Лiнгвоцид через заборону мови чужою державою (Церквою)
Лiнгвоцид через приниження статусу й престижу мови
Лiнгвоцид через оголошення мови неприродною
Лiнгвоцид через ставлення до носiїв мови
Лiнгвоцид через демографiчну полiтику
Лiнгвоцид через привiлеї для панiвної мови i її носiїв
Лiнгвоцид через звуження соцiальної приналежностi мови
Лiнгвоцид через «розквiт» мови
Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови
Однобiчна взаємодiя може призвести до того, що мова перетвориться на дiалект iншої, бiльш престижної, а згодом – взагалi розчиниться в нiй
Тi, що вiдмовились вiд рiдної мови, часто спричиняються до того, щоб їх наслiдували iншi, у тому числi – представники iнших народiв
Нацiя – найвища природна форма об'єднання людей
Суспiльство внутрiшньо неоднорiдне: у ньому наявнi рiзнi класи, стани, прошарки, групи тощо
Ставлення до дiалектiв – це один з напрямкiв мовної полiтики суспiльства
Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови
Не випадково на знаменах народiв, що пробуджуються, часто написанi лiнгвiстичнi гасла
Тривожно, що й у сувереннiй Українi продовжується русифiкацiя майбутньої нацiональної iнтелiгенцiї через вищу школу
Цар Петро I заборонив називати Україну Руссю. В Росiї було заборонено також слово Україна
Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативнiсть, адекватнiсть, естетичнiсть, полiфункцiональнiсть мовлення
Навигация
Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови
Мова і нація
265224
знака
1
таблица
0
изображений
1. Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови.
У пантеонах багатьох релiгiй знаходимо обожнення мови. Так, у давньоiндiйському пантеонi була богиня Вач, тобто богиня Мова. Усякi порушення правильностi мови вважалися образою для богинi, грiхом. І навпаки: «Кого Вач (Мова) любить, того вона робить могутнiм» («Рiгведа»).
Вражає своєю фундаментальністю трактування мови у християнстві. «У святому Письмі Бог прославляється і як Слово, не тільки тому що він подавець розуму, мудрості і причина всього сущого, яка неподільно містить у собі все суще раніше його втілення в буття, але й тому, що (слово Його) поширюється всюди, досягаючи, як сказано у Письмі, меж усесвіту, а, головне, тому, що божественне Слово своєю доступністю перевершує будь-яку можливу доступність, і в той же час воно позамежне всьому сущному – через надприродну замежність. Ось це Слово і є простота, єдино існуюча Істина, на яку як на сукупність чистого і правдивого знання спирається непохитна основа віруючих – божественна віра, що стверджує як їх у незмінно самототожній Істині, так і Істину – в них, тим самим даруючи всім віруючим доступне знання Істини» (Діонісій Ареопагіт).
Якщо не обожнення, то пiєтет до рiдної мови знаходимо в усiх народiв на рiзних стадiях їх розвитку.
У карібів дотримання святості слова зайшло так далеко, що по-карібському можуть говорити тільки чоловіки, жінки мають користуватись іншою мовою – аравакською.
2. Шанобливе ставлення до рiдної мови досить часто супроводжується повною зневагою до iнших мов. Так, навiть на батькiвщинi демократiї – у стародавнiй Грецiї – вважалося, що всi не греки – варвари, «бурмотiння» яких не вiдрiзняється вiд мукання бикiв (одне з пояснень слова «варвар» – «той, що бурмоче»).
У цьому виразно проявляється роль мови як iдеологiчного чинника.
3. З давнiх давен, особливо з виникненням етнiчної диференцiацiї та суспiльного розшарування, мова була знаряддям i об'єктом iдеологiчної боротьби.
4. Мовний фактор використовується панiвними верствами багатьох народiв для того, щоб поставити себе над простолюдом, «вiдрiзнитися вiд бестiй», як говорили нiмецькi дворяни два столiття тому. Для досягнення цiєї мети часто застосовується чужа мова, як свого часу в Юдеї грецька, в Японiї китайська, в Чехiї нiмецька, в Нiмеччинi та в Росiї французька.
