік, що розраховує, Лм;

 Е - нормована мінімальна освітленість, Лк (визначається по таблиці). Роботу, відповідно до цієї таблиці, можна віднести до розряду точних робіт, отже, мінімальна освітленість буде Е = 300Лк;

 S - площа освітлюваного приміщення (у нашому випадку S = 54 м²);

 Z - відношення середньої освітленості до мінімальної (звичайно приймається рівним 1,1…1,2 , Z = 1,1);

 К - коефіцієнт запасу, що враховує зменшення світлового потоку лампи в результаті забруднення світильників у процесі експлуатації (його значення залежить від типу приміщення й характеру проведених у ньому робіт, в нашому випадку К = 1,5);

 n - коефіцієнт використання, (виражається відношенням світлового потоку, що падає на розрахункову поверхню, до сумарного потоку всіх ламп і обчислюється в частках одиниці; залежить від характеристик світильника, розмірів приміщення, фарбування стін, стелі й підлоги, які характерізуються коефіцієнтами відбиття від стін (Р_С), стелі (Р_СТ) і підлоги (Р_П)), значення коефіцієнтів Р_С, Р_СТ и Р_П при існуючих умовах рівні: Р_С=40%, Р_СТ =70%, Р_П=20%. Значення n визначимо по таблиці коефіцієнтів використання різних світильників. Для цього обчислимо індекс приміщення по формулі:

, (3.13)

де S - площа поміщення, S = 54 м²;

 h - розрахункова висота підвісу, h = 2.92 м;

 A - ширина поміщення, А = 6 м;

 В - довжина поміщення, В = 9 м.

Підставивши значення отримаємо:

Таблиця 3.9 Індекси приміщень в залежності від показників відбиття поверхонь

Знаючи індекс приміщення I, «по табл. 3.9» знаходимо n = 0,54.

Підставимо всі значення в формулу для визначення світлового потоку F:

Для освітлення вибираємо люмінесцентні лампи типу ЛБ40-1, світловий потік яких F = 4320 Лк.

Розрахуємо необхідну кількість ламп по формулі:

(3.14)

де N - обумовлене число ламп;

 F - світловий потік, F = 33750 Лм;

 F_л- світловий потік лампи, F_л = 4320 Лм.

При виборі освітлювальних приладів використаємо світильники типу ОД. Кожний світильник комплектується двома лампами.

Одним з несприятливих факторів виробничого середовища є рівень шуму, створюваний друкованими пристроями, устаткуванням для кондиціювання повітря, вентиляторами систем охолодження в ЕОМ і набором на клавіатурі.

Для рішення питань про необхідність і доцільність зниження шуму необхідно знати рівні шуму на робочому місці.

Рівень шуму, що виникає від декількох некогерентних джерел, які працюють одночасно, підраховується на підставі принципу енергетичного підсумовування випромінювань окремих джерел:

(3.15)

де L_i – рівень звукового тиску і-го джерела шуму;

 n – кількість джерел шуму.

Отримані результати розрахунку порівнюються із припустимим значенням рівня шуму для даного робочого місця. Якщо результати розрахунку вище припустимого значення рівня шуму, то необхідні спеціальні заходи щодо зниження шуму. До них ставляться: облицювання стін і стелі залу звуковбирними матеріалами, зниження шуму в джерелі, правильне планування устаткування й раціональна організація робочого місця.

Рівні звукового тиску джерел шуму, що діють на працюючого на його робочому місці представлені «в табл. 3.10».

Таблиця 3.10 Рівні звукового тиску різних джерел

Підставивши значення рівня звукового тиску для кожного виду встаткування у формулу, одержимо:

L_∑=10·lg(10¹+10^4,5+10²+10^4,5+10^4,2)=48,98 дБ

Отримане значення не перевищує припустимий рівень шуму для робочого місця, рівний 65 дБ (Держстандарт 12.1.003-83). І якщо врахувати, що навряд чи такі периферійні пристрої як сканер і принтер будуть використатися одночасно й постійно, те ця цифра буде значно нижче.