5. Не становить винятку й Україна. За панування Польщi українське панство та бiльшiсть слуг, лакеїв, покоївок тощо говорили по-польськи, за Австрiї – по-нiмецьки, у Росiйськiй iмперiї – по-росiйськи. Ця тенденцiя не вiдмерла i в наш час.
6. Зрозумiло, що подiбнi явища завжди знаходили iдеологiчне обгрунтування: «прогресивність»,» культурнiсть», «науковiсть», «мiжнароднiсть» чужої мови, трактування її як необхiдного консолiдуючого фактора, засобу прогресу, прилучення до високорозвиненої культури тощо. «Аргумент сильнiшого – завжди кращий» (Лафонтен)…
Відомо, що, наприклад, під час Великої французької революції з її гаслами «Свобода, рівність, братерство!» усі мови (крім французької, ясна річ) були оголошені контрреволюційними і як такі заборонені в освітній і громадській діяльності. Не набагато нижчими ідеями керувались провідні діячі тодішньої Польщі, скажімо, Т. Костюшко, коли поставили за мету заборонити литовську й українську мови і таким чином прискорити політичну та культурну інтеграцію польської нації. Полякам, правда, не пощастило: сусіди-хижаки Росія, Прусія, Австрія виявились сильнішими і вчинили з польською мовою приблизно так само, як вони хотіли зробити з українською.
У 20-тi роки, коли в pадянськiй країнi ще було дуже популярним гасло «свiтової революцiї», лунали голоси про необхiднiсть переходу на англiйську мову в СРСР, щоб створити передумови для об'єднання та перемоги пролетарiв усiх країн.
7. Ідеологiчне обгрунтування мало не тiльки нав'язування українському народовi чужої мови, але й цiлеспрямоване переслiдування будь-яких спроб домогтися її природного i повноправного функцiонування на рiднiй землi, а тим бiльше – у мiсцях компактного проживання українцiв за межами республiки. Ось кiлька свiдчень.
«Грузин, який забув грузинську, – не грузин. Киргиз без киргизької – манкурт. Тiльки той естонець, хто спiлкується естонською. А українець, який не забув рiдної мови? Український буржуазний нацiоналiст» (А. Крижанiвський).
«Де ще в свiтi iснувало таке диво, як «буржуазний нацiоналiзм»? У США, в Англiї, в Італiї? Буржуазiя була там, а «буржуазний нацiоналiзм» – у нас. Все, що стосувалося української мови, культури, звичаїв народу, мiтилося цим тавром» (Ю. Мушкетик).
У період після більшовицького перевороту в Росії українську мову називали контрреволюційною (Д. Соловей).
«Будь-яке неросiйське мовлення в Росiї – пiдривне. Українське i бiлоруське – подвiйно» (А. Стрєляний).
Вiдзначимо й таку дивовижу: в СРСР нiхто, нiде й нiколи не бачив росiйського буржуазного нацiоналiста i не чув про такий феномен. Про подібні явища говорилося для окозамилювання, та й то лише в перші десятиліття радянської влади. Прикладом можуть слугувати слова Сталіна на XVI з'їзді ВКП(б) у 1930 році: «ухил до великоросійського шовінізму, прихований маскою інтернаціоналізму, є найвитонченіший і тому найнебезпечніший вид великоросійського націоналізму». Чи багато росіян та інонаціональних «радянських патріотів» понесли кару за «ухил до великоросійського шовінізму»?
Зате українськими «буржуазними нацiоналiстами» (за царя їх називали «хохломанами», «мазепинцями», «сепаратистами») у всi часи були заповненi тюрми, мiсця заслання, а пiзнiше – i концтабори…
Нагадаємо також, що кара за «українськiй буржуазний нацiоналiзм» була неминучою, хоч i рiзною – вiд звiльнення з роботи до смертного вироку…
8. Перехiд на мову домiнуючого народу завжди є «сигналом» про лояльнiсть до спiвпрацi на користь цього народу. Так створювалися цілі імперії і навіть цивілізації. Давньоіндійська цивілізація пов'язується із санскритом, західноєвропейська – з латиною, середньовічна цивілізація Сходу – з арабською, цивілізація «реального соціалізму» – з російською.
9. Ідея «один пастир – одне стадо», що пронизує бiльшiсть релiгiй та iдеологiй, цiлком природно, мусить мати i мовне втiлення. Звiдси догми або навiть «вчення» про месiанськi функцiї окремих мов у свiтi, що непогано прикривають цiлком земнi намiри та iнтереси iдеологiв i тих, кому вони служать. Так, iмперському мисленню Сталiна, очевидно, цiлком вiдповiдала «iдея росiйськомовного месiанiзму» (В. Григор'єв).
10. Ця «месiанська» iдея виражалася по-рiзному. Найчастiше – у твердженнi про неповноцiннiсть та iсторичну приреченiсть «другосортних» мов. У XX столiттi вона набула вигляду теорiї «злиття мов». Що ж, «Мета не обов'язково має бути людоїдською. Людоїдство здiйснюється на шляху до мети» (Г. Померанц).
11. Безглуздiсть та повна наукова неспроможнiсть цiєї «теорiї» очевидна. Будь-яка мова фонетично i граматично є цiлком самодостатньою. Спробуйте додати до української чи якої-небудь iншої мови ще один вiдмiнок, частину мови, якийсь звук…
12. Не мають пiд собою грунту i твердження про модернi та архаїчнi, розвинутi та вiдсталi мови, чим мотивується приреченiсть останнiх. Будь-яка мова цiлком задовольняє потреби суспiльства, що нею користується, якщо її не витiсняють з тої чи iншої сфери вживання. Крiм того, кожна жива мова здатна до стрибкоподiбного розвитку, якщо в цьому виникає суспiльна потреба (цей розвиток переважно пов'язаний iз збiльшенням кiлькостi слiв). Для прикладу наведемо той факт, що перший у свiтi словник кiбернетики вийшов українською мовою.
Тому дикунсько-канiбальськими виглядають твердження про неперспективнiсть мов.
13. Історiя не знає випадкiв, щоб прогрес певного суспiльства не вiдбувся лише тому, що його мова не встигала чи не змогла забезпечити розвиток цього суспiльства. Чи стала мова на завадi, наприклад, у Японiї – однiй iз найбiльш розвинених країн свiту? Вiдкрийте перспективу перед народом – i ви побачите, що мова нiколи не зрадить свiй народ.
Бiльше того, у таких випадках воскресають до повноцiнного життя навiть мертвi мови, як це трапилось iз староєврейською мовою в новiй державi євреїв Ізраїлi, де вона стала важливим фактором творення нової спiльноти людей.
Похожие работы
... ії, яка мала в своїй основі життєстверджувальну ідею Софії – Мудрості, що була поставлена в центрі нашого златоверхого Києва, героїчній і трагічній історії, релігійній зорієнтованості на неодмінне воскресіння. Саме тому наш народ найменш перейнятий фаталістичною ідеєю кінця світу і це надає нашій національній думці особливого забарвлення. Адже наші національні ідеї неперехідні. Українська мова – ...
... виховання, яке формує глибоко людське в людині, тобто одночасно реалізує загальнолюдське виховання.2. Організаційно-методичне забезпечення формування національної свідомості молоді засобами народної педагогіки 2.1 Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить ...
... зовсім недавно «раптом» матеріалізувалося на виборах Президента України в сепаратистські гасла в Сіверодонецьку, можна зустріти у ряді випадків. 2. НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ ДОНБАСУ В 1989-2009 РОКАХ 2.1 ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ТА ПЕДАГОГІКИ Перебудова і розвал Радянського Союзу, розбудова Держави Україна супроводжувалися відродженням систем національного традиційного ...
... і відношення та спорідненості. Під час будь-якого вибору сфери порівняння висловлюється першопочаткове ставлення письменника до явищ і до світу» (Б. Совінські) [29, c. 14]. 3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. При аналізі української і німецької художньої літератури, ми прийшли до висновку, що структурні елементи ...
0 комментариев